ID:

Мармуровий обеліск за проектом Юліана Марковського встановили 1895 року для вшанування страчених тут 1847 року Теофіла Вішньовського та Юзефа Капусцінського, учасників Листопадового повстання 1830-1831 років у підросійському Королівстві польському, а також рухів, спрямованих проти Австрійської імперії.

Пам'ятник Войцеху Бартошу, селянському ватажку у повстанні під проводом Тадеуша Костюшка, встановили 1906 року за ініціативи польських ремісників Львова. Виготовили монумент львівські скульптори Юліан Марковський і Григорій Кузневич.

Триповерховий житловий будинок споруджений у 1906 році за проектом, розробленим у бюро Івана Левинського, як чиншова кам'яниця підприємця Леона Штаубера. Автором дизайну чільного фасаду є архітектор Тадеуш Обмінський. Цей будинок у стилі орнаментальної сецесії — один із кращих зразків цього стилю у Львові, пам'ятка архітектури (ох.№М-6). Сьогодні значну його частину займає Центр міської історії Центрально-Східної Європи.

Чотириповерховий будинок, розміщений на розі вул. Академіка Богомольця та Івана Франка, споруджений у 1905–1906 роках за проектом Яна Шульца для Гелени та Станіслава Якуба Балів. Це колишня чиншова кам'яниця, зведена у стилі історизму (неоренесансу). Сьогодні (2014) використовується як житловий будинок з офісами відділень банків, салоном краси та перукарнею на партері.

Чотириповерховий (первісно — триповерховий) наріжний житловий будинок споруджений у 1907–1908 роках за проектом Юліана Цибульського для адвоката Альфреда Зґурського і його дружини Марії. Це колишній чиншовий будинок у стилі, що поєднує елементи історизму та орнаментальної сецесії. Сьогодні використовується як житловий.

Триповерховий житловий будинок, споруджений у 1905 році для Ізраеля та Саломона Ельстерів, а також Леона Топфа. Це чиншовий будинок у стилі орнаментальної сецесії, пам'ятка архітектури місцевого значення (ох.№10). За будинками №9 та №11 розміщена будівля колишньої фабрики "Ельстер і Топф". Сьогодні (2014) в будівлі розташовані офіси.

Триповерховий житловий будинок, споруджений у 1905 році за проектом Генрика Сальвера для перукаря Германа Валлаха. Зразок ранньомодерністичної чиншової кам'яниці I десятиліття ХХ століття. Вирішена у стилі сецесії з історизуючими елементами. Сьогодні використовується як житловий.

Триповерховий житловий будинок споруджений у 1907–1908 роках за проектом Юліана Цибульського для лікаря Юзефа Ґрацка, де крім його помешкання та квартир для здачі в оренду розмістилася лікарська приймальня. Будинок є зразком ранньомодерністичної чиншової кам'яниці I десятиліття ХХ ст., декорованої у стилі історизму з елементами сецесії. Сьогодні (2014) у будинку, крім житлових квартир, розміщене Почесне консульство Мексиканських Сполучених Штатів та офіс турагенції.

Чотириповерховий будинок був споруджений у 1907–1908 роках за проектом Казимира Жечицького як чиншова кам'яниця лікарів Марії та Антона Сабатовських. Будинок вирізняється своїм ранньомодерністським стилем, у його вистрої застосовані мотиви середньовічної архітектури. Пам'ятка архітектури місцевого значення (Ох. №2). Сьогодні (2014) будинок житловий, а також тут розміщені Почесне консульство Канади в Україні у Львові та Львівське комунальне підприємство №505.

Триповерховий житловий будинок споруджений у 1906 році за проектом, виконаним у бюро Івана Левинського для лікаря Яна Папе та його дружини Марії. Будинок є однією з шести кам'яниць, що оточують озеленений сквер у центрі вулиці. Зразок ранньомодерністичної чиншової кам'яниці I десятиліття ХХ ст., вирішеної в сецесійній стилістиці, вплив на яку мала архітектурна школа Отто Ваґнера. Пам'ятка архітектури (ох.№ М-3). Сьогодні використовується переважно як житловий.

Триповерховий рядовий будинок споруджений у 1905–1906 роках за проектом, виконаним у бюро архітектора Івана Левинського для фірми "Ельстер і Топф". Колишня чиншова кам'яниця є частиною сецесійного ансамблю житлових будинків, що оточують озеленений сквер у центрі вулиці. Пам'ятка архітектури місцевого значення (ох.№М-4). Сьогодні використовується як житловий.

Чотириповерховий житловий будинок у рядовій забудові вулиці Богомольця — одна із шести кам'яниць, що оточують сквер у центрі вулиці. Споруджена у 1905–1906 роках за проектом, розробленим у бюро Івана Левинського. Це чиншовий будинок у стилі сецесії, пам'ятка архітектури місцевого значення (ох.№М-5). Сьогодні виконує житлову функцію.

Триповерховий житловий будинок, споруджений у 1906 році за проектом Івана Левинського для Генрика Ґоттліба Гашлякевича. Це чиншовий будинок у стилі орнаментальної сецесії з елементами неороманського та неоготичного стилю, пам'ятка архітектури (ох.№М-7). Сьогодні (2014) залишається житловим.

Триповерховий рядовий житловий будинок, споруджений у 1907 році за проектом, виконаним у бюро Івана Левинського для фірми "Ельстер і Топф". Це чиншовий будинок у стилі сецесії, пам'ятка архітектури місцевого значення (ох.№М-8). Сьогодні (2014) використовується переважно як житловий, в одній із квартир розміщено офіс благодійної організації "Мальтійська служба допомоги у Львові".

Триповерховий житловий будинок був споруджений у 1905 році за проектом, виконаним у бюро Івана Левинського для фірми "Ельстер і Топф". Це чиншовий будинок у стилі орнаментальної сецесії, пам'ятка архітектури місцевого значення (охоронний №9). Сьогодні (2014) в будинку розміщена Прокуратура міста Львова та Львівський державний інститут проектування комунального будівництва "Львівпромкомунбуд".

Житловий триповерховий будинок в периметральній забудові вулиці у стилі історизму з елементами необароко та неокласицизму, збудований у 1897 р. Bласники – aрхітектори Якуб Соломон Крох та Маврицій Зільберштайн. 3 травня 1911 р. магістрат дає дозвіл на добудову офіцин та реконструкцію основного будинку (власниця – Ядвіґа Гежманек, проект реконструкції - будівничий Владислав Бускевич). У 1930–х роках  власницею будинку булa Казимира Карневська. Тепер використовується як житловий будинок (2009 р.).

Триповерховий наріжний житловий будинок на розі вулиць Кльновича і Гулака-Артемовського, збудований у 1893 р. у стилі історизму. Будинок споруджений за cпільним проектом для 4-х будинків архітекторів Якуба Соломона Кроха  та Мавриція Зільберштайна на парцелі 504, 505 і 506 4/4 під конскрипційними номерами 726 4/4 (Кохановського, 5, тепер Левицького), 727 4/4 (Кохановського, 7), 728 4/4 (Кльоновича, 3) та 725 4/4 (Мілковського, 4, тепер Гулака-Артемовського). Проект був затверджений маґістратом у 1893 р. Вказані будинки на зламі ХІХ-ХХ ст. були власністю архітекторів Я. Кроха та М. Зільберштайна. Тепер використовується як житловий будинок (2009 р.)

Триповерховий житловий будинок в периметральній забудові вулиці, споруджений у 1895 р. в стилі історизму з ознаками необароко. Проект на два триповерхові будинки (тобто Кльoновича, 4 і Кохановського 1 D, тепер відповідно – Кльоновича, 4 і Левицького, 9) на реальності, що належала Теофілі Ніколич, виконали архітектори Якуб Соломон Крох та Маврицій Зільберштайн. Проект затверджений маґістратом у 1894 р. 3 червня 1911 р. власник Міхал Теппа здавав в оренду свій будинок для Команди 3 бригади кавалерії Міністерства оборони Крайової .  В 1911 р. архітектор Володимир Підгородецький виконав проект реконструкції кам’яниці. У 1910–х роках у цьому будинку мешкав Александер Антоній Вольський - літератор, співпрацівник редакції "Дзєнніка Польського" та "Скоровідза адресового". В 1930-х рр. власниками будинку були Клара і Рахманн Райси. Тепер використовується як житловий будинок (2009 р.).

Наріжний триповерховий житловий будинок в периметральній забудові вулиці, споруджений у 1898 р. у стилі історизму з ознаками необароко. Проект на будівництво триповерхового чиншового будинку на ґрунтовій парцелі 6415/1 і 6415/2 при вул. Кльоновича, 5 (конскр. номер 832 4/4) виконаний архітектором Анджеєм Голомбом для власника Мойсея Оберґарда та затверджений магістратом 4 квітня 1898 р. В 1930-х рр. власницею будинку булa Герміна з Лазарусів Діаманд, a згодом - ґміна м. Львова (згідно літературних джерел). Тепер використовується як житловий будинок (2009 р.).

Житловий триповерховий будинок, споруджений у 1895 р. у стилі історизму з елементами необароко за проектом власникiв – архітекторiв Якубa Соломонa Крохa та Мавриція Зільберштайнa, на ділянці, що належала Теофілі Ніколич. Проект реконструкції під магазин виконав у 1910 p. арxітектор Генрик Орлеан для власника Файвеля Френкля. Тепер використовується як житловий будинок (2009 р.).

Триповерховий житловий будинок, споруджений у 1898 р. у стилі історизму з ознаками неокласицизму за проектом архітектора Анджея Ґоломба для Мойсея Обергарда. У 1920-1930-х рр. будинок належав до гуманітарної організації "Союзу вчительок", a на першому поверсі тоді проживали вчителька пенсіонерка Марія Яворовська та старший офіцер пошти Антоній Маньчуковський. У 1928-1929 pp. між ними точився конфлікт з приводу водопроводу, про котрий писала ґазета "Голос польський". Тепер використовується як житловий будинок (2009 р.).

Триповерховий житловий будинок у стилі історизму з ознаками необароко, за проектом власникiв Якубa Соломонa Крохa та Мавриція Зільберштайнa на ділянці, що належала Теофілі Ніколич. У 1911-1930 pр. провeдeнo реконструкцію офіцин, тобто влаштування туалетів, лазничок та добудову металевої сходової клітки для власницi будинку Фанні Діттнер. У 1938 р. відновлено фасад. Тепер використовується як житловий будинок (2009 р.).

Пам'ятник національному польському поетові відкрили 30 жовтня 1904 року. Будівництво провадилося з кінця 1903 року під керівництвом архітекторів Альфреда Захарієвича і Юзефа Сосновського. Автором проекту, що переміг на конкурсі і втілювався, був знаменитий скульптор Антоній Попель. Раніше на місці стояла фігура Діви Марії.

Кам'яниця (конскр. №232 ст., №244 н.) Оґожалковська постала у XVIII ст. в стилі бароко на фундаментах давньої кам'яниці. Вона відома наріжним зображенням лева. Впродовж існування належала різним власникам: Оґожалковським (XVII), Озґевичам, Крижовським, відтак Морунським.

Постановою Ради Міністрів УРСР №442 від 06.09.79 року кам'яниця включена до Національного реєстру пам'яток під ох.№1284.

Нині (2014) на партері кам'яниці від вул. Галицької розташована крамниця "Цифра" та кафе швидкої їжі, у склеплених пивницях із входом від вул. Староєврейської, 5 розмістилося кафе "Хорс".

Це — характерна ренесансна кам'яниця середмістя, що зберегла ренесансні архітектурні елементи. Належала різним власникам, не раз перебудовувалася та змінювала свою оздобу. З початку XIX ст. її власниками були юдеї, які партерні приміщення використовували під шинок і крамниці. В радянські часи приміщення пристосували під житлові — цю функцію вони виконують і сьогодні. Пам'ятка архітектури (ох.  №1296).

Колишній будинок Намісництва (1878–1880, архітектори Фелікс Ксенжарський, Сильвестр Гавришкевич). Стиль будівлі — iсторизм (неоренесанс). Монументальна архітектурна споруда, розміщена на східній межі забудови старого міста, на колишніх Губернаторських Валах. Займає кутову ділянку, північним фасадом виходить на вул. Просвіти. Сьогодні (2009 p.) — будинок Львівської обласної державної адміністрації.

Колишній будинок Галицького сейму (тепер головний корпус Львівського національного університету імені Івана Франка) споруджений у 1877–1881 рр. за проектом архітектора Юліуша Гохберґера. Монументальна споруда сейму зведена у стилі історизму під впливом неоренесансної архітектури Відня другої половини ХІХ ст. Вирізняється багатством скульптурно-орнаментального оздоблення.

Колишній будинок Крайового Суду – "Палац справедливості" (1891-1895, арх. Франциск Сковрон). Монументальна будівля у центральній частині міста, завершенa фронтоном з балюстрадою і аттиковою скульптурною групою (1893, ск. Леонард Марконі). Північний вестибюль прикрашено алегоричною скульптурою, яка символізує правосуддя (1896, ск. Антоній Попель). Зал другого поверху оформлений ліпним декором та розписами художників школи Яна Матейка. Стиль будівлі - історизм з використанням форм неоренесансу та необароко. Головним (західним) фасадом виходить на вул. кн. Романа, бічним (північним) - на пл. Галицьку. Сьогодні (2009 p.) -  корпус № 19 Національного університету "Львівська політехніка".

(1886-1889, арх. Сильвестр Гавришкевич, Фр. Зетц; 1919-1923 - перебудова, арх. Євген Червинський). Стиль будівлі - iсторизм (необароко) - первісний варіант; неокласицизм - після перебудови. Mонументальний будинок пошти розташований на захід від центру міста, на ділянці між вулицями Коперника, Словацького та Дорошенка. Об'єкт домінує в забудові кварталу. В архітектурному відношенні - це одна з найдосконаліших адміністративно-громадських будівель міста.

Споруда, відома сьогодні як Будинок вчених на вул. Листопадового чину, збудовано 1898 р. для Національного казино. Проект будівлі у стилі необароко виконано у віденському архітектурному ательє Ф. Фельнера і Г. Гельмера. Будівельні роботи тривали під керівництвом львівських будівничих Наполеона Лущкевича і Зиґмунда Пшорна. Скульптурне оздоблення фасадів належить знаменитому віденському скульптору необарокового стилю Рудольфу Вейру, який розробив моделі, та австрійським скульпторам Теодору Фрідлю і Райнгольду Фолькелю.

Рішенням Львівського облвиконкому № 130 від 26.02.1980 р. Будинок внесено до Списку місцевих пам'яток, ох. № 181-М.

Колишній будинок Торгово-промислової Палати. Побудований у 1907–1910 рр. за проектом арх. Альфреда Захаревича і Тадея Обмінського. У стильовому відношенні будинок має ознаки пізньої сецесії з помітними ремінісценціями неокласицизму. Основну частину будівельних робіт виконувала будівельна фірма Івана Левинського. Сьогодні (2009 p.) – будинок Прокуратури Львівської області.

Колишній будинок Галицького Музичного Товариства (1907, архітектор Владислав Садловський). Стиль будівлі – сецесія. Концертний зал прикрашений ліпним орнаментальним плафоном, на сцені встановлено орган (1880 p.). Сьогодні (2009 p.) – будинок Львівської обласної філармонії.

Колишній будинок театру-вар'єте (1909, архітектори Зиґмунт Федорський, Станіслав Мацудзинський). "Модернізований" історизм початку ХХ ст. В оформленні екстер'єру широко використано мотиви з арсеналу готики в поєднанні з декоративними елементами, типовими для сецесії. Сьогодні (2009 p.) – будинок Львівського театру ім. Л. Курбаса.

Колишній будинок Промислового Музею (1898-1904, арх. Юзеф Каєтан Яновський, арх. Євген Весоловський, ск. Леонард Марконі). Стиль будівлі - пізній історизм (неоренесанс). Інтер'єр відзначається багатством ліпного декору (ск. Антон Попель). До 1940 р. тут містилася Національна галерея м. Львова та Товариство приятелів мистецтва. В 1952 р. будівля адаптована під музей В. І. Леніна. Тоді були знищені скульптури та рельєфи на головному фасаді, виконані скульпторами Петром Війтовичем та Антоном Попелем. Сьогодні (2009 p.) - будинок Національного музею у Львові.

Корпус хімічного факультету Львівського національного університету ім. І. Франка (1892, архітектори Різорі, Йозеф Браунзайс). Стиль будівлі – iсторизм (неоренесанс). Будівля споруджувалася для потреб університету.

Колишня хімічна лабораторія, тепер корпус Національного університету "Львівська політехніка" (1873-1876, арх. Юліан Захарєвич). Стиль будівлі – iсторизм (неоренесанс).

Комплекс монастиря сакрекерок, тепер — навчальний корпус №3 НУ "Львівська політехніка" належить до ранніх зразків неокласицистичних споруд. Пам'ятка архітектури (ох. №367-М). 

Корпуси Львівського державного медичного університету ім. Д. Галицького (1892, арх. Йозеф Браунзaйс). Стиль будівeль – iсторизм (неоренесанс). Три будівлі (корпус анатомії, корпус патології та корпус фармакології) компонуються в формі відкритого двору-курдонера, творячи єдиний ансамбль. Будинки є прикладом архітектурного ансамблю будівель вищого навчального закладу кінця ХІХ ст.

Корпус фізичного факультету Львівського національного університету ім. І. Франка (1911, арх. Григорій Пежанський). Стиль будівлі – iсторизм (неоренесанс).

Колишня гімназія ім. Франца-Йосифа (1876, арх. Юліуш Гохберґер). В нішах під карнизом вміщені повнофігурні скульптурні портрети діячів польської культури (ск. Тадей Баронч). Стиль будівлі – iсторизм (неоренесанс). Сьогодні (2009 p.) - науково-дослідний інститут Національного університету "Львівська політехніка" (корпус № 20).

Будинок, споруджений як Школа Св. Анни (1884, арх. Юліуш Гохберґер). Стиль будівлі – iсторизм (стилізація форм середньовічної архітектури). Будівля є пам'яткою архітектури місцевого значення, охоронний № 626. Після ІІ Світової війни в ній розміщувалися середні школи №№ 43 і 44, об'єднані у 1970-х під № 11. Сьогодні (2009 р.) тут правнича гімназія.

Монументальна, окремо розташована будівля, зі значним відступом від червоної лінії вулиці, розміщена у північно-західній частині міста, в глибині ділянки на похилому терені. Становить архітектурну домінанту вулиць Раппапорта та Леонтовича. Стиль будівлі – iсторизм (мавританський стиль). Будинок cпopуджений на кошти фундації Мавриція Лазаруса. В 1902 за проектом архітектора Владислава Годовського виконано муровану огорожу шпиталю. Сьогодні в будинку знаходиться пологове відділення 3-ої міської клінічної лікарні (2009 p.).

Станційний будинок центрального залізничного вокзалу (1901–1904, арх. Владислав Садловський — загальний проект будинку; Альфред Захаревич, Тадей Обмінський — інтер'єри; група інженерів під керівництвом Людвіка Вежбицького — інженерні конструкції; 1921–1922 — добудова другого поверху; 1946–1951 — відбудова з реконструкцією інтер'єрів). Стиль будівлі — сецесія з елементами неоренесансу. Дебаркадер центрального залізничного вокзалу (1903 — проект групи залізничних інженерів під керівництвом Л. Вежбицького; 1946 — відбудова; 2000–2001 — реставрація). Комплекс головного львівського вокзалу є прикладом монументальної архітектурної споруди, проектованої на зламі ХІХ-ХХ століть.

Будинок Львівського державного академічного театру опери і балету ім. Соломії Крушельницької споруджений у 1897–1900 рр. за проектом архітектора Зигмунта Ґорґолевського. Зведений у стилі історизму в дусі так званого "віденського неоренесансу". Монументальна будівля театру зайняла ключове місце в архітектурному ансамблі головного проспекту міста, створеному наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст.

Будинок Hаукової бібліотеки Львівського національного університету ім. І.Франка (1901–1904; арх. Григорій Пежанський). Стиль — історизм (неоренесанс). Будівля розташована у ряді забудови вулиці між будівлею колишнього монастиря Трінітаріїв з костелом Св. Миколая та житловими будинками. Чільний фасад звернений до вул. Драгоманова, тильний виходить в ботанічний сад університету. Будинок споруджено для бібліотеки університету на зразок бібліотечного будинку в м. Граці. Будинок є прикладом вирішення будівлі для закладу освіти кінця ХІХ - початку ХХ століття.

Колишній будинок Галицької Ощадної Каси. Тепер (2009 p.) – будинок Львівського музею етнографії та художнього промислу НАН України та Інституту народознавства НАН України. Побудований на місці давнього "Англійського готею" за проектом арх. Юліана Захаревича у 1889–1891 рр. для будинку Галицької ощадної каси. Стиль - пізній історизм (неоренесанс). Імпозантна банківська споруда, локована на наріжній ділянці, на куті просп. Свободи (східний фасад) та вул. В. Гнатюка (північний фасад). Разом з розташованим навпроти будинком колишнього Празького Банку творить один з найпомітніших акцентів просп. Свободи. Об'єкт використовується як музейний будинок з 1950 р.

Кoлишній будинок Крайового Банку (зараз - головний корпус Львівського державного інституту фізичної культури; 1895-1903, арх. Ю. Цибульський). Стиль будинку - історизм (неоренесанс). Будинок розташований на розі вулиці Костюшка та пл. Григоренка, в плані має V-подібну конфігурацію.

Чотириповерховий будинок на розі вулиць Руської та Підвальної було споруджено у 1905–1906 рр. за проектом архітекторів Івана Левинського і Тадеуша Обмінського. Ця будівля — один із найкращих та найяскравіших зразків "гуцульської" сецесії на території України, пам'ятка архітектури (ох. № 391-М). Товариство "Дністер" відігравало символічну роль в культурному житті та розвитку української громади на початку XX ст. Сьогодні в будинку функціонує Комунальна 1-а міська поліклініка.

П'ятиповерховa будiвля колишнього Кредитного земського товариства (1912-1914 pp.), за проектом Альфреда Захаревича (Alfred Zachariewicz) та Юзефа Сосновського (Józef Sosnowski). Дві монументальні скульптури крилатого Меркурія створив Зиґмунт Курчинський. Бічний фасад з боку вул. Банківської оздоблений вгорі чотирма скульптурними зображеннями кінських голів. Вздовж першого поверху банку влаштовані аркові вітрини, між якими є кілька бічних входів до будинку, оздоблених вишуканим мереживом металевих решіток. Головний вхід веде до великого операційного залу перекритого заскленим дахом. Інтер'єр банку оздоблений орнаментальними розписами Каєтана Стефановича та панно Зиґмунта Розвадовського. Сьогодні (2009 р.) тут міститься Львівська філія НБУ.

Кам'яницю збудували за проектом арх. Альфреда Захаревича у 1909 р. для страхової компанії Assicurazioni Generali в стилі пізньої сецесії. У путівниках її називають італійською, однак вона була приписана до міста Трієст, що належав тоді до Австро-Угорщини. До ІІ Світової війни у цьому будинку, оздобленому горельєфами Тадея Блотницького та скульптурами Зиґмунта Курчинського, містилась ресторація Юзефа Баєра, у якій виступало кабаре "UL" ("Вулик") та кілька модних крамниць. Сьогодні (2009 р.) тут перебуває фінансово-економічний інститут.

Колишній будинок Празького Банку (зараз — будинок Промінвестбанку України), споруджений у 1912 році, проект архітектора Матвія Блехи. Пізня сецесія. Монументальна споруда у ряді забудови центрального проспекту міста, локована на розі проспекту Свободи та вул. Гнатюка. Разом з розташованим навпроти давнім будинком Галицької Ощадної Каси творить один з найпомітніших акцентів південно-західної ділянки львівського "ringstrasse". Будинок — цегляний, тинькований, зведений з використанням залізобетонних конструкцій. П'ятиповерховий, з високим дахом, в плані — Г-подібний.

Кoлишній будинок Австро-Угорського Банку (1911-1914, арх. Міхал Лужецький). Неокласицизм початку ХХ ст. Будинок банку споруджено на кутовій ділянці, на розі вулиць Листопадового Чину (південний фасад) та Лепкого (західний фасад), по сусідству з головним корпусом університету (будинком кол. Галицького Сейму) і Парком ім. І. Франка. З вул. Лепкого влаштовано проїзд, сполучений з внутрішнім подвір'ям. Вздовж фасадів, над першим поверхом, компонується серія рельєфів (ск. Юліуш Белтовський), розміщених фризом. Стрижнем планувальної структури є інтер'єр центрального операційного залу, до якого ведуть широкі парадні сходи. На сходовій клітці збереглися автентичні вітражі. У 2018-му році після реконструкції тут відкрили "Банк Готель".

Готель "Жорж" (1899-1901, архітектори Г. Гельмер і Ф. Фельнер; 1932 - перебудова частини приміщень, арх. Тадей Врубель; пл. Міцкевича, 1). Пізній історизм (неоренесанс, необароко, неоампір), елементи сецесії, арт деко (інтер'єри 1930-х рр.). Монументальна будівля у центрі міста. Головний фасад акцентований на осі ризалітом з центральним входом та аттиковим завершенням з рельєфом "Св. Георгій", у нішах бічних фасадів – алегоричні фігури чотирьох континентів (авторства ск. Леонарда Марконі та Антонія Попеля). В готелі зупинялося багато відомих особистостей. В 1848 р. в період "Весни народів" тут відбувалися урочисті бенкети. В 1910–1912 рр. в готелі діяла книгарня Альфреда Альтенберґа, згодом у 1912 – 1920 рр. – видавнича спілка "Г. Альтенберґ, Г. Зайфарт, Е. Венде і спілка". У 1940 р. готель отримав назву "Львів", 1945 – 1995 рр. – "Інтурист".

'Ґранд-Готель' (1892-1893, арх. Еразм Герматник, Зиґмунт Кендзерський, ск. Леонард Марконі, ; 1930-і рр. - перепланування першого поверху). Історизм (необароко). Будинок у ряді вуличної забудови на західній стороні центрального проспекту міста. Складав єдиний комплекс з пасажем Гаусмана (тепер - проїзд Крива Липа). Після Другої світової війни тут спочатку був готель "Львів", а пізніше "Верховина". Проектні роботи з реставрації та реконструкції будинку проведено в 1991–1992 рр. Нині (2009 p.) – це один з найбільш комфортабельних готелів Львова.

Koлишній готель "Народна гостинниця" (зараз – будинок Західної регіональної митниці; 1905-1906, архітектурне бюро Міхала Уляма). Орнаментальна сецесія. Наріжна будівля у ряді житлової забудови, розміщена зі східного торця кварталу, на куті вулиць Костюшка (східний фасад) та Дорошенка (південний фасад). Тильний північний фасад виходить на вул. Ю. Дрогобича. Є одним із архітектурних акцентів вул. Дорошенка. З 1999 р. будинок використовується Львівською митницею.

Koлишній готель "Краківський" (сьогодні – адміністративно-офісний будинок, де, зокрема, містяться Львівський науково-дослідний інститут судової експертизи та Апеляційний суд Львівської області; 1913-1914, арх. Міхал Лужецький). Монументальна споруда у ряді житлової забудови центральної частини міста, наріжна; фасади виходять на пл. Соборну та вул. Пекарську. В декоративному оформленні фасадів використані елементи неоренесансу та неоготики. На сходовій клітці вітражні вікна (фірма С.-Г. Желенського). Приклад пост-сецесійної архітектури.

Чотириповерховий житловий будинок, споруджений у 1873–1876 за проєктом Адольфа Куна для княгині Ядвіґи з Замойських, дружини Леона Сапіги, маршалка Галицького крайового сейму. Це перша у Львові чиншова кам'яниця у стилі неоготики, найбільший багатоквартирний житловий будинок міста довоєнного часу. Тут розміщувалися редакції газет, приміщення товариств, різноманітних майстерень та бюро. У 1910-х будинок став власністю закладу Оссолінських: крім помешкань тут розташувалася його адміністрація, а з 1932 — книгарня. Пам'ятка архітектури, ох. №М-280.

Житловий будинок (1883-1884, арх. Альфред Каменобродзький). Стиль будинку - історизм (неоренесанс). Велика наріжна будівля на перетині вулиць Крушельницької (північний фасад) та Словацького (східний фасад). Один з найкращих у Львові прикладів архітектури прибуткового будинку доби історизму.

Будинок побудований для приміщення нової аптеки в 1892 році на кошти Кароля Міколяша, сина чеського підприємця Петра Міколяша, за проектом архітектора Яна Шульца. На зламі ХІХ і ХХ століть в подвір'ї кам'яниці побудовано архітектурний ансамбль будівель у стилі сецесії відомий під назвою "Пасажу Міколяша".

Житловий будинок з кінотеатром та приміщенням аптеки (1897-1898, арх. Людвіг Цибульський). Історизм (необароко). Монументальна архітектурна споруда, головний акцент майдану, прилеглого до пам'ятника Михайлові Грушевському. Головним фасадом виходить на проспект, тильним - на вул. Волошина, утворюючи торцеву частину кварталу.

Житловий будинок споруджений у 1901 році за проектом архітектора Юзефа Сосновського; у 1922 здійснено реконструкцію під прибутковий дім архітектором К. Пйонтковським. Стильова характеристика — пізній історизм . Це наріжний будинок, виразний акцент вуличної забудови. В оформленні екстер'єру широко використані елементи неоготики та неороманського стилю. Перед входом встановлена скульптура лева.

Житловий будинок з крамницями (1908–1909, архітектор Володимир Підгородецький). Пізній історизм (необароко). В інтер'єрах збережена стюкова орнаментика. Яскравий приклад використання необарокових форм в архітектурі кінця 1900-х років. Oдин з найкращих прикладів архітектури пізнього історизму з легко потрактованими бароковими мотивами.

Колишній чиншовий будинок — частина "пасажу Феллерів" вирізняється пишністю архітектурних форм, скульптурного декору та інтер'єрів. Спроєктований Артуром Шлеєном та перебудований Фердинандом Каслером. Ймовірний автор скульптур — Петро Війтович.  Фасад увінчаний алегоричними фігурами Комерції і Комунікації, персоніфікованими у образах Евридики і Меркурія. Пам'ятка архітектури (Ох. №150-М).

Колишній дім адвоката Сеґаля — визначна пам'ятка ранньої (орнаментальної) сецесії у Львові, що характеризується оригінальною композицією фасадів та виразним силуетом. Один із містобудівельних акцентів проспекту Шевченка, зразок престижного житла початку ХХ ст. Пам'ятка архітектури місцевого значення, Ох. № 396. 

Житловий будинок, споруджений у 1905-1906 рр., архітектурним бюро Едмунда Жиховича. Зразкова пам'ятка сецесійної архітектури. На першому поверсі сьогодні розташована бібліотека.

Чиншовий будинок, зведений за проектом Юзефа Сосновського і Альфреда Захарєвича у 1910 р. — одна з найкращих пам'яток архітектури Львова у стилі модерну. Постановою Львівського облвиконкому №130 від 26.02.1980 р. будинок внесений до Реєстру місцевих пам'яток, ох.№66-М. Сьогодні (2014) використовується як житлово-офісний будинок, тут розташовані вид-во "Світ", адвокатське бюро і Управління соціального захисту населення м. Львова.

Житловий будинок з офісними приміщеннями і рестораном (1909, арх. К. Майредер). Пізній історизм (неоренесанс, необароко), неоампір (інтер'єр колишньої кав'ярні). Монументальна будівля у центрі міста, на розі пл. Міцкевича та вул. Коперника.  На другому поверсі містяться зали клубу (ресторан і казино) "Спліт".

Житловий будинок (1910, архітектурне бюро Івана Левинського). Будинок споруджено біля підніжжя пагорбів Стрийського парку. Характерний приклад постсецесійної архітектури у Львові.

Koлишній палац Сапігів (зараз, 2009 p. - будинок Всеукраїнського товариства охорони пам'яток історії та культури; 1868, архітектор Адольф Кун (перебудова); 1896 - добудова. Історизм (форми французької архітектури XVII ст.). Палац розміщений на ділянці, обнесеній огорожею, в'їзд - через браму. На захід - територія колишнього парку. Зразок палацової архітектури 2-ї пол. ХІХ ст. В інтер'єрі зберігся парадний зал з декоративною ліпниною, меблі ХІХ ст.

Колишній палац Потоцьких споруджено у 1889-1890 рр. за проектом французького архітектора Луї Доверн'є під керівництвом арх. Юліана Цибульського. Монументальний будинок у стилі історизму взорований на французький бароковий класицизм епохи Людовіка XIV. Пам'ятка архітектури національного значення. З 2001 р. у будинку розміщений відділ Львівської галереї мистецтв.

Koлишня вілла Захаревичів  "Юлієтка" споруджена у 1891–1893 рр. за проектом архітектора Юліана Захаревича в стилі романтизуючого варіанту пізнього історизму / ранньої сецесії. Будівля розташована на мальовничому терені західної околиці міста, у парковій зоні. В інтер'єрі — дерев'яні перекриття. Віконні прорізи оформлені вітражами. Після Другої світової війни вілла використовувалася дошкільним дитячим закладом. З 2014 р. у будинку розмістився хостел.

Kолишня майстерня Яна Стики (зараз - Музей Олекси Новаківського, відділ Національного музею у Львові; 1889-1890, арх. Юліан Захарєвич). Пізній історизм (романтизуючий напрямок, неоґотика). Наріжна будівля, акцент кварталу над парковою зоною навскіс від Святоюрської гори. Будівлю акцентує зрізаний у верхньому ярусі торець з трикутним причілком. Майже всю його площину займає велике стрілчасте аркове вікно майстерні, орієнтоване на північний схід. Зразковий приклад будинку-майстерні художника кінця ХІХ ст.

Вілла є однією з характерних пам'яток неоґотичної архітектури Львова з елементами неороманського стилю. Збудована в 1875 році за проектом Едмунда Кьолера для родини Владислава Чарновського, первісно називалася "Затишок". У 1893 році віллу перебудовує архітектор Альфред Каменобродзький на замовлення Олімпії Вишинської. Значною мірою будівля зберегла свій історичний вигляд, є пам'яткою архітектури (ох. № М-722). Сьогодні використовується як багатоквартирний житловий будинок.

Колишня вілла професора геології Еміля гербу Абданк Дуніковського (з 1911 р. — будинок Національного музею у Львові; збудована у 1897–1898 роках за проектом арх. Владислава Рауша). Історизм (необароко з елементами пізнього романтизму). Фасади пишно оздоблені. Цінний приклад віллової архітектури палацового типу з доби пізнього історизму. Від 1913 року у будинку розміщені виставковий зал Національного музею, адміністративні приміщення, бібліотека.

Вілла львівського промисловця, власника фабрики штучних добрив Юліана Ванґа була споруджена у 1899 р. за проектом арх. Наполеона Лущкевича. Будинок є характерним зразком неоґотичної архітектури Львова. Споруда зберегла свій історичний вигляд, є пам'яткою архітектури (Ох. №337-М). Сьогодні використовується як житло, поділена на квартири.

Будинок архітектора Івана Долинського, споруджений за його власним проектом у 1898–1902 рр. у стилі "піттореск". Це — одна із містобудівельних домінант, що надають романтично-історичний колорит території колишньої Софіївки. Вписаний у складний рельєф, будинок вирізняється своїм силуетом із високою вежею, черепичними дахами складної конфігурації, цегляними коминами та шпилями. У ньому використані унікальні дерев'яні та металеві елементи конструкцій та декору (шпилі, огородження, водомет-горгулья тощо), а також живописні панно під карнизом вежі. Пам'ятка архітектури (ох. №764-М).

Вілла Юзефи Франц зведена у 1892–1904 роках за проєктом Яна Перося. Пишна необарокова будівля є візитівкою вулиці і всієї дільниці, а її фасади та інтер'єри були своєрідною рекламою багатоманіття та якості виробів фабрики гіпсу Франців. Пам'ятка архітектури місцевого значення. Сьогодні (2025) тут діє Центр спортивної медицини і реабілітації.

Вілла була зведена фірмою Івана Левинського у 1911–1912 рр. для українського адвоката Романа Ковшевича. Будівля — яскравий приклад пізньої сецесії, вирізняється елементами народної орнаментики у декорі фасадів. Пам'ятка архітектури (охор. №1214-М).

Двоповерховий будинок був споруджений у 1903–1904 рр. за проектом архітектора Артура Шлеєна як приватна вілла львівського єврейського банкіра Германа Фельдштайна. Вілла є яскравим зразком архітектури неоґотики, в якій водночас застосовані новітні як для поч. ХХ ст. конструктивні рішення. Пам'ятка архітектури (ох. № 1229-М). Сьогодні тут функціонує готель "Замок Лева".

Koлишня вілла-майстерня Івана Труша (зараз – Музей І. Труша, відділ Національного музею у Львові; 1910). Камерна за масштабами будівля, споруджена у західній частині міста на окремій ділянці з садом, у районі віллової забудови. Приклад архітектури приватної вілли, виконаної на замовлення власника.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1906–1907 рр. Проект розроблявся у бюро архітектора та будівничого Івана Левинського, ймовірно Левом Левинським. Триповерховий будинок в плані має Г-подібну структуру. Фронтальний корпус доповнює офіцина, прибудована під прямим кутом. Разом із сусіднім будинком № 7 кам'яниця формує парну групу Т-подібної конфігурації. Фасад виділяється в перспективі вулиці підковоподібним щитом аттика. Стиль — сецесія. У пізніші роки кам'яниця була значно перебудована.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1906–1907 рр. Проект розроблявся у проектному бюро архітектора та будівничого Івана Левинського, ймовірно Левом Левинським. Будинок має Г-подібний абрис плану, традиційний для кам’яниць, що складаються з фронтального основного корпусу та внутрішнього крила-офіцини. Фасад, орієнтований по регуляційній лінії, оформлено трикутним причілком. Рисою декоративного опорядження кам'яниці є геометризація орнаментальних форм, що свідчить про тяжіння до стилю пізньої сецесії. У пізніші роки кам'яниця  була значно перебудована.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1906–1907 рр. Проект розроблявся у бюро Івана Левинського. Велика триповерхова П-подібна в плані будівля розташована в глибині ділянки, має три фасади. На куті виступає призматичний еркер. Кам'яниця виділяється гострим, експресивним силуетом покрівлі з дашками. Секції квартир групуються навколо двох під'їздів. Будинок привертає увагу як зразок архітектури, орієнтованої на стилізацію мотивів народного мистецтва в рамках стилю сецесії. У пізніші роки кам'яниця була значно перебудована.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1897–1898 рр. Проект розроблявся  у співавторстві  Юліаном Захаревичем та Іваном Левинським. Кам'яниця, вписана між двома сусідніми будівлями (на вул. Нечуя-Левицького, 23 та вул. Генерала Чупринки, 9), формує центральну ланку комплексу, утвореного трьома будинками. Будинок триповерховий, фронтальна частина оформлена симетричним фасадом. Внутрішнє планування базується на двотрактовій системі розміщення кімнат. Будинок є зразком архітектури історизму кінця ХІХ ст., орієнтованої на форми необароко. У пізніші роки кам'яниця  була значно перебудована.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1897–1898 рр. Проект розроблявся  у співавторстві   Юліаном Захаревичем та Іваном Левинським. Кутова, Г-подібна в плані кам’яниця є компонентом архітектурного комплексу, що складається з трьох будинків (до групи входять також № 23 на вул. Нечуя-Левицького, № 7 на вул. Генерала Чупринки). Будинок триповерховий, оформлений фасадами "куртинного" типу. Внутрішнє планування базується на двотрактовій системі розміщення кімнат. Будинок є зразком архітектури історизму кінця ХІХ ст., орієнтованої на форми необароко.   У пізніші роки кам'яниця була значно перебудована.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1910–1911 рр. за проектом,  розробленим у бюро Івана Левинського. Чотириповерхова кам’яниця, розміщена на схилі пагорба, формує групу-ансамбль у парі з прилеглим будинком № 25. Фасад вирізняється пластикою заокругленого наріжника. Стрижнем внутрішньої структури є сходова клітка, навколо якої організовано секції квартир. Для Львова початку 1910-х рр. будинок є одним із найкращих зразків архітектури багатоквартирного житла.

Багатоквартирний будинок споруджений у  1908–1909 рр. за проектом, розробленим у бюро Івана Левинського. Триповерхова кам’яниця формує групу-ансамбль разом із сусіднім будинком № 23. Архітектура будинку, зведеного на схилі колишнього яру й оточеного садово-рекреаційною територією, гармонійно вписалась у мальовничий ландшафт. Пластичність заокругленої фронтальної стіни свідчить про відхід від традиції проектування фасадів "куртинного" типу. Планування — секційне. Стиль — пізня сецесія.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1911–1912 рр. Проект розроблявся у бюро Івана Левинського. Стиль — неокласицизм початку ХХ ст. Корпус чотириповерхового будинку має два крила, розташовані під гострим кутом, між якими виступає наріжний ризаліт. Фасади завершені високими трикутними фронтонами. Ядром планувальної структури є сходова клітка багатокутної форми. Характерною рисою архітектури будинку є звернення до малих форм (ротонда на куті прифасадної квітниково-садової ділянки).

Багатоквартирний будинок споруджений у 1911–1912 рр. за проектом бюро Івана Левинського. Чотириповерхова кам'яниця формує групу з сусіднім будинком № 67 на вул. Котляревського. У секціях квартир внутрішнє планування організовано за принципом двотрактового розміщення кімнат. Стиль — неокласицизм початку ХХ ст.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1897–1898 рр. Проект розроблявся  у співавторстві  Юліаном Захаревичем та Іваном Левинським. Кам’яниця — наріжна, Г-подібна в плані. Входить до архітектурного комплексу, що складається з трьох багатоквартирних будинків (іншими компонентами групи є будинки №№ 7, 9 на вул. Генерала Чупринки). Будинок триповерховий, оформлений фасадами "куртинного" типу, відділений від тротуару смугою палісаду. Будинок є зразком архітектури історизму кінця ХІХ ст., орієнтованої на форми необароко. У пізніші роки кам'яниця була значно перебудована.

Житловий будинок, споруджений у 1890 році — один з перших що сформував площу. В основному зберіг первісні форми за авторським проектом. Портали першого поверху перебудовані за проектом Зиґмунта Шмукера (1938 р.) Будинок є прикладом архітектури пізнього історизму.

Koлишній Акціонерний кооперативний банк (1911 р.) розташований з західної сторони площі. Зведений для Акціонерного кооперативного банку за проектом 1910 р. (архітектор Альфред Захаревич) у стилі модернізованого класицизму. У міжвоєнний період тут знаходилися різні державні установи, сьогодні — Управління МВС України у Львівській області.

(1892 р., архітектор С. Ріжек). Будинок колишнього головного корпусу входить до комплексу споруд Львівської національної академії ветеринарної медицини ім. С. Ґжицького. На фасаді будинку встановлена меморіальна дошка, присвячена кoл. ректору академії професору Вацлаву Морачевському (1867-1950). 2001 р. будівля взята на облік як пам’ятка історії місцевого значення. В будинку тепер (2008 p.) знаходиться деканат факультету ветеринарної медицини.

(1909). Житловий будинок, розташований у периметральній забудові вулиці, побудований за проектом архітектора Адама Опольського для Міхала і Стефанії Завойських в стилі романтичного модерну.

(1908 р.). Житловий будинок, розташований у периметральній забудові вулиці. Побудований за проектом архітектора Аґенора Імдуховського з творчої майстерні архітектора Адама Опольського для Марії Рек в стилі романтичного модерну.

(1925–1926 рр.). Житловий будинок, розташований у периметральній забудові вулиці. Побудований за проектом архітектора Станкевича для Ірени Станкевич в стилі романтичного модерну.

(1910 р.). Житловий будинок, розташований у периметральній забудові вулиці. Побудований за проектом Аґенора Імдуховського з творчої майстерні Адама Опольського для Ванди Імдуховської в стилі романтичного модерну.

(1908–1911 рр.). Житловий будинок, розташований у периметральній забудові вулиці. Побудований за проектом 1908 року архітектора Адама Опольського для Франциска Сави в стилі романтичного модерну. В 1911 році за проектом архітектора Івана Левинського розроблені додаткові плани. В 1936 р. за проектом архітектора Генрика Сандіга виконана реконструкція першого поверху. В цьому будинку в 1909–1923 та 1923–1924 рр. жила українськa розвідниця Ольга Басараб з Левицьких. В 1946–1972 році тут жив і працював письменник Антон Іванович Шмигельський.

Житловий будинок звели у 1911–1913 рр. за проектом Адама Опольського для Леокадії Крафт. Триповерхова будівля є зразком архітектури романтичного модерну, пам'ятка архітектури (охор. №1219-М).

Триповерховий житловий будинок був споруджений у 1895–1896 рр. як Дім убогих ізраелітів Фундації Германа Гешелеса. Запроектував його міський будівничий Анджей Ґоломб. Це типовий рядовий житловий будинок у стилі історизму. Сьогодні він залишається повністю житловим.

Будинок колишньої міської школи ім. Марії Магдалини споруджено у 1883–1884 рр. (добудова 1909–1910 рр.) за проектом директора міської будівельної адміністрації Юліуша Гохберґера та архітектурного бюро львівського магістрату. Проект будинку презентує течію в межах архітектури історизму другої половини ХІХ ст. — використовуються форми середньовічної архітектури. Фасади, викладені червоною нетинькованою цеглою, оформлено високими готичними фронтонами, романськими архівольтами та розетами. Структура внутрішнього плану базується на коридорній схемі планування. Школа ім. св. Марії Магдалини створювалась як одна із загальноосвітніх міських шкіл Львова, у якій навчались переважно учні з околиць району Кастелівки / Байок. Сьогодні (2009 p.) об'єкт продовжує використовуватись як шкільний будинок. 

Індивідуальний житловий будинок — вілла, споруджений у 1902–1903 рр. за проектом архітектора Міхала (Михайла) Ковальчука. Двоповерхова будівля має високий шатровий дах, доповнений гострими силуетами кутової вежечки та фронтонів. Прямокутний абрис плану оживляють виступи розкріповок і ризалітів. Внутрішній план базується на двотрактовій схемі розташування кімнат. Перед фасадами облаштовано сад та квітники. Стиль вілли можна означити як зразок пізнього історизму з неоромантичним забарвленням. В опорядженні фігурують стилізовані форми народного мистецтва. У пізніші роки вілла була значно перебудована.

Колишній індивідуальний житловий будинок  — вілла, споруджений у 1889 –1890 рр. за проектом архітектора Альфреда Каменобродзького. Вілла є компонентом комплексу індивідуальних будинків, частини комплексу району Кастелівки. Проектувалася як вільно розташований об'єкт, оточений садовою ділянкою. Пізній історизм  — поєднання форм неоренесансу з мотивами архітектури альпійського регіону. За документами, на період будівництва власником об'єкту був Ян Бромільський, з родиною якого пов'язано декілька інших будівельних проектів, що залишили помітний слід в архітектурі Львова кінця ХІХ — початку ХХ ст. За радянських часів у будинку розміщалися адміністративні установи, а після розпаду СРСР тут з'явилися офіси політичних партій. У пізніші роки вілла була значно перебудована.

Будинок колишньої фабрики мінеральних вод і газованих напоїв "Здоров'я" споруджений у 1900-ті — на початку 1910-х рр.; основна перебудова здійснена у 1909–1910 рр. Невеликий фабричний корпус розміщено в глибині ділянки. Будівля — двоповерхова, прямокутна в плані, з виступом ризаліту на лівому боковому фасаді. Всередині на першому поверсі було розміщено машинний зал та приміщення адміністрації, на другому — хімічну лабораторію. Сьогодні використовується як адміністративна будівля (2009 p.).

Багатоквартирний будинок споруджений у 1910–1911 рр. за проектом,  розробленим у бюро Івана Левинського. Невелика триповерхова кам’яниця має вузький фасад, завершений трикутним причілком із рельєфом, у композицію якого включена фігура путті. Периметр плану — прямокутної форми, з виступом ризаліту на тильному фасаді. Портал і сходова клітка зміщені до правого брандмауера. Будинок належав Іванові Левинському, згодом перейшов у власність його спадкоємців. Стиль — неокласицизм початку ХХ ст.

Два суміжні, дзеркально відображені будинки збудовані в 1906–1907 роках Якубом Рисяком. Обидва характеризуються сецесійною стилістикою, вираженою у прикметному ліпному декорі, а також в розписах з мотивом маків. Будинки внесені до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1906–1907 рр.  за проектом архітектора Альфреда Захаревича  (проектне бюро будівельної фірми Юзефа Сосновського та Альфреда Захаревича). Збудований у стилі сецесії для інженера Яна Лопушанського. У будинку деякий час проживав товариш Я. Лопушанського — Максиміліан Губер, відомий інженер-механік і ректор "Львівської політехніки". У пізніші роки кам'яниця була значно перебудована.

Індивідуальний житловий будинок  — вілла,  споруджений у 1890–1891 рр. Проект розроблявся у співавторстві Юліаном Захаревичем та Іваном Левинським. Будівля є компонентом архітектурного ансамблю північно-східного кварталу Кастелівки, забудова якого повністю складалась з індивідуальних осель. Має прилеглу садову ділянку. Внутрішній план є симетричним, ядром його структури став центральний хол із виходом до лоджії. У ХХ ст. вілла уникла перебудов і збереглась краще від інших об’єктів Кастелівки. Зокрема, збережено конструкцію високого даху та автентичний декор (кераміка, різьблені деталі). 

Багатоквартирний будинок споруджений у 1897–1898 рр. Проект розроблявся  у співавторстві  Юліаном Захаревичем та Іваном Левинським. Кам’яниця — наріжна, Г-подібна в плані. Входить до архітектурного комплексу, що складається з трьох багатоквартирних будинків (іншими компонентами групи є будинки №№ 7, 9 на вул. Генерала Чупринки). Будинок триповерховий, оформлений фасадами "куртинного" типу, відділений від тротуару смугою палісаду. Будинок є зразком архітектури історизму кінця ХІХ ст., орієнтованої на форми необароко. У пізніші роки кам'яниця була значно перебудована.

Індивідуальний житловий будинок — вілла, споруджений у 1904–1905 рр за проектом бюро Юзефа Сосновського та Альфреда Захаревича. 

Будинок під № 47 на вул. Котляревського, що є колишньою віллою Кароля Дзядоня Дзелінського, збудований у 1903–1906 рр. фірмою Івана Левинського, за проектом Альфреда Захаревича. Вілла розташована на центральній вулиці респектабельної дільниці Кастелівки — між нинішніми вулицями Генерала Чупринки, Горбачевського, Кастелівка та Кольберґа. Основним акцентом будівлі є  наріжна вежечка з високим гострим шпилем, що разом із відкритим цегляним муруванням та високими стрімкими дахами під черепицею надають віллі готизуючого характеру.

Рішенням  Львівського облвиконкому № 381 від 05.07. 1985 р. вілла внесена до списку пам’яток місцевого значення  (Ох. № 116-М).

Індивідуальний житловий будинок — вілла, споруджена у 1897–1898 рр. за проектом, розробленим у бюро Івана Левинського. 

Індивідуальний житловий будинок — вілла, споруджений у  1890–1891 рр. Проект розроблявся у співавторстві Юліаном Захаревичем та Іваном Левинським. Будинок є частиною архітектурного ансамблю північно-східного кварталу Кастелівки, повністю забудованого віллами. Проектувався як вільно розташований об’єкт, оточений садом. Має симетричний план. Колись інтегральною частиною архітектури будинку був високий наметовий дах із різьбленими кронштейнами. У другій половині ХХ ст. віллу перебудували. На фасадах збереглися елементи автентичного керамічного декору. У пізніші роки вілла була значно перебудована.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1912–1913 рр. за проектом архітектора Яна Баґенського та будівничого Войцеха Дембінського. 

Багатоквартирний будинок споруджений у 1914–1916 рр. за проектом архітектора Яна Баґенського та будівничого Войцеха Дембінського. 

Колишній індивідуальний житловий будинок — вілла, споруджена у 1891–1892 рр. Проект розроблявся у співавторстві Юліаном Захаревичем та Іваном Левинським. Разом із сусідньою віллою під № 29 формував групу осель, що стала частиною забудови району Кастелівки. Мав два поверхи, високий дах і мансарду. Подальші ґрунтовні реконструкції перетворили цю віллу на багатоквартирний будинок. Про проект початку 1890-х рр. зараз нагадує лише компонування віконних прорізів на перероблених фасадах і прилегла садова ділянка.

Вілла є однією з найкраще збережених вілл історичної дільниці Кастелівка. Збудована у 1891–1892 роках за проєктом Юліана Захарієвича та Івана Левинського. Належала родині Пепловських, художнику Зиґмунту Розвадовському. 1913 року її перебудував новий власник Ян Сас-Зубжицький, а після його смерті 1935 року вілла перейшла до його спадкоємців. Пам'ятка архітектури місцевого значення (Ох. №4697-Лв).

Два суміжні будинки на вулиці Котляревського, 26 і 26а зведені у 1905-1906 роках львівським будівничим Якубом Рисяком. Вони вирізняються зі свого оточення сецесійною стилістикою, вираженою у ліпному декорі рослинного характеру. Будинки внесені до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1897–1898 рр. за проектом архітектора та будівничого Кароля Боубліка. Рядова триповерхова кам’яниця побудована з відступом від регуляційної лінії. Над фасадом надбудовано високі необарокові аттики. Вхід і сходова клітка компонуються по центру Т-подібного корпусу. Композиційно, кам’яниця формує інтегральний блок із сусіднім будинком № 22, до якого прилягає брандмауер. Будівлі мають ідентичний декор. Стиль — пізній історизм (необароко).

Багатоквартирний будинок споруджений у 1897–1898 рр. за проектом архітектора та будівничого Кароля Боубліка. 

Багатоквартирний будинок споруджений у 1908–1909 рр.  за проектом архітектора та будівничого Юзефа Горнунґа. 

Багатоквартирний будинок споруджений у 1901–1902 за проектом, розробленим у бюро Івана Левинського. Проектувався як невеликий двоповерховий дім (пізніше надбудовано третій поверх), вільно розташований в оточенні садово-квітникових ділянок. У плані має форму видовженого прямокутника з вузьким ризалітом на зрізаному наріжнику. У композиції фасадів переважають вертикальні членування. На тильному фасаді виступає циліндричний блок сходової клітки, виконаний із залізобетону. Стиль — сецесія.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1910–1911 рр. за проектом  архітектора  та будівничого Юзефа Горнунґа. 

Багатоквартирний житловий будинок споруджений у 1904–1905 рр. за проектом, розробленим у бюро Івана Левинського. Невеликий двоповерховий будинок, споруджений із відступом від регуляційної лінії, формує групу-блок у парі з сусіднім будинком № 16. Характер фасадів визначає вертикальне членування лізенами, на яких компонуються рельєфи. Бічний західний фасад є симетричним, у його центрі облаштовано вхід. План прямокутної форми, з виступами ризалітів. Усередині корпусу розташований малий замкнений двір. Стиль — сецесія.

Житловий багатоквартирний будинок споруджений у 1910–1911 рр. за проектом архітектора та будівничого Юзефа Горнунґа. Триповерхова кам’яниця, розміщена в рядовій забудові. Її план та декор повторюють у дзеркальному відображенні форми прилеглого будинку № 19. Перед фасадом облаштовано квітники; за корпусом, у глибині кварталу — сад. Посередині фасаду, під трикутним балконом-дашком, розміщено портал; з правого боку — розкріповка, завершена причілком, на якому компонується майолікове панно. План має Г-подібну конфігурацію. Стиль — сецесія.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1904–1905 рр., вірогідно, за проектом будівничого Якуба Рисяка для Казимири Козьол. Невеликий двоповерховий дім, споруджений із відступом від регуляційної лінії, формує групу-блок у парі із сусіднім будинком № 18. Характер фасадів визначає вертикальне членування лізенами, на яких компонуються рельєфи. Портал розміщено на боковому східному фасаді. План прямокутної форми, з виступами ризалітів та розкріповок. Усередині корпусу розташований малий замкнений двір. Стиль — сецесія.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1912–1913. Проект розроблявся у співавторстві архітекторами Іґнатієм Кендзерським та Адамом Опольським для Мєчислава Раппе. Наріжна чотириповерхова кам’яниця відділена від вулиці ділянкою палісаду. Будинок виділяється виразним силуетом даху (зокрема високою наріжною конструкцією у формі шолома) та трапецієподібним фронтоном. Має V-подібний план із діагональним розташуванням сходової клітки. Внутрішнє планування базується на секційному принципі. Стиль — модернізована версія неокласицизму, що виявляє вплив німецької архітектури початку ХХ ст.

Індивідуальний житловий будинок — вілла, споруджений у 1889–1890 рр.,  співавторами проекту були архітектори Юліан Захаревич та Іван Левинський. Г-подібна в плані будівля є наріжним компонентом комплексу, до якого входять також буд. №№ 4 та 6 на вул. Кольберга. Вілла має два поверхи з мансардою, асиметрично розташовані ризаліти та вежу, високий наметовий дах якої на сьогодні втрачено. Стиль — неоромантичний напрямок архітектури пізнього історизму. Об’єкт перебудовувався в другій половині ХХ ст. У пізніші роки  вілла була значно перебудована.

Індивідуальний житловий будинок  — вілла, споруджений у 1889–1890 рр., співавторами проекту були архітектори Юліан Захаревич та Іван Левинський. Корпус будівлі є центральною ланкою групи, до якого входять також буд. №№ 4 та 8 на вул. Кольберга. Три вілли мають смугу квітників, прокладену перед фасадами, і спільний простір садових ділянок усередині кварталу. Будинок  двоповерховий, прямокутний у плані. Його фасад із пристінком у центрі завершено трапецієподібним фронтоном. Стиль — неоромантичний напрямок архітектури пізнього історизму. У пізніші роки вілла була значно перебудована.

Індивідуальний житловий будинок — вілла, споруджений у 1889–1890 рр., співавторами проекту були архітектори Юліан Захаревич та Іван Левинський. Вілла є елементом комплексу, утвореного трьома оселями, до якого входять також буд. №№ 6 та 8 на вул. Кольберга. Три вілли мають смугу прифасадних квітників та спільний простір садових ділянок усередині кварталу. Будинок № 4 у плані є прямокутним, з виступами розкріповок по периметру і блоком вежі, накритої високим наметовим дахом. Стиль — неоромантичний напрямок архітектури пізнього історизму. Об’єкт перебудовувався в другій половині ХХ ст. У пізніші роки вілла була значно перебудована.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1910–1911 рр. за проектом бюро Івана Левинського. Наріжна чотириповерхова кам'яниця — компонент периметральної забудови кварталу. Г-подібний корпус має зрізаний наріжник. На куті виступає еркер, над яким надбудовано високий шоломоподібний купол. Фасади членуються карнизами й пілястрами, завершені аттиками. Вхід — з вул. Генерала Чупринки, сходова клітка прилягає до кута внутрішнього подвір'я. Стильова характеристика — неокласицизм початку ХХ ст.

Колишній багатоквартирний будинок споруджений у 1904–1905 рр. за проектом, розробленим у бюро будівельної фірми Юзефа Сосновського та Альфреда Захаревича. Згодом кам'яницю було адаптовано до потреб лікувального закладу. Будівля — триповерхова. Фасад, орієнтований по регуляційній лінії, має симетричну структуру. По центру компонується розкріповка з порталом, завершена причілком. З правого краю — проїзд у двір. Будинок має прямокутну форму плану з виступом ризаліту з боку подвір'я. Сходова клітка розташована в центрі корпусу. Стильова характеристика — пізній історизм (використано мотиви неоготики) з додатком елементів сецесії.

Колишній багатоквартирний будинок споруджений у 1908–1909 рр. за проектом Юзефа Пйонтковського. Це чотириповерхова кам'яниця з цокольним поверхом. Брандмауерами межує з торцями сусідніх будівель. Фасад, відсунутий від хідника, оформлено двома ризалітами з фронтонами в завершені, між якими облаштовано широкі балкони. Стрижнем плану є простора сходова клітка й поздовжній коридор, що ділить внутрішні приміщення на два тракти. Будинок має стильові ознаки неокласицизму початку ХХ ст., виявляючи впливи німецької архітектури. Сьогодні (2009 p.) використовується як навчальний корпус ЛНУ ім. І. Франка.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1910–1911 рр. за проектом архітектора та будівничого Кароля Боубліка. Чотириповерхова кутова кам'яниця, Г-подібна в плані. На фасаді з боку вул. Генерала Чупринки, відділеному від дороги ділянками квітників, компонуються лоджії, еркер та портал. Композиційним акцентом є кутовий блок із високим шатровим дахом. Стрижень планувальної схеми — сходова клітка, прилегла до кута подвір'я. Стиль — модернізована версія історизму (використовуються мотиви необароко).

Багатоквартирний будинок споруджений у 1900–1901 рр. за проектом, розробленим у бюро Івана Левинського. Невеликий двоповерховий дім будувався з відступом від регуляційної лінії; брандмауером межує з будинком № 25. Фасади членуються розкріповками завершеними причілками. У плані будинок має форму видовженого прямокутника. Вужчий фасад виходить на вул. Генерала Чупринки, з лівого краю влаштовано портал. На тильному фасаді, з боку саду, прибудовано  невеликий виступ із верандою. Всередині корпусу розташований малий замкнений двір. Стиль — сецесія.

Індивідуальний житловий будинок — вілла, споруджений у 1890-ті рр. Вірогідно, проект розроблявся у співавторстві Юліаном Захаревичем та Іваном Левинським. Будинок презентує неоромантичний тип індивідуальної оселі, розрахованої на представників місцевого середнього класу, який набув популярності у Львові 1890-х рр. Вілла будувалася як вільно розташований об'єкт на кутовій ділянці, в оточенні саду та квітників. Г-подібний корпус доповнено на куті мальовничою шестигранною вежечкою. Фасади, оформлені нетинькованою цеглою, вирізняються яскравим керамічним декором (полив'яні кахлі) та різьбленими деталями.

Колишній індивідуальний житловий будинок — вілла, споруджений за проектом, розробленим у співавторстві Юліаном Захаревичем та Іваном Левинським у 1889-1890 рр. Вілла була добудована у 1901-1902 і 1904-1905 рр. Тип вілли — неоромантичний. Завдяки кутовій вежечці та динамічному абрису плану, будівля подібна до сусідніх об’єктів Кастелівки (наприклад, до вілли на вул. Генерала Чупринки, 21). Упродовж наступних десятиліть архітектура будинку втратила свій первісний характер. Перебудови перетворили віллу на багатоквартирний будинок. Сьогодні (2009 p.) тут розміщено офіси банківської установи.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1910–1911 рр., співавторами  проекту були архітектори Іґнатій Кендзерський та Адам Опольський. Чотириповерхова кам'яниця привертає увагу динамічним моделюванням фасаду, оформленого ризалітами та еркером. Основну масу архітектури становить прямокутний у плані корпус, прилеглий до вул. Генерала Чупринки,  доповнений офіцинами з боку подвір'я. Сходова клітка фіксує центральну вісь плану, приміщення компонуються двома рядами. Hеокласицизм початку ХХ ст., поєднаний із елементами пізньосецесійної архітектури. Верхня частина фасаду декорована парними горельєфами. У пізніші роки кам'яниця була значно перебудована.

Пам'ятник учаснику повстання під проводом Тадеуша Костюшка встановили за ініціативи львівських ремісників. Автор ескізу пам'ятника — архітектор Юліан Захарієвич (1888), а виготовив його скульптор Юліан Марковський. Монумент встановили 1895 року.

Скульптуру Діви Марії встановили 14 жовтня 1997 року — на свято Покрови. Вона є копією фігури, яка стояла на цьому місці з 1904 року до кінця Другої світової війни. 

Пам'ятник польському політику, львів'янину встановили на площі у 1913 році за проектом скульптора Тадеуша Блотницького, а демонтували 1946 року.

Пам'ятник Корнелю Уєйському, "останньому великому поетові епохи романтизму" встановили за ініціативи Літературно-мистецького кола біля будинку Міського казино у 1901 році. Його виконав скульптор Антоній Попель. Після Другої світової війни монумент перевезли до Щеціна (Польща).

Будинок є визначним прикладом львівської сецесії. Його звела фірма Зиґмунта Кендзерського і Міхала Уляма за проектом Тадеуша Обмінського Юзефа Гауссмана у 1906–1907 роках. Пам'ятка архітектури (№735-М). 

Личаківський цвинтар розташований при вул. І. Мечнікова, його територія займає Личаківське плато і прилеглі до нього околиці. Сьогодні це – найдавніший збережений цвинтар Львова, який був офіційно відкритий у 1786 р. Це один із найвідоміших європейських некрополів, який містить велику кількість мистецьких пам'яток, визнаний пам’яткою історії, археології та мистецтва національного значення. Тут розміщені могили багатьох видатних осіб, військові поховання часів Першої та Другої світових воєн тощо.

Kолишній Реколекційний дім єзуїтів –– пам'ятка архітектури поч. ХХ ст., розташована у глибині ділянки, на південний захід від центральної частини міста, у дільниці Новий Світ. Побудований за проектом архітекторів Юзефа Пйонтковського та Кароля Ріхтмана. При реколекційному домі 1914–1916 рр. побудовано костел єзуїтів св. Йосифа і блаженного Анджея Боболі за проектом архітекторiв Станіслава Дидека i Францискa Мончинськoгo. У вересні 1939 року під час обстрілу та авіабомбардування Львова дахи реколекційного дому і костелу були пошкоджені. Радянська влада закрила дім 04.04.1946 року i у радянський час тут діяла школа (будівлю перебудовано і з'єднано галереєю з костелом, змінено декор головного фасаду). Від серпня 1993 року частину будівлі передано на новіціат греко-католицького Згромадження сестер милосердя св. Вінцента де Поля. У костелі тепер греко-католицька церква св. Йосифа-обручникa, a більшу частину приміщень дому використовує Національний лісотехнічний університет України.

Найдавніший з існуючих сьогодні готелів Львова. Перший готель на цьому місці – "Під трьома гаками" – заклав  в 1793 р. Георґ (Жорж) Гоффман (1778–1839). В 1811 р. на його місці власник збудував новий готель "Російський" ("De la Russіe"), що відкрився для відвідувачів 03.12.1811 р. Це була будівля у стилі класицизму, з двома в'їзними брамами з боку площі та великим садом від пл. Хорунщини (тепер вул. П. Чайковського). У саду було влаштовано павільйони та альтанки, одну з них у вигляді грецького храму 1848 р. збудував архітектор В. Равський-старший. Фронтон готелю прикрашали виконані перед 1811 р. ампірні скульптурні композиції (за твердженням Юрія Бірюльова, майже ідентичні з рельєфами Г. Вітвера на будинку Гауснерів на сучасному просп. Свободи, 1-3). В старому готелю до 1894 р. збиралося також німецьке культурне товариство "Веселий норов" ("Frohsin") з власним театром. Готель розібрали у квітні 1899 р.

Житловий будинок (1908 р.), pозміщений у периметральній забудові вулиці. Побудований за проектом архітектора Адама Опольського для Яна Ґотфріда в стилі романтичного модерну.

Житловий будинок (1911–1912 рр.), pозташований у периметральній забудові вулиці. Побудований за проектом архітектора Михайла Ковальчука для Едмунда і Марії Шнайдерів в стилі романтичного модерну.

Житловий будинок (1909 р.), pозташований у периметральній забудові вулиці. Побудований за проектом, виконаним в творчій майстерні архітекторів Адама Опольського та Ігнатія Кендзерського для Едварда Яворського в стилі романтичного модерну. В 1936 р. за проектом архітектора Євгена Нагірного проведена реконструкція будинку.

Житловий будинок (1909 р.), pозташований у периметральній забудові вулиці. Побудований за проектом, виконаним в творчій майстерні архітекторів Адама Опольського та Ігнатія Кендзерського для Володимира Черніка в стилі романтичного модерну.

Житловий будинок (1908 р.), pозташований у периметральній забудові вулиці. Побудований за проектом архітектора Сaломона Рімера з творчої майстерні Адама Опольського і Ігнатія Кендзерського в стилі романтичного модерну. Реставрація фасаду 2000 р.

Житловий будинок (1908–1909 р.), pозташований у периметральній забудові вулиці. Побудований за проектом виконаним в творчій майстерні архітекторів Адама Опольського та Ігнатія Кендзерського для Вільгельма Манна в стилі романтичного модерну.

Житловий будинок (1908 р.), pозташований у периметральній забудові вулиці. Будівля зведена архітектором Міхалом Мацялеком для Самуеля Брьодера в стилі романтичного модерну.

Житловий будинок (1910–1911), pозташований у периметральній забудові вулиці. Побудований, вірогідно, за проектом архітектора Адама Опольського в стилі романтичного модерну.

Житловий будинок (1910 р.) на червоній лінії вулиці, у периметральній забудові. Побудований за проектом архітектора Артура Шлеєна як колишній купецький банк. Близько 1918 р. тут знаходилася дирекція інженерії військової, а пізніше — команда гарнізону Львова. Будинок є характерним прикладом громадської будівлі початку ХХ ст. з прикметами європейської архітектурної школи.

Житловий будинок (ХІХ cт.) на розі вул. Валової і площі Міцкевича. Будинок побудований на початку ХІХ cт. В 1912 реконструйовані вітрини на першому поверсі. За проектом 1935 — відновлені фасади будинку. В 2003 також проводились ремонтно-відновлювальні роботи. Tиповий приклад львівської житлової архітектури кінця ХІХ.

Житловий будинок у периметральній забудові вулиці. У 1884 надбудований четвертий поверх, за проектом 1897 (архітектори Адольф Вайс і К. Вайс) запроектовані вітрини першого поверху. В 1933 за проектом архітектора Юзефа Торна реконструйовані вітрини на першому поверсі. Пам'ятка є характерним прикладом львівської житлової архітектури кінця ХІХ ст.

Житловий будинок (1909–1911 рр.), pозташований в периметральній забудові вулиці. Побудований за проектом архітекторів Альфреда Захарієвича та Юзефа Сосновського. Скульптури на головному фасаді, які представляють алегорії мистецтва і ремесел, виконав скульптор Зиґмунт Курчинський.

Житловий будинок (1894 p.) в периметральній забудові вулиці. Побудований в 1894 році за проектом будівничого Анджея Голомба. Xарактерний приклад львівської житлової архітектури кінця ХІХ ст.

Житловий будинок (1887–1888 рр.) на розі вул. Валової і пл. Галицької. Побудований за проектом архітектора Вінцента Кузневича як прибутковий будинок для власників Франциска Кобєльського і Міхала Валіхевича. У 1905 році тут розмістилося культурно-освітнє товариство ім. М. Качковського, а в 1926–1932 рр. — редакція газети "Сель-Роб". На першому поверсі в кінці ХІХ ст. розмістилася кав'ярня "Центральна".

Житловий будинок (1909–1913 pp.) у периметральній забудові вулиці. Побудований за проектом Владислава Дердацького і Вітольда Мінкевича як прибутковий будинок.

Колишня школа ім. Бартоломея Зиморовича (1892 p.). На окремо розташованій ділянці, зі значним відступом від червоної лінії забудови вулиці. В 1935 р. за проектом архітектора Адама Кор'якєвича надбудований  четвертий поверх. Проект сходової клітки і залізобетонного перекриття четвертого поверху виконав інженер Рудольф Матула. В 1970-х рр. до тильної сторони старого будинку добудована нова споруда. Перед фасадом школи, на п’ядесталі, у 1965 р. встановлено погруддя Тараса Шевченка (скульптори – Яків Чайка, Емануїл Мисько), яке фактично є першим пам’ятником Шевченку у місті. Тепер у будину діє СШ №63.

В минулому — Перша Українська академічна гімназія (1906 р.). Розташована на розі вулиць С. Бандери і Архітекторської. Гімназія заснована ще в жовтні 1784 р. за розпорядженням імператора Йосифа ІІ як складова частина Львівського університету (академії). Звідси походить її назва — "академічна гімназія". В 1773 р., коли в Австрійській імперії було скасовано орден єзуїтів, на базі Львівської єзуїтської колегії (академії) створено 6-класну гімназію з дворічним ліцеєм. В 1848 році ця гімназія, в якій навчання проводилося німецькою мовою, мала бути переведена на українську мову. Першу матуру на українській мові гімназисти склали лише в 1878 році. У гімназії працювали Ілля Кокорудза, Анатоль Вахнянин, Омелян Огоновський, Іван Верхратський, Михайло Возняк, Філарет Колесса, Іван Крип'якевич та інші видатні педагоги.   

Житловий будинок (1908 р.) pозташований в периметральній забудові вулиці. Побудований на кошти власника Броніслава Лоншама де Бер'є. Проект будинку виконав будівничий Станіслав Дец.

Житловий будинок (1886 р.) pозташований в периметральній забудові вулиці. Проект триповерхового будинку для Беріша Вольфа Гаусмана виконав 25 квітня 1886 року архітектор Ян Карасінський. Проект надбудови четвертого поверху та статичний розрахунок залізобетонних конструкцій перекриття виконаний 14 жовтня 1933 р. в архітектурному бюро Марека Вайца. Дозвіл на проживання отримують власники будинку Максиміліан та Роза Ванки 19 липня 1935 р. Проект на перебудову вхідного порталу та вітрин першого поверху виконаний архітектором М. Вайцом 25 листопада 1936 р.

Житловий будинок (1908 р.), pозташований в периметральній забудові вулиці. Побудований для власника Юзефа Кьоніґа. Проект будинку виконав 1907 р. будівничий Владислав Гертман, проект фасаду — архітектор Юзеф Пйотковський. В 1910 р. архітектор Ігнатій Віняж виконав проект реконструкції першого поверху під магазин.

Будинок №21 у модерновому стилі постав перед Першою світовою війною на фундаментах і пивницях ренесансної кам’яниці, званої Крохмалівською від імені власника юдея Шльоми Крохмаля. Сучасний будинок – один із багатьох чиншових будинків, які зводилися у Львові на зламі ХІХ–ХХ ст. Сьогодні у приміщеннях партеру розташована книгарня "Рідкісна книга" та ремонт телефонів "Мобакс".

Житловий будинок, побудований  в 1912 р. за проектом арх. Юзефa Авінa для Владислава Жільбера в стилі модерну на місці знесеного невеликого двоповерхового будинку, який походив з 1830-х рр. Реконструктивні зміни фасаду будинку від вул. Св. Станіслава (тепер – вул. Тиктора) виконані за проектом арх. Владислава Шпетмана у 1926 р. В 1935 р. споруду реконструйoвaнo під готель "Splendid" (після 1945 р. "Прикарпатський"). Від грудня 2002 р. будівля готелю реконструюється під АТ кредит Банк (Україна).

Монастирський комплекс оо. Редемптористів з церквою Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці. Був споруджений у 1882–1884 рр. у неороманському стилі для сс. Василіанок.

Чотириповерховий будинок у стилі неоготики — результат перебудови двох давніх кам'яниць. На замовлення купця Мавриція Каліша, її здійснили архітектори Артур Шлеєн та Соломон Рімер у 1912 році. Завдяки двом колонам на розі, що існують тут ще з кінця XVIII ст., кам'яниця має історичну назву "На кручених стовпах".

Триповерховий будинок на розі вулиць Франка і Костомарова зведений у 1892–1893 роках на березі річки Полтви. Проєкт на замовлення забудовника Шимона Фрея розробив архітектор Анджей Ґоломб. Це — типова чиншова кам'яниця у стилі історизму.

Це — колишня вілла Генрика Міколяша — знаного фотографа, що походив із відомої родини львівських аптекарів, власників знаменитого Пасажу Міколяша та аптеки "Золота корона". Її збудував архітектор Едмунд Жихович у 1910-1911 рр. Пам'ятка архітектури (Ох. № 340-М).

Будинок за суч. адресою вул. Франка, 152 (конскрипційний №1560 ¼); споруджений на поч. ХХ ст. як вілла Івана Франка. У 1920–1930-х в будинку жили вдова Івана Франка та його сини Тарас і Петро зі своїми родинами. 10 жовтня 1940 р. тут відкритo Літературно-меморіальний музей Івана Франка. Перед будинком стоїть бронзове погруддя Івана Франка, виконане у 1949 р.

Колишня вілла Михайла Грушевського, споруджувалася за адресою вул. Понінського, 6 (конскрипційний № 1562 ¼, сьогодні вул. Франка, 154) в один час із сусідньою віллою І. Франка. Будівництвом обох керував буд. майстер М. Заходний. У травні 1998 р. тут було створено Державний меморіальний музей Михайла Грушевського у Львові. Перед віллою стоїть стела з барельєфом Грушевського, встановлена у 1991 р.

Синагога "Аґудас Шльома" (Agudas Schloma) — один із численних хасидських клойзів Львова. Попри своє скромне архітектурне вирішення, вона вирізнялася на тлі забудови кварталу. Синагогу зруйнували під час Шоа. Після знищення на її місці залишилася вільна ділянка. 

Цвинтар розташований на полі №40 Личаківського кладовища. Це найбільше спільне поховання учасників польського Січневого повстання 1863–1864 рр. Цвинтар заснований з ініціативи Товариства взаємної допомоги учасникам Польського повстання наприкінці 1890-х рр.

Польський військовий меморіал або Цвинтар оборонців Львова, також званий Меморіалом орлят, був розміщений на ґрунті під Личаківським цвинтарем. Тут були поховані поляки – учасники боїв проти ЗУНР у 1918 р. та проти більшовиків 1920 р., жертви німецько-польської війни 1939 р. та Руху опору у 1922–1944 рр. У 1971 р. цвинтар був знищений радянською владою, тоді ж на частині його території було прокладено суч. вул. Банаха. Протягом 1989–2005 рр. меморіал було частково відбудовано.

Цвинтар розміщений на території Личаківського цвинтаря на полі №71. Він був закладений у 1880 р. у 50-ті роковини Листопадового повстання 1830–1831 рр. з ініціативи Польського товариства опіки над могилами героїв. У 1881–1916 рр. тут були поховані 47 ветеранів повстання.

Будинок, розміщений між просп. Шевченка та вул. Нижанківського, було споруджено для Міського казино в 1874-1876 рр. за проектом архітектора Філіпа Покутинського та інженера Людвіка Вєжбицького. Він є зразком архітектури історизму (італійського неоренесансу); пам'яткою архітектури місцевого значення (Ох. № 402-М). Від 2009 р. тут функціонує Львівська обласна універсальна наукова бібліотека.

Чотириповерховий житловий будинок був зведений у 1909–1910 рр. за проектом Яна Шульца для адвоката Бруно Покорного та його дружини Станіслави. Ця кам'яниця з багатим неоготичним декором є одним із найяскравіших зразків цього стилю у Львові. Пам'ятка архітектури (ох.№408-М). Сьогодні (2014) будинок житловий, на партері розміщений магазин одягу "Парк Авеню" та ресторан-кондитерська "Вероніка".

Чотириповерховий будинок у стилі пізньої сецесії був зведений у 1911 році. Його спроєктував архітектор Ян Шульц на замовлення Гелени Будзиновської. Пам'ятка архітектури місцевого значення.