Ґабріель Сокольницький

1877-1975
ID: 268
Інженер-електрик, підприємець, власник та акціонер кількох електроінсталяційних фірм, ректор та багаторічний професор Львівської політехніки. Реалізував низку проектів з електрифікації міст та промислових підприємств у міжвоєнній Польщі.

Після закінчення навчання у Політехніці Дармштадту, Ґабріель Сокольницький у 1901-1903 роках працював асистентом професора Романа Дзєслевського (Roman Dzieślewski) на кафедрі загальної електротехніки у Львівській політехніці.

Професор Дзеслєвський відразу ж залучив молодого здібного асистента до практичних робіт. Директор Міських електричних закладів Йосиф Томіцький (Józef Tomicki) залучив як експертів професорів Львівської політехніки Дзеслєвського, Фідлера і асистента кафедри Сокольницького до комісії з пробного пуску нового генератора фірми "Сіменс&Гальске" (Siemens&Halske) на електростанції на вулиці Сахарова у Львові 10 січня 1902 року.

Із 1903 до 1913 року Сокольницький був співвласником і технічним керівником електроінсталяційної фірми "Сокольницький&Віснєвський" (Sokolnicki&Wiśniewski). Фірма мала свою фабрику у Львові на вулиці Залізничній, 38 (раніше Na Błonie). Офіс фірми був розміщений на вулиці Словацького, 18, а магазин виробів – на вулиці Академічній, 18 (тепер проспект Шевченка). 19 січня 1911 року фірма "Сокольницький&Віснєвський" отримала дозвіл відкрити філіал у Кракові на вулиці Братській, 8 (Bracka). У 1938 році дирекція, технічний відділ та відділ продажу були розташовані на Ставропігійській, 3 (раніше Dominikańska).

Фірма виготовляла власні електричні лічильники і амперметри, розробляла і виконувала проекти електропостачання. Фірма не займалася дрібними проектами на кшталт інсталяції електропроводки у окремих помешканнях, а бралася за масштабні та відповідальні завдання як електрифікація міст чи промислових підприємств. У ході цих робіт Сокольницький набув важливого досвіду у новій незвіданій тоді енергетичній галузі.

У березні 1912 року за проектом та під наглядом Ґабріеля Сокольницького збудували та ввели у дію електростанцію та електричну мережу у містах Новий Сонч та Ясло.

У 1913 році Ґабріель Сокольницький переходить на посаду приватного доцента Львівської політехніки з циклом лекцій "Проекти і кошториси електричних установок" і "Електротехнічна енциклопедія". Одночасно він організував фірму "Сокольницький – бюро порад і електротехнічних проектів" (Biuro Porad i Projektów Elektrotechnicznych), а у 1916 році отримав державну ліцензію і титул "приватного інженера". У цих роках він розробив проект будівництва електростанції та електричних мереж у Кросно, Жешові, Закопане, а також проект переведення частини мережі постійного струму Львова на змінний. У 1917 році інженер розробив проект передавання електроенергії від Дрогобича (з приватної електростанції на нафтопереробному заводі фірми "Galicja") до її нафтопромислів у Бориславі з застосуванням напруги 35 кВ. Лінія електропередачі такої напруги була першою у Галичині.

Зацікавлення Ґабріеля Сокольницького не обмежувалися електрифікацією. Як дослідила Барбара Ґєршевська (Barbara Gierszewska), у 1913 році Сокольницький був одним зі співвласників фірми "Polskie Towarzystwo Kinetofonu Edisona. Spółka z o.р.". Фірма отримала виняткову ліцензію на кінетофони у Галичині та Буковині, що дозволяли синхронне сполучення зображення та звуку при показі кіно.

Сокольницький відстоював ідею спорудження потужних електростанцій на базі розвіданих енергетичних ресурсів, як, зокрема, родовища вугілля чи водні запаси. Адже будівництво локальних електростанцій у містах неминуче зіштовхувалося з проблемою довезення до них значних обсягів палива та екологічними наслідками його спалювання у житлових агломераціях.

Сокольницький був одним із ініціаторів будівництва потужної електростанції у Бориславі, на базі попутного газу з нафтових свердловин. У 1917 році увійшов з акціями у спілку з обмеженою порукою "Об`єднана електростанція" (Sp. z o.p. "Elektrownia Związkowa"), створеної для спорудження цієї електростанції. На перших зборах спілка обрала його виконавчим директором. Спершу викупили існуючу електростанцію у фірми "Абрахам Собель і с-ка" (Abraham Sobel i s-ka), а згодом придбали земельну ділянку для будівництва нової. Намічали теж побудувати велику електростанцію на торфі, для цього викупили поклади торфу в Струтині, біля Долини. Від електростанцій у Бориславі та Долині запроектували дві лінії напругою 100 кВ до Стрия та Львова. Перша світова війна перекреслила ці плани.

Повоєнна розруха змусила погодитися на те, що електростанцію у Бориславі збудувала приватна французька нафтовидобувна фірма "Прем’єр", проте Сокольницький з однодумцями добилися, щоб електростанція не обмежувалася виробництвом електроенергії лише для власних потреб нафтовидобутку, а стала регіональною. У 1924 році за участі Сокольницького створили акціонерну спілку "Підкарпатське електричне товариство" (Podkarpackie Towarzystwo Elektryczne S. A.we Lwowie). Через декілька років спілка викупила електростанцію "Прем’єр" і розпочала будівництво лінії електропередач у 15 кВ від регіональної електростанції Борислава до комунальних електромереж Дрогобича, Стрия, Трускавця та Самбора.

У 1925 році Ґабріель Сокольницький розробив проект з переведення електростанції і електричної мережі міста Самбора, збудованих у 1908 році, з постійного струму на змінний. Потужність генераторів зросла вп’ятеро. У 1930 році на пропозицію Сокольницького міська рада Самбора уклала угоду з Підкарпатським електричним товариством на гуртове постачання електроенергії з електростанції в Бориславі.

Паралельно з викладацькою роботою, Ґабріель Сокольницький розробив проекти перебудови електростанцій та мереж у Жовкві, Перемишлі, Сяноку. Спроектував і збудував електростанції та мережі у Раві Руській, Ходорові, а також нові лінії електропередач та підстанції у Дрогобичі, Станіславові, Стрию, Надвірній, Кременці, Старому Самборі, Кракові, Перемишлі, Ярославі і Тарнові. Реалізацією деяких проектів він керував особисто.

Водночас Сокольницький очолював кафедру електричного освітлення (згодом електричного устаткування), а у 1928-1929 роках був деканом механічного факультету.

У 1931-1932 роках Ґабріеля Сокольницького обрали ректором Львівської політехніки. У часі виконання ректорських функцій, Сокольницький розробив масштабний проект електрифікації Львівського воєводства. За його проектом, скріпленим печаткою "Ґабріель Сокольницький, професор львівської Політехніки, приватний інженер – електротехнік з державною ліцензією", затвердили державну 9-річну програму будівництва електричних мереж напругою 30 кВ від Львівської електростанції до Жовкви, Яворова, Рави-Руської, Пустомит, Городка та інших міст, що дозволило ліквідувати місцеві нерентабельні локальні електростанції.

На ректорські посаді перед Сокольницьким виникали й суттєві етичні випробовування. У 1932 році розпочалися антисемітські нападки частини студентів "ендецьких" поглядів, що оголосили страйк і не допускали до занять євреїв. Реакція Сокольницького була рішучою. 23 травня він оголосив про тимчасове закриття Львівської політехніки. У інтерв’ю польському державному телеграфному агентству на запитання журналіста, коли розпочнеться діяльність Політехніки, ректор повідомив таке: "Вважаю святиню науки спрофанованою. Глибоко задумуюся над можливістю самому вжити силових заходів для придушення сваволі і подальшої компрометації навчальної автономії. Тому ще не знаю, коли дозволю відновити навчання".

У межівоєнний період професор Сокольницький мешкав на вулиці Русових, 1 (раніше Wiśniowieckich). Сокольницький пережив трагічні події Другої світової війни, вбивство львівських вчених і керував кафедрою у післявоєнні роки навіть у вельми похилому віці.

Попри те, що після війни більшість польського населення Львова була змушена покинути місто та переїхати до Польщі в новоутворених кордонах, Ґабріель Сокольницький залишився. У 1944-1961 роках він завідував кафедрою електростанцій, мереж і систем, а у 1961-1964 роках – кафедрою електростанцій.

У спогадах про Сокольницького, його молодший колега професор Ростислав Курендаш відзначав його шляхетну поставу, благородні манери та почуття гумору. Наводить він і курйозний та водночас сміливий вчинок професора. На святкуванні його ювілею, вже у радянські часи, Ґабріель Сокольницький зазначив, що він "до війни був капіталістом з власним електротехнічним підприємством, тому при соціалізмі, як колишній експлуататор, можливо й не заслуговує аж такої пошани". Заскоченим радянським кураторам нічого не залишилося, як пропустити сказане повз вуха.

На прощальному вечорі у 1965 році з приводу його виходу на пенсію, Сокольницький всіх довго смішив. "Якось, розпитуючи про свого давнього знайомого, що працював у Сіменса в Берліні, я почув, що він ще залишається на фірмі, але як апендикс: не виконує жодної функції, проте часами й шкодить. То ж щоб про мене так не говорили – я відходжу на пенсію".

Ще одну цікаву історію, розказану Сокольницьким про своє минуле, запам’ятав професор Львівської політехніки Антон Маліновський. "Дуже давно я отримав замовлення на електрифікацію маєтку одного поміщика з палацом і фільварком (можливо це у Підкамені, де перед І Світовою війною фірма Сокольницького, як згадано в Czasopismie Technicznym, розробляла проект і виконувала електроінсталяційні роботи – прим. автора). Замовник прислав поверховий план будинку, де детально зазначив кількість бажаних ламп у покоях, а у господарських приміщеннях вказав лише короткі позначки – 1 dz, 2 dz. Змушений був поїхати до нього – ці позначки дуже мене заінтригували. Виявилося, що в цих приміщеннях стояли віялки, якими відсіювали зерно від полови, а 1 dz, 2 dz. – то одна чи двоє dziewcząt, що їх крутили. Так я довідався, що крім джоулів, кіловатів і кінських сил роботу можна ще вимірювати і в дівчачих силах".

Помер Ґабріель Сокольницький у 1975 році у віці 98 років, похований на кладовищі у Брюховичах, де він мешкав з другої половини 1930-х років.

Пов'язані історії

Пов'язані місця

Опис

Вул. Бандери, 12 – Національний університет "Львівська політехніка"

Працював на кафедрах загальної електротехніки, електричного освітлення, електростанцій, мереж і систем.

Детальніше про місце
Опис

Вул. Сахарова, 1 - Eлектростанція постійного струму

Був членом комісії із пробного пуску нового генератора фірми "Сіменс&Гальске" на місцевій електростанції.

Детальніше про місце
Опис

Вул. Словацького, 18 – житловий будинок

Тут знаходився офіс фірми "Сокольницький&Віснєвський".

Детальніше про місце
Опис

Залізнична, 38 - житловий будинок

Співвласник і технічний керівник електроінсталяційної фірми "Сокольницький

Опис

прсп. Шевченка, 18 - житловий будинок

Тут знаходився магазин виробів електроінсталяційної фірми "Сокольницький

Опис

Ставропігійська, 3 - житловий будинок

У 1938 році тут розташовувалися дирекція, технічний відділ та відділ продажу електроінсталяційної фірми "Сокольницький

Опис

Русових, 1 - житловий будинок

Проживав в цьому будинку у міжвоєнний період.

Організації

Джерела

  1. Державний архів Львівської області (ДАЛО) 1/11/1161.
  2. ДАЛО 1/18/715.
  3. ДАЛО 1/18/1873.
  4. ДАЛО 1/36/1508.
  5. ДАЛО 2/26/216.
  6. ДАЛО 3/1/4673.
  7. ДАЛО 3/1/5095.
  8. ДАЛО 3/1/5350.
  9. ДАЛО 27/4/340.
  10. ДАЛО 27/4/600.
  11. Центральний державний історичний архів України у Львові (ЦДІАЛ) 224/1/1.
  12. ЦДІАЛ 224/1/89, 98, 100,101, 121, 134, 136, 198.
  13. ЦДІАЛ 726/1/798.
  14. "Oświadczenie rektora Sokolnickiego w sprawie zawieszenia wykładów", Gazeta Lwowska, 26.5.1932.
  15. Gabriel Sokolnicki, "Gospodarka w elektrowniach publicznych bez odpisów", Codzienna Gazeta Hadlowa, 7-8. 03. 1937.
  16. Микола Буцко, "Ґабриель Сокольницький", Львівський політехнік, 1993.
  17. Ростислав Курендаш, "Піонер електрифікації Західної України", Львівський політехнік, 4.10.1995.
  18. Gabriel Sokolnicki, Elektrownia miejska w Nowym Sączu, Lwów, 1914.
  19. 19. Zbysław Popławski, "Dzieje Politechniki Lwowskiej. 1844-1945",(Wrocław, Warszawa, Kraków, 1992).
  20. 20. Микола Буцко, Відомі вчені Державного університету "Львівська Політехніка" 1844 – 1994, (Львів, 1994).
  21. 21. "Національний університет "Львівська Політехніка",Київ, 2009.
  22. Jerzy Hickiewicz, "Gabriel Sokolnicki(1877-1975)", Polacy zasłużeni dla elektryki, (Warszawa- Gliwice – Opole, 2009), 711 с.
  23. Jerzy Hickiewicz, Gabriel Sokolnicki (1877-1975), Roman Dzieślewski, (Warszawa-Rzeszów-Tarnów- Gliwice – Opole, 2014). 280 с.
  24. Andrij Kryżaniwskij, "Prąd ształy czy przemienny. Jak to było na początku elektryfikacji Lwowa", Zeszyty Naukowe Wydziału Elektrotechniki i Automatyki Politechniki Gdańskiej, Nr. 43, (Gdańsk, 2015).

Автор – Андрій Крижанівський
Музей історії електрифікації Львівщини

Редагування – Тарас Назарук