Просп. Шевченка, 08 – кінотеатр (не діє)

ID: 1708

У будинку на просп. Т. Шевченка, 8 діяв кінотеатр зі зміною назв і власників: Фрашка” (1912), Штука” (1913), Кінотофон Едісона” (1913–1915), Кінотеатр Червоного Хреста” (1915–1919), Химера” (1919–1940), Стахановець” (1940–1941), Київ” (з 1944). У 2000-х рр. тут час від часу демонструються арт-хаусні фільми. Частина приміщень здається в оренду.

Історія

Фрашка” (“Fraszka”), 1912 р.

5 грудня 1912 року було відкрито кінотеатр “Фрашка” з глядацьким залом на 300 місць. Будинок, в якому у 1912 р. розмістився цей кінотеатр, був споруджений фірмою Івана Левинського, проект інтер'єру залу виконав арх. Альфред Захаревич. Власницею цього кінотеатру була спочатку Євгенія Сельська (Sielska), а згодом – Михалина Роман (Roman), яка мала конфлікт із міською владою через розміщення світлової реклами над кінотеатром без дозволу.

Штука ” (“Sztuka”), 1913 р.

У 1913 р. новим власником кінотеатру став Йоахим Шаль (Schall), а сам кінотеатр було перейменовано на “Штука” (“sztuka” – з пол. “мистецтво”).

Кінетофон Едісона” (“Kinetofon Edisona”), 1913–1915 рр.

У 1913 р. у приміщенні “Штуки” розпочав свою роботу кінотеатр “Кінетофон Едісона”, який діяв до 1915 р. У своїй діяльності цей заклад використовував техніку, сконструйовану Томасом Альвою Едісоном (Edison) – кінетофон. Заснувало цей кінотеатр Польське товариство кінетофону Едісона (Polskie Towarzystwo Kinetofonu Edisona). Основою метою діяльності філії цього товариства у Львові було поширення використання апарату Едісона в Галичині та Буковині. Кінетофон Едісона – інноваційний прилад, який комбінував кінопроектор із фонографом, створюючи прецедент раннього звукового кіно. Керівниками кінотеатру були: директор банку у Львові Герман Фельдштайн (Feldstein), директор Великого міського театру у Львові (тепер просп. Свободи, 28) з 1906 р., a перед тим певний час був також директором театру Скарбка (тепер вул. Лесі Українки, 1) Людвік Геллер (Heller), “власник концертного бюро у Львові” Максиміліян Тюрк (Tűrk). Вкладниками закладу було 10 людей (з них 3 адвокати, один із яких працював у Кракові). Капітал закладу на час відкриття становив 150 тис. корон. Це була досить велика сума (для порівняння: інший кінотеатр “Народний кінотеатр” (“Kino Ludowe”) на 1913 р. – рік відкриття – мав капітал на суму 20 тис. корон).

На той час “Kinetofon Edisona” фактично був єдиним кінотеатром, який користувався кінетофоном Томаса Едісона. Кінетофон робив можливим синхронний перегляд зображення та додавання звуку до нього, який звучав з грамофону. Така новинка припала до смаку львів’янам. Звісно, якість звуку ще бажала кращого, але це не було перешкодою для цікавості львів’ян. Це був своєрідний попередник звукового кіно. Першим фільмом, який демонстрували у цьому кінотеатрі, була стрічка “Галька” (“Halka”). Це був фільм, який зафіксував на кінострічці однойменну оперу польсько-білоруського композитора Станіслава Монюшка (Moniuszko), створену у 1848 р. Стрічка була знята у 1913 р. польською студією “Космофільм” (“Kosmofilm”). Фільм отримав велику увагу через звуковий супровід, а також зважаючи на той факт, що він був польського виробництва. У кінотеатрі демонстрували й інші відзняті опери. Крім цього, відбувалися також покази і німих фільмів.

Кінотеатр Червоного Хреста” (“Кіno Czerwonego Krzyża”), 1915–1919 рр.

У 1915 р. кінотеатр перейшов у власність товариства “Червоного Хреста” під назвою “Кінотеатр Червоного Хреста", і діяв до кінця Першої світової війни. Значну частину своїх прибутків цей кінотеатр віддавав на доброчинність.

Під час Першої світової війни тут перед сеансами часто демонстрували новини з фронту, як, наприклад, 2-4 січня 1917 року це відбувалося перед фільмом “Бідна Марія” (“Biedna Marja”). А 2-5 березня 1917 року тут демонстрували фільм “Княжа кров”, а також воєнний тижневик (хроніку воєнних подій за тиждень).

“Химера” ("Chimera"), 1919–1940 рр.

Після закінчення Першої світової війни кінотеатр було перейменовано на “Химера”, хоча товариство “Червоний Хрест” і надалі залишалося його власником (до сер. 1930-х). Керівником кінотеатру був Еміль Мікульський (Mikulski), який згодом став його власником. “Химера” був одним із найкращих кінотеатрів міста, тут часто відбувалися прем'єри фільмів у Львові.

Іноді в “Химері” кіносеанси були присвячені певній тематиці та супроводжувалися лекціями. Так, 7 травня 1933 року тут прочитав лекцію Шарль Сінґевін (Charles Singevin), викладач Львівського університету ім. Яна Казимира, про творчість французького режисера Рене Клера (Rene Clair) на французькій мові, також було показано його фільм “Свободу нам!” (“A Nous la Liberte”) відзнятий у 1932 р. Зйомки цієї стрічки відбувалися фактично без сценарію, і акторам була дозволена імпровізація. Квиток на цю імпрезу коштував 75 грошів.

У травні 1933 р. у кінотеатрі “Химера” відбувся третій захід, організований кіноклубом “Авангард” (“Awangard”). У межах заходу було організовано перегляд авангардних фільмів (авангардним тоді часто називали те, що пов’язане з соціалістичними ідеями). Варшавський кіноклуб “Старт” (“Start”) надав копії кінокартин: “Індустріальна симфонія” (“Symphonie Industrielle”) голландського режисера Йоріса Айвенса (Yoris Ivens), “Сентиментальний романс” (“Сентиментальный романс”) радянського режисера Cергія Ейзенштейна та польський авангардний фільм “Європа” (“Europa”) Стефана Темерсона (Stefan Themerson). Їхній показ відбувся 26 травня. Під час львівської прем’єри фільму “Європа” декламовано однойменну футуристичну поему польського поета Анатоля Стерна (Anatol Stern), за мотивами якої створено фільм. Стефанія Загорська (кінокритик міжвоєнного періоду) визнала цей фільм першим хорошим польським фільмом.

У 1937 р. на фасаді кінотеатру було встановлено неонову рекламу.

На 1939 р. власником “Химери” був Еміль Мікульський. На цей час кінотеатр був середньої успішності.

Стахановець” (1940–1941)

У 1940 р. радянська влада перейменовує “Химеру” на “Стахановець”. Під цією назвою кінотеатр діяв до приходу до Львова німецьких військ.

Київ” (з 1944 р.)

З 1944 р. кінотеатр діє під назвою Київ”. Будинок кінотеатру зазнав значних руйнувань під час Другої світової війни і потребував ремонту. У 1944–1945 рр. був тимчасово непридатний для кінопоказів.

20-30 травня 1952 року у кінотеатрах Київ” та “Кінотеатр ім. Лесі Українки” (пл. Міцкевича, 6/7) відбувся кінофестиваль Сталінська дружба народів”, у межах якого вперше були продемонстровані художні кінострічки Клятва” (Тбіліська кіностудія, 1946), Тарас Шевченко” (Київська кіностудія художніх фільмів, 1951), Кавалер золотої зірки” (Мосфільм, 1950), Світло в Коорді” (Ленфільм, 1950), Далека наречена” (Ашхабадська кіностудія, 1948), Щит Джургая” (Тбіліська кіностудія, 1944).

У радянський період кінотеатр був популярним, належав до категорії кінотеатрів, де демонстрували найновіші кінострічки у Львові. У 1966 р. у “Києві” працювала 31 особа. У глядацькому залі було 351 місце, і працював він 360 днів на рік із середньою кількістю сеансів 7,5 на день. У 1966 р. кінотеатр перевиконав план роботи – протягом цього року його відвідало 808,171 глядачів, а у 1989 р. – 506,920 (загалом населення Львова, згідно перепису 1989 р., становило 787 тис.). Кількість глядацьких місць у 1989 р. зменшилася до 304. У 1990 р. кінотеатр працював 30 днів на місяць, і в ньому відбувалося в середньому 8,4 сеанси на день.

Станом на 2010 р. кінотеатр загальною площею 383 м2 має 300 глядацьких місць. Тут іноді демонструються стрічки напрямку арт-хауc (альтернативний напрям у кіномистецтві) – утім, нечасто, у зв'язку з недостатньою кількістю глядачів (мін. кількість 5-6). Відвідуваність кінотеатру низька.

Інтер'єр кінозалу збережений у первісному вигляді від часу його заснування. На 1-му поверсі кінотеатру деяку площу віддано в оренду приватним підприємцям. Тут проводяться конференції, рок-концерти та фестивалі.

Станом на 2010 р. вартість квитка – 10 грн.

Пов'язані історії

Пов'язані місця

Опис

Просп. Шевченка, 08 – будинок кінотеатру

Детальніше про місце

Персоналії

Альфред Владислав Захаревич – архітектор, який виконав проект інтер'єру залу у кінотеатрі “Фрашка”.
Герман Фельдштайн (Herman Feldstein) – директор банку у Львові, один із керівників кінотеатру “Кінетофон Едісона”.
Еміль Мікульський (Emil Mikulski) – спочатку керівник кінотеатру “Химера”, а згодом його власник.
Євгенія Сельська (Eugenia Sielska) – власниця кінотеатру близько 1912 р.
Іван Левинський – архітектор, підприємець, громадський діяч; його фірмою був споруджений кінотеатр “Фрашка”.
Людвік Геллер (Ludwik Heller) – директор Великого міського театру у Львові з 1906 р., a перед тим директор театру Скарбка; один із керівників кінотеатру “Кінетофон Едісона”.
Максиміліян Турк (Maksymilian Tűrk) – “власник концертного бюро у Львові”, один із керівників кінотеатру “Кінетофон Едісона”.
Михалина Роман (Michalina Roman) – власниця кінотеатру близько 1912 р., після Євгенії Сельської.
Станіслав Монюшко (Stanisław Moniuszko) – польсько-білоруський композитор.
Томас Алва Едісон (Thomas Alva Edison) – американський вчений і винахідник, одним із його винаходів є кінетофон.

Інтерв'ю

Джерела

  1. 05.07.2007 Ухвала №994 Львівської міської ради.
  2. Atrakcyjna impreza filmowa we Lwowie, Gazeta Lwowska, 1933, №139, 6.
  3. Filmy awangardowe na lwowskim ekranie, Gazeta Lwowska, 1933, №141, 3.
  4. Gazeta Lwowska, 1933, №123.
  5. Kurjer Lwowski, 1917, №1.
  6. Вільна Україна, 1946: №227, №232.
  7. Вільна Україна, 1949, №105.
  8. Вільна Україна, 1958, №260.
  9. Вільна Україна, 1965, №57.
  10. Державний архів Львівської області (ДАЛО) 7/3/638.
  11. ДАЛО Р-1339/1/32.
  12. ДАЛО Р-1339/1/603.
  13. ДАЛО Р-1339/1/624.
  14. ДАЛО Р-1339/2/54.
  15. Діло, 1917, №50.
  16. Львов: Справочник (Львів: Вільна Україна, 1949).
  17. Львовская Правда, 1948, №112.
  18. Львовская Правда, 1955, №111.
  19. Львовская Правда, 1958, №170.
  20. Пленарне засідання 10-ї сесії Львівської міської ради. Засідання Круглого столу” щодо підготовки до свята День міста Львова”.
  21. Приватна збірка П. Ґранкіна
  22. Радянський Львів: 1939–1955. Документи й матеріали (Л.: Книжково-журнальне видавництво, 1956).
  23. Справочник Львовской АТС (Львов, 1954).
  24. Центрльний державний архів у Львові (ЦДІАЛ) 159/5/17333.
  25. ЦДІАЛ 159/7/17258.
  26. Barbara Gierszewska, Kino i film we Lwowie do 1939 roku (Kielce: Wydawnictwo Akademii Świętokrzyskiej, 2006), 428.
  27. Ірина Котлобулатова, Кінотеатр, Енциклопедія Львова, Т. 3 (Львів: Літопис, 2010), 216-221.
  28. Роман Генега, Радянський кінематограф у Львові в перше повоєнне десятиліття, Український історичний журнал, 2011, №2, 106-122.
Автори опису – Павло Кучерський, Оксана Лепак
Редактор – Оксана Дудко
Літературний редактор – Юлія Павлишин

Матеріали з Міського медіаархіву

Пов'язані зображення