Пл. Міцкевича – пам'ятник Адамові Міцкевичу

Ідея спорудити пам'ятник Міцкевичу у Львові з'явилася 1856 року, через рік після смерті поета. Тоді з нею до графа Аґенора Ґолуховського (Agenor Gołuchowski), тогочасного намісника Галичини, звернулися граф Едвард Стадніцький (Edward Stadnicki) та Людвік Скшинський (Ludwik Skrzyński) (Kurjer Lwowski, 1904, №317, 2). Відповідь намісника була негативною з політичних причин. Проте ідея не зникала, зокрема у 1860-х роках про необхідність такого монумента в Галичині виголосив промову історик Генрик Шмітт (Henryk Schmitt).

До кінця ХІХ століття пам'ятники поетові з'явилися у багатьох містах Галичини. 1888 року у Львові було засноване Літературне товариство імені Адама Міцкевича, яке очолив Роман Пілят (Roman Pilat). 1897 року товариство створило спеціальний комітет для організації святкування столітнього річниці народження поета (1898). Комітет мав дев'ять секцій: шкільну, жіночу, мистецьку, урочисту, робочу, молодіжну, фінансову, пожертвувань, преси. Серед іншого, комітет передбачив  встановлення пам'ятника. Відповідну комісію з будівництва спершу очолив відомий львівський історик мистецтв, колекціонер і громадський діяч Владислав Лозинський (Władysław Łoziński), із секретарем Тадеушем Піні (Tadeusz Pini) (Bieńkowski, 1899, 72). Згодом комісію і комітет очолили Людвік Цвіклінський (1898–1899) та Броніслав Радзішевський (1899–1904).

Питання зовнішнього вигляду пам'ятника спричинило чимало дискусій серед львівських художників, скульпторів та архітекторів (ДАЛО 3/1/4277:2-3; Bieńkowski, 1899, 72-73; ЦДІАЛ 58/1/1:2,4-6). У результаті комісія прийняла рішення, що основою монумента має бути колона висотою 20-21 м. Вважалося, що завдяки такій формі пам'ятник вирізнятиметься на тлі багатьох інших у місті. 

Серед місць для пам'ятника розглядалися площа Смольки (сучасна Генерала Григоренка), площа св. Юра, вулиця Третього травня (тепер Січових стрільців), Гетьманські вали (просп. Свободи), а також площа Марійська. Остаточне рішення приймала окремо створена комісія: Людвік Фінкель (Ludwik Finkel), Іґнацій Закшевський (Zakrzewski) і Казимир Зелінський (Kazimierz Zieliński), які обрали останній варіант (ЦДІАЛ 58/1/1:9-11, Bieńkowski, 1899, 79; ДАЛО 3/1/4009:7)

Організацію і проведення конкурсу провадив комітет, а також журі, до якого увійшли провідні скульптори, художники та архітектори (Bieńkowski, 1899, 83; ЦДІАЛ 58/1/1:14). Оголосили конкурс у  травні 1899 року. Для участі у ньому слід було надсилати моделі чи рисунки у масштабі 1:3, а також кошторис із врахуванням вартості матеріалів, не перевищуючи вартість у 60 тисяч золотих ринських (Bieńkowski, 1899, 78-79). На конкурс надійшли двадцять три проекти, переважно зі Львова і провінції. Переможців обрали у грудні 1898 року: третю премію отримав Вацлав Шимановський (Wacław Szymanowski) із Парижа, другу — Леон Мєчислав Завєйський (Leon Mieczyslaw Zawiejski) із Флоренції, а переміг львів'янин Антоній Попель (Antoni Popiel). Свій проект під назвою "Натхнення" він допрацював, після чого запрезентував остаточний варіант макету пам'ятника — у кінці вересня 1899 року (ЦДІАЛ 58/1/1:17,23).

Граніт для колони Комітет придбав у міланської фірми Піровано, яка вже постачала цей матеріал для пам'ятника Аґенора Ґолуховського у Львові. Обробку виконала фірма Вікторії Шімзер у Львові. Бронзові фігури відлили у фабриці Теодора Српека у Відні.

Збір коштів та вартість:

80 тисяч корон з бюджету міста були недостатніми для коштовного пам'ятника, тож комітет зайнявся збором коштів: спершу по 50 корон пожертвував кожен з його членів, а надалі були організовані пункти прийому пожертв, інформація про які публікувалася у пресі, на вуличних афішах Львова і інших міст Галичини. Відповідальними за збір коштів були Ян Зелінський, згодом також Казимир Пепльовський (Kazimierz Peplowski). До збору долучилися, зокрема, театр Скарбека  (Gazeta Lwowska, 1898, №251, 3), Великий міський театр  (ЦДІАЛ 58/1/1:7), Комітет польських жінок (Gazeta Lwowska, 1903, №235, 3), періодичне видання "Космос" (Gazeta Lwowska, 1904, №239, 3), фірма "Брати Дідоліч"  (Gazeta Lwowska, 1904, №236, 4), магазин Геллера і Сеґаля (Gazeta Lwowska, 1904, №240, 3), та багато інших. Крім того, безплатну доставку граніту з Відня до Львова взяв на себе Ю. Кобецький (ЦДІАЛ 58/1/1:8); товариство "Лютня" організувало благодійний концерт (Gazeta Lwowska, 1904, №56, 4; №71, 3; №81, 3; №102, 3). Власник кондитерської фабрики Ян Гьофлінґер (Jan Höflinger) виготовив шоколадні вироби і передав Комітету суму вартості перших 10 000 штук (Gazeta Lwowska, 1904, №216, 4; №238, 3; №271, 3). Розповсюджувався ювілейний папір фірми Станіслава Вєруша Немойовського (Gazeta Lwowska, 1904, №48, 4; №90, 3; №98, 3; №209, 4). У магазинах продавалися ювілейні листівки з написом "Я люблю весь народ!" (Kurjer Lwowski, 1904, №295, 3), а також квіти, медалі з портретом Міцкевича, та ін.

Загалом, фінансові витрати на пам'ятник склали 175 571,32 корони, з них гонорар скульптора —  40 тисяч корон, оплата фірмі Шімзер — 82 850, фірмі Српека  — 29 000, ґрунтові роботи — 9 800, оплата архітекторам — 9 500, інше — 4 421,32 крони (Gazeta Lwowska, 1904, №251, 3).

Будівництво:

Закладання фундаментів розпочали у кінці 1903 року. Керували роботами архітектори Альфред Захарієвич (Alfred Zachariewicz) та Юзеф Сосновський (Józef Sosnowski). У конструкції застосували сучасну систему залізобетонних конструкцій Еннебіка ("Hennebique"). Кожен з етапів будівництва детально висвітлювався у пресі, зокрема в урядовій Gazeta Lwowska. Фігуру Міцкевича встановили 12-14 жовтня 1904 року (Gazeta Lwowska, 1904, №221, 3; №234, 3; №235, 3).

Урочисте відкриття:

Відкриття призначили на 30 жовтня 1904 року (Gazeta Lwowska, №229, 1904, 3). Для організації події міська рада додатково асигнувала 20 тисяч корон з бюджету, а також обрала комісію з дванадцяти членів міської ради і трьох представників Комітету. Поділили її на п'ять секцій: декораційну, фінансову, секцію запрошень, прийняття гостей, організації походу (Gazeta Lwowska, №235, 1904, 3-4; №238, 3; Kurjer Lwowski, №285, 1904, 3).

Для залучення якнайбільшої кількості охочих відвідати відкриття були передбачені спеціальні потяги до Львова з інших міст, зі знижкою до 40-50% за умови попереднього замовлення не менше 375 квитків одразу. Якщо у певних містах виявлялося більше охочих, комітет додавав причіпні вагони без знижки на проїзд (Gazeta Lwowska, №239, 1904, 3; №240, 3). Таким чином до Львова прибули кілька тисяч осіб із Кракова, Перемишля, Станіславова, Самбора і Чернівців (Kurjer Lwowski, №302, 1904, 4; ЦДІАЛ  58/1/1:28).

Серед запрошених на відкриття був син поета Владислав Міцкевич. Він прибув до Львова вранці 28 жовтня. На запрошення родини власника книгарні Владислава Ґубриновича (Gubrynowicz) він взяв участь в урочистих заходах, які проводилися у жіночій та чоловічій школах імені Адама Міцкевича, відвідав будинок Сейму для участі у передсвятковому засіданні, та ін.

Офіційну делегацію з Кракова на відкритті склали президент міста Юліуш Лео, та його радники Ернест Бандровський, Ян Канти Федорович і Ян Роттер (Gazeta Lwowska, 1904, №247, 3; №249, 3-4).

Реконструкція Марійської площі 1906-1909 років

До 1904 року у центрі площі був фонтан із кам'яною фігурою Діви Марії та композицією з травниками, стриженими кущами і низькорослими деревами довкола. Це озеленення усунули, і практично одразу після відкриття пам'ятника постало питання про облаштування площі. У січні 1906 року магістрат розглянув три проектні пропозиції які скульптор Антоній Попель розробив із архітектором Теодором Тальовським (Teodor Talowski). У першому варіанті передбачалося забрукування і мощення площі сколівським каменем та влаштування балюстради і сходів до монументу зі світлого тернопільського каменю. У другому варіанті замість суцільного забрукування площі пропонувалося влаштувати травники і клумби. Третій варіант відрізнявся від другого лише матеріалом сходів (ДАЛО 3/1/4277:33-37,50). Будівельний департамент магістрату вибрав другий варіант, а міська рада підтримала проект міського садівничого Арнольда Рьорінґа (Arnold Röhring). У результаті дискусій у квітні 1906 року погодили проект Тальовського і Попеля із низкою поправок: перша сходинка мала бути віддалена від будинків не менше ніж на 24 метри, лише травники (без квітів) біля пам'ятника, тильні сходи — заокруглені (ДАЛО 3/1/4277:42-49). Облаштування площі за цим проектом завершили 1909 року.

Реставрація пам'ятника 2006 року:

Із 2006 року пам'ятник реставрували коштом польських жертводавців під патронатом депутатки Європарламенту, членкині комісії ЄС – Україна Ґражини Станішевської. Була облаштована територія біля пам'ятника, проведено відновлювальні роботи та встановлено чотири ліхтарі.

Символізм

"Колона Міцкевича стала символом національних почуттів Львова. Перед нею львів'яни маніфестували всі свої смутки і радості. З-під колони вирушали діти Львова на бій за незалежність, перед нею протестували проти шайтанських постанов Брестського миру, перед нею зрештою прикрашено герб Львова орденом "Віртуті Мілітарі".

Міцкевич був завжди, є і буде для львів'ян втіленням найшляхетнішого ідеалу любові Батьківщини і самопосвяти. Замкнуло у серці своїм місто до якого приступ завжди мало все, що найкрасивіше і найшляхетніше — місто найбільшої скромності і безприкладної посвяти себе, місто… Semperfidelis" (Semkowicz, 1932, 366).