Купець, громадський діяч, графік,
живописець-декоратор, вітражист, власник майстерні з виготовлення вітражів у
Львові.
Леон Аппель (Leon Appel)
(1873 р. – 27.12.1941 р., Львів) – купець, громадський діяч, графік, живописець-декоратор,
вітражист, власник майстерні з виготовлення вітражів у Львові. Зa інформацією,
що була зафіксована в каталозі виставки 1909 р. у Львові, присвяченої храмовому
мистецтву, він займався також гравiруванням.
Даних про мистецьку освіту Леона
Аппеля мало. Інформацію про його навчання знаходимо лише в навчальних звітах
Львівської художньо-промислової школиза 1887–1888 н. р., де він фігурує
як живописець вивісок, що заслуговує на публічне заохочення.
Пізніше Леон Аппель стає
одним із провідних виробників сецесійних вітражів у Львові. В 1906–1907 рр. при
створенні львівським архітектурно-проектним бюро Івана Левинського ансамблю
будинків на вул. Асника (тепер – Богомольця), 4-8 та 3-11, була задіяна майстерня вітражів Аппеля.
Згідно з інформацією, що походить з архіву львівського дослідника Павла
Гранкіна, в будинку на вул. Богомольця, 8 у 1906–1907 рр. було розташоване бюро
Аппеля. У 1909 р. Леон Аппель приймав участь у вищезгаданій виставці вже як
власник майстерні з офісом у Пасажі Гаусмана, 8 (тепер – пров. Крива Липа, 8).
На думку Павла Гранкіна, власне вітражні майстерні були розташовані на вул.
Кароля Людвіка, 1/3 (тепер – просп. Свободи), і в них виконувалися вітражі для
храмів та житлових будинків.
Вітражів, що вийшли з
майстерні Аппеля, знаємо мало. Значна частина з них загинула протягом останніх
шести десятиліть історії Львова. Проте не можна виключити, що серед збережених,
але недостатньо досліджених вітражів у старих будинках Львова ще існують ті,
які були виконані в майстернях цього відомого львівського майстра. Серед тих,
що вийшли з його майстерні та збереглися до наших днів, вітраж у будинку
львівського адвоката Адольфа Сеґаля (вул. Чайковського, 6), композиційним ядром
якого є зображення фігури жінки у характерному сецесійному обрамленні, а також
вітраж“Східна танцюристка” (1912–1913) за проектом Мар’яна Ольшевського
(1881–1915) у збірці Львівської галереї мистецтв. На думку дослідника мистецтва
львівської сецесії Юрія Бірюльова, з майстерні Аппеля може походити вітраж в
будинку Л. Штаубера на вул. Богомольця, 6 (1905–1906 рр., арх. Тадеуш
Обмінський).
Леонові Аппелю належав
будинок на вул. Грушевського, 10 з рестораном “Rouge”, споруджений у 1910 р. за
проектом арх. Вітольда Мінкевича (Witold Minkiewicz) зі скульптурним оздобленням роботи Зиґмунта Курчинського.
З матеріалів львівської
єврейської газети “Хвиля” відомо, що Аппель брав активну участь у житті
львівської єврейської громади. У 1915 р. був вивезений як заручник росіян до
Сибіру, де пробув до 1918 р. У публікаціях “Хвилі” кін. 1918-го – поч. 1919-го
рр. його ім’я зустрічається у зв'язку з діяльністю спеціального комітету з
ліквідації наслідків єврейських погромів у Львові в листопаді 1918 р. під час
польсько-українських боїв за місто. Леон Аппель був багаторічним радником міста
Львова, займав посаду голови Товариства єврейських ремісників “Яд Харузім”, був
одним із засновників і першим віце-головою Єврейського міщанського клубу у
Львові, членом інших організацій єврейської громади та міста.
У літературі з мистецтва Львова традиційно вказується дата смерті Леона
Аппеля 1942/43 рр., яка відноситься до періоду з найбільшою кількістю жертв
геноциду євреїв у регіоні. В роботі львівського дослідника Якова Хонігсмана (Jakub Honigsman) “Катастрофа єврейства Західної України” Леон Аппель
віднесений до групи громадських діячів Львівщини, що загинули в катівнях НКВС
та ГУЛАГу. Але остаточну крапку в цьому питанні ставить інформація, що походить
із архіву юденрату Львівського гетто. Зі списків померлих та загиблих у гетто
ми дізнаємося, що Леон Аппель помер 27 грудня 1941 року в єврейському шпиталі
на вул. Раппапорта у Львові.
Збережені вітражі з
майстерні Леона Аппеля у Львові:
1905 р. – вітраж
у будинку львівського адвоката Адольфа Сеґаля на вул. Чайковського, 6 (арх. Тадеуш
Обмінський).
1906–1907 рр.
– при створенні львівським архітектурно-проектним бюро Івана Левинського
ансамблю будинків на вул. Асника, 4-8 та 3-11 (тепер – вул. Академіка
Богомольця), була задіяна майстерня вітражів Аппеля. Серед вітражів, що були
виконані для цього архітектурного ансамблю – вітраж у будинку Л. Штаубера на
вул. Асника, 6 (арх. Тадей Обмінський). Зберігся фрагментарно.
1912–1913
рр. – вітраж “Східна танцюристка” за проектом Мар'яна Ольшевського. Львівська галерея мистецтв.
Триповерховий житловий будинок, споруджений у 1905
році для Ізраеля та Саломона Ельстерів, а також Леона Топфа. Це чиншовий будинок
у стилі орнаментальної сецесії, пам'ятка архітектури
місцевого значення (ох.№10). За будинками №9 та №11 розміщена будівля колишньої
фабрики "Ельстер і Топф". Сьогодні (2014) в будівлі розташовані офіси.
Триповерховий житловий будинок, споруджений у 1905
році за проектом Генрика Сальвера для перукаря Германа Валлаха. Зразок
ранньомодерністичної чиншової кам'яниці I десятиліття ХХ століття. Вирішена у стилі сецесії з
історизуючими елементами. Сьогодні використовується як житловий.
Триповерховий житловий будинок
споруджений у 1906 році за проектом, виконаним у бюро Івана Левинського для лікаря
Яна Папе та його дружини Марії. Будинок є однією з шести кам'яниць, що оточують
озеленений сквер у центрі вулиці. Зразок ранньомодерністичної чиншової
кам'яниці I десятиліття ХХ ст., вирішеної в сецесійній
стилістиці, вплив на яку мала архітектурна школа Отто Ваґнера. Пам'ятка
архітектури (ох.№ М-3). Сьогодні використовується переважно як житловий.
Триповерховий рядовий будинок споруджений у 1905–1906
роках за проектом, виконаним у бюро архітектора Івана Левинського для фірми "Ельстер і Топф".
Колишня чиншова кам'яниця є частиною сецесійного ансамблю житлових будинків, що
оточують озеленений сквер у центрі вулиці. Пам'ятка архітектури місцевого
значення (ох.№М-4). Сьогодні використовується як житловий.
Чотириповерховий житловий
будинок у рядовій забудові вулиці Богомольця — одна із шести кам'яниць, що
оточують сквер у центрі вулиці. Споруджена у 1905–1906 роках за проектом, розробленим
у бюро Івана Левинського. Це чиншовий будинок у стилі сецесії, пам'ятка архітектури
місцевого значення (ох.№М-5). Сьогодні виконує житлову функцію.
Триповерховий житловий будинок споруджений у 1906
році за проектом, розробленим у бюро Івана Левинського, як чиншова кам'яниця підприємця
Леона Штаубера. Автором дизайну чільного фасаду є архітектор Тадеуш Обмінський. Цей
будинок у стилі орнаментальної сецесії — один із кращих зразків цього стилю у
Львові, пам'ятка архітектури (ох.№М-6). Сьогодні значну
його частину займає Центр міської історії
Центрально-Східної Європи.
Триповерховий житловий будинок, споруджений у 1906
році за проектом Івана Левинського для Генрика Ґоттліба Гашлякевича. Це
чиншовий будинок у стилі орнаментальної сецесії з елементами неороманського та
неоготичного стилю, пам'ятка архітектури (ох.№М-7). Сьогодні (2014) залишається житловим.
Триповерховий рядовий житловий будинок, споруджений
у 1907 році за проектом, виконаним у бюро Івана Левинського для фірми
"Ельстер і Топф". Це чиншовий будинок у стилі сецесії, пам'ятка архітектури
місцевого значення (ох.№М-8). Сьогодні (2014) використовується переважно як
житловий, в одній із квартир розміщено офіс благодійної організації
"Мальтійська служба допомоги у Львові".
Триповерховий житловий будинок був споруджений у
1905 році за проектом, виконаним у бюро Івана Левинського для фірми "Ельстер
і Топф".
Це чиншовий будинок у стилі орнаментальної сецесії, пам'ятка архітектури місцевого значення (охоронний №9). Сьогодні (2014) в будинку
розміщена Прокуратура міста Львова та Львівський державний інститут проектування
комунального будівництва "Львівпромкомунбуд".
Кoл. Будинок Кредитного Земельного Товариства (зараз — житловий будинок з крамницями; 1809–1811; 1821–1822; 1893–1895 — часткова реконструкція, арх. Ян Шульц; 1950-і рр. (надбудова четвертого поверху). Ампір. Будинок споруджено в центрі міста, на західній стороні просп. Свободи, на кутовій ділянці. Бічний (південний) фасад виходить на вул. Коперника. Будівля — цегляна, тинькована, чотириповерхова, з черепичним схилим дахом, у плані — Г-подібна, з внутрішнім подвір'ям.
Будинок колишньої Промислової Школи (1907–1909, архітектори Владислав Садловський, А. Вайсс; 1920-і рр. — добудова). Стиль будівлі — cецесія. Сьогодні (2008 p.) — будинок Львівського технікуму залізничного транспорту і Львівського коледжу декоративного і ужиткового мистецтва ім. І. Труша.
Колишній дім
адвоката Сеґаля — визначна пам'ятка ранньої (орнаментальної) сецесії у
Львові, що характеризується оригінальною композицією фасадів та виразним силуетом.
Один із містобудівельних акцентів проспекту Шевченка, зразок престижного
житла початку ХХ ст. Пам'ятка архітектури місцевого значення,
Ох. № 396.
Монументальна, окремо розташована будівля, зі значним відступом від червоної лінії вулиці, розміщена у північно-західній частині міста, в глибині ділянки на похилому терені. Становить архітектурну домінанту вулиць Раппапорта та Леонтовича. Стиль будівлі — iсторизм (мавританський стиль). Будинок cпopуджений на коштифундації Мавриція Лазаруса. В 1902 за проектом архітектора Владислава Годовського виконано муровану огорожу шпиталю. Сьогодні в будинку знаходиться пологове відділення 3-ої міської клінічної лікарні (2012 p.).
Вул. Академіка Олександра Богомольця, 11 – житловий будинок
Вул. Академіка Олександра Богомольця, 11а – житловий будинок
Вул. Академіка Олександра Богомольця, 3 – житловий будинок
Вул. Академіка Олександра Богомольця, 4 – житловий будинок
Вул. Академіка Олександра Богомольця, 5 – житловий будинок
Вул. Академіка Олександра Богомольця, 6 – Центр міської історії
Вул. Академіка Олександра Богомольця, 7 – житловий будинок
Вул. Академіка Олександра Богомольця, 8 – житловий будинок
Вул. Академіка Олександра Богомольця, 9 – адміністративний будинок (кол. житловий)
Просп. Свободи, 1–3 – житловий будинок
Вул. Снопківська, 47 – Львівський коледж декоративного та ужиткового мистецтва
Вул. Мирослава Скорика, 6 – офісний будинок
Вул. Якова Раппaпорта, 8 – міська клінічнa лікарня
Джерела
Архів
Музею Голокосту у Вашингтоні, Документи юденрату м. Львова, Списки осіб, які
померли у Львівському гетто в 1941–1942 рр.
Архів
Павла Гранкіна.
“Chwila”
(Львів), 1919, №41-42.
Biriulow
J., Rzeźba Lwowska (Warszawa: Neriton; Stowarzyszenie Sztuki Niwoczesnej w
Toruniu, 2007), 203.
Biriulow
J., Secesja we Lwowie (Warszawa: Wydawnictwo Krupski i S-ka, 1996), 132, 135,
217.
Grankin
P., Imitacje witraży w kamienicach Lwowa w początku XX wieku, Sztukа witrażowa
w Polsce. Zbornik Stowarzyszenia miłosników witraży (Kraków, 2002), 173, 179.
Katalog
wystawy kościelnej (przemysłu liturgicznego) Ligi Pomocy przemysłowej (Lwów,
1909), 20.
Lwów.
Ilustrowany przewodnik (Lwów: Centrum Europy, Wrocław: Via Nova, 2006), 171, 223.
Sprawozdanie
c. k. Państwowej szkoły przemysłowej we Lwowie za rr. 1887/88, S. 16.
Бірюльов
Юрій, Мистецтво львівської сецесії (Львів: Центр Європи, 2005), 79, 82, 83,
104, 127-128, іл. 46, 194, 197, 260-263.