Просп. Свободи, 5 – кінотеатр (не діє) ID: 1697

У будинку на суч. просп. Свободи, 5 діяв кінотеатр під різними назвами: "Фаун" (1913), "Казино" (1913–1916), "Кінотеатр Польських легіонів" (1916–1917), "Кіно новини" (1917–1926), "Казино" (1926–1929), "Дніпро" (1944–2000-і). Поруч під різними назвами існував інший кінотеатр — "Емпайр" (1938–1939), "Кінотеатр ім. Пушкіна" (1939), "Спартак" (1944–1990-і). Зараз тут розміщений торговий центр "Плазма".

Історія

"Фаун" ("Faun"), 1913

Кінотеатр "Фаун" (в документах зустрічаються також назви "Сатурн" ("Saturn") і "Флора" ("Flora")) на 264 глядацьких місць (180 у партері та 84 на балконі) розпочав діяльність у 1913 році у видовженій у плані прибудові на подвір'ї будинку Яна Стромeнґера (Jan Stromenger), що на вул. Кароля Людвіка, 5 (тепер просп. Свободи, 5). Будинок та прибудова були збудовані за проектом арх. Едмунда Кьолера (Edmund Köhler). Авторами проекту (1912 р.) кінотеатру, розміщеного у прибудові, були арх. Зиґмунт Кендзерський (Zygmunt Kędzierski) та Адам Опольський (Adam Opolski). За цією ж самою адресою розміщувалась і кав'ярня "Імперіал" ("Imperial") — місце неформальної біржі деревообробної промисловості. Вхід в кінотеатр здійснювався через подвір'я.

"Казіно" ("Casino"), 1913–1916 рр.

У 1913 році назву змінено на "Казіно". Проте у російському путівнику 1914–1915 рр. кінотеатр згадується як "Фаун"("Faun"). Власником був Ян Стромeнґер. На 1913 рік у кінотеатрі уже було 546 глядацьких місць. Назва "Казіно" проіснувала до 1916 р.

"Кінотеатр Польських легіонів" ("Kino Legionów Polskich"), 1916–1917 рр.

У 1916 році кінотеатр "Казіно" було перейменовано на "Кінотетр Польських легіонів", власником якого спочатку залишався Ян Стромeнґер, а згодом стало товариство "Червоний хрест" У документах все ж інколи фігурує і назва "Фаун". Ліцензію у 1916-му було видано на ім'я Марії Строменґер (Maria Stromenger), а керівником кінотеатру затверджено Кароля Піхлера (Karol Pichler), який працював на Львівській залізниці.

"Новості" ("Kino Nowości"), 1917–1926 рр.

3 серпня 1917 року Марія Строменґер, власниця ліцензії на цей кінотеатр, перейменувала його на "Новості", а керівником призначила Антона Новінського (Antoni Nowiński), колишнього керівника кінотеатру "Лев" ("Lew"), що у приміщенні театру Скарбка (тепер вул. Лесі Українки, 1). Кількість глядацьких місць було зменшено з 545 до 300, проте глядацька зала кінотеатру стала більш комфортною. Це був кінотеатр для елітної публіки. У 1920 році власницею далі залишалася Марія Строменґер. Було видано ліцензію саме на її ім'я (її адреса — пл. Смольки, 1, а тепер пл. П. Григоренка), керівником залишався Антон Новінський. З 1923 року кінотеатр перебуває у власності Закладу глухонімих у Львові, але керівником кінотеатру й надалі залишається Антон Новінський. За умовами ліцензії, 5-10% загального прибутку кінотеатру (як і решти кінотеатрів Львова) мали йти на підтримку інвалідів війни. В умовах ліцензії на діяльність кінотеатрів, яка видавалась, як правило, терміном на 1 рік, була також зафіксована вимога у працевлаштуванні надавати пріоритет інвалідам війни, що мали необхідну кваліфікацію.

"Казіно" ("Casino"), 1926–1944 рр.

У 1926–1939 рр. цей кінотеатр знову діяв під назвою "Казіно" (у документах також фігурує як "Kasyno”). До 1934 року власником залишався Заклад глухонімих у Львові. Спочатку керівником "Казіно" був Леон Млодзинський (Leon Młodzińskі), який з 1934 року став власником цього кінотеатру.

У 1926–1929 рр. через реконструкцію кінотеатр не працює (проект арх. Вавжинця Дайчака (Wawrzyniec Dajczak)), кількість глядацьких місць збільшується з 264 до 542. Кошторис реконструкції — 200 тис. злотих, а також додатково інвестовано 200 тис. злотих у звукову апаратуру. До місцевої влади надходили скарги на цей кінотеатр через незручності, викликані такою великою реконструкцією.

У 1927 році формальним заступником (керівником ) став Болеслав Млодзинський (Bolesław Młodzińskі), а з 1929 р. керівник кінотеатру — Леон Млодзиньский (Leon Młodzińskі), який проживав по вул. Словацького, 5.

Існують плани реорганізації планувальної структури кінотеатру зі збільшенням його місткості до 618 місць.

Очевидно, у 1937–1938 рр. кінотеатр ще раз реконструйовували.

На 1939 рік "Казіно" було досить успішним. Його вигідне місце розташування, комфортний кінозал, добре підібраний репертуар привертали увагу глядачів.

У часи німецької окупації у 1941–1944 рр. кінотеатр діяв також під тією самою назвою.

"Дніпро", 1944–2000-і рр.

У 1944 році кінотеатр було перейменовано на "Дніпро". На 1944 рік у кінотеатрі було 519 глядацьких місць, відбувалося по 3 сеанси на день. Середня ціна квитка для дорослого становила 6 крб. За один місяць 1944 року кінотеатр відвідало 24,440 глядачів.

У 1945-му кінотеатр "Дніпро" пограбували: викрали 18 тис. руб.

У 1950-х рр. "Дніпро" був одним із небагатьох кінотеатрів, при якому діяв оркестр, що виступав перед кіносеансами.

У 1966-му у кінотеатрі працювало 27 осіб, було 505 глядацьких місць. Відбувалося близько 7,5 кіносеансів на день.

За 1989 рік "Дніпро" відвідало 686,873 глядача (загалом населення Львова, згідно перепису 1989 р., становило 787 тис.). Глядацький зал на 1989 р. містив 508 місць.

У радянські часи "Дніпро" був одним із найкращих кінотеатрів Львова. Вартість квитків у 1940-х – 1950-х рр. 3-3,5 крб.

Сьогодні цей кінотеатр уже не діє.

 "Емпайр" ("Empire"), 1938–1939 рр., 1943–1944 рр.

Кінотеатр "Емпайр" на 440 місць був заснований у 1938 році співвласницею ділянки будинку на вул. Легіонів, 5 (просп. Свободи, 5) Доротою Млодзинською (Dorota Mlodzińska) поруч уже існуючого кінотеатру "Казіно". Кінотеатр містився у двоповерховій будівлі, яка знаходилась на межі ділянки, що належала синагозі.

8 серпня 1936 року було виконано ситуаційній план, за яким у подвір'ї цієї ділянки, яка належала родині Строменґерів та родині Млодзинських, вказана проектована двоповерхова будівля кінотеатру внутрішніми розмірами 8,25х18,52 м, яка примикає до існуючої будівлі кінотеатру "Казіно". З боку вул. Банківської будівля межує з ділянкою нині зруйнованої синагоги. Будівля кінотеатру споруджена в період з 12 червня 1938 року до 1 жовтня 1938 року і прийнята до експлуатації 5 жовтня 1938 року.

5 серпня 1938 року кінотеатр отримав дозвіл на розміщення рекламного надпису "Empire".

Працював під цією назвою до 1939 р. Як і сусідній кінотеатр, “Казино”, "Емпайр" був досить успішним.

У 1939 році на короткий час був перейменований на "Кінотеатр ім. О. Пушкіна". Під час німецької окупації знову носить назву "Емпайр" (1943 р.). У 1944 році кінотеатр перейменовано на "Спартак".

"Спартак", 1944–1991-і рр.

Під цією назвою кінотеатр проіснував до початку 1990-х рр.У радянські часи належав до другої категорії кінотеатрів (кінотеатр "середнього класу"). На 1944 рік мав 448 глядацьких місць. Тут відбувалося по 3 сеанси на день, середня ціна квитка для дорослого — 5,79 крб.

У 1966 році у кінотеатрі працювало 23 особи. Кількість глядацьких місць — 379. На день відбувалось в середньому 7,5 кіносеансів.

Основу репертуару 70-х рр. складали кінострічки американського та європейського виробництва.

За 1989 рік кінотеатр відвідало 53,455 глядачів (загалом населення Львова, згідно перепису 1989 р., становило 787 тис.). На 1989 рік у глядацькому залі "Спартака" розміщувалось 375 місць. "Спартак" за цей рік недовиконав план через те, що перебував на ремонті.

Вхід у кінотеатр здійснювався з пр. Свободи, через браму та видовжене подвір'я будинку №5. Вихід із кінозалу був на незабудовану ділянку (будівля синагоги до того часу була зруйнована) на вул. Банківську.

Архітектура

Видовжений у плані двоповерховий павільйон із підвалом, із вхідною групою з подвір'я будинку, пізніше вхід безпосередньо з просп. Свободи через приєднаний під час реконструкції вестибюль із заглибленим на 2,5 м входом із вітриною. Глядацька зала заввишки 6,3 м із балконом та евакуаційними виходами на подвір'я будинку.

У 1938 році затверджений проект реорганізації планувальної структури з півциркульним у плані поєднуючим холом і додатковими сходовими маршами на 2-ий поверх та у підвал, підкресленим ступінчастим муром, фасадна частина фойє пластично відокремлена від площини фасаду кінозалу.

Кінотеатр "Дніпро", що існував з 1944 р., загалом зберіг стару планувальну структуру із входом із сучасного просп. Свободи, та виходом у браму та подвір'я будинку. Проте, квиткові каси були винесені в окреме сусіднє приміщення.

Люди

Вавжинець Дайчак (Wawrzyniec Dajczak) — архітектор.
Зиґмунт Кендзерський (Zygmunt Kędzierski) — архітектор.
Едмунд Кьолер (Edmund Köhler) — будівничий.
Болеслав Млодзинський (Bolesław Młodzińskі) — один з керівників кінотеатру.
Дорота Млодзинська (Dorota Mlodzińska) — дружина Леона Млодзінського, займалася кінобізнесом, як і її чоловік.
Леон Млодзиньський (Leon Młodziński) — керівник та власник кінотеатру, народився 10 червня 1901 р. у м. Льгуві Яроцинського повіту. За віросповіданням – римо-католик. Батьки – Юзеф та Марія зі Стшельчиків. Був власником кінотеатру "Казіно", а також кінопрокатної "Метро-Голдвин-Маєр" ("Metro-Goldwyn-Mayer") у Львові, що була розташована за адресою вул. Коперника, 11.
Антон Новінський (Antoni Nowiński) — один з керівників кінотеатру.
Адам Опольський (Adam Opolski) — архітектор.
Кароль Піхлер (Karol Pichler) — один з керівників кінотеатру.
Марія Строменґер (Maria Stromenger) — одна з власниць кінотеатру.
Ян Стромeнґер (Jan Stromenger) — один з власників кінотеатру.

Інтерв'ю

Джерела