Відкриття Міського театру

Історичний контекст

Львів кінця ХІХ — початку ХХ століть був прикладом успішного розвитку адміністративного і торговельного центру. Фактично позбавлене промисловості, місто із 1870-х років розвивалося за рахунок столичного статусу та дарованого самоврядування. Прикладом зростання можливостей була Крайова виставка 1894 року, Новий статус Львова, а також збільшення кількості населення вимагали зміни образу міста, розширення його публічного простору. В цей час були зведені будинки Галицького сейму (тепер головний корпус ЛНУ ім. І. Франка), Галицької ощадної каси (тепер Інститут народознавства НАН України та Музей етнографії та художнього промислу на просп. Свободи, 15), готелю "Жорж", "Гранд-готелю", будівля Дирекції залізниць на вулиці Міцкевича (тепер Листопадового чину), та ін.

Історія професійного театру у Львові розпочалася у кінці XVIII ст., коли під керівництвом Генрика Булли (Heinrich Bulla) діяла німецька театральна трупа, а також виступала трупа "батька польського театру" Войцеха Боґуславського (Wojciech Bogusławski). Першим стаціонарним мурованим міським театром у Львові став перебудований і впорядкований у 1796 році т. зв. Зимовий театр у переданому для цих потреб місту ще у 1787 р. старому францисканському костелі Св. Хреста (будівля до сьогодні не збереглася).

У 1842 році відкрили т. зв. театр Скарбека (сучасна назва — НАУД Театр ім. М. Заньковецької), будова якого тривала з 1833 року на кошти мецената графа Станіслава Скарбека (Stanislaw Skarbek). Як міський театр, будівля функціонувала до 1900 року, окрім того тут були розташовані готель, кав'ярня, цукерня, ресторан, крамниці тощо. Після 1900 року тут влаштували філармонію.

Крім того, з 1891 року діяв Літній театр у дерев'яній споруді, розташованій на Губернаторських валах (бульвар на місці давніх укріплень між вулицями Винниченка і Підвальною).

Будівництво будівлі нового театру вирішувало одразу декілька питань. По-перше, у 1892 року, коли закінчився термін скарбеківського привілею, протягом якого (50 років з 1842-го до 1892-го) театр Скарбека був звільнений від податків. З цього часу на міську владу переходили обов'язки з утримання будинку. По-друге, сам будинок Скарбеківського театру і його технічний стан не відповідав потребам глядачів і акторів (відсутність нормальної вентиляції, обігріву, технічних пристроїв для керування сценою, незадовільне освітлення). По-третє, Скарбеківський театр не був польським, протягом тривалого часу в ньому переважав німецький репертуар. Особливо це стало актуальним у "польському Львові" із появою "українського питання". Відповідно, було вирішено побудувати нове приміщення для міського театру, яке було б власністю громади. Крім того, нова будівля мала відображати зростання статусу та фінансових можливостей міста. Той факт, що майже всі роботи щодо проектування і будівництва виконувалися "власними силами", мав засвідчити те, що Львів як культурний, мистецький і науковий центр був у змозі провести роботи такої складності.

Комісія, що займалася організацією будівництва, розглядала декілька місць для розташування будівлі нового театру. Серед них були: площа Голуховських (сучасна площа  Торгова), Єзуїтський сад (тепер парк ім. І.Франка), площі Галицька і св. Духа (площа Підкови), площа Каструм (близько сучасного "Вернісажу").

Опис події

Протягом кількох місяців перед відкриттям нового театру спеціальна міська комісія інспектувала приміщення, останні приготування до відкриття висвітлювалися на сторінках газет. Програма урочистого відкриття була розроблена цією комісією і затверджена загальною сесією міської ради.

Урочистості розпочалися з відправи у архикатедральному костелі. Після цього, близько 11 години, у холі новозбудованого театру розпочалося освячення будівлі вірмено-католицьким архієпископом Ісааком Ісаковичем (Isakowicz) у присутності представників влади краю і міста, інтелігенції, митців, гостей із Праги, Варшави, Кракова, Познані.

Першим вітальне слово виголосив архієпископ Ісакович. Наступним слово мав архітектор будівлі театру Зиґмунт Ґорґолевський (Zygmunt Gorgolewski). Він подякував місту і краєві за те, що має змогу працювати "серед своїх і для своїх".

Третім промовляв президент міста Ґодзімір Малаховський (Godzimir Małachowski). Він пригадав присутнім складні часи для польської культури у Львові, коли в місті не було приміщення театру, а також дарунок місту мецената графа Станіслава Скарбека. Президент міста подякував Сеймові та його маршалкові (головуючому), а також наміснику за сприяння у будівництві, династії Габсбургів за "свободу у цій частині Польщі", після чого присутні тричі вигукнули "Хай живе!" ("Niech zyje!").

Далі говорив намісник Леон Пінінський (Leon Piniński). На його думку, театр повинен був підняти рівень моралі та культури серед населення краю. Важливим був театр і з точки зору розвитку народної самосвідомості. Такого ж приблизно змісту була і промова маршалка Галицького сейму Станіслава Бадені (Stanisław Badeni).

Після того як оркестр заграв декілька польських народних пісень, з промовами виступили бургомістр Праги д-р Серб (dr. Srb), директор театру Тадеуш Павліковський (Tadeusz Pawlikowski), поет Аврелій Урбанський (Aureli Urbański), актор Владислав Воленський (Władysław Woleński), керівник будівництва Іван Левинський (Jan Lewiński).

Урочисту частину закінчили хор Музичного товариства (Towarzystwo muzyczne), хори "Ехо" ("Echo") і "Лютня" ("Lutnia").

Перші вистави нового театру були зіграні за творами польських драматургів Александра Фредро (Aleksander Fredro), Яна Каспровича (Jan Kasprowicz), Владислава Желенського (Władysław Żelenski).

Цього ж дня відбулося урочисте прийняття в Ратуші та у Сеймовому палаці (тепер — головний корпус ЛНУ ім. І.Франка). Оскільки крайовий маршалок граф Станіслав Бадені був у жалобі за померлою нещодавно матір'ю, раут у Сеймовому палаці був виключно чоловічим, налічував близько 200 гостей.

Трактування

У трактуванні польськомовної преси театр став визначним пам'ятником польської народної культури, дуже важливим для польської мови і духу. Промови при відкритті закладу відображали головну ідею: театр мав бути місцем для польської мови, культури і мистецтва, народною інституцією. Той факт, що міський театр Львова був польським, мав засвідчувати польськість усього міста. При фінансуванні будівництва дуже багато коштів було залучено від приватних осіб та різних інституцій. Таким чином, сам процес побудови театру був сильним мобілізаційним чинником для польської громади не лише міста, але й провінції (і навіть поляків з-поза меж Австро-Угорщини).

Те, що театр був надзвичайно важливою інституцією, підтверджує подальше обговорення театрального життя на сторінках преси, аналіз виконуваних творів.

В українських виданнях повідомлення стосовно події були лаконічними — відкрився польський театр. Оскільки театр з самого початку будівництва вважався польським, відкриття театру стало святом лише для польської громади.