Вул. Староєврейська, 10 – колишня кам'яниця Гараєвичівська

XV ст. — тут збудований перший фахверковий будинок "кам'яниця Гарлевичівська".
1597 р. — Альберт Гарайович на старих фундаментах і пивницях звів ренесансну кам'яницю.
Кін. XVIII ст. — ґрунтовна перебудова кам'яниці.
1866 р. — добудова третього ярусу клозетів за проектом будівничого Якуба Цвіллінґа.
1881 р. — реконструкція даху.
1890 р. — проект накладних дерев'яних вітрин для галантерейної крамниці.
1926 р. — пристосування приміщення партеру (чільна ізба, теперішнє помешкання №6) під крамницю та склад (сучасний прохід у подвір'я).
1935 р. — реконструкція каналізації.
1937 р. — адаптаційні роботи під майстерню-крамницю пасків і торб фірми "Тіп-Топ.
1940-і рр. — пристосування приміщення партеру під житлові.
2000-і рр. — опорядження чільного фасаду.

Первісні найменування вулиці пов'язувалися з м'ясним ремеслом. Найдавніша згадка про вулицю походить з 1436 р. під назвою Зарваниця. З часом ця назва еволюціонувала: Зарванська, Зерванська, Сербанська. 1863 р. частина вулиці між Галицькою і Сербською, де розташований будинок №10, стала називатися Векслярською (Wekslarska), а від 1888 р. її об'єднали з Новожидівською (Nowożydowska) та Капітульною, і тягнулася вона від сучасної вул. Театральної аж до Арсенальської під одною назвою — вул. Боїмів. В радянські часи, з 1944 р., мала назву вул. Фрунзе, від 1990-го — вул. Староєврейська.

Найдавніший будинок на цій парцелі постав у XV ст. Це була готична будівля, ймовірно, фахверкова (дерев'яні конструкції з цегляним заповненням) з мурованими пивницями. Згідно з описом 1569 р. та документами 1573 р., вона називалася "кам’яниця Гарлевичівська". 1597 р. кам'яницю викупив міщанин Альберт Гарайович (Harajowicz), який того року прибув до Львова з Бушкович біля Мостиськ і отримав міське громадянство. На старих фундаментах і пивницях він звів нову, характерну для свого часу ренесансну кам'яницю, з дводільною, двотрактовою планувально-просторовою структурою, з білокам'яними оздобами. У львівських шосових книгах за 1639–1666 рр. ця кам'яниця названа Гараєвичова або Гараєвичівська. 1767 р. її власником був вірменський сап'яник Бедрос Лісогорич. Наприкінці XVIII ст., коли у Львові пожвавився будівельний рух, кам'яницю ґрунтовно перебудували. Зберігши композицію чільного фасаду, їй надали нового архітектурного вистрою, головний вхід влаштували на центральній осі, виділивши з чільної ізби сіни та сходову клітку. Тоді ж у подвір'ї збудували клозети на два яруси. На початку XIX ст. кам'яниця перейшла у власність юдеїв. Документ 1851 р. засвідчує, що її власниками були Лейб Фінклєр (Leib Finkler) і Абрам-Йосель Райльзес (Reilses). 1863 р. на партері діяв медовий шинок Нафталі (Naftali). Будинок мав у дуже поганому стані нужник, про що свідчить наступний випадок: того року Стефан провалився у нього, вийшовши з  шинку. 1866 р. магістрат надав власникам кам'яниці згоду на добудову третього ярусу клозетів за проектом будівничого Якуба Цвіллінґа (Zwilling). 1871 р. власниками кам'яниці були той самий Абрам-Йозель Райльзес, Овадія Фінклєр і Двора Берльштайн (Berlstein). У 1881 р. за попередньо виготовленим проектом провели реконструкцію горища з підвищенням рівня даху з 2,6 м до 5 м, влаштували дахові вікна, а також світловий ліхтар над сходовою кліткою. 1890 р. будівничий Леопольд Вархаловський (Warchałowski) розробив проект накладних дерев'яних вітрин для галантерейної крамниці Самуеля Гірша Берльштайна (Berlstein). На 1902 р. у кам'яниці розміщувалася галантерейна крамниця Абрама Авіна (Awin), мешкали директор юдейського театру Й.-Б. Ґімпель (Gimpel), кушнір Лейб Бачис (Baczys) і кравець чоловічого одягу Сімхе Фрукс (Fruks).

Після Першої світової війни власником кам'яниці став Ісаак Рудий (Rudy), який віддавав у найм приміщення партеру під різні ремісничі майстерні, склади і крамниці. У 1926 р. на замовлення орендаря Б.-С. Гіфніка (Hiffnik) був виготовлений проект пристосування приміщення партеру (чільна ізба, теперішнє помешкання №6) під крамницю та склад (сучасний прохід у подвір'я), автор — архітектор Марек Ляксер (Marek Lakser). Вхід до крамниці вів із вул. Староєврейської. Прохід на подвір'я пролягав через теперішнє помешкання №1 ("тильну ізбу"). У 1932 р. там розташовувалася крамниця ювелірних виробів. Документи повідомляють, що її власниця Ляура Бліц (Blic) просила у магістрату дозволу на  вивіску шафки з біжутерією, мотивуючи тим, що без реклами фірма може прогоріти. Вона отримала дозвіл лише на шість місяців у правій ніші сіней влаштувати шафку. 1935 р. була здійснена реконструкція каналізації будинку за проектом архітектора Мечислава Лозинського (Mieczysław Łoziński). Власник кам'яниці Рудий 1937 р. віддав весь партер Леону Шляфріґу (Leon Schlafrig) під майстерню-крамницю пасків і торб фірми "Тіп-Топ" (Tip-Top). До двох приміщень прорубали широкі входи з віконцями. Шляфріґ також попросив дозволу на вмурування рекламної таблички на фасаді будинку біля брами. Проект адаптаційних робіт виготовив інженер Владислав Бляйм (Władysław Blaim).

Постановою Ради Міністрів УРСР №442 від 06.09.1979 р. кам'яниця включена до Національного реєстру пам'яток під Ох. №1296.

У радянські часи приміщення партеру пристосували під житлові, переробивши два дверні прорізи на віконні. 1990 р. архітектори інституту "Укрзахідпроектреставрація" провели комплексні наукові обстеження кам'яниці, архітектурно-археологічні обміри і розробили проектні пропозиції її реставрації в стилі ренесансу (кер. проекту Ігор Амбіцький). У 2000-х рр. виконано опорядження чільного фасаду.