Просп. Свободи, 28 – Oперний театр

ID: 367

Будинок Львівського державного академічного театру опери і балету ім. Соломії Крушельницької споруджений у 1897–1900 рр. за проектом архітектора Зигмунта Ґорґолевського. Зведений у стилі історизму в дусі так званого "віденського неоренесансу". Монументальна будівля театру зайняла ключове місце в архітектурному ансамблі головного проспекту міста, створеному наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст.

Історія

12 липня 1895 р. магістрат м. Львова оголосив конкурс на проект нового театру, однак через суворі умови конкурсу до конкурсного комітету в зазначений термін — 1 січня 1896 р. — надійшло лише два проекти. Першу премію отримав проект "Ludendo monet" архітектора Зиґмунта Ґорґолевського (Zygmunt Gorgolewski), другу — проект "Justitia" Яна Завейського (Jan Zawiejski).

Обидва архітектори отримали додатковий час, щоб доопрацювати свої проекти (до 30 квітня 1896 р.). Остаточну перемогу здобув Зиґмунт Ґорголевський, на той час директор Львівської вищої художньо-промислової школи. За його проектами пізніше було виконано багато елементів зовнішнього і внутрішнього оздоблення будівлі театру. У 1901 р. за цей проект Зиґмунта Ґорґолевського відзначили орденом Залізної Корони III класу. Безпосереднім його помічником був архітектор Ян Новорита (Jan Noworyta).

Театр був збудований упродовж 1897–1900 рр. Для закладення фундаментів майбутньої споруди архітектор запропонував змінити русло Полтви, яка тоді протікала під вулицею з боку нинішнього театру ім. Марії Заньковецької та під пл. Різні.

Нагляд за усіма будівельними роботами здійснював Комітет побудови театру на чолі з тодішнім президентом міста Ґодзіміром Малаховським (Godzimir Małachowski). До його складу входили віце-президенти Львова Міхал Міхальський (Michał Michalski) та Станіслав Цюхцінський (Stanisław Ciuchciński), які щоденно приходили на будівельний майданчик; а також члени Міської ради: архітектори та будівничі Анджей Ґоломб (Andrzej Gołąb), Юзеф Каєтан Яновський (Józef Kajetan Janowski), Вінцент Равський (Wincenty Rawski), професори Політехніки Роман Дзєслевський (Roman Dzieślewski) та Броніслав Павельський (Bronisław Pawelski); адвокати Едвард Лілієн (Edward Lilien) та Олександр Маріанський (Aleksander Mariański), професор університету Людвіг Ридиґєр (Ludwig Rydygier), лікар Едвард Стройновський (Edward Strojnowski). Членами Комітету були також Зиґмунт Ґорґолевський (як мистецький і технічний керівник будівництва), директор міського будівельного управління Юліуш Гохберґер (Juliusz Hochberger), радник магістрату Болеслав Островський (Bolesaw Ostrowski), міський інженер Матей Черни-Шварценберґ (Maciej Czerny-Szwarzenberg), делегати крайового виділу (виконавчого органу Галицького сейму) Тадей Романович (Tadeusz Romanowicz) та Владислав Лозинський (Wladysław Łoziński), знаний історик та колекціонер творів мистецтва.

Цикл будівельних робіт, що складався із земляних, бетонних, мулярських та каменярських етапів, зреалізувала архітектурно-будівельна спілка Івана Левинського та Юзефа Сосновського (Józef Sosnowski).

Земляні роботи розпочали 5 червня 1897 р. Котлован об'ємом 16500 куб. м було викопано вручну. Під час цих робіт було виявлено фундамент старих оборонних мурів та залишки дубових паль, якими укріплювали береги Полтви. Цей фундамент, який, очевидно, був частиною бастіону на острівці, спорудженому у 1703 р. для захисту північно-західного кута Низького замку, перетинав котлован навскіс. 21 серпня 1897 р. розпочалося бетонування стрічкового фундаменту під будівлею майбутнього театру, який прийняла cпеціальна театральна комісія під головуванням Ґвальберта Зємбіцького (Gwalbert Ziembicki), створена з членів Політехнічного товариства. Асфальтову гідроізоляцію виконав власник фабрики асфальту і руберойду Станіслав Шеліґа Лишкевич (Stanisław Szeliga Łyszkiewicz).

Теслярські роботи виконала фірма Крикевича, столярські — підприємство братів Вчеляків, фарбувальні — фірма Прайдля і Качоровського, склярські — фірма Купфера і Ґлянзера, бляхарські — фірма Генрика Богдановича, ковальські та слюсарські — фірма Ґотліба і Свободи. Металеві конструкції дахового перекриття та конструкції сцени постачала Сяноцька фабрика машин і вагонів, а електричне освітлення — німецька фірма "Сіменс і Галске". Вентиляцію оперного театру виконала фірма Johannes Haas із Відня у спілці з львів'янином Владиславом Нємекшою  (Władysław Niemeksza) (1862–1905 рр.). Свіже повітря надходило до приміщень театру із розташованого неподалік кіоску (біля бічного фасаду старого театру Cтаніслава Скарбка (Stanisław Skarbek)  — сучасного театру ім. Марії Заньковецької).

У кіоску, побудованому у формі ротонди, повітря охолоджувалося й очищалося, а тоді вже подавалося до глядацької зали через систему спеціальних отворів у підлозі. Використане повітря усувалося через ряд вентиляційних отворів, розташованих під краями та в чотирьох кутах стелі, прикритих оздобленими ґратами. Ці ґрати були виконані за власноручними ескізами автора театру архітектора Зиґмунта Ґорґолевського. Потім повітря виводилося назовні через чотири вентиляційні шахти, замасковані під декоративні ліхтарики на кутах куполу театру.

Урочисте відкриття театру відбулося 4 жовтня 1900 р. Невдовзі ґрунт під театром почав просідати, при тому інтенсивніше, ніж проектанти це передбачали, і на стінах театру почали з’являтися тріщини. У липні 1903 р. через параліч аорти серця раптово помер Зиґмунт Ґорґолевський.

Високу мистецьку цінність має монументальна парадна завіса сцени з живописною алегоричною композицією "Парнас", яку для театру спеціально замовили у відомого художника академічної школи Генрика Семирадського (Henryk Siemiradzki), який на той час мешкав у Римі. Художник не встиг реалізувати замовлення до відкриття театру, тому завіса прибула до Львова 16 жовтня, а вперше була продемонстрована глядачам 13 січня 1901 р. Від 1967 р. картина Семирадського є у власності Львівської галереї мистецтв.

Упродовж 1978–1984 рр. тривала реконструкція театру. За цей період, зокрема, було відновлено завісу сцени. Сьогодні її дбайливо оберігають, сучасний глядач може побачити цю завісу лише на прем’єрних спектаклях та під час великих урочистостей. У 2002 р. у центрі театральної зали встановлено бронзову скульптуру Патронки театру, видатної української співачки Соломії Крушельницької.

Пов'язані історії

Архітектура

Монументальна споруда оперного театру замикає перспективу центрального проспекту Львова — просп. Свободи. Зведена у стилі історизму в дусі так званого віденського "неоренесансу". Симетрична об’ємно-планувальна структура будинку характерна для європейської академічної архітектури ХІХ ст.

Театр побудований із цегли та каменю, з використанням металевих конструктивних елементів, тинькований,  у плані має форму витягнутого прямокутника. Фундамент стрічковий залізобетонний (поруч із руслом ріки Полтва, взятим у підземний колектор).

Фасади будівлі декоровані з використанням принципів ордерної класичної архітектури. Горизонтальні смуги карнизів ділять будівлю на три яруси. Нижній ярус рустований, акцентований на чільному фасаді трьома порталами. Другий ярус містить аркові лоджії, розділені спареними коринтськими колонами, на крайніх композиційних осях розміщено ніші з алегоричними фігурами: "Комедія" з маскою та "Трагедія" зі стилосом в руках. Авторами цих скульптур були скульптори Антоній Попель (Antoni Popiel) і Тадеуш Баронч (Tadeusz Barącz). Антревольти арок лоджій декоровані алегоричними фігурами: праворуч — "Поезія" і "Музика", у центрі — "Слава" і "Фортуна", ліворуч — "Комедія" і "Трагедія", автором яких був скульптор Станіслав Вуйцик (Stanislaw Wójcik).

Фасад увінчаний розвиненим аттиком із п’єдесталом і трикутним фронтоном. П’єдестал декорований кам’яними статуями муз авторства скульпторів Антонія Попеля, Юліана Марковського (Julian Markowski), Тадеуша Вишневецького (Tadeusz Wiśniowiecki), Юліуша Белтовського (Juliusz Bełtowski). Між цими фігурами — дві горельєфні композиції "Данина поезії" (ліворуч) та "Гомер декламує свої поезії" (праворуч). У тимпані фронтону — дев׳ятифігурна горельєфна композиція "Радощі і страждання життя" (скульптор Антоній Попель). Ці фігури майже триметрової висоти виконані з гідравлічного вапна з домішкою цементу та прикріплені залізними анкерами до стіни і карнизів. Фронтон завершений трьома акротеріями — шестиметровими бронзовими статуями. У центрі  — "Слава" (з позолоченою пальмовою гілкою), зліва на п'єдесталі — "Комедія і Драма", справа — "Музика". Автором цих статуй був скульптор Петро Війтович.

Частину скульптурного декору будівлі за рисунками Ґорґолевського виконав скульптор Едмунд Плішевський (Edmund Pliszewski). Це, зокрема, гербові щити, частина з яких розміщена на п’єдесталі аттика. Таблички на цих щитах мали містити написи з прізвищами найзнаменитіших артистів, які грали у театрі. Поряд на цьому самому п’єдесталі на чільному фасаді встановлено два картуші з гербами Львова, яких тримають статуї хлопців.

Будівлю завершує масивний купол з люкарнами та світловим ліхтарем. Із боків купола розміщено бронзові скульптурні групи: сидячі фігури згруповані навколо ліри та лебедя, що символізують музику. Їх виконав Едвард Подгурський (Edward Podgórski) за моделями Петра Війтовича на фабриці А. Бешорнера у Відні.

Внутрішній декор театру включає позолоту, мармур, декоративні розписи і скульптуру. Ядро внутрішньої планувальної структури — чотириярусна театральна зала (розрахована на 1800 глядачів), яка за формою нагадує ліру. Зала складається з партеру, оточеного з обох боків ложами, двох балконів із ложами та третього балкону, до якого ведуть окремі сходи; передбачено окремі входи з бічних фасадів споруди. Всього лож 44, одна з них — поряд з авансценою — призначалася для цісаря і була обладнана окремим входом, проте Франц Йосиф І так ніколи і не побував у Великому міському театрі. Далі розміщений потужний призматичний блок сцени, над яким ззовні надбудований купол. Зала і сцена оточені з обох боків коридорами, вздовж яких розташовані ряди службових приміщень. Фронтальну частину інтер’єру будівлі займає вестибюль, двоярусне фойє та два симетрично розташовані марші парадних сходів.

Окрасою сцени є декоративна завіса "Парнас" (1900 р.) — робота відомого у Європі живописця Генрика Семирадського (Henryk Siemiradzki), яка зображає алегоричне трактування сенсу людського життя у постатях Парнасу. Для зручності глядачів художник просив дирекцію театру надрукувати тлумачення картини.

Скульптурний декор залу був виконаний під керівництвом Петра Гарасимовича. У цій роботі також брали участь Петро Війтович, Едвард Подґурський, Джованнi Джованетті (Giovanni Giovanetti) та учні Львівської художньо-промислової школи.

Над авансценою вміщено скульптури крилатого Генія та богині Мистецтв авторства Петра Війтовича, які тримають герб міста Львова та лаврову гілку. Стелю театральної зали прикрашає круглий плафон розписаний під керівництвом Станіслава Рейхана (Stanisław Rejchan), який був також автором плафону "Апофеоз Слави" над авансценою. Простір довкола люстри над театральним залом поділено на десять секторів. У кожному з них поміщені алегоричні жіночі постаті: повернута до центру сцени "Грація" (автор Едвард Мирон Піч (Edward Miron Pietsch), праворуч від неї — "Правда", з люстерком (Тадеуш Попель), далі по колу — "Ілюзія", з мильною бульбашкою (Антоній Стефанович (Antoni Stefanowicz), "Невинність" (Тадеуш Попель), "Вакханка" (Станіслав Качор-Батовський (Stanisław Kaczor-Batowski), "Натхнення" (Олександр Августинович (Aleksander Augustynowicz), "Драма" (Людомир Кьолер (Ludomir Kӧhler), "Критика", з нагайкою (Тадеуш Рибковський (Tadeusz Rybkowski), "Танець" (Зиґмунт Розвадовський (Zygmunt Rozwadowski), "Музика" (Олександр Августинович). По колу встановлено також гіпсові барельєфи 10-ти знаменитих польських акторів кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Також багато оздобленим різнокольоровим мармуром, позолотою, декоративними розписами і скульптурою вестибюль театру. Центральні сходи з вестибюлю ведуть до театральної зали, портал входу якої прикрашений скульптурами з білого мармуру: Петра Війтовича "Комедія" і "Трагедія"; барельєфом Зиґмунта Ґорґолевського, створеним у 1907 р. Юліушем Белтовським. Під плафоном вестибюлю розміщені 12 полотен — алегорій пір року, різних мистецтв та професій, створених різними художниками під керівництвом Тадеуша Попеля. Серед них "Символи львівського міщанства" (Тадеуш Рибковський), "Весна" (Тадеуш Попель), "Селянство" (Зиґмунт Розвадовський), "Літо" і "Лицарство" (Тадеуш Рибковський), "Скульптура" і "Осінь" (Тадеуш Попель), "Наука і мистецтво" (Марцелій Гарасимович), "Зима" (Тадеуш Попель), "Малярство" і "Новітня музика" (Домази Котовський (Domazy Kotowski), "Старовинна музика" (Валеріан Крицінський).

У нішах було встановлено бюсти польських поетів Яна Кохановського (Jan Kochanowski), Адама Міцкевича (Adam Mickiewicz), Іґнатія Красінського (Ignacy Krasiński) та Юліуша Словацького (Juliusz Słowacki). Після реставрації у 1984 р. залишився лише Адам Міцкевич, інших забрали, встановивши на їх місця погруддя Тараса Шевченка, Івана Франка та Олександра Пушкіна.

З другого поверху вестибюлю є вхід до фойє (дзеркального залу), яке прикрашають чотири жіночі алегоричні скульптури Петра Війтовича (над архівольтами входів до бічних залів) — "Любов", "Заздрість", "Пиха" (з люстерком в руках) та "Материнство". Окрім того, є багато декоративних скульптур та барельєфів авторства Петра Гарасимовича.

У нішах над дзеркалами стояли раніше погруддя польських композиторів Фридерика Шопена, Станіслава Монюшка (Stanisław Moniuszko), Юзефа Ельснера (Józef Elsner), Кароля Курпінського (Karol Kurpiński). У 1984 р. їх замінили бюстами композиторів Миколи Лисенка, Семена Гулака-Артемовського, Петра Чайковського та Михайла Глінки. Панно на стелі ("Танець", "Поезія", "Музика") виконав Станіслав Дембіцький, який також намалював чотири квадратні алегоричні картини під стелею фойє: "Любов", "Ненависть" (жінка з мечем), "Справедливість" (з терезами), "Мудрість" (з паперовим сувоєм).

Під його керівництвом художники Юліуш Зубер (Juliusz Zuber), Олександр Августинович, Станіслав Качор-Батовський створили вісім картин, що представляють твори польської драматургії, популярні наприкінці ХІХ ст. — "Краков'яки і гуралі" Войцеха Богуславського, "Верховинці" Юзефа Коженьовського (Józef Korzeniowski), "Відправа грецьких послів" Яна Кохановського, "Помста" Олександра Фредра, "Балладина" Юліуша Словацького, "Барбара Радивиллівна" Алойзи Фелінського (Alojzy Feliński), "Фірцик в зальотах" Францішека Заблоцького (Franciszek Zabłocki) та "Гальку" Станіслава Монюшка. У центрі зали в 2002 р. встановлено бронзову скульптуру Патронки театру, видатної української співачки Соломії Крушельницької (1873–1952).

Персоналії

Батовський-Качор Станіслав (Stanisław Batowski-Kaczor) (1866-1946) – польський художник
Цюхцінський Станіслав (Stanisław Ciuchciński) (1841-1912) – польський політик, президент Львова у 1899-1907 рр.
Черний-Шварценберґ Матей (Maciej Czerny-Schwarzenberg) – міський інженер
Дзєслєвський Роман (Roman Dzieślewski) (1863-1924) – професор Львівської політехніки
Ґоломб Анджей (Andrzej Gołąb) (1837-1903) – архітектор і будівничий
Гарасимович Петро (Piotr Harasimowicz) (1857-1914) – польський скульптор
Гохберґер Юліуш (Juliusz Hochberger) (1840-1905) – архітектор, директор будівельного відділу магістрату
Яновський Юзеф Каєтан (Józef Kajetan Janowski) (1832-1914) – архітектор і будівничий
Кьолер Людомир (Ludomir Kӧhler) (~1859-1915) – художник
Крушельницька Соломія (1872-1952) – знаменита українська оперна співачка
Левинський Іван (1851-1919) – архітектор, співвласник архітектурно-будівельної фірми що кервувала будівництвом будинку театру
Лілієн Едвард (Edward Lilien) – адвокат
Лозинський Владислав (Wladysław Łoziński) (1843-1913) – делегат Крайового виділу, відомий історик мистецтва, колекціонер
Лишкевич Станіслав Шеліґа (Stanisław Szeliga Łyszkiewicz) – власник фабрики асфальту і рубероїду
Маріанський Олександр (Alexander Mariański) – адвокат
Марковський Юліан (Julian Markowski) (1846-1903) – львівський скульптор
Міхальський Міхал (Michał Michalski) (1846-1907) – польський політик, президент Львова у 1895-1905 рр.
Новорита Ян (Jan Noworyta) – архітектор, асистент Зиґмунта Ґорґолевського
Островський Болеслав (Bolesław Ostrowski) – радник львівського магістрату
Павельський Броніслав (Bronisław Pawelski) – професор Львівської політехніки
Плішевський Едмунд (Edmund Pliszewski) – скульптор 
Подґурський Едвард (Edward Podgórski) (1872-1931) – скульптор
Попель Тадеуш (Tadeusz Popiel) (1863-1913) – скульптор, художник
Равський Вінцент мол. (Wincenty Rawski junior) (1850-1927) – архітектор і будівничий
Романович Тадеуш (Tadeusz Romanowicz) (1843-1904) – делегат Крайового виділу
Розвадовський Зиґмунт (Zygmunt Rozwadowski) (1870-1950) – художник
Рибковський Тадеуш (Tadeusz Rybkowski) (1848-1926) – художник
Ридиґєр Людвік (Ludwik Rydygier) (1850-1920) – професор Львівського університету
Семирадзький Генрик (Henryk Siemiradzki) (1843-1902) – відомий польський художник
Сосновський Юзеф (Józef Sosnowski) (1865-1940) – архітектор, співвласник архітектурно-будівельної фірми що кервувала будівництвом будинку театру
Стефанович Антоній (Antoni Stefanowicz) (1858-1929) – львівський художник вірменського походження
Стройновський Едвард (Edward Strojnowski) – лікар
Вишневецький Тадеуш (Tadeusz Wiśniowiecki) (1845-?) – скульптор
Вуйцік Станіслав (Stanisław Wójcik) – скульптор
Завєйський Ян (Jan Zawiejski) (1854-1922) – польський архітектор
Зємбицький Ґвальберт (Gwalbert Ziembicki) – керівник спеціального комітету будівництва театру, заснованого львівським Політехнічним товариством

Джерела

  1. Вуйцик В. С., Липка Р. М. Зустріч зі Львовом (Львів: Каменяр, 1987).
  2. Гранкін П., "Вентиляція оперного театру",, Ринок інсталяційний, 2004, №5 (89), 64.
  3. Гранкін П., Соболевський Є., "Львівський оперний театр: історія будови і реставрації", Будуємо інакше, 2000, №2, 42–45.
  4. Гранкін П., Соболевський Є., "Львівський оперний театр: історія будови і реставрації", Будуємо інакше, 2001, №1, 37–47.
  5. Lityński M., Pamiątkowy opis teatru miejskiego we Lwowie (Lwów: nakładem autora, z drukarni E. Winiarza, 1900).
  6. Orłowicz M., Przewodnik po Lwowie (Lwów, 1925).


Автор опису — Христина Харчук

Матеріали з Міського медіаархіву

Пов'язані зображення

Пов'язані відео