Вул. Чайковського, 6 – офісний будинок

ID: 399

Колишній дім адвоката Сеґаля — визначна пам'ятка ранньої (орнаментальної) сецесії у Львові, що характеризується оригінальною композицією фасадів та виразним силуетом. Один із містобудівельних акцентів проспекту Шевченка, зразок престижного житла початку ХХ ст. Пам'ятка архітектури місцевого значення, Ох. № 396. 

Історія

Проспект Шевченка як вулиця відомий із XVIII ст. під назвами Св. Іоанна (Яна) й Академічна (ця назва й досі побутує серед львів’ян). У 1886 р. у зв’язку зі засклепінням Полтви розпочалася реконструкція вулиці: посередині прокладено т.зв. нелінійний бульвар з квітниками, більшість будівель І половини ХІХ ст. розібрано та споруджено в нових стилях — переважно історизму, а згодом і сецесії та функціоналізму. Квартал, що формує північний наріжник колишніх вулиць Хорунщизни та Академічної, прочитується вже на планах І половини ХІХ ст. (напр. Plan, 1829). У 1902 р. на розі вулиць Руданського та Академічної спорудили ранньосецесійну кам’яницю Олександра Вікселя (проект Юліана Цибульського) з необароковими фронтонами та з вежею із вишуканим силуетом. Адвокат Адольф Сегаль обрав сусідню ділянку, бажаючи стати власником не менш ефектної будівлі.

Перший проект фасаду будинку датовано 4 квітня 1904 р. Його підписали: Міна Сеґаль, дружина Адольфа Сегаля, інвесторка Ґізеля Шауфель (Gizela Schaufel), а також будівничі Зиґмунт Кендзерський (Kędzierski) та Міхал Улям (Ulam). Цей проект затверджено у магістраті в листопаді 1904 р. (ДАЛO 2/1/38, 15‑17). Спорудження кам'яниці закінчили восени 1905 р. (Łewicki, 2005, 251).

Щодо авторства проекту будинку, то в літературі фігурують різні твердження. Якуб Левицький приписує авторство виключно будівельній спілці Міхала Уляма та Зиґмунта Кендзерського, базуючись на тому, що на архівних кресленнях будинку засвідчено підписи й печатки лише цих будівничих. Думку Левицького підтверджує також кам'яна таблиця, вмонтована в стіні вестибюлю будинку "Project i budowę tego domu wykonali archtekci: Radca bud. Zygmunt Kędzierski i Michał Ulam" ("Проект і будівництво цього будинку виконали архітектори: радник будівничий Зиґмунт Кендзерський і Міхал Улям"). Первісний проект суттєво відрізняється від уже зреалізованого об'єкта. Фасад першого проекту має метричну композиційну схему, характерну для історизму, на яку механічно нашаровано деякі сецесійні елементи, як-от столярку чи форму вікон. Підписи Уляма та Кендзерського є і на іншому (пізнішому) архівному кресленні, яке відповідає об'єкту і на яке посилаються дослідники (Бірюльов, 2008, 469; Łewicki, 251). Я. Левицький припускає, що це креслення могло бути виконане після спорудження будівлі. Документ, на жаль, не зберігся до наших днів в архівній справі (ДАЛO 2/1/38). Креслення планів, фасадів та перетинів будівлі, а також фотографії подано в каталозі проектів будівельної фірми М. Уляма (Łewicki, 250–251; Ulam, 1913).

Львівський мистецтвознавець, дослідник сецесії Юрій Бірюльов без застережень вважає архітектором будинку Сеґаля Тадеуша Обмінського (Obmiński). Один із провідних архітекторів періоду орнаментальної сецесії Обмінський переважно анонімно виконував свої проекти в бюро Івана Левинського, а також М. Уляма та З. Кендзерського, згодом відстоюючи своє авторство (Бірюльов, 2008, 469; ДАЛО 2/1/38, 1; Przegląd, 1905, nr 233, 234; Architekt 1907, 70, 87). На авторство Т. Обмінського вказує характерна графічна подача проекту, ідентична з іншими, підписаними, проектами. Більшість дослідників також вважають Т. Обмінського автором проекту (наприклад, Вуйцик, Липка, 1987, 116; Мельник, 2008, 200; Komar, Bohdanova, 2014).

Категорично заперечуючи авторство Обмінського, Я. Левицький помилково припускає, що фасад первісно будували М. Улям та З. Кендзерський у стилі історизму з деякими сецесійними елементами, накладеними механічно, як це видно на проекті від квітня 1904 р. Найцікавіші елементи, на думку дослідника, з'явилися на кінцевому етапі спорудження об'єкта або навіть пізніше — їх виконали ремісники, які набували щоразу більшої вправності у виготовленні сецесійних деталей (Łewicki, 2005, 253).

Як свідчить тогочасна іконографія, зокрема тоновані фотографії (Lystiwka, 2009; Kotłobułatowa 2002, 63) та акварелі Одо Добровольського (Kotłobułatowa, 2002, 65), фасади будинку Сеґаля первісно мали світле (ймовірно, біле) однотонне пофарбування, а також зелений дах.

Аналізуючи особливості фасаду, Я. Левицький стверджує, що під впливом історизму віконна первісна столярка мала спрощені геометричні форми, про що свідчить фотографія будинку, зроблена одразу ж після його спорудження у 1905 р. (Łewicki, 2005, 253; Purchla, 1997, 162). Окрім цього, на думку Левицького, на початковому фасаді були відсутні такі металеві сецесійні елементи, як жардиньєрки та окремі ґратки. Кількома роками пізніше спрощену віконну столярку було замінено на сецесійну, фасад доповнено металевими сецесійними елементами, про що, як стверджує Левицький, свідчать фото вже 1907 р. (напр., Architekt, 1907, табл. ХІІ). Зовнішні ґвинтові сходи на тильному фасаді будівлі були високо оцінені з естетичної та конструктивної точок зору — фото сходів було навіть опубліковане в тогочасному головному архітектурному часописі Галичини (Architekt, 1907, 69–70). Натомість львівський будівничий уряд сприйняв їх дуже критично через відкритість до впливу атмосферних чинників та додаткове зменшення простору й без того невеликого подвір'я. Пізніше той же уряд заборонив використання такого прийому в львівських будівлях початку ХХ ст. (Łewicki, 2005, 252). У 1911 р. було проведено роботи з профілактичного ремонту тильної сходової клітки (очевидно, гвинтових металевих сходів) під керівництвом львівського інженера Леопольда Райсса (Leopold Reiss) (ДАЛO 2/1/38, 19).

Після завершення будівництва зміни будинку були пов'язані із установленням вітрин різноманітних організацій та крамниць, що у ньому розташовувалися. В лютому 1934 р. затверджено проект вітрини з вул. Чайковського, яка презентувала "Skład towarów kołonialnych, win, wódek i owoców pod firmą M. Karolewicz z Brzozowski". На проекті зазначено, що "вивіски скляні, тло драпове, написи чорні, тіні позолочені, портал натуральний дубовий". Проект виконав "Art. Zakład Malarstwa szyldów i lakiernictwa, Aleksander Roth".

Згідно із поданням до Магістрату в 1935 р. було затверджено на два роки розміщення написів на фасадах "Record Cravates" з вул. Академічної (просп. Шевченка) та "Kino Apollo" з вул. Чайковського з умовою, що "кольори тла й літер не мають бути яскравими". Попереднім поданням 1934 р. було затверджено проекти згаданих вітрин з особливостями світлової реклами, зокрема й того, що колір літер має бути блакитний (ДАЛO 2/1/38).

У 1935 р. Zakład Ubezpieczeń Pracowników Umysłowych (як власник будинку) отримав вимогу від Управління нагляду за будівництвом Львівського магістрату про проведення реконструкції фасаду, брандмауера, стін вестибюлю та сходової клітки, а також усунення порталів-вітрин з шафками, що належали до фірм J.S. Beutel, J. Klaften (ДАЛO 2/1/38). Підставою стало невиконання постанови про будівельне право від 1928 р., згідно з якою будівля становить загрозу суспільній безпеці та значною мірою спотворює вигляд міської вулиці з точки зору естетики. У документі зокрема зазначено, що вітрини "знищені, брудні, зогнилі, відхилені від вертикалі, сперті на заіржавілих консолях, загрожують падінням на хідник, затуляють конструктивні частини фасаду, унеможливлюють контроль та реставрацію архітектурних елементів будинку" (ДАЛO 2/1/38). У разі невиконання необхідних робіт до травня 1935 р. буде стягнуто штраф та накладено адміністративне покарання.

У жовтні 1935 р. Zakład Ubezpieczeń Spółecznych оформлює запит на виконання малярських робіт на суму 2000 злотих (ДАЛO 2/1/38).

У будинку були розташовані офіси різних фірм, приймальні адвокатів та лікарів, Спілчанський банк (Genossenschaftsbank), Akcyjny Bank Związkowy (Album, 52), Акціонерний кооперативний банк, редакція "Газети банкової", Крайова промислова спілка та інші орендарі. Цю традицію зараз продовжує Асоціація робітників Львівщини (2-ий поверх будівлі). За радянських часів споруду зайняли обласні комітети різних профспілок. У 1920-х – 1930-х тут розміщувалося правління щорічної міжнародної виставки-ярмарку "Східні торги" (Мельник, 2005, 200–201).

У радянський час інтер'єри було частково переплановано, зокрема встановлено у кімнатах численних перегородок задля розміщення якомога більшої кількості фірм та установ. На 1-му поверсі автентичні внутрішні перегородки між приміщеннями, в яких містились окремі крамниці та фірми, були розібрані для створення витягнутого Г-подібного простору. Тут запрацювала продуктова крамниця, яку небезпідставно прозвали "сквозняком". Функціонує вона до сьогодні. 

Пов'язані історії

Архітектура

Будівля розташована в рядовій забудові на розі просп. Шевченка (колишня вул. Академічна) та вул. Чайковського (колишня вул. Хорунщизни). Це одна з містобудівельних домінант проспекту завдяки вишуканій сецесійній стилістиці фасадів та унікальній композиції наріжника, акцентованого куполом. Будинок Сегаля контрастує із малоповерховою забудовою пізнього класицизму (просп. Шевченка, 6), історизму (вул. Чайковського, 8–12) і тогочасним хмарочосом у стилі функціоналізму (Товариство профспілок, просп. Шевченка, 7), а також створює гармонійний ансамбль із ранньосецесійним будинком Вікселя (вул. Руданського, 1) та сецесійним будинком філармонії (вул. Чайковського, 7).

Кам'яниця первісно збудована як чиншова (прибуткова), тобто приміщення здавали в оренду для помешкань і для офісів. Будинок частково зберіг свою функцію. На першому поверсі розташовано гастроном, верхні поверхи зайняті офісними приміщеннями, серед яких і "Об'єднання профспілок Львівщини".

Будівля чотириповерхова, з наріжним еркером та бічними крилами від вулиці Чайковського та просп. Шевченка; г-подібної конфігурації в плані зі зрізаним наріжником та з довшою стороною по вул. Чайковського, звідки і влаштований вхід. Через циркульний портал входу потрапляємо до просторого вестибюлю, який провадить до прямокутної двомаршевої сходової клітки. По поздовжній осі, яка повторює конфігурацію будівлі, від майданчика перед сходами розгалужуються коридори, по обидва боки від яких розташовані кімнати. Правильної форми житлові та офісні приміщення виходять вікнами на головний фасад, службові та сантехнічні неправильної конфігурації — у внутрішній дворик-колодязь. У кімнатах 2–3-го поверхів навпроти сходової клітки влаштовано балкони, що підкреслює внутрішнє планування будівлі на фасаді. У наріжному еркері на 2–4-му поверхах розташовані найбільші кімнати із симетричними трикутними нішами та балконами.

Будівля має чітко визначений конструктивний каркас, сформований несучими стінами сходової клітки, кімнати в еркері та однією стіною коридорів; решта стін є перегородками.

З огляду на значні розміри будівлі та численних орендарів на кожному поверсі запроектовано чотири санвузли, розташовані по два з кожного боку сходової клітки, а також по дві ванні кімнати, розміщені на протилежних кінцях коридорів.

Наявність мініатюрного незвичної форми дворика уможливила влаштування вікон у всіх приміщеннях тильного фасаду для необхідної інсоляції. Обабіч головної сходової клітки у дворику влаштовано зовнішні металеві гвинтові сходи.

Фасади будівлі мають складну ритмічну композицію. Шестивіконний фасад по вул. Чайковського та тривіконний фасад з просп. Шевченка об’єднуються масивним наріжником, який є домінантою і будівлі, й проспекту. Композиція фасадів відповідає характерному для орнаментальної сецесії принципові біонічної атектоніки, тобто полегшення основи та зростання насиченості декору й вигадливості силуету догори. Так, площини 1–2-го поверхів об’єднані горизонтальною розрізкою, вікна 2-го поверху об’єднані по горизонталі рельєфними рустами-смугами, площини верхніх поверхів є гладкими, натомість догори зростає інтенсивність рослинного ліпного декору на віконних обрамленнях, фризах та криволінійних завершеннях. Площина стіни ризаліту верхніх поверхів по вул. Чайковського оздоблена рельєфною фактурою тиньку.

По вертикалі фасади членуються ризалітами (двовіконним із вул. Чайковського та одновіконним із просп. Шевченка), а з наріжника — еркером на 2–4 поверхи. Площина стіни 3–4-го поверхів декорована площинними пілястрами колосального ордеру, еркер фланкується стилізованими колонками. Ризаліт із вул. Чайковського умовно позначає на головному фасаді розташування сходової клітки, що виступає вперед на тильному фасаді будівлі. Цей ризаліт завершується великою лучковою аркою зі замковим каменем, декорованим літерою “S” (Segal — прізвище власника), та стилізованим аттиком-балюстрадою.

Ризаліт з просп. Шевченка та наріжник завершені характерними криволінійними сецесійними аттиками. Первісно силует наріжника ще ускладнювався завдяки наявності металевих ажурних ваз (можливо, жардиньєрок) (Architekt, 1907), на сьогодні втрачених, що певною мірою спотворює первісний задум. Решта частин фасаду завершуються парапетом у вигляді балюстради з пальметами. Будівля накрита високим двосхилим дахом, наріжник увінчаний високим куполом зі шпилем.

Згідно із сецесійним принципом пошуку нових та унікальних форм отвори кожного поверху мають відмінні вирішення. На 1-му поверсі серед прямокутних прорізів вітрин вирізнялися циркульний портал входу та трицентрова арка наріжника з бічними циркульними вітринами (Architekt, 1907) (останні в радянський час перероблено на прямокутні). Форму лучкових прорізів вікон 2-го поверху збагачено обрамленнями зі стилізованими "вушками" та гротескним замковим каменем. Вікна 3-го поверху мають циркульне завершення, тоді як обрамлення цих вікон мають контрастну лучкову з "вушками" форму. Прямокутним вікнам 4-го поверху властиве спрощене неоготичне обрамлення з фасками. Всі вікна наріжного еркеру мають дуже великі розміри з тридільним поділом, що було новітнім для тогочасної львівської архітектури. Особливу увагу привертає вікно еркера 3-го поверху — воно підковоподібної форми, що підкреслюється лінійним орнаментом на фасаді та увігнутою формою дзеркала над вікном.

Балкони будинку огороджені металевими ґратками, вставленими між кам’яними масивними стовпчиками, розташованими відповідно до кам’яних кронштейнів, що підтримують балкони (Architekt, 1907). До сьогодні стовпчики не збереглися. Лінійний сецесійний орнамент огороджень балконів 2-го поверху відрізняється від інших щільнішим заповненням та відмінною композицією. Над входом та над верхніми балконами еркеру влаштовано ажурні дашки на металевих кронштейнах.

На тильному фасаді об'єм сходової клітки виступає вперед на всю висоту будівлі та фланкується металевими гвинтовими зовнішніми сходами. Таке вирішення відповідає принципу проектування зсередини назовні, що характерне для Нового стилю (Art Nouveau)

Композиційним ядром інтер'єрів будинку є простора сходова клітка, від якої на кожному поверсі розходяться коридори з приміщеннями. Стіни вестибюлю та сходової клітки обличковані панелями штучного мармуру у такому поєднанні: сіро-коричневі на цоколі, кольору слонової кістки на вертикальних дзеркалах та англійської червоної на пряслі стіни і стовпчиках балюстради. Первісне завершення цих стовпчиків є втраченим, натомість вмонтовано керамічні краплеподібні елементи брунатного кольору, що їх виготовлено на Львівській керамічній фабриці. Стовпчики балюстради підтримують металеву ковану огорожу з сецесійним орнаментом. Нижні площини сходових маршів тиньковані та почленовані геометричними дзеркалами відповідно до поділу стін. Аналогічно вирішено стелю вестибюлю та сходової клітки. Останню прикрашає по центрі стилізована розета.

Найошатніше вирішено інтер'єр кімнати в еркері на 2-му поверсі — кабінету власника будинку. Тут повною мірою втілено сецесійний принцип синтезу просторових мистецтв. Верхня частина стін декорована широким неокласицистичним скульптурним фризом, в якому метрично повторюються дві жіночі постаті, що танцюють. Площина стелі поділена дзеркалами, по центрі розміщено ліпну розету зі стилізованим орнаментом, у якому поєднуються неокласицистичні та неороманські елементи. Зі стелі опускається автентична бронзова люстра-павук з 10-ма рефлекторами.

Внутрішній простір кімнати збагачений завдяки великому вікну, розташованому навпроти входу, а також завдяки симетрично розташованим трапецієвидним нішам у бічних стінах. Ніші фланкуються подвійними стилізованими колонками у неороманському стилі, п’єдесталами для яких слугують високі прозорі шафки. Внутрішній простір ніш почленований на вертикальні секції, в яких почергово вставлено дзеркала і настінні декоративні панно з текстилю, виконані у гобеленній техніці. На гобеленах зображено жінок у мрійливих позах, які відпочивають в саду. Автор гобеленів невідомий. Площинність зображень, наявність контуру, пастельна гамма золотаво-коричневих відтінків характерні для стилю сецесії, а також вказують на вплив японського мистецтва. Стан збереження гобеленів — незадовільний, руйнуються нитки основи, особливо в нижній частині твору, що вимагає невідкладної реставрації. Ліва від входу ніша має підкреслено симетричну композицію з арковим порталом по центральній осі. У прямокутному прорізі порталу влаштовано мармуровий камін, огороджений бронзовою решіткою з барельєфами. Дзеркала з боків від каміну слугували своєрідними рефлекторами для мінливого світла полум'я. Перед каміном влаштовано підвищення, до якого ведуть дві сходинки.

Циркульна арка над каміном декорована вітражем (R 50 см), виконаним в майстерні Леона Аппеля (Appel) за проектом Тадеуша Обмінського. Вітраж має свинцеве обрамлення, заповнене полірованим та граненим склом, оздобленим розписом і травленням. По центрі композиції вміщено круглий медальйон, в якому напівоголена золотоволоса дівчина тримає на руці пташку на тлі блакитного неба. З боків медальйон оточений гілками з листям та велетенськими червоними та золотими квітами (Гримайлюк, 2004, 205). Цей кабінетний вітраж підсвічувався зсередини світлом від полум’я в каміні.

Первісно в кімнаті були сецесійні меблі, які на сьогодні втрачені. Зокрема обабіч каміну під гобеленами були вписані невеликі дивани, декоровані рослинним орнаментом (Бірюльов, 2005, 84; Album, 8).

Інші кімнати мають збережену ліпнину, зокрема поділ стелі на дзеркала та характерний сецесійний рослинний лінійний орнамент незначної рельєфності у кутах стелі.

У будинку збереглося три печі, кожна з яких є незалежним твором мистецтва відповідно до концепції унікальності сецесійного твору. На 3-му поверсі при вході до кімнати в еркері симетрично розташовані дві невеликі печі, обличковані білими кахлями. Ці печі нагадують стилізовані обеліски з масивним п’єдесталом, стовбуром з курватурою та стилізованою сецесійною капітеллю з арковою нішею. Важкість форми пом’якшується заокругленими кутами та значним звуженням догори. По кутах п’єдесталу вмонтовані кахлі з трояндами, виконаними в техніці рельєфного контуру. Аналогічно виконана декоративна основа (гірлянди) для аркової ніші. Очевидно, такі самі печі були й у кімнаті еркеру 2-го поверху, на що вказує зокрема ідентичність гірлянд на печах та на камінній решітці, а також стилізована неокласицистична стилістика. На тому ж поверсі, у кімнаті зліва від еркеру, збережено піч струнких пропорцій, обличковану блідо-золотавими кахлями, що відповідає колористиці гобеленів у кабінеті 2-го поверху. Стилістика печі, на перший погляд, є необароковою зі сецесійними елементами. Присутній чіткий поділ на п’єдестал, основну частину та завершення у формі високого криволінійного трикутного фронтону зі замковим каменем. Кути фронтону підтримуються стилізованим листям, що виступає догори як акротерії. Форма кахлів печі — квадратна, з розташованими по кутах рельєфними чотирма квітками (календулами чи айстрами), що об’єднані лінійним сецесійним орнаментом. На 2-му поверсі, зліва від кабінету, в еркері також збереглась автентична піч подібних пропорцій, що й на 3-му поверсі. Композиція цієї печі відповідає сецесійному принципу збільшення насиченості декору знизу догори. П’єдестал обличкований кахлями кольору слонової кістки з рифленою поверхнею. Перехід від масивного п’єдесталу до стрункої основної частини реалізується через масивну викружку з рельєфним сецесійним орнаментом, який має голубі вставки. Наріжники викружки прикрашено блідо-зеленими листочками. Основна частина печі обличкована білими кахлями та завершується антаблементом кольору слонової кістки. Кульмінацією декоративного вирішення печі є широкий рельєфний фриз з рум’яними яблуками серед блідо-зеленого листя на голубому тлі. В інших приміщеннях автентичні печі не збереглися, натомість поставлено масивні печі з блідо-зеленими кахлями міжвоєнного періоду.

У будинку збережено автентичні покриття підлоги. У вестибюлі, на сходовій клітці та в коридорах 4-го поверху діагональними рядами у шаховому порядку покладено плити штучного мармуру, чорного й білого кольорів. У кімнатах та в коридорах 2-го поверху (зокрема й у кабінеті в еркері) влаштовано традиційну для львівських інтер’єрів початку ХХ ст. набірну паркетну підлогу у вигляді двоколірного рапорту зі стилізованих чотирилисників. В інших приміщеннях влаштовано не менш поширену на той час дубову паркетну підлогу, викладену "під ялинку" з бордюрами.

Усі дверні та віконні отвори будинку мають збережену автентичну столярку у сецесійній стилістиці, яка, щоправда, потребує розчищення та пофарбування згідно з дослідженнями на колір. Дверна фурнітура збережена лише частково. Усі віконні та дверні отвори оздоблені панелями буазері. На проектному креслені перетину кам’яниці (Łewicki, 2005, 252; Ulam, 1913) видно, що верхня частина внутрішніх дверей мала скляні шибки, декоровані псевдовітражами, які не збереглися.

Як свідчить фото (Architekt, 1907, 69-70), вікна сходової клітки було прикрашено псевдовітражами з рослинними криволінійними орнаментами, які ущільнюються у верхній частині вікна. Ці вітражі фактично не збереглися, сьогодні вікна заповнені фактурним склом. У літературі (Бірюльов, 2008; Łewicki, 2005, 252) є згадки про розписи сходової клітки. Очевидно, йдеться саме про ці вітражі, оскільки обличкування стін штучним мармуром та декорування стелі ліпниною унеможливлює наявність розписів. Столярка вікон сходової клітки має спрощені геометричні форми, що підкреслює приналежність будівлі до раннього періоду сецесії, коли вигнуті лінії віконних профілів ще не отримали значного поширення.

Інтер’єри будівлі спотворені невластивими нововведеними елементами — решітками на дверях, невідповідними за стилем меблями, перегородками, що руйнують сецесійну стилістику.

Персоналії

Зиґмунт Кендзерський (Zygmunt Kędzierski) — співвласник (з Міхалом Улямом) архітектурно-будівельної фірми, що вела будівництво численних об’єктів у Львові на початку ХХ ст., у т. ч. будинку Сегаля.
Адольф Сеґаль (Adolf Segal) — адвокат, доктор, замовник і власник чиншового будинку на розі вулиць Хорунщизни, 6 (тепер вул. Чайковського) та Академічної, 4 (тепер просп. Шевченка).
Міна Сеґаль (Mina Segal) — дружина Адольфа Сеґаля і співвласниця будинку, її підписи фігурують на архівних кресленнях будинку
Міхал Улям (Michał Ulam) — співвласник архітектурно-будівельної фірми (зі Зигмунтом Кендзерським), що вела будівництво численних об'єктів у Львові на початку ХХ ст., у т. ч. будинку Сеґаля.
Тадеуш Обмінський (Tadeusz Obmiński) (1874–1932) — львівський архітектор, педагог, що запроектував ряд визначних будівель у стилі сецесії та функціоналізму у Львові та в Галичині, у тому числі будинок Сеґаля у Львові. 

Інтерв'ю

Джерела

1. Державний архів Львівської області (ДАЛО), 2/1/38.
2. Володимир Вуйцик, Роман Липка, Зустріч зі Львовом (Львів, Каменяр, 1987).
3. Ігор Мельник, Львівські вулиці і кам'яниці, мури, передмістя та інші особливості королівського столичного міста Галичини (Львів: Центр Європи, 2008).
4. Листівка. Adres wydawniczy: Kraków: Wydawn. Sal. Mal. Polsk., 1909.
5. Ростислава Грималюк, Вітражі Львова кінця XIX – початку XX століття (Львів: Афіша, 2004).
6. Юрій Бірюльов, "Архітектура початку ХХ ст.", в: Архітектура Львова. Час і стилі ХІІІ-ХХІ ст. (Львів: Центр Європи, 2008).
7. Юрій Бірюльов, Мистецтво львівської сецесії (Львів: Центр Європи, 2005).
8. Album pamiątkowe miasta Lwowa z okazii Targów Wschodnich. – Lwów b.r., foto, s. 8
9. Architekt 1907, Rok VIII, Zeszyt 3.
10. Iryna Kotłobułatowa, Lwów na dawnej pocztówce. Львів на давній поштівці (Kraków: Antykwa, 2002).
11. Jacek Purchla, Architektura Lwowa XIX wieku (Krakow: Międzynarodowe Centrum Kultury, 1997).
12. Jakub Lewicki, Między tradycią a nowoczesnością: Architektura Lwowa lat 1893-1918 (Warszawa: Neriton, 2005).
13. Michał Ulam, Budowlewykonanewdziesięcioleciu 1903-1913 (Lwów, 1913).
14. Żanna Komar, Julia Bogdanowa, Secesja we Lwowie (Kraków: Wysoki Zamek, 2014).
15. Plan der Stadt Lemberg sammt ihren Vorstadten (План міста Лемберг разом із передмістями). ‑ Lit. bei J. Trentsensky in Wien, 1829.


Авторка опису – Тетяна Казанцева

Матеріали з Міського медіаархіву

Пов'язані зображення