Усна історія Львова ID: 10

Багатоквартирний будинок споруджений у 1910–1911 рр. Співавторами проекту були архітектор Ян Багенський, будівничий Войцех Дембінський. Це чотириповерхова кам’яниця, з цоколем та мансардним поверхом під високим дахом. Г-подібна в плані, з видовженою офіциною, ламане рамено якої охоплює внутрішній двір. Є компонентом периметральної забудови. На фасаді компонуються вузькі дво- і трисекційні вікна та ризаліт, доповнений асиметрично розміщеними балконами, зі зміщеними у правий бік вхідною брамою та високим трикутним причілком. Віссю планувальної структури є шахта сходової клітки в центрі корпусу. Стиль масивних форм визначають модернізовані мотиви середньовічної архітектури. У пізніші роки кам'яниця була значно перебудована.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1910–1911 рр. за проектом бюро Івана Левинського. Наріжна чотириповерхова кам’яниця — компонент периметральної забудови кварталу. Г-подібний корпус має зрізаний наріжник. На куті виступає еркер, над яким надбудовано високий шоломоподібний купол. Фасади членуються карнизами й пілястрами, завершені аттиками. Вхід — з вул. Генерала Чупринки, сходова клітка прилягає до кута внутрішнього подвір’я. Стильова характеристика — неокласицизм початку ХХ ст.

Колишній індивідуальний житловий будинок споруджений у 1923–1927 рр. за проектом  бюро Євгена Червинського, Карла Ольґерда Юраша та Альфреда Захаревича. Велика двоповерхова вілла з мансардою, облаштованою під чотирисхилим дахом, і цокольним поверхом. Вільно розташовується на похилому терені в оточенні саду. У плані має форму двотавра, периметр якого доповнюють виступи додаткових ризалітів і терас. На фасадах компонуються прямокутні вікна без обрамувань. Стиль можна характеризувати як суміш форм модерністичної архітектури та неокласицизму.

Індивідуальний житловий будинок  — вілла, споруджений у 1889–1890 рр., співавторами проекту були архітектори Юліан Захаревич та Іван Левинський. Корпус будівлі є центральною ланкою групи, до якого входять також буд. №№ 4 та 8 на вул. Кольберга. Три вілли мають смугу квітників, прокладену перед фасадами, і спільний простір садових ділянок усередині кварталу. Будинок  двоповерховий, прямокутний у плані. Його фасад із пристінком у центрі завершено трапецієподібним фронтоном. Стиль — неоромантичний напрямок архітектури пізнього історизму. У пізніші роки вілла була значно перебудована.

Індивідуальний житловий будинок — вілла, споруджений у 1889–1890 рр., співавторами проекту були архітектори Юліан Захаревич та Іван Левинський. Вілла є елементом комплексу, утвореного трьома оселями, до якого входять також буд. №№ 6 та 8 на вул. Кольберга. Три вілли мають смугу прифасадних квітників та спільний простір садових ділянок усередині кварталу. Будинок № 4 у плані є прямокутним, з виступами розкріповок по периметру і блоком вежі, накритої високим наметовим дахом. Стиль — неоромантичний напрямок архітектури пізнього історизму. Об’єкт перебудовувався в другій половині ХХ ст. У пізніші роки вілла була значно перебудована.

Колишня вілла архітектора Людвіка Бальдвіна-Рамулта, споруджена за його власним проектом у 1890 р., є одним із характерних зразків неоґотичної архітектури Львова з елементами мальовничого стилю. Будівля є пам’яткою архітектури (ох. № М-74). Сьогодні тут розміщені житлові квартири на першому і другому поверхах, а в цокольному поверсі міститься салон краси, тату-салон та пивниці.

Індивідуальний житловий будинок — вілла, споруджений у 1889–1890 рр.,  співавторами проекту були архітектори Юліан Захаревич та Іван Левинський. Г-подібна в плані будівля є наріжним компонентом комплексу, до якого входять також буд. №№ 4 та 6 на вул. Кольберга. Вілла має два поверхи з мансардою, асиметрично розташовані ризаліти та вежу, високий наметовий дах якої на сьогодні втрачено. Стиль — неоромантичний напрямок архітектури пізнього історизму. Об’єкт перебудовувався в другій половині ХХ ст. У пізніші роки  вілла була значно перебудована.

Індивідуальний житловий будинок  — вілла,  споруджений у 1890–1891 рр. Проект розроблявся у співавторстві Юліаном Захаревичем та Іваном Левинським. Будівля є компонентом архітектурного ансамблю північно-східного кварталу Кастелівки, забудова якого повністю складалась з індивідуальних осель. Має прилеглу садову ділянку. Внутрішній план є симетричним, ядром його структури став центральний хол із виходом до лоджії. У ХХ ст. вілла уникла перебудов і збереглась краще від інших об’єктів Кастелівки. Зокрема, збережено конструкцію високого даху та автентичний декор (кераміка, різьблені деталі). 

Багатоквартирний будинок споруджений у 1911–1912 рр. за проектом бюро Івана Левинського. Чотириповерхова кам'яниця формує групу з сусіднім будинком № 67 на вул. Котляревського. У секціях квартир внутрішнє планування організовано за принципом двотрактового розміщення кімнат. Стиль — неокласицизм початку ХХ ст.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1906–1907 рр.  за проектом архітектора Альфреда Захаревича  (проектне бюро будівельної фірми Юзефа Сосновського та Альфреда Захаревича). Збудований у стилі сецесії для інженера Яна Лопушанського. У будинку деякий час проживав товариш Я. Лопушанського — Максиміліан Губер, відомий інженер-механік і ректор "Львівської політехніки". У пізніші роки кам'яниця була значно перебудована.

Багатоквартирний будинок споруджений у другій половині 1890-х рр. Триповерховий, з цокольним поверхом, займає кутову ділянку на розі вул. Котляревського. V-подібний у плані корпус включено у периметральну забудову кварталу. Має зрізаний наріжник із діагонально розташованим балконом. Фасад  рустований на рівні нижнього поверху. У декорі фігурують мотиви необароко. Вхід — з вул. Нечуя-Левицького. Сходову клітку облаштовано біля внутрішнього кута між крилами корпусу. Кам’яниця будувалась на похилому терені. Перепад рівнів вулиці оживляє традиційну архітектурну композицію, типову для середньої "чиншівки" (прибуткового будинку) кінця ХІХ ст. У пізніші роки кам'яниця була значно перебудована.

Два суміжні, дзеркально відображені будинки збудовані в 1906–1907 роках Якубом Рисяком. Обидва характеризуються сецесійною стилістикою, вираженою у прикметному ліпному декорі, а також в розписах з мотивом маків. Будинки внесені до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1897–1898 рр. Проект розроблявся  у співавторстві  Юліаном Захаревичем та Іваном Левинським. Кам’яниця — наріжна, Г-подібна в плані. Входить до архітектурного комплексу, що складається з трьох багатоквартирних будинків (іншими компонентами групи є будинки №№ 7, 9 на вул. Генерала Чупринки). Будинок триповерховий, оформлений фасадами "куртинного" типу, відділений від тротуару смугою палісаду. Будинок є зразком архітектури історизму кінця ХІХ ст., орієнтованої на форми необароко. У пізніші роки кам'яниця була значно перебудована.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1920-ті рр. Це триповерховий дім з мансардою та високим наметовим дахом. Г-подібний у плані, з двома вуличними фасадами. Позицію чільного фасаду визначає регуляційна лінія вул. Жуковського, другий — повернутий до прилеглого саду, ділянка якого тягнеться уздовж вулиці. На наріжнику та по краях фасадної стіни компонуються балкони, по центру — пристінки почленовані пілястрами з іонійськими капітелями. Нижній ярус фасаду відділений тягою. Портал та сходова клітка прилягають до північного брандмауера. Будівля, архітектура якої позначена рисами неокласицизму, має строгу й вишукану композицію.

Кінотеатр "Штука" був заснований Мареком Парізером у 1926 р. в будинку Ремісничої палати. У 1934 р.  перейменований на "Балтик" (290 місць, керівник — Францішек Адамський). У 1941–1944 рр. кінотеатр діяв під назвою "Космос". Згодом був перейменований на "Комсомолець". Функціонував принаймні до 23 листопада 1946 р. 

У будинку на сучасній  пл. Міцкевича, 6/7 працював кінотеатр зі зміною назв і власників: "Авеню" (1908–1912, 1923–1930), "Дрімленд кіно" (1912–1914), "Втіха" (1914–1915), "Рай" (1930–1943), "Луна" (1943–1945), "Хроніка" (1945–1946), "Кінотеатр ім. Лесі Українки" (1946–2000-ні), "Касандра" (2000-ні). Кінотеатр припинив своє існування у 2007 р.

Будинок був споруджений у 1965 р. за типовим проектом, проект прив'язки виконав арх. Станіслав Соколов.

У цьому будинку діяв нічний клуб "Міленіум". У проекті адаптації кінотеатру під розважальний комплекс приймала участь Науково-дослідна лабораторія експлуатаційної надійності будівель і споруд Національного університету водного господарства та природокористування у м. Рівне.

У будинку на суч. просп. Свободи, 5 діяв кінотеатр під різними назвами: "Фаун" (1913), "Казино" (1913–1916), "Кінотеатр Польських легіонів" (1916–1917), "Кіно новини" (1917–1926), "Казино" (1926–1929), "Дніпро" (1944–2000-і). Поруч під різними назвами існував інший кінотеатр – "Емпайр" (1938–1939), "Кінотеатр ім. Пушкіна" (1939), "Спартак" (1944–1990-і). Зараз тут розміщений торговий центр "Плазма".

У будинку на просп. Т. Шевченка, 8 діяв кінотеатр зі зміною назв і власників: “Фрашка” (1912), “Штука” (1913), “Кінотофон Едісона” (1913–1915), “Кінотеатр Червоного Хреста” (1915–1919), “Химера” (1919–1940), “Стахановець” (1940–1941), “Київ” (з 1944). У 2000-х рр. тут час від часу демонструються арт-хаусні фільми. Частина приміщень здається в оренду.

Кінотеатр “Октябрь” збудований у 1980 р. на вул. Любінській, 93 за проектом арх. Людмили Нівіної. Наприкінці 1980-х його перейменовано на “Жовтень”, а згодом на “Галичину”. Кінотеатр не виконує своїх функцій з 2000-х рр., деякий час у його фойє діяв радіо-ринок. Будинок демонтований у 2013 р.

У будинку на сучасній вул. Личаківській, 131 працював кінотеатр зі зміною назв і власників: "Кінотеатр ім. Я. Галана" (1955 — поч. 1990-х рр.), "Кінотеатр ім. І. Миколайчука"  (1990-ті). Сьогодні (2012) у кінотеатрі розташоване книгосховище Львівської національної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника.

У будинку на вул. Січових Стрільців, 11 з 1912 р. діяв кінотеатр зі зміною назв і власників: “Еліт” (1912–1918), “Ванда” (1926–1931), “Оаза” (1931–1933), “Муза” (1933–1944), “Кінотеатр ім. Зої Космодем'янської” (1944–1991), “Левеня” (1991–2000). Сьогодні в будинку розміщений навчальний корпус Університету банківської справи.

Кінотеатр "Львів" на 760 місць існує з 1960 року. Це був перший широкоформатний кінотеатр України зі стереозвуком. Після спаду виробництва широкоформатних фільмів, його було переобладнано системою "Mono". 

"1-й літній" кінотеатр був побудований як окрема споруда у 1950-х рр на вул. Кірова (Шептицьких), 45. Пізніше кінотеатр перейменовано на "Маяк", влаштовано дах, таким чином "Маяк" перетворився на закритий кінотеатр. Від років незалежності носить назву "Дзвін".

Кінотеатр “Орлятко” був відкритий у 1978 р. у будинку спорудженому посеред парку “Горіховий гай”. Цей кінотеатр був розрахований на дитячу публіку. У часи Незалежності його перейменовано на “Сокіл”. У середині 1990-х рр. він припинив свою діяльність, проте відновив її у 2003 р. і тут проводилися нерегулярні кінопокази. У 2015 р. тут відкрився Львівський кіноцентр – кінотеатр незалежного, авторського кіно та освітній центр.

У будинку на вул. Зеленій, 88 працював кінотеатр зі зміною назв і власників: “Байка” (1932–1944), “Зірка” (1944–1997). Сьогодні (2013) у приміщенні діє нічний клуб “Picasso”.

Будинок кінотеатру "Парк" на 684 глядацьких місць був споруджений у 1941-1944 рр. у південно-східній частині парку ім. І. Франка, поблизу вулиць Матейка та Крушельницької. Наприкінці 1980-х рр., коли проводилася реконструкція парку, будівлю було розібрано через аварійний стан. Територія парку була відокремлена від вулиці кованою металевою огорожею.

На суч. вул. Повітряній, 20 знаходився кінотеатр, який діяв під різними назвами – "Супутник", від 1940-х рр. – кінотеатр ім. Коцюбинського, від 1990-х рр. – "Стрілець". У 2000-х у приміщенні розташовувався нічний клуб "Далі". Зараз у будинку не проводяться кінопокази, хоча екран збережений.