...

Вул. Єрошенка — парк "Кортумова гора"

ID: 2007

Парк розміщений на північному заході Львова, на схилах однойменної гори що є частиною тракту височин Розточчя. Ще з кінця ХVІІІ ст. за ним закріпився історичний топонім "Кортумівка". Назва походить від імені губернаторського радника Ернста фон Кортума, який мав у цьому місці маєток. Після його смерті (1811) територія перейшла у власність військових, які влаштували тут стрільницю.

Історія

Серед історичних садів і парків Львова, відомих з кінця ХVІІІ ст., на окрему увагу заслуговує зелена зона на схилах розлогої височини у колишньому північно-західному передмісті Львова — гора Кортума.

Топоніми "Кортумова гора" і "Кортумівка" походять від імені губернаторського радника (Gubernialrath) Ернста фон Кортума (von Kortum), референта університетських справ і директора галицьких салін, а також члена місцевої масонської ложі й автора твору "Magna charta von Galizien" (1790), який мав у цьому місці свій  маєток. У приватному парку Кортума знаходився гробівець його жінки, Фридеріки, через що фільварок був також відомим як "Фридрихівка".

За описом Францішка Яворського (Jaworski), Кортумівка була "направду панською і гарно утриманою оселею. Палацик з мансардним дахом зустрічав гостей цитатою з Горація, викарбуваною на фронтоні, оточений був мурованими господарськими будинками, а перед ним догори стелився чудовий фруктовий сад, а також прогулянковий, разом з малою винницею, оранжереєю і будиночком садівника. Власне, навіть не потребував садівника "гофрат" [Hofrat, тобто надвірний радник], який віддавався сам, із справжньою пристрастю, садівничому мистецтву, і працював власноруч у тому саді. І справді довів його до того стану, що... після його смерті нарахували 2233 плодових дерев. Поза тим, до фільварку належало кільканадцять моргів поля, що їх обробляли четверо панщинних селян (czterej chłopi pańszczyzniani). У ліску на самій вершині пагорба стояла альтанка, звідки “гофрат” споглядав на чарівний вид міста, і звідки теж дивився на гробівець своєї жінки, оточений, з усією тогочасною меланхолією, соснами, березами і плакучими вербами" (Jaworski, 1911, 330).

Отже, плантації Кортумівки мали виразні риси "сентиментального" парку, і були пам'яткою садівництва доби романтизму.

Після смерті Кортума (1811) ця територія перейшла у власність війська, яке влаштувало на місці Кортумівки стрільницю (Jaworski, 1911, 331). Біля південної межі парку упродовж ХІХ ст. поступово розросталася територія Янівського цвинтаря.

Залізнична траса, прокладена до головного вокзалу через приміське селище Клепарів, з 1860-х рр. охопила Кортумівку петлею, назавжди змінивши образ гори та затишних клепарівських осель. На території Фридрихівки наприкінці століття збудована велика фабрика будівельної кераміки, заснована Іваном Левинським та Олександром Домашевичем (Domaszewicz) (Жук, 2010, 82–83).

Незважаючи на це, "гайок Кортума" продовжував функціонувати як популярне місце відпочинку, прогулянок і пікніків. Деякий час тут була дослідна станція інституту садівництва. За спогадами, ще на початку ХХ століття парк був у непоганому стані.

Ґрунтовного знищення паркова зона Кортумової гори зазнала в роки Другої світової війни. За німецької окупації на схилах гори нацисти облаштували Янівський концентраційний табір. У наші дні частину цієї території займає пенітенціарний заклад.

Зараз на верхній терасі Кортумової гори розташовується спортивна стрільниця. Під стоками туляться різні майстерні та гаражі. Територія історичного парку перебуває у занедбаному стані, хоча й продовжує приваблювати львів'ян панорамами своїх унікальних ландшафтів.

Архітектура

Парк "Кортумова гора" розташований у північно-західній частині міста, на схилах однойменної гори.

Кортумова гора (максимальна висота 379 м над рівнем моря) є частиною височин Розточчя, які простягаються від Гицлевої гори у північно-західному напрямі. Від найвищого пункту Львова (Замкової гори), Кортумову гору відділяє долина річки Полтви. Кортумівка фіксує межу цього долинного простору з західного боку.

На сучасній мапі Львова територія парку "Кортумова гора" виглядає охопленою з півночі та сходу коліном залізничного полотна, паралельно якому йде вулиця Винниця. За залізницею починається територія Брюховицького лісопарку. Південну межу фіксують вул. Єрошенка та Янівський цвинтар. Далі на південний схід велику територію займає спортивний комплекс Міністерства оборони України.

На заході повз парк проходить вул. Шевченка з кінцевою зупинкою трамваю №7. Тут розміщена територія пенітенціарного закладу, прилегла до вул. Татарбунарської.

Схили Кортумової гори стрімко піднімаються на півночі та північному сході, з боку вулиці Винниця. На заході, над Татарбунарською, гора має круті урвища. Південний схил плавно йде вгору від Янівського цвинтаря.

Південно-східна чверть паркової зони порізана ярами. Вигин вулиці Купчинського, яка проходить через масив парку, виконуючи роль головної алеї, повторює його рисунок. Від неї відгалужуються нерегулярні стежки. У центрі парку на плато зараз розташована спортивна стрільниця.

За інформацією, вміщеною на таблицях при вході у парк "Кортумова гора", його площа складає 63 га. Парк є місцем унікальних знахідок викопної флори, що мають важливе значення для відтворення геологічної історії центральної частини Європи.

Зелену зону Кортумівки формують проріджені насадження клену, ясена, берези, вільхи чорної, каштана, сосни та інших дерев. Раніше в підліску зустрічались вічнозелений самшит та рододендрон.

Персоналії

Олександр Домашевич (Aleksander Domaszewicz) — підприємець.
Квінт Горацій Флакк (Quintus Horatius Flaccus) — римський поет.
Ернст фон Кортум (Ernst von Kortum) — урядник, власник маєтку і парку.
Фридеріка фон Кортум (Friderike von Kortum) — власниця маєтку і парку.
Іван Левинський (Jan Lewiński) — архітектор, підприємець.
Францішек Яворський (Franciszek Jaworski) — історик.

Джерела

  1. Іваночко Уляна, Ковальчук Христина, Максим'юк Тетяна, Петришин Галина,  "Архітектура кінця ХVІІІ – першої половини ХІХ ст.", Архітектура Львова: Час і стилі ХІІІ – ХХІ ст., ред. Ю. Бірюльов (Львів: Центр Європи, 2008), 170–237.
  2. Жук Ігор, Львів Левинського: місто і будівничий (Київ: Грані-Т, 2010).
  3. Крип'якевич Іван, Історичні проходи по Львові (Львів: Каменяр, 1991).
  4. Jaworski Franciszek, Lwόw stary i wczorajszy (szkice i opowiadania): Z ilustracyami. Wydanie drugie poprawione (Lwów, 1911).
Автор запису  Ігор Жук, 2012 р.
Літературна редакторка — Ольга Михайлович