...

Вул. Бандери, 12 – Національний університет "Львівська політехніка"

ID: 319

Монументальний триповерховий будинок (сьогодні головний корпус Національного університету "Львівська політехніка") був споруджений у 1873–1877 рр. для львівської Технічної академії за проектом архітектора Юліана Захарієвича. Будинок є характерним зразком навчального закладу періоду історизму, архітектура якого поєднує мотиви неокласицизму та італійського неоренесансу. Пам'ятка архітектури (Ох. № 194-М).

Історія

"Львівська політехніка" — одна з найдавніших академічних технічних шкіл Європи. Історія виникнення цього навчального закладу почалася із заснування трикласної реальної школи (1817 р.); через 20 років її статус виріс до рівня Реальної торгової академії. Після переведення з університету кафедри будівництва на її базі була створена львівська Технічна академія, одна з перших політехнік у Європі й перша в Україні. Відкриття "Львівської політехніки", яка тоді називалася "Цісарсько-королівською Технічною академією", відбулося 4 листопада 1844 р. На той час вона займала приміщення у будинку на вул. Театральній. Ця будівля у 1848 р. постраждала від артилерійського обстрілу міста під час "Весни народів". У результаті цього заняття учнів Академії проводили деякий час в орендованих приміщеннях у ратуші, а згодом повернулися до відремонтованого будинку.

У 1872 р. австрійський уряд прийняв рішення про зведення нового будинку для Технічної академії на місці колишніх садів графині Фредро поряд з вул. Новий світ (сьогодні вул. Бандери). 12 квітня цього ж року львівський магістрат затвердив дозвіл на спорудження будинку.

Проект будівлі у 1872 р. виконав архітектор Юліан Октавіан Захарієвич (Julian Oktawian Zachariewicz). Будівельні роботи 1873–1877 рр. під керівництвом Захарієвича провели за державні кошти представники так званого "Будівельного банку", архітектори Зиґмунт Кендзерський (Zygmunt Kędzierski), Альфред Каменобродський (Alfred Kamienobrodzki) та А. Гауфф (A. Gauff). Будівництво було завершено 1 жовтня 1877 р. Академія отримала назву Вищої політехнічної школи (Technische Hochschule). 15 листопада 1877 р. відбулося урочисте відкриття будівлі та інавгурація новообраного ректора — Юліана Захарієвича.

Вже у перші роки ХХ ст. постала необхідність розширення будинку. До північного фасаду у 1903–1905 рр. добудували два ризаліти, де на кожному з трьох поверхів розмістили по великій лекційній аудиторії.

Під час Першої світової війни Політехніка, як і інші вищі навчальні заклади Львова, не діяла. У її головному корпусі розмістився австрійський військовий шпиталь. Через відсутність у місті дров для опалення у цей час було спалено майже все дерев'яне обладнання аудиторій. Також постраждав внутрішній вистрій залів і музейні колекції. У листопаді 1918 р. під час польсько-української війни тут розмістився головний шпиталь польського війська у Львові.

Після завершення боїв були відновлені фасади корпусу та влаштовано центральне опалення будинку, також частково переплановано будинок та змінено функцію частини приміщень. Коридори набули сучасного вигляду: біля сходів з метою протипожежної безпеки були встановлені перегородки із заскленими дверима. Ці та деякі інші зміни призвели до певного затемнення інтер'єрів. Від 1921 р. навчальний заклад отримав назву "Львівської політехніки".

Під час Другої світової війни в будинку розміщувався німецький військовий госпіталь. У післявоєнні роки через нестачу навчальних приміщень забудовано обидва внутрішні подвір'я, де були влаштовані лабораторії. Через цю реконструкцію коридори першого поверху втратили природне освітлення, а з вікон верхніх поверхів відкрився непривабливий вид на рубероїдну покрівлю прибудов.

У 1970-х рр. підлогу вхідного вестибюлю і сходи, що ведуть із першого на другий поверх, вкрито гранітними плитами. Від 2000 р. Політехніка отримала статус університету і відповідно нову назву — Національний універститет "Львівська політехніка".

Пов'язані історії

Архітектура

Будівля "Львівської політехніки" — відома пам'ятка архітектури кінця ХІХ ст. Будинок розміщений на ділянці  між сучасними вулицями Професорською, Степана Бандери, Архітекторською та Карпінського; є одним із основних архітектурних домінант вул. Бандери.

Будівля зведена в стилі історизму з мотивами неокласицизму та італійського неоренесансу. Побудована з цегли та каменю, триповерхова, з високим цокольним поверхом, складної форми в плані з двома симетрично розташованими внутрішніми подвір'ями. Планування корпусу відображає європейські традиції у проектуванні університетських будинків. У своєму вирішенні він подібний до будинку Віденської політехніки, у якій навчався Юліан Захарієвич.

Вирішення фасадів

Головний фасад із трьома тонкими ризалітами виконаний у строгих архітектурних формах неокласицизму. Центр його композиції утворює ризаліт потрактований у вигляді монументального неокласичного шестиколонного портика коринтського ордеру висотою у два поверхи. Портик завершений високим аттиком зі скульптурною групою роботи Леонарда Марконі (Leonard Marconi). Алегоричні фігури групи символізують Інженерну науку, Архітектуру та Механіку — три основні факультети, що початково містилися у будинку. На аттику встановлений латинський напис "Litteris et Artibus" (присвята будинку, дослівно означає "Наукам і ремеслам"). На фризі антаблементу до 1919 р. був напис: "Franciscus Josephus, Austriae Imperator, A. D. 1877", ("Франц Йосиф, Імператор Австрії, Року Божого 1877").

Фасади будинку чітко поділені на горизонтальні яруси. Партер рустований, з півциркульними вікнами, відділений від решти карнизом. Прямокутні вікна 2–3 поверхів з профільованими обрамленнями та сандриками — трикутними на другому та лінійними на третьому поверсі.

Інтер'єр вестибюлю та сходової клітки

На противагу строгим неокласицистичним формам фасадів будівлі, інтер'єр парадний, неоренесансний. Урочисте враження справляє широкий вестибюль, дзеркальне склепіння центральної частини якого підтримують два ряди подвійних колон тосканського ордеру. Бічні частини вестибюлю перекриті хрестовими склепіннями.

Зліва у ніші розміщений мармуровий бюст Юліана Захарієвичa (Julian Zachariewicz) — робота скульптора Юліуша Белтовського (Bełtowski, 1910 р.), встановлений у 1913 р. Навпроти  встановлена у 1990-х рр. пам'ятна стела "Борцям за волю України", виконана скульпторами Богданом Поповичем, Федором Василенком та Олегом Лясковським. На бронзовій плиті стели вилиті імена випускників та викладачів "Львівської політехніки", які в роки німецької окупації та комуністичного режиму віддали життя в боротьбі за волю України: Микола Шлаг, Петро Франко, Катерина Зарицька, Андрій П'ясецький, Андрій Ластовецький, Олекса Гасин.

З вестибюлю дев'ять сходинок ведуть вгору, у просторий передсінок, звідки є двері до коридорів, що ведуть до навчальних аудиторій на першому поверсі.

На другий поверх веде парадна сходова клітка з ліпними балюстрадами, прикрашеними декоративними металевими ліхтарями на п'єдесталах. Простір сходової клітки перекритий дзеркальним склепіннями з розпалубками, зі світловим ліхтарем у центрі. На другому поверсі сходи оточені по периметру аркадами, за якими — галереї, перекриті хрестовими склепіннями. Аркади — іонічного ордеру, з боку сходової клітки їх антревольти арок декоровані алегоричними скульптурами з цементу та гідравлічного вапна, що персоніфікують мистецтво та науку. Автором цих скульптур, а також алегоричних фігур поряд із обома сходовими клітками на третій поверх був скульптор  Еміль Шрьодль (Emil Schrödl).

Поліхромні розписи склепінь сходової клітки та вестибюлю виконані братами Маврицієм та Айзіґом Флеками (Maurycy, Eisig Fleck) за ескізами Юліана Захарієвича.

Актова зала

На другому поверсі, поряд зі сходовою кліткою, розміщена велика актова зала, яка вважається одним з найкрасивіших приміщень  будівлі. Зала — у два світла, її стіни почленовані подвійними тричвертними колонами коринтського ордеру, що підтримують антаблемент із карнизом на модульйонах. Між колонами — дзеркала, розписані 1884 р. художником Іваном Долинським з імітацією мармуру. Над антаблементом  спаровані каріатиди підтримують ще один антаблемент. Стеля пласка, декорована кесонами з позолоченою дерев'яною різьбою, розетами, майолікою. Одинадцять полів між каріатидами прикрашені картинами за ескізами Яна Матейка "Тріумф прогресу", що представляють цикл сцен розвитку людської цивілізації: 1. Створення людини; 2. Відповідальність людини за долю землі; 3.  Боже натхнення; 4. Вади людства; 5. Примарний тріумф сатани; 6. Пресвята Богородиця втішає тих, хто приходить до неї; 7. Поезія, Музика, Історія; 8. Скульптура, Живопис та Архітектура; 9. Винахід залізниці та парової машини; 10. Винахід телеграфу; 11. Суецький канал.

Ескізи, виконані на картонах, зберігаються сьогодні у Львівській картинній галереї. Їх виготовив художник Ян Матейко на замовлення імператора Франца Йосифа І у манері властивій для академізму ХІХ ст. Самі ж картини створені викладачами та учнями Краківської школи мистецтв, зокрема Юзефом Унєжицьким (Unierzycki), Тадеушем Лісевичем (Lisiewicz), Володимиром Лускіною (Włodzimierz Luskina), Каспаром Желяховським (Żelachowski), Олексієм Стражинським (Aleksy Strażyński), Влодзімєжом Тетмаєром (Włodzimierz Tetmajer), Людвіком де Ляво (de Laveaux), Вінцентієм Водзіновським (Wincenty Wodzinowski) та ін.

Дверні прорізи зали оформлені масивними декоративними десюдепортами, підлога вкрита паркетом.

Колишня бібліотека (тепер музей історії Політехніки)

На третьому поверсі в північній частині будинку розташована колишня бібліотека (ауд. № 214, тепер  Виставкова зала науково-технічної продукції університету). Проект інтер'єру зали розробив Юліан Захарієвич. Декоративне та скульптурне оздоблення виконав скульптор Тадеуш Сокульський (Tadeusz Sokulski) за ескізами Юліана Захарієвича (Жук, 2008, 217). Зала має дерев'яну стелю з різьбленими балками, між якими розміщено касетони, прикрашені інтарсією. Окрасою бібліотеки є різьблені дубові шафи, виконані в 1880 р. у формах фламандського ренесансу в майстерні Францішка та Юзефа Вчеляків (Franciszek, Józef Wczelak). Вони розміщені вздовж південної стіни. Над ними розташована антресоль, на яку ведуть з обох боків двоє дерев'яних гвинтових сходів, вмонтованих в шафи. Завдяки традиційній технології, що передбачає просочення дерев’яних деталей шаф натуральним воском, вони дотепер збереглися в доброму стані. Сьогодні в приміщенні розташований музей історії Політехніки.

Територія довкола будинку

Головний корпус Політехніки оточує великий сквер, у якому з боку вул. Архітекторської розташований арковий місток — перший у Галичині витвір із залізобетонних конструкцій (інженер Максиміліан Тулльє (Maksymilian Thullie), будівничий Францішек Заґурський (Franciszek Zagórski), 1892 р.). Місток був виготовлений як експонат для Загальної крайової виставки 1894 р., що відбулася у Стрийському парку. Поруч за часів Другої Речі Посполитої було споруджено пам'ятник польським орлятам.

У сквері з боку вул. Професорської також встановлений пам'ятник викладачам та студентам, які загинули в роки Другої світової війни (скульптори В. Попович, І. Хмiляр, 1976 р.).

Пов'язані місця

Опис

Пл. Святого Юра, 9 – корпус НУ "Львівська політехніка"

Детальніше про місце
Опис

Вул. Устияновича, 5 – корпус НУ "Львівська політехніка" (Лабораторія машин)

Детальніше про місце
Опис

Вул. Професорська, 1 – Бібліотека НУ "Львівська політехніка"

Детальніше про місце
Опис

Пл. Святого Юра, 2 – корпус НУ "Львівська політехніка"

Детальніше про місце
Опис

Вул. Князя Романа, 01-03 – корпус НУ "Львівська політехніка" (кол. "Палац справедливості")

Детальніше про місце
Опис

Вул. Князя Романа, 05 – корпус НУ "Львівська політехніка"

Детальніше про місце
Опис

Вул. Самчука, 14 – корпус кафедри фізичної культури Національного університету “Львівська Політехніка”

Детальніше про місце
Опис

Вул. Самчука, 14 – корпус кафедри фізичної культури Національного університету “Львівська Політехніка”

Детальніше про місце

Персоналії

Федір Василенко (р. н. 1947) — скульптор, доцент кафедри ДОА "Львівської політехніки", співавтор меморіалу "Борцям за волю України".
Вінцентій Водзіновський (Wincenty Wodzinowski) (1866–1940) — польський художник. Брав участь у розписі інтер'єрів "Львівської політехніки".
Францішек Юзеф Вчеляк (Franciszek Józef Wczelak) — львівський різьбар.
Юзеф Вчеляк (Józef Wczelak) — львівський різьбар.
Антон Гауфф (Anton Gauff) — архітектор.
Станіслав Людвік де Ляво (Stanisław Ludwik de Laveaux) — художник, брав участь у розписах актової зали.
Каспер Желяховський (Kasper Żelachowski) (1863–1942)— польський художник, поет, фотограф. Брав участь у розписах актової зали в будинку.
Францішек Заґурський  (Franciszek Zagórski) — будівничий.
Альфред Каменобродський (Alfred Kamienobrodzki) (1844–1922)— архітектор.
Зиґмунт  Кендзерський (Zygmunt Kęndzierski) (1839–1924) — архітектор.
Томаш Антоній Лісевич (Tomasz Antoni Lisiewicz) (1857–1930) — польський художник. Брав участь у розписі інтер'єрів "Львівської політехніки".
Влодзімєж Лускіна (Włodzimierz Luskina) (1849–1894) — польський художник. Брав участь у розписі інтер'єрів "Львівської політехніки".
Олег Лясковський (р.н. 1959) — скульптор, викладач кафедри ДОА "Львівської політехніки", співавтор меморіалу "Борцям за волю України".
Ян Матейко (Jan Matejko) (1838–1893) — видатний польський художник, автор ескізів картин для актової зали Політехніки.
Богдан Попович — скульптор, співавтор меморіалу "Борцям за волю України".
Тадеуш Сокульський (Tadeusz Sokulski) (1846 — ~1916)— львівський скульптор.
Олексій Стражинський (Aleksy Antoni Władysław Strażyński) (1852–1902) — польський художник. Брав участь у розписі інтер'єрів "Львівської політехніки".
Влодзімєж Тетмаєр  (Włodzimierz Tetmajer)(1861–1923) — відомий польський художник. Брав участь у розписі інтер'єрів "Львівської політехніки".
Максиміліан Тульє (Maksymilian Thullie) (1853–1939) — польський інженер, професор Політехніки, спроектував перший залізобетонний місток, розміщений біля будинку Політехніки.
Юзеф Унєжиcький (Józef Unierzyski) (1863–1948) — польський художник, професор Краківської політехніки, учень і зять Яна Матейка. Брав участь у розписі інтер'єрів "Львівської політехніки".
Айзіґ Флек (Eisig Fleck) — автор розписів в інтер'єрі будинку.
Маврицій Флек (Maurycy Fleck) — автор розписів в інтер'єрі будинку.
Франц Йосиф І (Franz Jozef I) (1830–1916) — імператор Австро-Угорщини.
Хміляр І. — скульптор, співавтор дизайну пам'ятника на території будинку.
Еміль Шрьодль (Emil Schrödl) — скульптор, автор алегоричних скульптур в інтер'єрі будівлі.

Організації

Джерела

1. Володимир Вуйцик, Роман Липка, Зустріч зі Львовом, Путівник, (Львів: Каменяр, 1987), 106–107
2. Ірина Дида  Головний корпус Львівської політехніки. (Львів: вид-во НУ "Львівська політехніка", 2000)
3. Львів. Туристичний путівник, (Львів: Центр Європи, 1999), 198–201
4. Lwów. Ilustrowany przewodnik,(Lwów: Centrum Europy — Wrocław: Via Nowa, 2001), 114–115
5. Mieczysław Orłowicz Przewodnik po Lwowie, (Lwów, 1925), 158
6. Олександр Жук, "Мистецтво дизайну у творчості Юліана Захарієвича", Вісник Національного університету "Львівська політехніка", № 632, Архітектура, ред. Б. С. Черкес (Львів, Видавництво НУ "ЛП", 2008), 216–218
7. Олександр Жук, Роман Зінкевич, Головна будівля Львівської політехніки, (Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2008)

Авторка опису — Христина Харчук
Редакторка — Ольга Заречнюк

Матеріали з Міського медіаархіву

Пов'язані зображення