Пані Ірина

Проживає на вул. Академіка Богомольця, 4 з 1962 р. Інтерв’ю розпочинає розповідь про сходову клітку будинку № 4 на вул. Академіка Богомольця. Оповідачка дає характеристику квартир будинку з розрізненням помешкань на основній сходовій клітці та в подвір’ї. Згадується про окремих сусідів по будинку. Основний акцент інтерв’ю зроблено на перших роках життя у Львові після закінчення Другої світової війни, також розповідається про прихід радянської влади в місто в 1939 р., життя міста за німецької влади.

Загальний опис:

…Колись це якось було краще. От ви, наприклад, заходили в під’їзд, ви не звернули увагу які засмальцьовані усі ці сходи, яке це все, шкла на вікнах побиті…, абсолютно якось так не затишно. Там зняті двері з тамтої сторони, що ведуть… на подвір’я, а колись воно було якесь таке чистіше, акуратніше. …Квартира зараз дуже холодна. Чому? Колись під нами було дві квартири… Взагалі то будинок австрійський, старий, і справа в цьому, що всі ці квартири, які є над нами. Ну подвір’я ні, там жили такі, знаєте, люди бідніші, там, бачите, невеличкі квартири, вхід з двору, то самі розумієте, що в старі часи там не міг жити хтось. Тут же (головний вхід) були всі п’ятикімнатні квартири… Ну, коли прийшла радянська влада, вона розділила…

Сусіди:

…Наш будинок був високо інтелігентним… Після війни жив тут на третьому поверсі над нами, він був головним лікарем Залізничної лікарні. Дуже така культурна людина, в нього була дочка… Над нами тоже жили інтелігентні люди, він адвокат був… І ті на третьому поверсі, і ті над нами були євреї… Вони після війни приїхали з Одеси… Але ті і ті виїхали за кордон… Двір тоже знаю хто мешкав… Наш будинок. Не знаю чому, майже всі були євреї…

Організація життя будинку № 46 на вул. Зеленій у міжвоєнний період і відразу після Другої світової війни. Двірничка:

…Ми жили на (вулиці) Зеленій, 46, дуже такий гарний будинок, тоже австрійський, то в нас була двірничка, така пані Зося, так вона ходила з тряпочкою, витирала перила, і в нас там дерев’яні сходи…, пастувала ці дерев’яні сходи. І в свій час вона закривала двері, а ми, коли ввечері приходили, ми їй дзвонили і вона відкривала двері. Ну то були зразу після війни деякий час… В ті часи були цілком інші квартири і цілком інший уклад…

Транспорт в місті відразу після Другої світової війни:

…Карети ще їздили, після війни ну звичайно. Та в нашому будинку там на Зеленій під 46, там жив такий пан Касін, потім там зробили скульптурні майстерні, там конюшні, він тримав коней, і їздив сам на тій дорожці, ну так називали…, потім вже стали називати карета… Правда по Зеленій ходив трамвай…

Прихід радянської влади:

Коли вступили радянські війська, мама в мене приходить з вулиці… приходить і падає на ліжко… Вона каже: “Ти собі не уявляєш”… Одна йде в шляфроку, друга – в нічній сорочці… Тоді були дуже модні такі чорні атласні халати, ну шляфроки… І от мама іде по Академічній і побачила в беретці іде і тому шляфроку. А друга була в нічній сорочці. Я кажу: “Мамо, то тобі непевне привиділося…” Я ще не так звертала увагу…, а мама кожний раз приходила і падала…

В ті часи люди не пили. В нас ніколи не було прийнято. Щоб на Святий вечір ставилася пляшка… Мама на свята запросила… колегу, такий Сергій, татів на свята. …прийдеться пляшку ставити, а в нас ще там з якогось року збереглося півпляшки. …незручно ставити… Мама поставила…, був такий плоский піднос-підставочка і маленькі, маленькі келішки… Мама поставила ті келішечки, а приходить той Сергій і каже: “Катя, а шо это ты поставила?”… Ну келішки… Той каже давай стакан. Мама думає навіщо йому шклянка, поставила йому ту шклянку… Він наливає повну склянку, можете собі уявити, мама стоїть і думає: “Він зараз впаде”. …і шо ви думаєте, він спокійно випив, закусив і наливає собі другу…

Знаєте, був один рік, коли допустили…, вроді така свобода була. Як в Росії був НЕП, так і тут рік-два дали можливість, якісь артелі… Потім те все по арештували, посадили… Людина була щаслива, коли по знайомству там щось діставала… Перша пора після війни, то все ще було, потім то все зникає…

…Ну тоді в 39 році (1939 р.) взяли вони там то подвір’я… на Мира, на Лонського… вивели всіх в’язнів і там всіх розстріляли…, бо то всьо були політичні в’язні… А потім люди, коли вже прийшли німці, то люди ходили і розшукували своїх тих…

Німецька влада у Львові:

…Ну шо я вам скажу німецька влада спочатку ніби загравала, а потім вона дуже жорстко повела себе. По-перше, вони знищували, про євреїв самі знаєте, вони виловлювали всіх… В нашому будинку була єврейська сім’я… Вона приносила нам цінності… (на зберігання), але мати відмовилася… їх кинули в то гетто, …мати ходила туди, носила їм щось їсти… А потім їх всіх знищили… Як застрілили якогось німця, то вони не дивилися – хапали і тут же десять чоловік і вбивали. Що я запам’ятала… їздили трамваї і трамвай посередині був розділений такою як шнурок з того боку народ сідав, а з того боку – німці… Там не мав права ніхто зайти на ту сторону…, школи не працювали…