Тадеуш Блотницький

Тадеуш Блотницький (Tadeusz Błotnicki) (8.10.1858, Львів – 24.03.1928, Краків) – скульптор, мистецький критик, публіцист.

Син літератора, політичного діяча, рисувальника, скульптора та літографа Едварда Блотницького (9.01.1830, Тарнув – 28.05.1880, Львів), племінник живописця Юліуша Блотницького (? – 7.08.1865, Унів, неподалік від Рави-Руської). Навчався в реальній школі у Львові. Під час навчання часто разом зі своїми родичами відвідував майстерні живописця Анджея Грабовського (Andrzej Grabowski) та скульп. Париса Філіппі (Parys Filippi), навколо яких завжди гуртувалася мистецька молодь міста. Саме в цих майстернях він отримав перші навички рисунку та моделювання. Пізніше, в 1874–1876 рр., навчався в Краківській школі образотворчих мистецтв (з 1901 р. – Краківська академія мистецтв) у скульп. Марцелія Ґуйського (Marceli Gujski). У 1877–1879 рр. відвідував заняття у Віденській академії мистецтв. Після кількарічної подорожі по Італії бл. 1883 р. повернувся до Львова. Працював у Львові протягом 1880–1885 рр. (за іншими даними в 1883–1885 рр.) та 1905–1914 рр. Починаючи з 1877 р., Тадеуш Блотницький постійно брав участь у львівських художніх виставках. У 1905 р. у Міському промисловому музеї відбулася персональна виставка скульптора, після закінчення якої Блотницький подарував низку своїх виставочних робіт цьому музею. Відомо, що в період свого перебування у Львові він проводив курс рисунку та моделювання у Вільній академії Підгородецького у Львові та у Львівській політехніці (1907–1910).

Під час Першої світової війни переїхав до Кракова, де протягом декількох років викладав костюмологію у Державній промисловій школі для жінок та Міській драматичній школі.

Як скульптор, працював у гіпсі, камені, металі, різних керамічних техніках тощо. Використовував також техніку гальванопластики. Його твори були різноманітними за жанрами. Він виконував релігійні, алегоричні, жанрові композиції, але в його творчості завжди переважав портрет: погруддя, медальйони, плакетки тощо. Він створив скульптурні портрети відомих діячів польської політики, науки та культури: Францішека Смольки, Ігнатія Падеревського (Ignacy Paderewski), Тадеуша Костюшка (Tadeusz Kościuszko) (всі – у збірці Львівської галереї мистецтв), а також етнографа Оскара Кольберга (Oskar Kolberg), історика Стефана Бущинського, живописця Юліуша Коссака (Juliusz Kossak), драматурга Адама Бальціковського, письменника Артура Грушецького (Artur Gruszecki), викладачів Яґеллонського університету д-ра Раціборського (Raciborski) та д-ра Тайхманна (Teichmann) тощо.

Важливе місце в його творчості займала монументальна та меморіальна пластика. Найвідомішими пам'ятниками роботи Тадеуша Блотницького у Львові були: криниця з кам’яною фігурою Світезянки – героїні балади Адама Міцкевича (Adam Mickiewicz), що до 1945 р. прикрашала сквер біля палацу Бєльських на пл. Галицькій, 10; пам’ятник учаснику боротьби за незалежність Польщі, президенту палати депутатів австрійського парламенту та ініціатору зведення кургану на Високому Замку на честь 300-річчя польсько-литовської унії 1569 р. Францішкові Смольці (1810–1899); меморіальна дошка Северина Гощинського (Seweryn Goszczyński) на вул. Фредра, 2; скульптура Папи Пія ІХ в церкві св. Юра у Львові; пам'ятник на могилі відомого президента Львова Міхала Міхальского (1909) на Личаківському цвинтарі у Львові та інші. Він також створив пам’ятники Адамові Міцкевичу в Станіславі (1898), Тарнові (1901) та Вєлічці (1903) біля Кракова, пам'ятник Тадеушовi Костюшку в Самборі Львівської обл. (1906 р., не зберігся) та в м. Ясло Новосондецького воєводства (Польща); пам'ятник маршалу Пілсудському в Перемишлі, Елізі Ожешко (Eliza Orzeszkowa) у Вільно, великий надгробний пам'ятник на могилі вчителя різьблення Тадеуша Блотницького і викладача Краківської школи образотворчих мистецтв Марцелія Ґуйського на Краківському кладовищі, епітафію із зображенням д-ра Мавриція Феріха (Maurycy Fierich) в костелі св. Анни в Кракові (1891) тощо. Серед інших робіт скульптора, що являють собою приклад алегоричної та релігійної скульптури в творчості автора, – група “Драма” в театрі ім. Ю. Словацького у Кракові та 2 скульптурні фігури ангелів у вигляді каріатид за проектом Яна Матейка (Jan Matejko) в Маріяцькому костелі у Кракові (1890).

За своєю стилістикою його твори являли собою досить характерну для доби історизму сукупність класицистичних і реалістичних традицій. На поч. ХХ ст. в його творах з'являються елементи сецесії та символізму, які можна спостерігати в низці станкових творів (наприклад, цикл “На землі”) та в монументально-декоративній пластиці, що була пов'язана з львівською архітектурою. Зокрема, в цей період він брав участь в оздобленні будинків на вул. Січових Стрільців, 12 (1913), арх. Роман Фелінський (Roman Feliński); вул. Коперника, 3 (1909), арх. Альфред Захаревич (Alfred Zachariewicz); вул. Коциловського, 15 (1911), арх. Юліан Пінкерфельд (Julian Pinkerfeld), Генрик Заремба (Henryk Zaremba), з рельєфами “Залізничник, автомобіліст і льотчик”, “Робітник і муза”, “Стародавні філософи”, “Прикутий Прометей”, “Танець” тощо.

Як мистецький критик та публіцист, писав рецензії на мистецькі виставки переважно для львівських періодичних видань. Опублікував дві свої роботи: “Про пропорції людського тіла” (O proporcjach ciała ludzkiego, "Kształti barwa”, 1912, №1) та “Нариси з історії костюмів та їх зв'язок з історією вишивання і тканин” (“Zarys historii ubiorów z uwzględnieniem historii haftówitkanin”, Kraków, 1930). Опублікував статтю про Париса Філіппі у періодичних виданнях “Czas” (1905, №88) та “Słowo Polskie” (1905, №90).