Іван Левинський

1851-1919
ID: 1
Один з найвідоміших архітекторів Габсбурзького Львова, підприємець, один з найбільших роботодавців свого часу у місті. Його фірма була причетна до незліченних будівництв і реконструкцій по всьому Львову та краї. Викладач Вищої технічної школи, активний громадський діяч пов'язаний із українським народовецьким рухом.

Іван Левинський (підписувався: укр. Іван Левиньский, пол. Jan Lewiński, нім. Johann Lewiński) народився 6 липня 1851 pоку у Долині, тепер районному центрі Івано-Франківської області. З 1860-х мешкав і працював у Львові, де помер 4 липня 1919 року та похований на Личаківському цвинтарі.

Народився у сім'ї Івана Левинського (†1858), українця, директора народної школи, та Йозефи Гаузер, яка походила із сім'ї баварських колоністів у Галичині. Про походження батька існує припущення щодо належності його до шляхетського роду гербу Сас на Наддніпрянщині.

Левинський завершив реальну школу у Львові і вступив на інженерний відділ Технічної академії у 1869 році. Цей спершу загальний факультет був розділений на три у 1872-му: інженерний, будівельний та хімічний, тож він завершив у 1874 році інженерію (Sprawozdanie, 1897, 236). У 1881 отримав ліцензію на будівельну діяльність (Жук, 2015, 253). Близько 1885 року почав співпрацю з Юліаном Захарієвичем над проектом віллової дільниці Кастелівка у Львові та заснував поруч фабрику будівельних матеріалів на сучасній вулиці Генерала Чупринки, 58а, і ще одну — на сучасній вулиці Шевченка у спілці із Олександром Домашевичем (Жук, 1995, Nr. 4, 4). Його фабрика виробляла цеглу, дахівку, майоліку та інші вироби з кераміки, гіпсові вироби та штучний камінь; містила столярські, слюсарські та інші майстерні. Протягом 1880-х – 1910-х років реалізував величезну кількість об'єктів у Львові та Галичині, від медичного факультету Університету (1893-1894), Великого міського театру (1898-1900), готелю "Жорж" (1899-1900), пасажу Міколяша (1899-1901), нового залізничного вокзалу (1901-1904), українського студентського гуртожитку (1904), численних міських кам'яниць до сільських церков і народних домів.

Був членом та засновником Товариства політехнічного у 1876, головним завданням якого була промоція нової суспільної групи освічених інженерів, а також Товариства будівничих (1886), "Зорі" ("Товариство українських ремісників, купців та промисловців"), Педагогічного товариства, "Просвіти", та інших. Підтримував робітниче товариство "Поступ", українських студентів у Політехніці "Основа", "Товариство розвою руської штуки" та інші. Був близьким до руху народовців, співпрацював із політиками Юліаном Романчуком та Василем Нагірним, а також митрополитом Андреєм Шептицьким (Нога, 2009, 174-177).

Брав активну участь у виставках: Будівельній (1892), Загальній крайовій (1894), Ювілейній виставці до 25-ліття Товариства політехнічного (1902), Гігієнічно-медичній (1907), Костельній виставці (1909), Виставці польських архітекторів (1910) у Львові. Вироби його фабрики представлялися на Всесвітній виставці у Парижі (1900), Всеросійській у Києві (1913) та інших.

У 1898 році нагороджений Золотим хрестом за заслуги з короною (Goldene Verdienstkreuze mit der Krone), найвищою нагородою в Австро-Угорщині за громадянську службу в інтересах держави (Dodatek do Kurjera Lwowskiego, 1898, Nr. 334).

У 1901-1914 році — спершу надзвичайний, потім звичайний професор у Вищій технічній школі у Львові. Викладав "утилітарне" та "залізничне" будівництво для студентів архітектури, та "енциклопедію" будівництва для студентів інженерії. З 1905 року — член комісії для першого і другого державного іспитів на відділі "цивільного будівництва" (архітектури), а також на відділі інженерії; у 1913/1914 — декан (Program C.K. Szkoły Politechnicznej, 1901-1914).

Іван Левинський був одним із перших випускників Технічної академії у Львові у переломний момент здобуття Галичиною автономії у складі Австро-Угорської імперії. Цей період характерний адміністративними, суспільними змінами та будівельним бумом. Поява технічної освіти та нових технологій, прагнення розвивати економіку у Галичині були стимулами розвитку місцевої будівельної промисловості. Іван Левинський займався не стільки проектуванням, скільки реалізацією проектів, часто інших архітекторів, виробництвом будівельних матеріалів з локальних ресурсів. Використовуючи усі можливості, що відкривали Галицька автономія, технічна освіта, індустріалізація, Левинський побудував успішний бізнес, "сам зробив себе", будучи людиною простого походження із незаможної родини. Його біографія таким чином — це історія успіху.

Тим не менше, його біографія — це також історія краху. У часи загострень міжнаціональних конфліктів у 1900-х він займав все більш виражену проукраїнську позицію, що негативно вплинуло на успіх його фірми. Спершу арешт російськими військами (1915) і заслання у Курську, потім Києві, смерть дружини у 1916-му, бойкот його бізнесу після повернення до Львова у 1918-му, а потім —участь у листопадових подіях 1918 року на боці ЗУНР і відмова скласти присягу на вірність Другій Речі Посполитій, остаточно перекрили йому доступ до продовження кар'єри. Левинський відтак захворів і помер у липні 1919 року. Його двоє дітей — Степан (1897-1946) та Марія, здобули вищу освіту з хімії, проте не продовжили батькового бізнесу, і він поступово розсипався у міжвоєнний час (Жук, 2005; Мудрак, 1929).

Син Степан Левинський, який з 1922 року виїхав зі Львова, став сходознавцем, брав участь у дипломатичних місіях на Далекому Сході, у Китаї та Японії, писав романи, мешкав у Франції. Доля доньки залишається невідомою. Із діяльністю Івана Левинського тісно пов'язані його старший брат Лев (1845-1912) та племінник, також Лев (1876-1940?). Брат був учасником польського Січневого повстання 1863/1864 років та працював на фабриці у Демні Вижній (тепер частина Сколе), а потім очолив керамічний відділ фабрики Івана Левинського у Львові. Його син став архітектором, який співпрацював із Іваном Левинським, а у міжвоєнний період займався власним архітектурно-будівельним бюро та став творцем багатьох церков у містечках і селах колишньої Галичини (Слободян, 2005, 14-16).

Іван Левинський — постать непересічна і багатогранна, йому присвячені дві монографії та багато наукових і популярних статей. Його слава найуспішнішого підприємця-українця та творця національного стилю у Габсбурзькій Галичині часто беруть верх у висвітленні його багатогранної діяльності, а в його біографії залишаються малодосліджені чи й невідомі аспекти. У даній статті я узагальнюю лише кілька моментів з його біографії, виділяючи насамперед контексти щодо середовища у якому він діяв, та технічну освіту, що відіграла у його житті ключову роль.


Архітектура — це спільна справа. Іван Левинський і його колектив

Іван Левинський збудував величезну кількість будівель у Львові і за його межами. Це і незначні адаптації звичайних кам'яниць, і найбільші монументальні об'єкти того часу, як-то новий залізничний вокзал. Кожна будівля є результатом роботи цілого колективу — від головного архітектора до майстрів, тож залежить від кожного з учасників. Чи присутність підпису Левинського на кресленні будинку означає, що це суто його архітектурний задум?

Отримавши ліцензію на будівельну діяльність у Галицькому намісництві у 1881, Іван Левинський відкрив архітектурне бюро, а невдовзі й фабрику з виробництва будівельних матеріалів. Першим його великим проектом стала віллова дільниця Кастелівка у Львові у співпраці із Юліаном Захарієвичем, керівником львівської архітектурної школи, в минулому його вчителем. Зайнятість професора викладанням, громадською та політичною діяльністю навряд чи залишала час на організацію і ведення будівництва власних проектів. Амбітний та новаторський проект Кастелівки потребував більшого, ніж те, що могли запропонувати діючі будівельні фірми Львова. А Іван Левинський за підтримки впливового колеги таким чином зміг вповні продемонструвати свої організаторські здібності та технічні знання. Надалі чи не усі проекти Захарієвича, чи то реконструкція костелу Іоанна Хрестителя чи Галицька ощадна каса — неодмінно реалізовував саме він. Перевагою фірми Левинського над іншими було те, що вона могла забезпечити виконання усього циклу робіт — від проектування до реалізації найменших деталей будівель, вона постійно росла і розвивалася, у той час як інші фірми були здебільшого вузькопрофільованими.

Для виконання численних замовлень, Іван Левинський працевлаштовував велику кількість архітекторів. "Можна сказати, що Львів не має молодого архітектора, який би не пройшов через архітектурне бюро професора Левинського", — стверджував у 1908 році краківський архітектор Францішек Мончинський на сторінках краківського фахового часопису Architekt (Architekt, 1908, z. 9, s. 95). Їхні імена проте далеко не завжди відомі, бо їхні підписи не завжди фігурують на кресленнях, що було і є звичною практикою й сьогодні. Все ж це — вагома частина пояснення чому проекти його фірми настільки різноманітні.

З відомих співробітників Левинського можна виділити: Яна Томаша Кудельського, автора будівель у необароковому стилі, серед яких реконструкція палацу Семенських-Левицьких на вулиці Пекарській, чи міська резиденція графів Потуліцьких на сучасній вулиці Матейка; Тадеуш Обмінський після конфлікту із попередніми працедавцями Улямом та Кендзерським теж подався до бюро Левинського і проектував сецесійні будинки, як-то страхового товариства "Дністер" та українського Академічного дому на теперішній вулиці Коцюбинського, 21 чи ряд чиншових кам'яниць на вулиці Асника (Богомольця) та інші. Співпраця зі своїми студентами (від 1901 року Левинський викладав у політехніці), зокрема із Владиславом Дердацьким та Вітольдом Мінкевичем результувалася, до прикладу, кам'яницями на сучасній вулиці Бандери, 2-4-6, та Котляревського, 67, у дизайні яких помітний пошук нової архітектурної мови, що відповідала б вимогам сучасного часу та втілювала власні принципи Левинського: архітектура повинна бути утилітарною. Олександр Лушпинський працював, зокрема, над клінікою Солецького, Казимир Мокловський — над єврейським шпиталем.

Фірма Левинського обслуговувала найрізноманітніших замовників, часто — представників середнього класу різних громад міста, але завдяки потужності його фабрики та ефективному керівництву, йому доручали і державні та муніципальні замовлення на спорудження найважливіших будівель. У 1894 Левинський завершив перший медичний корпус Університету Франца І, спроектований в намісництві. На урочистому відкритті за присутності імператора Франца-Йосифа І, він виступав як керівник будівництва. У 1898-1904 вів будівництво Промислового музею за проектом колег-викладачів Юзефа Каєтана Яновського та Леонарда Марконі. У 1898-1901 — проект новітнього пасажу Міколяша у спілці із молодими архітекторами Юзефом Сосновським та Альфредом Захарієвичем, 1897-1900 — вів будівництво Великого міського театру, фактично польської національної інституції, за проектом Зиґмунта Ґорґолевського та інженерними розрахунками Яна Боґуцького, у 1899-1901 — готель "Жорж" за проектом модного віденського бюро Фельнер&Гельмер, у 1901-1904 — нового залізничного вокзалу разом із Тадеушем Обмінським, Владиславом Садловським, Альфредом Захарієвичем та іншими. З 1899 року співпрацював із Едґаром Ковачем, спершу маючи справу з ним під час організації Галицького павільйону у межах Австро-Угорського для Всесвітньої виставки в Парижі (1900), а з 1901 — професором архітектури у Політехніці та реалізовував його проекти реконструкції Василіянських церков у Львові (св. Онуфрія) та Жовкві, а також єзуїтського колегіуму у Хирові (Borowik, 2012, 19). У 1895 його фірма здійснила будівництво монастиря і костелу кармеліток босих проекту кьольнського архітектора Франца Штатца. Цей римо-католицький орден переїхав до Львова із Познанського регіону, а їхній костел став парафіяльним для Кастелівки (Krasny, 2004, 135-137).


З чого будувати? Від місцевих ресурсів до власної естетики. Іван Левинський та його будівельні матеріали

Архітектура століттями трактувалася як ремесло, що у європейських містах до кінця XVIII століття передавалося від майстра до учня у цехах будівничих. Перенесення архітектури до політехнічних шкіл стало визнанням її інженерною наукою. Годі покладатися на традицію в епоху парових машин, залізниць та штучних будівельних матеріалів — потрібно застосовувати найновіші знання з фізики та хімії, будівельної статики. Перевірені століттями архітектурні ордери більше не визначали архітектуру — на перший план вийшла технологія та розрахунок, а естетика стала похідною нових матеріалів.

Зі скасуванням цехової системи у Львові, уся будівельна сфера стала підпорядкована комісії у Надвірній канцелярії у Відні. Через століття, у 1870 році, Галичина стала автономією у складі Австро-Угорської імперії та багато питань змогла тепер вирішувати самостійно. Тож крайова влада задумалася не лише про те, як перемістити на другий план державну німецьку мову, а й як витіснити з ринку "іноземний" (негалицький) продукт і розвивати місцеву економіку. Конкурувати із виробами віденських чи силезьких фабрик однак було складно. "Найчастіше сам будуючий мусить самостійно досліджувати матеріал, а не маючи до того пристроїв, ані потрібної рутини, тримається традиції, поради друга, або використовує матеріал методом проб та помилок і так не раз зазнає прикрого розчарування… мусить заради відповідальності брати матеріал закордонний, випробуваний і уміло досліджений", — писав архітектор Францішек Сковрон критично аналізуючи ситуацію із будівництвом у Галичині (Gazeta Lwowska, 1892, Nr. 200, s. 3). Проте коштовність привозних матеріалів та ризики із їх транспортуванням все більше штовхали інженерів та промисловців виробляти локальні матеріали та конструкції. Спеціалістів, які це могли реалізувати, постачала Політехніка.

Щоб налагоджувати локальне виробництво потрібно докладно знати місцеві ресурси та вже існуючий ринок. Спеціалісти знали, що запаси глини, гіпсу, пісковику, алебастрів та інших матеріалів у Галичині є значними і якісними, як і, наприклад, деревини. Як їх використовувати, до того ж з огляду на економіку, ще залишалося відкритим запитанням. Це і стало фокусом Будівельної виставки у Львові 1892 року яку організувало Товариство політехнічне. Вона стала першою значною виставкою у місті, а також своєрідним "випробуванням ґрунту" перед Загальною крайовою виставкою 1894-го. У ній взяли участь понад 300 учасників з усієї Австро-Угорщини, що представили 325 експозицій у 5 категоріях: матеріали та вироби, пристрої для будівель, проекти, шкільництво та література, вироби учнів промислових шкіл. Понад половину становили учасники з Галичини, і для заохочення їм була дана негласна перевага при присуджуванні премій (Kurjer Lwowski, 1893, Nr. 4, s. 1).

Іван Левинський був одним з восьми учасників, хто отримав найвищу нагороду цієї виставки — срібну медаль. Його досягнення визнали і у львівській, і у віденській пресі (напр. Der Bautechniker, 1892, Nr. 42, s. 790-792). Левинський показав себе, зокрема, як вмілий виробник кераміки: дахівки, цегли, опалювальних печей, а також майоліки попри те, що її у Галичині почали виробляти лише два роки перед тим. У можливості налагодити технологію та виробництво слід віддати належне дослідній лабораторії кераміки, що з 1886 року працювала у Політехніці. Її заснувала Колегія професорів, утримував Галицький Крайовий виділ, а очолював — інженер-механік Едмунд Кжен (Zajączkowski, 1894, 108). У розвитку керамічних виробів вбачали великий потенціал, зокрема через багаті та чисельні поклади глини довкола Львова. Дахівка ідеально підходила на роль довговічної і вогнетривкої покрівлі — елементу, якого вимагали протипожежні норми — але також і потенційно найдешевшого матеріалу у порівнянні, наприклад, з імпортною бляхою. У попиті на опалювальні печі не виникало сумнівів, але йшлося про їхню естетичну привабливість. Станом на 1892 рік місцево вироблялося два види печей: коричневого та темно-зеленого кольору, і лише щойно почали робити різнобарвні, прикрашені майолікою. Майоліку для фасадів, як і обличкувальну цеглу, яку також виробляв Левинський, архітектор Сковрон оцінював насамперед як витривалий матеріал, що якнайкраще відповідає кліматичним умовам у Галичині та пророкував цілу "естетичну реформу". Зазначаючи, що "останні п'ять років наш промисел розвивався під гаслом кераміки", він завершує рецензію на керамічний відділ виставки словами "згадаймо з гордістю, що сьогодні Львів має більше майоліками оздоблених будинків аніж Відень" (Gazeta Lwowska, 1892, Nr. 200, s. 3). Якщо поглянути на об'єкти, збудовані у Львові фабрикою Левинського за проектом Захарієвича, а потім і деяких інших архітекторів (як наприклад, Тадеуша Мюнніха), то помітна спільна риса: кольорові цегляні фасади, невеликі за площею тиньковані площини, застосування каменю (штучного), майолікові вставки, керамічна дахівка. Можна дозволити собі припустити, що це була перша спроба на львівському ґрунті виробити локальний "стиль", про який заповідав найвпливовіший архітектурний теоретик ХІХ століття Ґотфрід Земпер у своій праці Der Stil (1860) (Hvattum, 2004). Його вплив помітний у текстах чи не всіх львівських професорів та деяких доцентів архітектури у кінці ХІХ – початку ХХ століття (Zachariewicz, 1877; Skowron, 1881; Bisanz, 1898; Lewiński, 1901; Talowski, 1902).

 

"Утилітарна" архітектура. Іван Левинський та його кафедра

"Праця — це не фехтування фразочками у сеймі", влучно висловив інженер наприкінці ХІХ століття поширену серед його колег думку (Pawłowski, 1893). Схоже на те, що Іван Левинський дотримувався подібної, адже він відомий своїми реалізованими об'єктами, а не словами. Будучи співзасновником Товариства політехнічного (1876), він за майже сорок років лише один раз виступив у ньому із доповіддю — про парцеляцію ділянок під забудову (Czasopismo Techniczne, 1909, 95-96). Чимало його колег в той же час читали їх значно більше і були більш чи менш активними дописувачами статей чи рецензій у Czasopismo Techniczne або до інших технічних видань, польськомовних і не лише. Показовою є також опублікована у 1907 його конкретна пропозиція Левинського щодо зміни Будівельного статуту міста Львова від 1885 року. Це стало його вкладом до багаторічної дискусії фахівців щодо потреби її зміни (Lewiński, 1907). Суто технічного характеру, без оціночних суджень, ця робота демонструє докладне знання Левинським найновіших світових практик щодо будівництва.

Професійні погляди Івана Левинського найнаочніше ілюструють його лекції для студентів Політехніки, потім опубліковані. У 1901 році він став професором — на посаді його затвердив імператор, а вибрала Колегія професорів, серед якої його колеги — новообраний Едґар Ковач та багатолітній викладач Ґустав Бізанц. Ковач, Левинський, а також Теодор Тальовський, обрані у 1901 році, повинні були стати заміною професорів Юліана Захарієвича (†1898) та Леонарда Марконі (†1899), на яких близько тридцяти років тримався архітектурний факультет.

Кафедра "утилітарного" будівництва, яку він очолив, безсумнівно була створена, аби якнайкраще відповідати поглядам і досвіду самого Левинського. На відміну від колег, для яких архітектура насамперед — це сфера високого мистецтва і естетики, у лекціях Левинського слово "мистецтво" не фігурує. Архітектор сучасності у нього мусить бути не вправним рисувальником, а "будівельним техніком", який послуговується прецезійним розрахунком. За його словами, великі монументальні громадські будівлі відіграють символічну роль, відображають "душу живого народу", проте більшість будівель служать конкрентним людським потребам. Таким чином їхнє головне завдання — бути зручно розпланованими та технічно оснащеними, такими, у яких людині буде комфортно перебувати. Заради здоров'я людини вони повинні мати достатньо сонячного світла та свіжого повітря. На думку Левинського, саме технік — це спеціаліст, який може доцільно розрахувати план будівлі під конкретну функцію, бути в курсі світових технічних досягнень і відкриттів та вміти раціонально/ ефективно використовувати будівельні матеріали та конструкції. Прагнення до ефективності, аніж до ефектності будівлі, є для нього питанням ощадності — заощаджуючи кошти одного замовника заощаджуються кошти всього краю, що сприяє місцевій економіці та добробуту усіх мешканців краю, що у його час означало автономну Галичину.

Левинський у 1901-1914 вів три предмети: "енциклопедію будівництва" — технічних основ для інженерів, прикладних знань щодо будівельних матеріалів та конструкцій. Для студентів архітектури він вів "утилітарне" та "залізничне" будівництво: перше стосувалося будівель найрізноманітнішого призначення, від чиншових будинків до урядових і промислових, а друге — пов'язаних із залізничною інфраструктурою, насамперед вокзалів, станцій, будинків робітників. Найбільшої уваги він приділяв функції будівлі, розплануванню, розрахунку кошторисів та веденню будівництва.

У часи Левинського, кафедра здебільшого складалася із одного професора, та міг бути асистент, випускник із дипломом про складення другого державного іспиту, що замінював професора на лекціях при необхідності, і при цьому займався науковою роботою — готував габілітацію. Його асистентами, а також співробітниками його фірми стали Вітольд Мінкевич, Владислав Дердацький, Євген Червінський — пізніше відомі архітектори міжвоєнного періоду. Мінкевич та Дердацький були одними з перших у Львові модерністів, та без сумніву, саме навчання і досвід роботи з Левинським відіграли важливу роль у їхніх професійних поглядах.

Пов'язані історії

Пов'язані місця

Опис

Вул. Академіка Богомольця, 02 – житловий будинок

Детальніше про місце
Опис

Вул. Академіка Богомольця, 03 – житловий будинок

Фірма Левинського здійснювала проектування та будівництво будинку

Детальніше про місце
Опис

Вул. Академіка Богомольця, 04 – житловий будинок

Фірма Левинського здійснювала проектування та будівництво будинку

Детальніше про місце
Опис

Вул. Академіка Богомольця, 05 – житловий будинок

Фірма Левинського здійснювала проектування та будівництво будинку

Детальніше про місце
Опис

Вул. Академіка Богомольця, 06 – Центр міської історії

Фірма Левинського здійснювала проектування та будівництво будинку

Детальніше про місце
Опис

Вул. Академіка Богомольця, 07 – житловий будинок

Фірма Левинського здійснювала проектування та будівництво будинку

Детальніше про місце
Опис

Вул. Академіка Богомольця, 08 – житловий будинок

Фірма Левинського здійснювала проектування та будівництво будинку

Детальніше про місце
Опис

Вул. Академіка Богомольця, 09 – адміністративний будинок (кол. житловий)

Фірма Левинського здійснювала проектування та будівництво будинку

Детальніше про місце
Опис

Вул. Академіка Богомольця, 11 – житловий будинок

Фірма Левинського здійснювала проектування та будівництво будинку

Детальніше про місце
Опис

Пл. Святого Юра, 2 – корпус НУ "Львівська політехніка"

Фірма Левинського здійснювала реконструкцію будинків монастиря.

Детальніше про місце
Опис

Вул. Генерала Чупринки, 103 – лісотехнічний університет

Фірма Левинського здійснювала проектування та будівництво будинку

Детальніше про місце
Опис

Пл. Шашкевича, 5 – Львівське державне музичнe училищe ім. Ст. Людкевича

Фірма Левинського здійснювала проектування та будівництво будинку

Детальніше про місце
Опис

Вул. Руська, 20 – І-ша міська поліклініка

Фірма Левинського здійснювала проектування та будівництво будинку

Детальніше про місце
Опис

Вул. Паркова, 14 – житловий будинок

Фірма Левинського здійснювала проектування та будівництво будинку

Детальніше про місце
Опис

Вул. Вишенського, 12 – житловий будинок

Фірма Левинського здійснювала проектування та будівництво будинку

Детальніше про місце
Опис

Вул. Генерала Чупринки, 007 – житловий будинок

Разом з Юліаном Захарієвичем, співавтор проекту будинку.

Детальніше про місце
Опис

Вул. Генерала Чупринки, 011a – житловий будинок

Фірма Левинського здійснювала проектування та будівництво будинку

Детальніше про місце
Опис

Вул. Богуна, 7 – житловий будинок

Фірма Левинського здійснювала проектування та будівництво будинку

Детальніше про місце
Опис

Вул. Богуна, 5 – житловий будинок

Фірма Левинського здійснювала проектування та будівництво будинку

Детальніше про місце
Опис

Вул. Здоров’я, 07 – житловий будинок

Фірма Левинського здійснювала проектування та будівництво будинку

Детальніше про місце
Опис

Вул. Нечуя-Левицького, 20 – житловий будинок

Співавтор проекту із Юліаном Захарієвичем, його фірма здійснювала будівництво.

Детальніше про місце
Опис

Вул. Нечуя-Левицького, 23 – житловий будинок

Співавтор проекту, фірма Левинського здійснювала будівництво будинку

Детальніше про місце
Опис

Вул. Метрологічна, 03 – житловий будинок

Фірма Левинського здійснювала проектування та будівництво будинку

Детальніше про місце
Опис

Вул. Котляревського, 67 – житловий будинок

Фірма Левинського здійснювала проектування та будівництво будинку

Детальніше про місце
Опис

Вул. Котляревського, 41 – житловий будинок

Фірма Левинського здійснювала проектування та будівництво будинку

Детальніше про місце
Опис

Вул. Котляревського, 04 – житловий будинок

Співавтор проекту, фірма Левинського будівництво будинку

Детальніше про місце
Опис

Вул. Котляревського, 31 – житловий будинок

Співавтор проекту, фірма Левинського здійснювала будівництво будинку

Детальніше про місце
Опис

Вул. Котляревського, 29 – житловий будинок

Співавтор проекту, фірма Левинського здійснювала будівництво будинку

Детальніше про місце
Опис

Вул. Котляревського, 25 – житловий будинок

Фірма Левинського здійснювала проектування і будівництво будинку

Детальніше про місце
Опис

Вул. Котляревського, 23 – житловий будинок

Фірма Левинського здійснювала проектування і будівництво будинку

Детальніше про місце
Опис

Вул. Котляревського, 20 – житловий будинок

Фірма Левинського здійснювала проектування і будівництво будинку

Детальніше про місце
Опис

Вул. Котляревського, 18 – житловий будинок

Фірма Левинського здійснювала проектування і будівництво будинку

Детальніше про місце
Опис

Вул. Кольберга, 8 – житловий будинок

Співавтор проекту, фірма Левинського здійснювала будівництво.

Детальніше про місце
Опис

Вул. Кольберга, 6 – житловий будинок

Співавтор проекту із Юліаном Захарієвичем, його фірма здійснювала будівництво.

Детальніше про місце
Опис

Вул. Кольберга, 4 – житловий будинок

Співавтор проекту із Юліаном Захарієвичем, його фірма здійснювала будівництво.

Детальніше про місце
Опис

Вул. Генерала Чупринки, 060 – житловий будинок

Детальніше про місце
Опис

Вул. Генерала Чупринки, 027 – житловий будинок

Фірма Левинського здійснювала проектування і будівництво будинку

Детальніше про місце
Опис

Вул. Генерала Чупринки, 021 – будинок наукового товариства ім. Шевченка

Разом з Юліаном Захарієвичем, співавтор проекту будинку.

Детальніше про місце
Опис

Вул. Генерала Чупринки, 011 – будинок банку (кол. вілла)

Співавтор проекту, фірма Левинського здійснювала будівництво будинку

Детальніше про місце
Опис

Вул. Генерала Чупринки, 009 – житловий будинок

Співавтор проекту, фірма Левинського здійснювала будівництво будинку

Детальніше про місце
Опис

Просп. Шевченка, 17-19 – будинок прокуратури Львівської області (кол. торгово-промислова палата)

Фірма Левинського здійснювала будівництво будинку

Детальніше про місце
Опис

Вул. Дорошенка, 29 – житловий будинок

Фірма Левинського здійснювала проектування і будівництво будинку

Детальніше про місце
Опис

Вул. Бандери, 25 – житловий будинок

Фірма Левинського виконала проект вітрин у цьому будинку.

Детальніше про місце
Опис

Вул. Озаркевича, 4 – шпиталь ім. митрополита Андрея Шептицького

Фірма Левинського здійснювала проектування та будівництво старого будинку Лічниці

Детальніше про місце
Опис

Просп. Шевченка, 08 – будинок кінотеатру

Детальніше про місце
Опис

Вул. Туган-Барановського, 14 – житловий будинок

Фірма Левинського здійснювала проектування та будівництво будинку

Детальніше про місце
Опис

Просп. Свободи, 28 – Oперний театр

Фірма керувала будівництвом будинку театру

Детальніше про місце
Опис

Вул. Бандери, 12 – Головний корпус Національного університету "Львівська політехніка"

Викладач на архітектурному відділі з 1902/1903 до 1913/1914 навчального року

Детальніше про місце
Опис

Пл. Ринок, 18 – колишня кам'яниця Ґуттетерівська

Іван Левинський був автором проекту реконструкції частини будинку у 1913 році

Детальніше про місце
Опис

Пл. Ринок, 23 – колишня кам'яниця Шольцвольфовичівська

Автор проекту металевих сходів та ліфтової шахти

Детальніше про місце
Опис

Пл. Міцкевича, 01 – готель "Жорж"

Фірма Івана Левинського здійснювала будівництво об'єкта.

Детальніше про місце
Опис

Вул. Винниченка, 1 – житловий будинок

Фірма Івана Левинського здійснювала перепланування і ремонтні роботи у кав'ярні у 1913 році.

Детальніше про місце
Опис

Вул. Винниченка, 10 – житловий будинок

Виконав проект нових аптечних вітрин у 1900.

Детальніше про місце
Опис

Вул. Винниченка, 24 – будинок наукових інституцій

Іван Левинський був співавтором проекту реконструкції кімнат у 1914 році.

Детальніше про місце
Опис

Вул. Винниченка, 26 – житловий будинок

Співавтор проекту реконструкції офіцини для облаштування друкарні у 1912 році.

Детальніше про місце
Опис

Вул. Хмельницького, 36 – церква св. Онуфрія

Фірма Левинського здійснила реконструкцію церкви за проектом Едґара Ковача у 1902 році.

Детальніше про місце
Опис

Вул. Єрошенка — парк "Кортумова гора"

Тут на території історичної Фридрихівки розмістився фабричний комплекс Левинського та Домашевича у кінці ХІХ ст.

Детальніше про місце
Опис

Вул. Січових Стрільців, 19 – корпус ЛНУ ім. Франка (колишній житловий будинок)

Фірма Левинського здійснювала проектування та будівництво будинку.

Детальніше про місце
Опис

Вул. Дорошенка, 54 – житловий будинок

Співавтор проекту будинку.

Детальніше про місце
Опис

Вул. Матейка, 4 – Західний науковий центр НАН України

Фірма Левинського здійснювала проектування та будівництво будинку.

Детальніше про місце
Опис

Вул. Генерала Чупринки, 017 – житловий будинок

Фірма Левинського здійснювала проектування та будівництво будинку.

Детальніше про місце
Опис

Вул. Генерала Чупринки, 055 – вілла (не існує)

Фірма Левинського здійснювала проектування та будівництво будинку.

Детальніше про місце
Опис

Вул. Генерала Чупринки, 058a – житловий будинок (кол. корпус фабрики)

Власник фабрики

Детальніше про місце
Опис

Вул. Котляревського, 47 – житловий будинок

Співавтор проекту, фірма Левинського здійснювала будівництво

Детальніше про місце
Опис

Вул. Котляревського, 49 – житловий будинок (колишня вілла "Людмила")

Фірма Левинського здійснювала проектування та будівництво будинку

Детальніше про місце
Опис

Вул. Горбачевського, 06 – вілла (не існує)

Фірма Левинського здійснювала проектування та будівництво будинку

Детальніше про місце
Опис

Вул. Коперника, 01 – будинок колишньої аптеки, частина колишнього пасажу Міколяша

Співавтор проекту пасажу Міколяша

Детальніше про місце
Опис

Вул. Дудаєва, 9 – житловий будинок

Один із засновників та членів Товариства політехнічного у 1877, що містилося у цьому будинку від 1907

Детальніше про місце
Опис

Просп. Шевченка, 08 – кінотеатр (не діє)

Фірма Левинського здійснила проектування та будівництво приміщень кінотеатру

Детальніше про місце
Опис

Вул. Лисенка, 14-14а – відділ рідкісної книги ЛННБ ім. В. Стефаника

Співавтор проекту, фірма Левинського здійснювала будівництво будинку

Детальніше про місце
Опис

Вул. Личаківська, 003 – житловий будинок

Фірма Левинського здійснювала реконструкцію будинку

Детальніше про місце
Опис

Вул. Личаківська, 005 – житловий будинок

Фірма Левинського здійснювала проектування та будівництво будинку

Детальніше про місце
Опис

Вул. Марка Черемшини, 17 – спортивний комплекс

Фірма Левинського здійснювала проектування та будівництво кінного манежу для польського товариства "Сокіл"

Детальніше про місце
Опис

Вул. Пекарська, 19 – школа-інтернат №102 для дітей з розумовими вадами

Фірма Левинського здійснювала реконструкцію палацу

Детальніше про місце
Опис

Вул. Академіка Павлова, 1 – житловий будинок

Фірма Левинського здійснювала проектування та будівництво будинку

Детальніше про місце
Опис

Вул. Академіка Павлова, 3 – житловий будинок

Фірма Левинського здійснювала проектування та будівництво будинку

Детальніше про місце
Опис

Вул. Мечнікова – Личаківський цвинтар

Похований тут

Детальніше про місце
Опис

Вул. Раппапорта, 8 – Міська клінічнa лікарня

Фірма Левинського здійснювала проектування і будівництво будинку

Детальніше про місце
Опис

Вул. Генерала Чупринки, 070 – колишній монастир кармеліток босих

Фірма Левинського здійснювала будівництво об'єкта

Детальніше про місце
Опис

Вул. Генерала Чупринки, 070 – колишній будинок капелана при монастирі кармеліток

Фірма Левинського здійснювала будівництво об'єкта

Детальніше про місце
Опис

Вул. Генерала Чупринки, 070 – церква св. Климента (кол. костел.Матері Божої Неустанної Помочі і св. Йосифа)

Фірма Левинського здійснювала будівництво об'єкта

Детальніше про місце
Опис

Вул. Личаківська, 107 – Військовий шпиталь

Фірма Левинського здійснювала проектування та будівництво будинку

Детальніше про місце

Персоналії

Ґустав Бізанц (Gustaw Bisanz, 1848-1925) — архітектор, професор відділу будівництва Політехніки у Львові, колега Івана Левинського
Ян Богуцький (Jan Bogucki, 1870-1948) — інженер, доктор технічних наук, професор відділу будівництва Політехніки у Львові, колега Івана Левинського
Марія Броніковська (Marya Lewińska z Bronikowskich, †1916) — дружина Івана Левинського
Людвік Вєжбицький (Ludwik Wierzbicki, 1834-1912) — інженер, колега Юліана Захарієвича, директор
Державних залізниць у Львові, керівник будівництва нового залізничного вокзалу
Зиґмунт Ґорґолевський (Zygmunt Gorgolewski, 1845-1903)— архітектор, автор проекту Великого міського театру у Львові, директор Промислової школи
Владислав Дердацький (Władysław Derdacki, 1882-1951) — архітектор, учень, а потім асистент Івана Левинського на кафедрі утилітарної архітектури та співпрацівник його фірми, відомий у міжвоєнний період архітектор-модерніст, декан архітектурного факультету
Олександр Домашевич (Aleksander Domaszewicz) — підприємець, партнер Івана Левинського
Юліан Захарієвич (від 1877 — Julian Ritter von Lwigrod Zacharjewicz) — архітектор, звичайний професор, декан, ректор Вищої технічної школи Львові, один із вчителів Івана Левинського, тісно співпрацював із ним
Альфред Захарієвич (Alfred Zachariewicz, 1871-1937— архітектор, син Юліана Захарієвича, один із перших у Галичині підприємців що імпортували залізобетонні конструкції системи Еннебіка, багато співпрацював із Іваном Левинським, разом з ним і Юзефом Сосновським утворили спілку "Левинський, Сосновський і Захарієвич" на початку 1900-х років
Едґар Ковач (Edgar Kováts, 1849-1912) — архітектор, професор відділу будівництва Політехніки у Львові, колега Івана Левинського
Ян Томаш Кудельський (Jan Tomasz Kudelski, 1861-1937) — архітектор, спіпрацівник Івана Левинського
Лев Левинський старший (Leon Lewiński, 1845-1912) — брат Івана Левинського, співпрацівник його фірми
Лев Левинський молодший (Leon Lewiński, 1876-1940?) — архітектор, син Лева Левинського, племінник Івана Левинського та його співробітник
Марія Симова з Левинських — дочка Івана Левинського
Степан Левинський (Stefan Lewiński, 1897-1940?) — син Івана Левинського, сходознавець, дипломат та письменник, з 1922 року мешкав у Франції
Олександр Лушпинський (Aleksander Łuszpiński, 1878-1943— архітектор, учень, а потім спіпрацівник Івана Левинського
Маврицій Лязарус (Maurycy Lazarus, 1832-1912) — банкір, політик, філантроп, фундатор Єврейського шпиталю у Львові
Вітольд Мінкевич (Witold Minkiewicz, 1880-1961) — архітектор, учень, а потім асистент Івана Левинського на кафедрі утилітарної архітектури та співпрацівник його фірми, відомий у міжвоєнний період архітектор-модерніст, ректор Львівської політехніки
Казимир Мокловський (Kazimierz Mokłowski, 1869-1905) — архітектор, політик-соціаліст, дослідник народної архітектури, співпрацював з Іваном Левинським
Тадеуш Мюнніх (Tadeusz Münnich, 1861-1900) — архітектор, професор Промислової школи у Львові, співпрацював з Іваном Левинським
Василь Нагірний (Wasyl/Bazyli Hahirny, 1848-1921) — архітектор, політик-народовець, співазасновник багатьох українських товариств: Народна торговля, Зоря, Товариство для розвою руської штуки, та багато ін.
Тадеуш Обмінський (Tadeusz Obmiński, 1874-1932) — архітектор, доктор технічних наук, дослідник народної архітектури, колега Івана Левинського у Політехніці та його співпрацівник
Юліан Романчук (Julian Romanczuk, 1842-1932) — філолог та літератор, політик, депутат Галицького сейму, співзасновник УНДП, товариства "Просвіта", НТШ та ін.
Владислав Садловський (Władysław Sadłowski, 1869-1940) — архітектор, колега Івана Левинського у Політехніці, співпрацював із ним над проектом нового залізничного вокзалу у Львові
Юзеф Сосновський (Józef Sosnowski, 1865-1940) — архітектор, один із перших у Галичині підприємців що імпортували залізобетонні конструкції системи Еннебіка, багато співпрацював із Іваном Левинським, разом з ним і Юзефом Сосновським утворили спілку "Левинський, Сосновський і Захарієвич" на початку 1900-х років
Теодор Тальовський (Teodor Talowski, 1857-1910) — архітектор, професор відділу будівництва Політехніки у Львові, колега Івана Левинського
Франц Штатц (Franz Statz, 1848-1930) — архітектор з Кьольна

Джерела

  1. Julius von Buk, "Die Baugewerbeausstellung in Lemberg", Der Bautechniker, 1892, Nr. 41, s. 771-772; Nr. 42, s. 790-792
  2. Jan Lewiński, "O budownictwie utylitarnem", Czasopismo techniczne, 1902, Nr. 3, 38-39; Nr. 4, 54-56
  3. Jan Lewiński, " Znaczenie rzutu poziomego w budownictwie utylitarnem i w gospodarstwie społecznem", Czasopismo techniczne, 1903, Nr. 23, 320-321; Nr. 24, 332-334
  4. Jan Lewiński, "O parcelacji gruntów budowlanych", Czasopismo techniczne, 1909, Nr. 27, 95-96
  5. Franciszek Skowron, "Otwarcie wystawy przemysłu budowlanego", Gazeta Lwowska, 1892, Nr. 197, 3-4
  6. Franciszek Skowron, "Wystawa przemysłu budowlanego", Gazeta Lwowska, 1892, Nr. 200, 3; Nr. 211, 4; Nr. 212, 4-5
  7. "Część urzędowa", Gazeta Lwowska, 1901, Nr. 245, 1
  8. "Część urzędowa", Gazeta Lwowska, 1908, Nr. 252, 1
  9. "Przemówienie Rektora Gustawa Bisanza na otwarciu roku szkolnego 1898/1899 w Politechnice Lwowskiej", Czasopismo techniczne, 1898, Nr. 21, s. 273-275
  10. "Style u narodów czynnych: wykład inauguracyjny prof. Teodora Talowskiego", Czasopismo techniczne, 1902, Nr. 21, 278-280
  11. "Засідання Ради Державних Секретарів", Діло, 1918, ч. 260, с. 3
  12. Ю. Мудрак, "Як Товариство "Праця" орудує спадщиною пок. проф. Івана Левинського", Діло, 1929, ч. 223, с. 3-4
  13. Jan Lewiński, "Hygiena budowli jako podstawa dla zmienić się mającej ustawy budowniczej miasta Lwowa", (Lwów: Związkowa drukarnia, 1907), c. 32
  14. Aleksander Pawłowski, "O rozwoju techniki i jej wpływie na cywilizycję współczesną", 1893
  15. Franciszek Skowron, O polichromii świątyni greckiej, (Kraków, 1881)
  16. Julian Zachariewicz, Odczyt o architekturze wygłoszony 19. Marca 1877, (Lwów: Nakładem Księgarni Polskiej, 1877), 29
  17. Księga pamiątkowa Towarzystwa "Bratniej Pomocy" Słuchaczów Politechniki we Lwowie, (Lwów, 1897), с. 236
  18. Program ces. król. Szkoły Politechnicznej we Lwowie na rok naukowy: 1902/1903 (Lwów, 1902), 1903/1904 (Lwów, 1903), 1904/1905 (Lwów, 1904), 1905/1906 (Lwów, 1905), 1906/1907 (Lwów, 1906), 1909/1910 (Lwów, 1909), 1910/1911 (Lwów, 1910), 1911/1912 (Lwów, 1911), 1913/1914 (Lwów, 1913)
  19. Towarzystwo Politechniczne we Lwowie 1877-1902. Pamiętnik jubileuszowy, red. Edmund Stanisław Grzębski (Lwów, 1902)
  20. Władysław Zajączkowski, c.k. Szkoła politechniczna we Lwowie. Rys historyczny jej założenia i rozwoju, tudzież stan jej obecny, (Lwów, 1894), s. 169
  21. Юрій Бірюльов, Захаревичі: Творці столичного Львова, (Львів: Центр Європи, 2010), с. 336
  22. Ігор Жук, "Іван Левинський — портрет на фоні епохи", Галицька брама, 1995, №3, 7; №4, 4; №6, 12; №7, 11; №9, 13
  23. Ігор Жук, "Архітектура Львова кінця ХІХ — початку ХХ століть: спадщина Івана Левинського та його фірми"
  24. Ігор Жук, "Іван Левинський та його будівельна фірма за часів передвоєнної кризи і Великої війни", Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність, 2015, вип. 26, с. 252-266
  25. Василь Нагірний, "З моїх споминів", Нагірні, Леви: Історія родини, упор. Христина Лев, Наталка Філевич, Василь Лев-молодший, (Львів, 2000), 55-110
  26. Олесь Нога, Іван Левинський: Архітектор, підприємець, меценат, ред. Юрій Бірюльов, (Львів: Центр Європи, 2009), с. 192
  27. Василь Слободян, "Архітектор Лев Левинський", Вісник інституту "Укрзахідпроектреставрація", №15, (Львів, 2005)
  28. Aneta Borowik, Dzieje, architekturaoraztwórcyZakładuOO. Jezuitów w Chyrowie. Twórczość Antoniego Łuszczkiewicza oraz Edgara Kovatsa na tle epoki, (Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu śłąskiego, 2012)
  29. Mari Hvattum, Gottfried Semper and the Problem of Historicism, (Cambridge: Cambridge University Press, 2004), 288
  30. Sergey R. Kravtsov, "The Israelite Hospital in Lemberg/Lwów/Lviv, 1898-1912: "Jewish" Architecture by an "International" Team", Jews and Slavs, Vol. 25, The Ukrainian-Jewish Encounter: Cultural Dimensions, ed. Wolf Moskovits and Alti Rodal, (Jerusalem: Philobiblon, 2016), 85-100
  31. Jakub Lewicki, Między tradycją a nowoczesnością: Architektura Lwowa lat 1893–1918, (Warsaw: Towarzystwo Opieki nad Zabytkami, Wydawnictwo Neriton, 2005)
  32. Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej, red. Nauk. Jan K. Ostrowski, Cz. I, Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego, t. 12, (Kraków, Międzynarodowe Centrum Kultury, 2004)
  33. Igor Żuk, "Zakopiańszczyzna – secesja – neoklasycyzm: ewolucja stylowa w twórczości Tadeusza Obmińskiego", Folia Historiae Artium, Seria Nowa, t.15, (Kraków, Instytut Historii Sztuki UJ, 2017), 97-126
Авторка — Ольга Заречнюк