Юліуш Войцех Белтовський

1852-1926
ID: 80
Різьбар, скульптор, майстер ужиткового мистецтва, живописець, педагог.

Юліуш Войцех Белтовський (Juliusz Wojciech Bełtowski) (1852 р., Новий Тарг, Польща – 18.07.1926 р., Львів) – сницар, скульптор, майстер ужиткового мистецтва, живописець, педагог.

Розпочав своє професійне навчання в італійських та французьких сницарських приватних майстернях, отримавши там навички творчої роботи в декількох різних напрямках ужиткового мистецтва. Потім, приблизно у 1875–1877 рр., він працював у Парижі, де керував першим ательє декоративного меблярства, і у 1876 р. двічі отримував другу нагороду на конкурсах за свої роботи. У 1877 р., після участі у виготовленні трону для Папи Римського Пія ІХ, був запрошений до керівництва італійською майстернею художнього ремесла Санврези (Sanvrezy). Вироби цієї майстерні на паризькій виставці у 1878 р. були відзначені золотою медаллю, а за власну творчу роботу Белтовський отримав срібну медаль.

Відсутність академічної художньої освіти, а також праця в галузі ужиткового мистецтва, насамперед сницарства, в майбутньому мали значний вплив на мистецькі смаки скульптора та стилістику його творів. Як майстер пластики, він сформувався під значними впливами французької та італійської скульптурних шкіл доби історизму з їхнім класицизуючим академізмом, який часто існував у нього в поєднанні з реалістичним або романтичним трактуванням образу.

У 1880 р. Белтовський повернувся до Польщі та оселився у Львові. У вересні 1881 р. отримав промислову концесію на виготовлення скульптури та проведення каменярських робіт. У 1882 р. були розширені старі та відкриті нові відділи столярства, токарства та сницарства у Львівській школі художнього (артистичного) промислу (з 1893 р. – Державна промислова школа, тепер – Коледж ім. І. Труша), і у 1885 р., після складання іспитів у цісарсько-королівському Музеї мистецтва та промислу у Відні, Белтовського запросили до неї викладачем сницарства та орнаментального моделювання. З цього часу все його життя протягом 40 років було пов'язано з цим навчальним закладом. Тут він одружився з викладачкою вишивки, українкою за походженням, Катериною Рибак; пережив усі реорганізації школи; виховав велику кількість учнів, окремі з яких стали непересічними майстрами львівської пластики; двічі був відзначений за свою педагогічну діяльність. Як творча особистість, він пройшов великий шлях скульптора, що працював на межі двох мистецьких епох: історизму та модернізму, зокрема сецесії.

Як митець, Юліуш Белтовський був всебічно обдарованим. Як скульптор, він працював у всіх техніках із використанням різних матеріалів у різноманітних жанрах, був відомим проектантом і майстром ужиткового мистецтва. Творчий спадок Юліуша Белтовського можна поділити на декілька великих груп відповідно до видів мистецтва, їх жанрів та роду призначення творів. Це портретна, монументальна, монументально-декоративна, декоративна, меморіальна, релігійна, ужиткова пластика. Він був також проектантом і реставратором храмових інтер'єрів, реалізованих або безпосередньо ним, або під його керівництвом; живописцем, який малював ікони та картини релігійного змісту для храмів; митцем, який пробував себе у створенні архітектурних проектів тощо.

Він виховав цілу плеяду сницарів, серед яких провідне місце займали українці: Мар'ян Франчук, Іван Пастернак, Іван Лугов'як, Дмитро Стащишин та ін. У гроні відомих львівських скульпторів – вихованців Юліуша Белтовського: Людвік Тирович (1861–1930), Софія Зелінська з П'єцольдів (1894–1944), Юлія Смолька, Станіслав Пліхаль (бл. 1874 – ?), Юзеф Стажинський (1890–1961), Броніслав Солтис (1869–1942), Людвік Репіховський (бл. 1865 р. – після 1939 р.), Францішек Бернат (1879 р. – після 1939 р.), Іван Севера (1891–1971) та інші.

Майстерня скульптора у Львові була розташована в будинку №22 на вул. Коперника. Активно працював приблизно до сер. 1910-х рр. Останні його роботи – це нереалізовані проекти скульптурних груп для Головного залізничного вокзалу (1922) та меморіальна дошка Cофії Стшалковської на будинку Виховного інституту на вул. Зеленій у Львові (1924).

Похований на Янівському цвинтарі у Львові.

Пов'язані місця

Опис

Вул. Мечнікова – Личаківський цвинтар

Детальніше про місце
Опис

Вул. Шевченка – Янівський цвинтар

Детальніше про місце
Опис

Вул. Бандери, 12 – Головний корпус Національного університету "Львівська політехніка"

Детальніше про місце
Опис

Пл. Двірцева, 1 – Центральний залізничний вокзал

Детальніше про місце
Опис

Вул. Листопадового Чину, 08 – готель

Детальніше про місце
Опис

Просп. Свободи, 28 – Oперний театр

Детальніше про місце
Опис

Просп. Свободи, 20 – Національний музей ім. А. Шептицького

Детальніше про місце
Опис

Вул. Снопківська, 47 – Львівський коледж декоративного та ужиткового мистецтва

Детальніше про місце
Опис

Вул. Вірменська, 7 – cобор Успення Пресвятої Богородиці / Вірменський собор

Детальніше про місце
Опис

Вул. Генерала Чупринки, 060 – житловий будинок

Детальніше про місце

Праці та проекти

Твори:

1877 р. – робота над троном для Папи Римського Пія ІХ.
1878 р. – невизначена робота скульптора, за яку він отримав срібну медаль на виставці в Парижі.
1881 р. – рельєф “Сикстинська мадонна” за Рафаелем (Raffaello Santi). Дерево, різьблення.
1882–1883 рр. – фігури “День” та “Ніч”. Копія в дереві з фігур Мікеланджело (Michelangelodi Buonarroti) в гробниці Медичі (Medici) у Флоренції. Були закуплені до мистецької збірки Лянцкоронських (Lanckorońscy).
1887 р. – 1) Алегорії “Психологія” та “Педагогіка”. Дерево, різьблення; 2) Рельєф “Скривджена”. Дерево, різьблення; 3) Мадонна з ангелами. Дерево, різьблення.
1889 р. – портрет цісаря Франца Йозефа І (Franz Josef I) в декоративних рамах. До 1919 р. знаходився в залі засідань Промислового музею у Львові.
1890 р. – “Розмова з папугою”. Різьблення у дереві.
1892 р. – “Бій півнів”. Різьблення у дереві.
1892–1893 р. – проект пам'ятника Тадеушу Костюшку (Tadeusz Kościuszko) у Чикаго під назвою “Апофеоз Костюшка”. Відзначений конкурсною комісією.
1893 р. – “Христос” та “Чотири євангелісти”. Рельєфи в дереві для обкладинки Євангеліє Папи Римського Леона ХІІІ.
1893–1894 рр. – великий рельєф “Полювання Зиґмунта І на ведмедя”. Гіпс. Національний музей у Вроцлаві.
1894 р. – 1) портрет гр. Аґенора Ґолуховського (Agenor Gołuchowski). Теракота; 2) скульптурна алегорична група під назвою “Sto lat upadli i nie umarli” до сторіччя повстання під керівництвом Костюшка. Гіпс. Була подарована місту. Не збереглася.
1895 р. – вівтар для костелу кармелітів у Львові. Дубове дерево, різьблення.
1896 р. – 1) плакетка “Віт Ствош”. Гіпс. Львівська галерея мистецтв; 2) “Голова Христа”. Бронза, лиття. Інший варіант – різьблення в дереві; 3) рельєф “Пієта”. Бронза, лиття. Інший варіант – різьблення в дереві; 4) рельєф “Лев, що чатує”. Бронза; 5) створення наскельного рельєфу “Сплячого лицаря” в Косцєльській долині у Татрах.
До 1897 р. – рельєф “Полювання князя Радзивила у Несвіжу”. Гіпс. Був подарований автором Товариству “Скала”. Не зберігся.
1897–1898 рр. – “Мадонна” для великого вівтаря парафіяльного костелу в Сарнках Дольних. Різьблення по дереву.
1898 р. – 1) участь у конкурсі на пам'ятник Адамові Міцкевичу (Adam Mickiewicz) у Львові; 2) бюст Адама Міцкевича. Національний музей у Кракові; 3) бюст Адама Міцкевича на постаменті для Нового Таргу. Мармур.
1898–1899 рр. – скульптура Полігімнії для аттику Великого міського театру у Львові.
1890-і рр. – проект дивану у стилі неоренесанс. Дерево, різьблення, тканина. Виконавець – учень Белтовського, Іван Пастернак. Львівський історичний музей.
1900–1901 рр. – випуклий рельєф “Боротьба стрільця з орлом”. Різьблення в дереві. Для санаторію у Ворохті, проект і архітектурні плани якого були виконані власноруч скульптором.
1900–1902 рр. – рельєфні фігури Христа та Богоматері, 12 рельєфів із зображенням апостолів на лавах для почесних громадян та поліхромний рельєф для катедрального костелу в Перемишлі.
1901 р. – Автопортрет. Теракота.
1901–1902 рр. – рельєф “Христос вручає ключі св. Петру”.
1902–1903 рр. – декілька надгробків для кладовищ в Новому Таргу та Вольхньова (Wolchniów).
1903 р. – 1) плакета “Скульптор Тадеуш Вишневецький”. Мідь, гальванопластика. Львівська галерея мистецтв; 2) пам'ятник королю Владиславові Ягелло (Ягайло) (Władysław II Jagiełło) для м. Городок на Львівщині з приводу річниці Ґрюнвальдської битви. В минулому – одна із найбільш відомих робіт скульптора. Пам'ятник був знищений у 1942 р.; 3) медальйон із профільним портретом Зиґмунта Ґорґолевського (Zygmunt Gorgolewski). Розташований: а) вестибюль Театру опери та балету у Львові; б) вестибюль Промислової школи, де він був директором. Гіпсова модель портрету – у Львівській картинній галереї.
1904 р. – 1) декоративна плакетка “Катерина Рибак-Белтовська”. Бронза, лиття. Львівська галерея мистецтв; 2) портрет гр. Фердинанда Гомпеш-Больгайма (Ferdinand Hompesch-Bolheim) для м. Руднік біля Ніско. Бюст на постаменті; 3) проект надгробного пам’ятника Петру Хмельовському на Личаківському цвинтарі. Не реалізований.
Бл. 1904 р. – бюст Ґжегожа Пірамовича на фасаді Педагогічного інтернату ім. Ґ. Пірамовича на вул. 29 Листопада, буд. №6 (тепер – вул. Коновальця), арх. Казимир Мокловський. Не зберігся.
1904–1905 рр. – надгробний пам'ятник на могилі вірменського архієпископа Ісаака Миколая Ісаковича. Личаківський цвинтар у Львові. Пісковик.
1904–1905 рр. – фігура Христа у гробі. Для парафіяльного костелу в Новому Таргу.
1905 р. – 1) пам'ятник королю Владиславові Ягелло для міста Новий Сонч. Повтор пам'ятника для м. Городок на Львівщині з 1903 р. з приводу річниці Ґрюнвальдської битви; 2) пам'ятник вірменському архієпископові Ісааку Миколаю Ісаковичу. Білий мармур, алебастр, бронза. Інтер'єр Вірменської церкви у Львові.
1906 р. – 1) бюст Елізи Ожешко (Ожешкової) (Eliza Orzeszkowa) для інтер'єру Міського театру; 2) проект пам'ятника Тадеушу Костюшку у Вашингтоні. Третя нагорода в конкурсі.
Кін. 1890-х – поч. 1910-х рр. – рельєфи “Театр”, “Музика”, “Живопис”, “Скульптура” та “Архітектура” на фасаді будинку №60 на вул. Генерала Чупринки (арх. Іван Левинський).
1910 р. – пам'ятник Юліану Захарієвичу. Каррарський мармур. Інтер'єр головного корпусу Львівської політехніки.
1912–1913 рр. – алегоричні рельєфи “Промисловість”, “Техніка”, “Сільське господарство”, “Гірництво” та “Торгівля” на фасаді будинку №8 на вул. Листопадового чину (арх. М. Лужецький).

Інші роботи:

– Різні медальйони із портретними зображеннями сучасників та відомих особистостей, серед яких: Тадеуш Жулінський, Мойсей Бейзер, Богдан Залєський, Міхал Бобжинський, Марія Конопницька, Людвік Вєжбицький, а також Дарвін (Charles Darwin), Мазепа, Коперник (Mikołaj Kopernik) тощо.
– Карбовані медалі, плакетки, монети, скульптурні прикраси на побутових предметах, ювелірні скульптурні вироби із дорогоцінних металів, художнє різьблення по каменю, дереву, кості.
– Декілька іконостасів на Лемківщині.

Джерела

Джерела:
  1. Biriulow J., Rzeźba lwowska od płowy XVIII wieku do 1939 roku (Warszawa: Neriton, 2007), 134-137.
  2. Biriulow J., Secesja we Lwowie (Warszawa: Krupski i S-ka, 1996), 13, 37, 67, 160.
  3. Lwów. Ilustrowany przewodnik (Lwów: Centrum Europy, Wrocław:Via Nova, 2006), 69, 95, 114, 129, 182, 197, 277.
  4. Nicieja S. S., Cmentarz Łyczakowski we Lwowie w latach 1786–1986. (Wrocław-Warszawa-Gdańsk-Łódź: Zakład Narodowy imienia Ossolińskich, 1989), 450.
  5. Pietriakowa F., Pomnik Adama Mickiewicza we Lwowie. Z dziejów powstania, Przegląd Wschodni. Historia i współczesność Polaków na Wschodzie, T. III, zeszyt 2 (10), 1994, 215-232.
  6. Słownik Artystów Polskich y obcych w Polsce działających. Malarze, rzezbiarze, graficy, T. I (Warszawa: Instytut sztuki Polskiej Akademii Nauk, 1971), 126-127.
  7. Sprawozdanie c. k. Państwowej Szkoły Przemysłowej we Lwowie za rr. szk. 1893–1926 (Lwów).
  8. Бірюльов Юрій, Мистецтво львівської сецесії (Львів: Центр Європи, 2005), 43, 105, 107, іл. 274-277.
  9. Глембоцька Г., Новіков А., Юліуш Войцех Белтовський і мистецтво скульптури у Львові кін. ХІХ – поч. ХХ ст., “Народознавчі зошити” (Львів), січень-квітень 2005, зошит 1-2 (61-62), 109-131.
  10. Гранкін П., Соболєвський Є., Львівський оперний театр: історія будови і реставрації, “Будуємо інакше”, 2000, №6, 44-45; 2001, №1, 37-44.
  11. Львів. Туристичний путівник (Львів: Центр Європи, 1999), 532.
Автор – Галина Глембоцька
Літературний редактор – Юлія Павлишин