Вул. Стефаника, 11 – житловий будинок

ID: 391

Чотириповерховий житловий будинок, споруджений у 1873–1876 рр. за проектом львівського арх. Адольфа Куна для кн. Ядвіґи з Замойських, дружини Леона Сапіги, маршалка Галицького крайового сейму. Це перша у Львові чиншова кам’яниця у стилі неоготики, а також найбільший багатоквартирний житловий будинок міста довоєнного часу. Тут розміщувалися редакції газет, приміщення товариств, різноманітних майстерень та бюро. У 1910-х рр. будинок став власністю закладу Оссолінських: крім помешкань тут розташувалася його адміністрація, а з 1932 р. – книгарня. Пам'ятка архітектури, ох. №М-280.

Історія

На ділянці цього будинку забудова виникла у XVIII ст. Протягом XIX ст. тут була одноповерхова мурована забудова. У 1872 р. кн. Ядвіґа з Замойських (z Zamoyskich), дружина Леона Сапіги (Sapieha), маршалка Галицького крайового сейму, придбала ділянку на вул. Оссолінських, 10 (конскр.№376 ¼, сьогодні – Стефаника, 11) з наміром спорудити тут чиншову кам'яницю (ДАЛО 2/2/4446:13). Внаслідок цього попередня одноповерхова забудова ділянки була розібрана. Проект кам'яниці розробив арх. Адольф Кун (Kuhn) (ДАЛО 2/2/4445, р. ІІ: 43-50), який також був автором проекту реконструкції палацу Сапігів на вул. Коперника, 40а.

Будівництво провадилося у кілька етапів. У 1873 р. зведено передню частину кам'яниці до рівня даху, у 1874 р. – центральну частину та дах. У листопаді 1874 р. магістрат дає дозвіл на заселення цих приміщень (ДАЛО 2/2/4446:25). У 1875 р. споруджено тильну частину будинку з боку вул. Тихої (ДАЛО 2/2/4446:44). Дозвіл на використання усіх приміщень наданий не раніше 1876 р.

Восени 1874 р. Ядвіґа з Замойських Сапіга розширила свою ділянку на 97,53 м2 – за рахунок придбаної частини сусідньої ділянки №375 ¼ (№9) від її власника др. Корнеля Шушкевича (Szuszkewicz). Цього ж року Ядвіґу Сапігу заінтабульовано як єдину власницю ділянки №376 ¼ (ДАЛО 2/2/4446: 26-28). У 1875 р. власниця за посередництвом Антонія Петрикевича (Petrykiewicz), секретаря Леона Сапіги, просить про звільнення її від сплати чиншового податку на наступні 25 років (ДАЛО 2/2/4446:31).

Після смерті Ядвіґи Сапіги у 1890 р. власником будинку став її внук Адам Станіслав, який тоді був студентом католицького університету м. Лілль (Франція), а пізніше став видатним польським релігійним та політичним діячем. Однак через те, що він більшість часу проводив за кордоном, його нерухомістю керували довірені особи. Зокрема, у 1909 р. це був п. Мілевський (Miłewski), у 1910 р. – др. Ґжеґож Ярославський (Jarosławski): до них звертався магістрат у 1908–1910 рр., коли у кам’яниці виникла потреба ремонту виходків, що протікали (ДАЛО 2/2/4446: 52-58).

З 1911 р. ліве крило третього тракту (з боку вул. Тихої) винайняв заклад ім. Оссолінських в особі др. Бертольда Фрухта (Frucht) і Бруно Сасса (Sass) – для приміщення "інтролігаторні" (майстерні з переплетення книжок), а також складу паперу і друків (ДАЛО 2/2/4446:68). У зв’язку з цим орендовані приміщення були реконструйовані. Крім цього, за проектом арх. Артура Шлеєна (Schleyen) у 1911–1912 рр. виконано реконструкцію клозетів у тильній частині кам’яниці (ДАЛО 2/2/4446: 59, 63).

Згодом будинок перейшов повністю у власність Оссолінеуму. У міжвоєнний період тут розмістилася його адміністрація, відділ бухгалтерії та кореспонденції. У 1920-х рр. будинок приєднали до каналізаційних мереж: частково у 1923 р., частково – у 1929 р., деякі роботи проводилися й у 1930-х рр. (ДАЛО 2/2/4446: 73, 75, 80). У 1927 р. в деяких приміщеннях було замінено перекриття – з пласких на склепінчасті на балках (sklepione na dźwigarach), можливо системи Кляйна (ДАЛО 2/2/4446:84).

У 1926 р. подано скаргу на мешканця будинку Станіслава Кшенського (Krzeński), який у приміщенні під ліхтарем (świetlnia – центральна частина кам'яниці була накрита великим світловим ліхтарем, до сьогодні не зберігся) поставив комірку з дерев’яних дощок для складу непотребу, що ускладнило іншим мешканцям доступ до їхніх квартир. Магістрат змусив Кшенського звільнити приміщення, своїм коштом побілити стіни, почистити скляний дах і вставити в нього вибиті шиби, усунути дерев’яні перегородки тощо (ДАЛО 2/2/4445, р.1: 6, 13).

У 1927 р. Бруно Стшелецький (Strzelecki), підофіцер війська польського, один із орендарів житла, поскаржився, що через протікання водопровідних труб згнила дерев’яна підлога у коридорі його квартири, а у кухні "завалилася стеля" (ДАЛО 2/2/4445, р.1: 19, 25). Можливо, що частину саме цієї квартири реконструювали арх. Альфред та Казимир Каменобродські (Kamienobrodzki) у цьому ж році.

У 1932 р. три приміщення у фронтовій частині будинку ліворуч від брами, які використовувалися як офіси, були реконструйовані за проектом інж. Тадеуша Пісевича (Pisiewicz). Тут розмістилася книгарня закладу Оссолінських, вхід до якої був влаштований через двері головного фасаду, розміщені одразу поряд із головною брамою (ДАЛО 2/2/4445, р.1: 40). Вона складалася з трьох кімнат, одна з яких була призначена на читальню. Одночасно зроблено проект вивіски з написом "Księgarnia zakładu narodowego im. Ossolińskich", що мала розміститися над трьома вікнами книгарні.

Серед мешканців будинку на поч. XX ст. переважно були службовці, а також працівники освіти та підприємці (судячи з адресних книг). Крім житлових квартир та приміщень Оссолінеуму, у будинку роками розміщувалися чимало різноманітних редакцій газет, товариств, а також майстерень та бюро. На поч. XX ст. тут було правниче бюро, столярська майстерня, редакція "Газети Вчительської" ("Gazeta Nauczycielska"), Повітова каса хворих (1902 р.), Товариство польських журналістів (Tow. dziennikarzy polskich), руське товариство "Основа", товариство "Народна освіта" ("Oświata Ludowa"), редакція "Місячника галицького товариства охорони тварин" ("Miesięcznik Galic. Tow. Ochrony Zwierząt"), Стоматологічний інститут (Instytut Dentystyczny), Польське товариство учасників повстання 1863–1864 рр., редакція і адміністрація ілюстрованого суспільно-політичного тижневика "Польський вісник" ("Herold Polski"), редакція газети "Прикарпатська Русь" та інші.

З 1980 р. будинок є пам’яткою архітектури місцевого значення №280 (рішенням Львівського облвиконкому №130 від 26.02.1980 р.). Сьогодні будинок житловий, у фронтовій частині має приміщення громадська організація. Кілька приміщень у тильній частині займає крамниця тканин.

Архітектура

Кам’яниця була споруджена як чиншова, що було найпоширенішим типом міського будинку у XIX – на поч. XX ст. Проте вона особлива тим, що це другий будинок у Львові, який був споруджений у стилі неоготики (після неіснуючого сьогодні костелу монастиря Сакре-Кер), а також це – найбільший довоєнний житловий будинок у місті. Очевидно, що Сапіги, реконструюючи свій палац на вул. Коперника, 40а у пишному необароковому стилі та споруджуючи таку кам’яницю, мали на меті вразити львів’ян своїм розмахом.

У рядовій забудові вул. Стефаника цей будинок і сьогодні є одним із найвищих. З боків межує з двома триповерховими кам’яницями, а з тилу –  з ділянкою палацу Потоцьких. З півдня розміщене подвір’я дитсадка №29 (вул. Чайковського, 22).

Через свої розміри план будинку, на відміну від типової Г- чи П-подібної конфігурації, має форму, наближену до вісімки з двома просторими внутрішніми подвір’ями. Чотириповерховий, мурований з цегли з використанням тесаних білокам’яних блоків, фасади отиньковані. Перекриття – хрестові склепіння у проїзді фронтової частини будинку, пласкі на дерев’яних балках у решті приміщень. Сходи – дерев’яні з металевим огородженням. У декорі фасадів та інтер’єрів застосована гіпсова ліпнина та кований метал. За первісним проектом, центральна частина будинку містила атріум (świetlnia), перекритий великим світловим ліхтарем (не зберігся). Сьогодні будинок перекритий пологим двосхилим дахом із фарбованою бляшаною покрівлею.

Будинок має два вуличні фасади: чільний неоготичний і тильний у стилі неокласицизму. Чільний фасад симетричний, одинадцятиосьовий. По вертикалі він чітко розділений на три частини: рустований партер, відділений кам’яним гзимсом; 2-й – 3-й поверхи, поверхня яких почленована лізенами, що імітують контрфорси; 4-й поверх із лізенами і масивною аркатурою. На 5-ій і 7-ій осях стіна потовщена і завершена стилізованими кренеляціями, що можна трактувати як імітацію середньовічних веж. Декоративним акцентом фасаду є балкони 2-го – 3-го поверху, що утворюють одне композиційне ціле і багато декоровані масверками.

Всі вікна прямокутні, арковими (пологими стрілчастими) є лише прорізи брам. Подібна форма повторюється в декорі балконів. Вікна оточені типовими обрамленнями з фасками та мають профільовані кам’яні підвіконня. Над вікнами 2-го поверху – стилізовані під неоготику трикутні сандрики. Застосована орнаментика – це насамперед масверки: у балюстрадах та арках балконів; в аркатурі, що завершує фасад. Масверки тут переважно трифолієвих форм, а також вписані у кола квадрифолії. Крім того, у декорі використані характерні для готики рослинні орнаменти – в антревольтах балконних арок, фризі між 3-м і 4-м поверхами.

Тильний фасад є симетричним, має 13 віконних осей та неокласицистичний вистрій. Порівняно з чільним фасадом його вирішення досить банальне, ймовірно щоб не створювати конкуренцію архітектурі палацу Потоцьких. У композиція фасаду підкреслена тектонічність: у рівні партеру фасад виділений квадровим, а в рівні 2-го поверху – дощатим рустом, вище фасад гладкий. Вертикальне членування фасаду утворюють міжповерхові гзимси. Всі вікна прямокутні, мають профільовані обрамлення з лінійними сандриками на 2-му – 4-му поверхах. 5-та і 9-та осі підкреслені балконами, кожен з яких підтримується трьома ліпними кронштейнами та має ковану металеву огорожу. Завершений фасад ордерним карнизом.

Будинок зазнав численних перепланувань, під час яких замуровували старі двері, пробивали нові. Найбільше змінилася тильна частина кам’яниці, яка містила наскрізний проїзд. Був замінений і підвищений дах будинку, при цьому розібрано давній світловий ліхтар. На бічних фасадах, які не прилягають до стін сусідніх будинків, мешканцями пробиті численні вікна, влаштовані балкони та утеплення. Проте чільний фасад, його декор збережений у досить високій мірі.

Пов'язані місця

Опис

Вул. Стефаника, 02 – Львівська національна наукова бібліотека ім. Стефаника (колишній інститут Оссолінеум)

Детальніше про місце
Опис

Вул. Стефаника, 11 – колишня житлова забудова

Детальніше про місце

Персоналії

Адам Стефан Станіслав Боніфацій Юзеф гербу Лис, 59-ий князь Сапіга (1867–1951) – польський єпископ, кардинал, сенатор І каденції у ІІ Речі Посполитій, внук Леона та Ядвіґи Сапіг, власник будинку.
Адольф Кун (Adolf Kuhn) – цивільний архітектор у Львові, автор проекту будинку.
Альфред ІІ Юзеф Потоцький (Alfred Potocki) – власник сусідньої ділянки на вул. Коперника, 15.
Альфред Каменобродський (Alfred Kamienobrodzki) – співавтор проекту реконструкції частини приміщень
Антоній Петрикевич (Antoni Petrykiewicz) – секретар Леона Сапіги.
Антоній Шумилович (Antoni Schumilovich) – власник сусіднього будинку, можливо, №9.
Артур Шлеєн (Artur Schleyen) – архітектор і ліцензований будівничий, автор проекту реконструкції частини приміщень.
Бертольд Фрухт (Bertold Frucht) – др., представник закладу Оссолінських.
Бруно Сасс (Bruno Sass) – представник закладу Оссолінських.
Бруно Стшелецький (Bruno Strzelecki) – підофіцер війська польського, мешканець будинку.
Ґжеґож Ярославський (Grzegorz Jarosławski) – др., довірена особа Адама Сапіги.
Казимир Вітковський (Kazimierz Witkowski) – др., крайовий адвокат, консул королівства Нідерландів, адвокат Бертольда Фрухта і Бруно Саса.
Казимир Каменобродський (Kazimierz Kamienobrodzki) – співавтор проекту реконструкції частини приміщень.
Леон Людвік Сапіга (Leon Ludwik Sapieha) (1803–1878) князь, маршалок галицького сейму І-ІІІ каденцій (1861–1875), видатний польський політик і громадський діяч.
Мілевський (Milewski) – довірена особа Адама Сапіги.
Станіслав Куліковський (Stanisław Kulikowski) – мешканець будинку.
Станіслав Мацудзинський (Stanisław Macudziński) – архітектор, мешканець будинку у 1900 р.
Станіслав Олексинський (Stanisław Olexiński) – управляючий реальністю №376 4/4 (1928 р.).
Тадеуш Пісевич (Tadeusz Piesiewicz) – інженер, автор проекту реконструкції частини приміщень.
Ядвіґа з Замойських Сапіга (Jadwiga z Zamoyskich Sapieżyna) (1806–1890) – дружина Леона Сапіги, власниця будинку.

Джерела

  1. Державний архів Львівської області (ДАЛО) 2/2/4445, p. 1.
  2. ДАЛО 2/2/4445, p. 2.
  3. ДАЛО 2/2/4446.
  4. Ksiega adresowa krolewskiego stolecznego miasta Lwowa (Lemberg, 1913).
  5. Księga adresowa Małopołski, Wykaz domów na obszarze miasta Lwowa (Lwów. Stanisławów. Tarnopól, 1935–1936).
  6. Skorowidz krolewskiego stolecznego miasta Lwowa (Lemberg, 1872).
  7. Skorowidz krolewskiego stolecznego miasta Lwowa (Lemberg, 1889).
  8. Skorowidz krolewskiego stolecznego miasta Lwowa (Lemberg, 1910).
  9. Spis abonentow sieci telefonicznej..., 1937.
Автор опису – Ольга Заречнюк
Літературний редактор – Юлія Павлишин

Матеріали з Міського медіаархіву

Пов'язані зображення