Просп. Свободи, 5 – кінотеатр (не діє)

ID: 1697
У будинку на суч. просп. Свободи, 5 діяв кінотеатр під різними назвами: "Фаун" (1913), "Казино" (1913–1916), "Кінотеатр Польських легіонів" (1916–1917), "Кіно новини" (1917–1926), "Казино" (1926–1929), "Дніпро" (1944–2000-і). Поруч під різними назвами існував інший кінотеатр – "Емпайр" (1938–1939), "Кінотеатр ім. Пушкіна" (1939), "Спартак" (1944–1990-і). Зараз тут розміщений торговий центр "Плазма".

Історія

"Фаун" (“Faun”), 1913

Кінотеатр "Фаун" (в документах зустрічаються також назви "Сатурн" ("Saturn") і "Флора" ("Flora")) на 264 глядацьких місць (180 у партері та 84 на балконі) розпочав діяльність 1913 р. у видовженій у плані прибудові на подвір'ї будинку Яна Стромeнґера (Jan Stromenger), що на вул. Кароля Людвіка, 5 (тепер просп. Свободи, 5). Будинок та прибудова були збудовані за проектом арх. Едмунда Кьолера (Edmund Köhler). Авторами проекту (1912 р.) кінотеатру, розміщеного у прибудові, були арх. Зиґмунт Кендзерський (Zygmunt Kędzierski) та Адам Опольський (Adam Opolski). За цією ж самою адресою розміщувалась і кав'ярня "Імперіал" (“Imperial”) місце неформальної біржі деревообробної промисловості. Вхід в кінотеатр здійснювався через подвір'я.

"Казіно" ("Casino"), 19131916 рр.

У 1913 р. назву змінено на "Казіно". Проте у російському путівнику 1914–1915 рр. кінотеатр згадується як "Фаун"(“Faun”). Власником був Ян Стромeнґер. На 1913 р. у кінотеатрі уже було 546 глядацьких місць. Назва "Казіно" проіснувала до 1916 р.

"Кінотеатр Польських легіонів" (“Kino Legionów Polskich”), 19161917 рр.

У 1916 р. кінотеатр "Казіно" було перейменовано на "Кінотетр Польських легіонів", власником якого спочатку залишався Ян Стромeнґер, а згодом стало товариство “Червоний хрест” У документах все ж інколи фігурує і назва "Фаун". Ліцензію у 1916 р. було видано на ім’я Марії Строменґер (Maria Stromenger), а керівником кінотеатру затверджено Кароля Піхлера (Karol Pichler), який працював на Львівській залізниці.

Новості” (“Kino Nowości”), 19171926 рр.

3 серпня 1917 року Марія Строменґер, власниця ліцензії на цей кінотеатр, перейменувала його на “Новості”, а керівником призначила Антона Новінського (Antoni Nowiński), колишнього керівника кінотеатру “Лев” (“Lew”), що у приміщенні театру Скарбка (тепер вул. Лесі Українки, 1). Кількість глядацьких місць було зменшено з 545 до 300, проте глядацька зала кінотеатру стала більш комфортною. Це був кінотеатр для елітної публіки. У 1920 р. власницею далі залишалася Марія Строменґер. Було видано ліцензію саме на її ім’я (її адреса – пл. Смольки, 1, а тепер пл. П. Григоренка), керівником залишався Антон Новінський. З 1923 р. кінотеатр перебуває у власності Закладу глухонімих у Львові, але керівником кінотеатру й надалі залишається Антон Новінський. За умовами ліцензії, 5-10% загального прибутку кінотеатру (як і решти кінотеатрів Львова) мали йти на підтримку інвалідів війни. В умовах ліцензії на діяльність кінотеатрів, яка видавалась, як правило, терміном на 1 рік, була також зафіксована вимога у працевлаштуванні надавати пріоритет інвалідам війни, що мали необхідну кваліфікацію.

"Казіно" ("Casino"), 19261944 рр.

У 1926–1939 рр. цей кінотеатр знову діяв під назвою “Казіно” (у документах також фігурує як "Kasyno”). До 1934 р. власником залишався Заклад глухонімих у Львові. Спочатку керівником “Казіно” був Леон Млодзинський (Leon Młodzińskі), який з 1934 р. став власником цього кінотеатру.

У 1926–1929 рр. через реконструкцію кінотеатр не працює (проект арх. Вавжинця Дайчака (Wawrzyniec Dajczak)), кількість глядацьких місць збільшується з 264 до 542. Кошторис реконструкції – 200 тис. злотих, а також додатково інвестовано 200 тис. злотих у звукову апаратуру. До місцевої влади надходили скарги на цей кінотеатр через незручності, викликані такою великою реконструкцією.

У 1927 р. формальним заступником (керівником ) став Болеслав Млодзинський (Bolesław Młodzińskі), а з 1929 р. керівник кінотеатру – Леон Млодзиньский (Leon Młodzińskі), який проживав по вул. Словацького, 5.

Існують плани реорганізації планувальної структури кінотеатру зі збільшенням його місткості до 618 місць.

Очевидно, у 1937–1938 рр. кінотеатр ще раз реконструйовували.

На 1939 р. “Казіно” було досить успішним. Його вигідне місце розташування, комфортний кінозал, добре підібраний репертуар привертали увагу глядачів.

У часи німецької окупації у 19411944 рр. кінотеатр діяв також під тією самою назвою.

Дніпро”, 19442000-і рр.

У 1944 р. кінотеатр було перейменовано на “Дніпро”. На 1944 р. у кінотеатрі було 519 глядацьких місць, відбувалося по 3 сеанси на день. Середня ціна квитка для дорослого становила 6 крб. За один місяць 1944 р. кінотеатр відвідало 24,440 глядачів.

У 1945 р. кінотеатр “Дніпро” пограбували: викрали 18 тис. руб.

У 1950-х рр. “Дніпро” був одним із небагатьох кінотеатрів, при якому діяв оркестр, що виступав перед кіносеансами.

У 1966 р. у кінотеатрі працювало 27 осіб, було 505 глядацьких місць. Відбувалося близько 7,5 кіносеансів на день.

За 1989 р. “Дніпро” відвідало 686,873 глядача (загалом населення Львова, згідно перепису 1989 р., становило 787 тис.). Глядацький зал на 1989 р. містив 508 місць.

У радянські часи “Дніпро” був одним із найкращих кінотеатрів Львова. Вартість квитків у 1940-х – 1950-х рр. 3-3,5 крб.

Сьогодні цей кінотеатр уже не діє.

 "Емпайр" ("Empire"), 19381939 рр., 19431944 рр.

Кінотеатр "Емпайр" на 440 місць був заснований у 1938 р. співвласницею ділянки будинку на вул. Легіонів, 5 (просп. Свободи, 5) Доротою Млодзинською (Dorota Mlodzińska) поруч уже існуючого кінотеатру "Казіно". Кінотеатр містився у двоповерховій будівлі, яка знаходилась на межі ділянки, що належала синагозі.

8 серпня 1936 року було виконано ситуаційній план, за яким у подвір'ї цієї ділянки, яка належала родині Строменґерів та родині Млодзинських, вказана проектована двоповерхова будівля кінотеатру внутрішніми розмірами 8,25х18,52 м, яка примикає до існуючої будівлі кінотеатру "Казіно". З боку вул. Банківської будівля межує з ділянкою нині зруйнованої синагоги. Будівля кінотеатру споруджена в період з 12 червня 1938 року до 1 жовтня 1938 року і прийнята до експлуатації 5 жовтня 1938 року.

5 серпня 1938 року кінотеатр отримав дозвіл на розміщення рекламного надпису "Empire".

Працював під цією назвою до 1939 р. Як і сусідній кінотеатр, “Казино”, "Емпайр" був досить успішним.

У 1939 р. на короткий час був перейменований на “Кінотеатр ім. О. Пушкіна”.Під час німецької окупації знову носить назву "Емпайр" (1943 р.). У1944 р. кінотеатр перейменовано на "Спартак".

Спартак”, 19441991-і рр.

У 1944 р. кінотеатр перейменували на “Спартак”. Під цією назвою він проіснував до початку 1990-х рр.У радянські часи належав до другої категорії кінотеатрів (кінотеатр “середнього класу”). На 1944 р. мав 448 глядацьких місць. Тут відбувалося по 3 сеанси на день, середня ціна квитка для дорослого – 5,79 крб.

У 1966 р. у кінотеатрі працювало 23 особи. Кількість глядацьких місць 379. На день відбувалось в середньому 7,5 кіносеансів.

Основу репертуару 70-х рр. складали кінострічки американського та європейського виробництва.

За 1989 р. кінотеатр відвідало 53,455 глядачів (загалом населення Львова, згідно перепису 1989 р., становило 787 тис.). На 1989 р. у глядацькому залі “Спартака” розміщувалось 375 місць. “Спартак” за цей рік недовиконав план через те, що перебував на ремонті.

Вхід у кінотеатр здійснювався з пр. Свободи, через браму та видовжене подвір'я будинку №5. Вихід із кінозалу був на незабудовану ділянку (будівля синагоги до того часу була зруйнована) на вул. Банківську.

Пов'язані історії

Архітектура

Видовжений у плані двоповерховий павільйон із підвалом, із вхідною групою з подвір'я будинку, пізніше вхід безпосередньо з просп. Свободи через приєднаний під час реконструкції вестибюль із заглибленим на 2,5 м входом із вітриною. Глядацька зала заввишки 6,3 м із балконом та евакуаційними виходами на подвір'я будинку.

У 1938 р. затверджений проект реорганізації планувальної структури з півциркульним у плані поєднуючим холом і додатковими сходовими маршами на 2-ий поверх та у підвал, підкресленим ступінчастим муром, фасадна частина фойє пластично відокремлена від площини фасаду кінозалу.

Кінотеатр "Дніпро", що існував з 1944 р., загалом зберіг стару планувальну структуру із входом із сучасного просп. Свободи, та виходом у браму та подвір'я будинку. Проте, квиткові каси були винесені в окреме сусіднє приміщення.

Пов'язані місця

Опис

Просп. Свободи, 05 – торгівельний пасаж

Детальніше про місце

Персоналії

Дайчак, Вавжинець (Wawrzyniec Dajczak— архітектор
Кендзерський, Зиґмунт (Zygmunt Kędzierski) — архітектор
Кьолер, Едмунд (Edmund Köhler) — будівничий
Млодзинський, Болеслав (Bolesław Młodzińskі) — один з керівників кінотеатру
Млодзинська, Дорота (Dorota Mlodzińska) — дружина Леона Млодзінського, займалася кінобізнесом, як і її чоловік.
Млодзиньський, Леон (Leon Młodziński)  керівник та власник кінотеатру, народився 10 червня 1901 р. у м. Льгуві Яроцинського повіту. За віросповіданням – римо-католик. Батьки – Юзеф та Марія зі Стшельчиків. Був власником кінотеатру “Казіно”, а також кінопрокатної “Метро-Голдвин-Маєр” (“Metro-Goldwyn-Mayer”) у Львові, що була розташована за адресою вул. Коперника, 11.
Новінський, Антон (Antoni Nowiński) — один з керівників кінотеатру
Опольський, Адам (Adam Opolski— архітектор
Піхлер, Кароль (Karol Pichler) — один з керівників кінотеатру
Строменґер, Марія (Maria Stromenger)  одна з власниць кінотеатру
Стромeнґер, Ян (Jan Stromenger) — один з власників кінотеатру

Інтерв'ю

Джерела

  1. Dziennik Polski, 1938, №249.
  2. Taschenjahrbuch 1943: Für den deutschen Generalgouvernement (Krakau: ZKW Druck, 1943).
  3. Вільна Україна, 1946 р., №№ 227, 232.
  4. Вільна Україна, 1949 р., №105.
  5. Вільна Україна, 1958 р., №260.
  6. Державний архів Львівської області (ДАЛО) 1/16/6066.
  7. ДАЛО 1/56/158.
  8. ДАЛО 1/56/307.
  9. ДАЛО 2/2/5509.
  10. ДАЛО 7/3/638.
  11. ДАЛО Р-1339/1/32.
  12. ДАЛО Р-1339/1/4.
  13. ДАЛО Р-1339/1/603.
  14. ДАЛО Р-1339/2/54.
  15. Львов: Справочник (Львів: Вільна Україна, 1949).
  16. Львовская Правда, 1948, №112.
  17. Львовская Правда, 1955 р., №111.
  18. Львовская Правда, 1958 р., №170.
  19. Путеводитель: по г. Львову (Львов: Изданием Григория Хлиппа, 1914–1915).
  20. Справочник Львовской АТС (Львов, 1954).
  21. Центральний державний архів у м. Львові (ЦДІАЛ) 146/32/103.
  22. Barbara Gierszewska, Kino i film we Lwowie do 1939 roku (Kielce: Wydawnictwo Akademii Świętokrzyskiej, 2006), 428 .
  23. Приватна збірка П. Ґранкіна.
  24. Радянський Львів: 19391955. Документи й матеріали (Львів: Книжково-журнальне видавництво, 1956).
  25. Роман Генега, Радянський кінематограф у Львові в перше повоєнне десятиліття, Український історичний журнал, 2011, №2, 106-122.
Автори опису – Павло Кучерський, Оксана Лепак
Редактор – Ольга Заречнюк 
Літературний редактор – Юлія Павлишин

Матеріали з Міського медіаархіву

Пов'язані зображення

Пов'язані відео