Пан Ярослав

ID: 29
У інтерв’ю йдеться про власників будинку № 15 на вул. І. Котляревського початку ХХ ст., які напередодні Другої світової війни виїхали за кордон, крім однієї родини. Оповідач детально описує устрій життя будинку в радянський період, зазначає про старинки, що збереглися з довоєнного часу. Окрему увагу приділено особливому статусу вул. І. Котляревського і сусідніх вулиць, а також співжиттю корінних мешканців з новоприбулими.

Мову респондента/респондентів у вибірковому транскрипті інтерв’ю відтворено без змін.
Мову респондента/респондентів у вибірковому транскрипті інтерв’ю відтворено без змін.
Будинок № 15 по вул. І. Котляревського

Перші мешканці будинку (до 1939 р.):

…Моя далека родина мала прізвище Раппе, побудували цей будинок, який зараз має номер 15, була інша нумерація. …Була багата родина, були і духовні особи, і інженери, і підприємці. …він (будинок)… має чотири поверхи…, завершення будинку було десь 1910 років… Родина мала австрійсько-польське походження…, було три брати і вони побудували три поверхи, де вони мешкали… Коли прийшла радянська влада до Львова в 39 році (1939 р.), вони почали потрошки збиратися звідти… Частина родини виїхала до 41 року (1941 р.)… в Австрію і в Польщу… Один з наймолодших братів залишився в цьому будинку… і мешкав в цьому будинку до початку 70-х років…, його дружина була полька…, вона була єдина мешканка цього будинку, яка вселилася перед війною… і в 92 році (1992 р.) вона померла, вона була піаністкою… Ті люди з цього району, які не були зв’язані з політикою…, вони жили собі спокійно…


Мешканці будинку після 1939 р.:

…В будинок почали вселяти спочатку так званих “освободітєлів” з 39 року (1939 р.), там жило багато сімей, в основному всі мешканці цього будинку були високопоставленими особами, переважно військові, від чину полковника і вище… Третій поверх займали високі генеральські пости або з Прикарпатського військового округу… і вони мінялися… будинок був під контролем…, знали його всі водії таксі…, знала міліція місцева… Якщо сидів якийсь п’яний під будинком, то цю людину ніколи не забирали у відділення, а перевіряли документи… і часто цю людину приводили додому. …В будинку жили працівники служби безпеки…, десь до середини 80-х років там жили працівники вищого офіцерського складу служби безпеки…

Після війни залишилася ця одна родина (Раппе), яка була ущільнена… У них було дві кімнати і спільна кухня, і в цієї сім’ї, що була підселена… Журбінських, Журбінський був колегою маршала Конєва, …він був головним представником торговельної військової служби у Львові. …Тепер в цьому будинку не залишилося нікого з мешканців, які б там жили до 80-х років…

Опис будинку:

В будинку завжди мешкав двірник на першому півпартерному поверсі. Будинок має два входи: центральний парадний і чорний хід. Чорний вхід був переважно закритий… З боку чорного входу був підвал, підвали там великі…, високі стелі…, там люди тримали не тільки продукти харчування, часто там всякий хлам скидали… Двірники всі були на службі в службі безпеки, вони дуже добре знали хто живе у будинку, дуже добре знали хто, в якій годині повертається… В 50–60-х роках будинок зачинявся після 9 години вечора… і двірник мав невелике віконечко… можна було постукати… Були домофони… Домофони там існували до 70-х років, потім ці домофони чомусь були знищені. Ця традиція домофонів ще залишилася після війни в цих будинках… Поштові скриньки такі цікаві.


…Сходи дерев’яні вінтові, все скрипить…, в дверях була спеціальна дірка на листи…

В квартирі на кухні була ніша, ніша для служниць. Служниця в цій квартирі була до 50-х років, потім її виселили чи вона виїхала. …(Ніша) звичайна ширма з матерії, була зовсім невеличка кімната, напевне 5–6 квадратних метри, там було ліжко, там була шафа і був малесенький столик… і більше практично нічого там не було. Я так розумію, що та служниця може там не жила постійно, може приходила, але тато мені розказував, що там жила служниця, яка там доживала свого віку…

Були дві ванни і туалет суміжні… Були основні, де був вхід з тієї ніші, і був вхід із коридору центрального. …Ці одні двері були весь час зачинені… Була велика кладовка…, не було звички складати в підвал продукти, а переважно в кладовці, якісь там варення, банки порожні… З кухні був вихід на балкон, витяжки в кухні не було…, двері там часто просто були відчинені на балкон і двері були досить щільні на кухню, запах не розходився по квартирі. …Кухня була для вживання їжі, там не було так, щоб десь це переносити… Великі свята святкували в одній із цих кімнат і не було такої традиції, щоб запрошувати сусідів, то вже пізніше…

Ремонт, перепланування:

…Вся сантехніка до 80-х років там була ще австрійська, труби бронзові австрійські, часто ремонт зустрічався ще з тими наліпками…

(Перепланувань) не було, крім зачиняння дверей. Особливих ремонтів в тій квартирі не робилося… Робили хіба санітарні побілки…

Опис квартири:

Чотири кімнати – дві великі і дві менші, велика кухня, орієнтовно 12 м². Помешкання мало два балкони. Сантехніка вся старовинна, дві ванни з туалетами в помешканні, кладочка велика, велика така прихожа… В квартирі п’єци австрійські…, вони були на вугіллі, потім їх переробили на газ. Квартира була досить холодна, вікна були дерев’яні, порозсихалися… П’єци не зовсім справлялися, щоб все це обігріти… Трамвай було чути…

Речі від попередніх мешканців:

Меблі… Було кілька старих шаф. Шафи невисокі… якщо це була трьох дверна шафа, то одні двері були з дзеркалом зовнішнім… Меблі робилися якісні… Столи теж… Великі столи дубові. Мешканці мінялися, а меблі залишалися. Крісла мінялися, але було кілька нем’ягких великих широких з ручками, зі спинкою, ще передвоєнних… Теж часто були речі тих власників, що виїхали – шкіряні крісла радянського типу… Були австрійські паркети…, прямокутні великі паркети… з різних порід дерева. …мойка (на кухні) була ще австрійська, були там написи австрійські, всюди вензелі. …Часто на кухні ставили телевізор…

Сусіди:

Обідали, вечеряли (комунальна квартира), ніколи не сиділи разом за одним столом. …Чергувалося, не було так, щоб разом за одним столом. Часто ділилися, чи помагали, вгощали. …Була така досить нормальна обстановка. Але якогось такого близького контакту з тими людьми, які вселилися, не було. …Не було озлоблення. …В душі може мали якийсь сентимент, але назовні цього не показували. …Були люди робочих професій, не були з вищою освітою, науковці.

Вулиця І. Котляревського

Цей район в післявоєнний період був, можна сказати, закритим районом. …Якщо людина не мала потреби…, туди потрапити було складно, бо… на цій вулиці були якісь певні шлагбауми чи певні місця…, були люди, які охороняли… В певні будинки привозили продукти харчування з сіл. Тобто були постачальники мешканців цих будинків, які приїздили зі села і привозили… Це було нечасто – раз чи два на тиждень. Майже всі мешканці будинку 15 по Котляревського були клієнтами спец магазинів…Магазин був в районі (вулиці) Київської…, де вони ходили раз на місяць отоварюватися… Ніхто не робив запасів на зиму… Церква Юра не користувалася популярністю…, а найчастіше ходили в парк імені Івана Франка і кінотеатр “Парк”, який був в парку Івана Франка… Найменше відвідували театри… Основна риса цього району – він був досить тихий, …тиха спокійна вулиця тільки стукіт трамваїв…, затишно, безпечно, нема шуму. …Сприйняття цегляних і панельних новобудов було негативним. Переселення в новобудови було катастрофою… Мешканці займалися спортом, пенсіонери будинків з Котляревського бігали в Стрийський парк… Цей район якби був їхній, вони вважали, що все це їхнє. Контактували пенсіонери інтенсивно…, не було ходіння в гості, але знали хто де живе, хто помер… Але не було такого, щоб всі між собою були такими дружніми…

…Район був закритий, …люди з нього не їздили там на Сихів, може якщо їздили, то в якихось окремих випадках. …Але так, щоб контакти були якісь ближчі не було, це все середовище керівничо-апаратне, офіцерське, воно жило в цих районах, воно мало приватний транспорт, їх возили і вони дивилися на світ з вікна власних автівок і вони не мали до цього якогось ставлення.

В багатьох будинках були люди, які мешкали до війни… і вони себе непогано почували з “освободітєлями” так званими, до них ставилися нормально, не було конфліктної ситуації… Можна було за допомогою цих мешканців надсилати листи за кордон… Так само приїжджали до них родичі з-за кордону і це не сприймалося якось негативно. …Ці люди, які там мешкали… приносили якийсь шарм і якусь культуру в те життя тих людей, які приїхали там після війни, вони були виховані, вони часто говорили по-польськи і дуже мало і слабо говорили по-українськи чи по-російськи. Якщо і говорили, то в межах якихось ста слів. Між собою вони все одно говорили по-польськи. Вони були щирими людьми, вони мали іншу культуру, вони готували якісь страви і ті, хто приїхав в щоденному житті не готували. …Були в кімнатах картини, посуд якийсь старовинний, якісь елементи… розкішного життя… Цей фактор облагородження, якоїсь культури вищої так званих тих серйозних людей – офіцерів чи посадових осіб – приносили… не можу сказати чи тому районі мешкали після війни німці, очевидно, що ні, чи австрійці… Поляки так…

Дев’яте травня на цій вулиці – це було свято… Новий рік і дев’яте травня – це були два основні свята. Плюс там всі ленінські свята, але Новий рік і дев’яте травня – це були два ключові свята. Релігійні свята там не сприймалися, хіба тими місцевими жителями, які там залишилися. А “освободітєлями” жодні релігійні церковні свята там не акцентувалися жодним чином. Дев’яте травня – це було свято, коли приходили великі компанії людей, які ще пам’ятали війну, ветерани чи тому подібні люди. Їх могло в таке помешкання прийти людей двадцять. І не було так, що пили багато горілки…, але столи мали ломитися від продуктів, де був стандарт. При чому продукти були вибрані…, різні види м’яса, птиці, різні консерви, ікра могла бути. Новий рік святкувався стандартно – до дванадцятої години щось готували, потім телебачення і не було такої традиції, щоб виходили старші люди там в місто… Мешканці, що жили там давніше і родина Раппе, не приймали участі в таких святах. …Часто було таке, що вони приходили і вітали на польській мові, для власників… це було приємно, ніби це наше, а вони прийшли нас вітати..., хоча ніколи не сиділи разом за одним столом.

Термін “Кастелівка”:

Цього терміну ні я, ні мої родичі, ні мешканці будинку не вживали. …Не було ніяких розмов про період довоєнний або воєнний. Це були теми, до яких намагалися не звертатися. …Поляки, які там ходили до костелу…, про це не говорилося на людях. Люди, які приїхали туди, вони привезли зі собою зовсім інше ставлення до минулого… Згадувався термін “цитадель”, назви якихось старих вулиць, якісь там пам’ятники, мешканці мали якісь старі книжки… Але щоб я цей термін “Кастелівка” чув – жодного разу. …Більше згадувалося про (вулицю) Київську, Котляревського якось затиралася…

Вибірковий транскрипт інтерв'ю записаного 11.08.2009
Автор
Галина Боднар

Пов'язані історії

Пов'язані місця

Опис

Вул. Котляревського, 15 – житловий будинок

Детальніше про місце