ID:

Дерев'яна церква Пресвятої Трійці була споруджена у XVII ст. у селі Сихів (1683). У кадастрі 1850 р. згадуються сама церква, невелика дзвіниця та прилеглий цвинтар. Церкву відремонтували у 1875 р. та капітально відреставрували у 1932–1933 рр., коли під неї підвели новий кам'яний фундамент. Парох Андрій Іщак (1887–1941), пізніше беатифікований Папою Іваном Павлом II, був убитий радянськими солдатами неподалік від церкви. Він похований на церковному цвинтарі. У 1969 р. під керівництвом Богдана Кендзьорського проведено реставрацію. Церква діяла до 1960-х рр., коли її закрили та перетворили на музей. Місцеві мешканці Сихова знову відкрили її у 1990 р. як греко-католицький храм, а в 1994 р. було відреставровано внутрішній розпис.

Колишній костел Пресвятої Діви Марії Королеви Польщі збудований у 1910 році у формі невеличкої каплиці коштом сихівських парафіян. У 1912—1913 рр. у Сихові було засновано парафіяльну експозитуру, до якої увійшло також село Пасіки-Зубрицькі. У 1927 році сихівська експозитура отримала статус парафії у межах Львівського заміського деканату. У 1936 році на кошти парафіян, чисельність яких збільшилась до 14 сотень, було здійснено перебудову сихівської каплиці за проектом архітектора Анджея Фридецького (Andrzej Frydecki), розширюючи її до розмірів костелу. Колишня каплиця стала пресбітерієм сучасної святині. На початку 1990-х рр. він став греко-католицькою церквою св. Архангела Михаїла.

Розташована біля кафедрального латинського собору. Побудована у стилі ренесансу 1609–1615 рр. як родинна усипальна каплиця на замовлення львівського купця Георгія (Дердя) Боїма. Припускають, що її будівничим був архітектор з Вроцлава Андрій Бемер.

Історична назва — "каплиця Кампіанів" — пов'язана з іменем фундаторів, родини львівських патриціїв XVII ст. Вхід до каплиці з північної нави катедрального костелу Успіння Діви Марії, до якого вона прибудована. Будівництво датується кінцем XVI – початком XVII ст. (архітектори Павло Римлянин та В. Капінос). В 1905–1907 рр. проведено реставрацію (архітектор Владислав Садловський). Каплиця Кампіанів є однією з кращих у Львові пам’яток архітектури та скульптури пізнього ренесансу.

Колишній костел св. Марії Магдалини споруджено на височині, віддаленій від центру Львова, в районі колишнього південно-західного передмістя. 

Церква св. Миколая є цінною пам'яткою дерев'яної архітектури бойківської школи, побудованою в с. Кривки на Турківщині (1763), пізніше — перенесеною на території музею народної архітектури (1930 p.). Інтер'єр прикрашає різьблена арка між бабинцем та навою. У церкві встановлено іконостас, датований XVIII ст.

Колишній костел св. Софії за сучасною адресою вул. Франка, 121a, споруджений у 1760-х рр. на пагорбі у місцевості, званій Софіївкою. Костел був перебудований у 1864 р. У 1944 р. його перетворено на склад, a у 1992 р. передано греко-католицькій парафії св. Софії.

Будівлю колишнього костелу зведено на місці більш давнього храму, датованого 1505 роком. Костел св. Анни споруджено на ділянці, розташованій далеко за межами давніх міських мурів, на північний захід від історичного центру. Храм розміщений на розі теперішніх вулиць Городоцької та Шевченка. З півдня до нього прибудовуються споруди колишніх монастирських келій. Дата будівництва — 1673 р.; подальші реконструкції відбулися у XVIII-ХІХ ст.; купол вежі надбудовано у 1927 році (архітектор Броніслав Віктор); реставрація 1997 р. За  радянської в костелi розташували автобусні каси, а пізніше — магазин меблів.

Колишній костел св. Миколая. Будувався за межами центральної частини міста, в районі колишнього південного передмістя, на місці давнішого дерев'яного храму кінця XVII ст. Основні періоди будівництва — 1739–1745 рр. (архітектор Ф. Плачиді, або К. Гранацький?); 1924–1926 (часткова перебудова келій, архітектор Тадей Врубель). Костел є тринавною базилікою. З заходу та півночі до храму прибудовано корпус келій. Фасад монастирських будівель наслідує барокові форми костелу.

Будинок костелу — єдиний цілісно збережений об'єкт архітектури готики у Львові. Його вежа, разом із ратушею, вежею Корнякта, дзвіницею колишнього бернардинського костелу є символами Львова, домінантами панорами його центральної частини.

Сьогодні — це римо-католицький Архікатедральний собор Успіння Пресвятої Діви Марії, також званий "митрополичою базилікою", пам'ятка архітектури національного значення (Ох. № 316/0).

У первісному варіанті (кінець ХІІІ ст.) храм поєднував візантійсько-руську планувальну структуру з західною (романською) будівельною технікою, і був зразком давньої галицької архітектурної школи. Пізніші перебудови відносяться до XVII ст. (з тодішньою реконструкцією пов'язується поява елементів бароко), ХІХ ст., та до періоду 1924–1925 рр. (реставрація). Храмові ікони датуються XVII ст.

Монастир є комплексом церкви, брами–дзвіниці, монастирських келій — у власності Провінції отців Василіян Найсвятішого Спасителя в Україні. Розміщений у найдавнішій, княжій частині Львова. Церква — один з найдавніших монастирських храмів, пов'язана з відомими історичними особами. У ній і поруч з нею поховані визначні українські та львівські діячі XVI–XVIII ст. Пам'ятка архітектури (ох. №364/1).

Дзвіниця — невід'ємна частина комплексу монастиря св. Онуфрія — одного з найдавніших монастирських храмів. Пам'ятка архітектури (ох. №364/3).

Монастирський будинок розміщений на давній території княжого Львова, біля підніжжя Замкової гори. Творить єдиний архітектурний ансамбль з церквою св. Онуфрія та вежею-дзвіницею. Не має чітко виражених стильових ознак — будівництво велося в різні періоди. Основні дати будівництва: 1683; 1693–1698 (спорудження оборонних мурів); кінець XVIII – початок ХІХ ст. (перебудови); 1998 (реставрація з часткової реконструкцією). Зараз будинок займають келії ченців Чину Святого Василія Великого УГКЦ.

Xрам споруджено у найдавнішій частині міста, на фундаментах церкви ХІІІ-XIV ст. Розташування об'єкту за межами міських фортифікацій пояснює присутність в його архітектурі рис оборонної будівлі. Будівництво та наступні реконструкції датуються 1643–1645 рр.; 1908 р. (реставрація, нове завершення вежі); 1950 (реставрація). В архітектурі церкви поєднано елементи пізньої готики з традиціями українського та молдавсько-волоського храмового будівництва. Пізніші додатки пов'язуються з впливами архітектури історизму (баня вежі). Виняткову вартість має іконостас П'ятницької церкви, датований першою половиною XVII ст. і реставрований у 1980-х рр.

Костел споруджувався за межами міських фортифікацій, на південь від історичного центру Львова. Розташований на північних схилах т. зв. Калічої гори, на ділянці, відділеній мурами від вулиць Коперника та Грабовського. Будівля мала виразно оборонний характер. Oсновними датами, що визначають хронологію будівництва, є 1634 рік коли будівельними роботами керували архітектори Яків Боні та Амвросій Прихильний; 1640 — добудова, архітектор Мартин Годний; 1781–1782 — перебудова шпиталю, арх. Ф. Гриль. Архітектура костелу виявляє риси ренесансу, поєднані з відголосками готики. B інтер'єрі збереглися зразки малярства XVIII-ХІХ ст. З півдня та півночі до храму симетрично примикають двоповерхові будівлі колишнього шпиталю. На стінах вмуровано два рельєфи, що датуються XVII ст.

Дзвіниця колишньої церкви Св. Духа, збудованої у 1722–1729 рр. Вежа виконувала функцію дзвіниці колишньої семінарійної греко-католицької церкви Святого Духа. Церква була знищена в період Другої світової війни, збереглася лише її дзвіниця. У 1987 році із західного боку здійснено прибудову музейних приміщень. Тепер (2010 р.) у вежі-дзвіниці розміщено Музей "Русалки Дністрової", відділ Львівської галереї мистецтв.

Монастир капуцинів та костел звели у 1708–1730 рр. Сучасного вигляду костел набув після перебудов у XIX–XX ст. Сьогодні костел адаптований на молитовний дім Церкви християн адвентистів сьомого дня. Пам'ятка архітектури (ох. №1329).

Православну церкву св. Георгія побудовано на схилі пагорба між нижньою частиною давнього Личаківського передмістя та підніжжям Замкової гори. Храм знаходиться в глибині ділянки, оточеної огорожею. На схід від нього розташований адміністративний єпархіальний будинок. Будівництво датується 1897–1901 рр., архітектори — Г. Загс, В. Равський. Церква є свідченням впливу того напрямку архітектури історизму кінця ХІХ ст., який орієнтувався на використання візантійсько-волоських архітектурних форм, і був популярним на Буковині.

Окремо розташована церква на ділянці в центральній частині міста. Зведена на фундаментах храму XVIII ст. — колишнього костелу тринітаріїв — з використанням його стін та конструкцій, збережених після пожежі 1848 року. Основні будівельні періоди: 1703–1731 (спорудження костелу тринітаріїв); 1783 (перебудова під бібліотеку університету); 1875–1898 (сучасний храм), арх. Сильвестр Гавришкевич. В сучасному стані, архітектура церкви поєднує форми історизму з залишками форм бароко і раннього класицизму. Пластичне оформлення інтер'єру та фігури апостолів у барабані — авторства Леонарда Марконі. Іконостас виконаний Т. Попелем. Малярські композиції — Т. Копистинського і К. Устияновича.

Неоготичний костел, що вирізняється високими вежами з гострими шпилями, є візитівкою Львова. Збудований за проектом Теодора Тальовського. До його створення причетні відомі архітектори, скульптори та художники. 1991 року храм передали греко-католицькій громаді. Пам'ятка архітектури (ох. №146-М).

Костел св. Антонія розташований на схід від центру міста, на схилі пагорба в районі вехньої частини колишнього Личаківського передмістя, між вулицями Заньковецької та Солодовою, на кутовій ділянці, оточеній муром.
Основні дати та періоди, зафіксовані в хронології будівництва — 1718–1739 рр.; 1765 (перебудова, архітектор Францішек Кульчицький); 1818 (дзвіниця, архітектор Йозеф Маркль); 1899–1901 (реставрація, добудова притвору). Для характеру архітектури цього храму визначальними є форми пізнього бароко і рококо. На парапеті сходів встановлена скульптура Богородиці (середина XVIII ст., скульптор Себастьян Фесінґер), перед дзвіницею — фігура св. Антонія авторства Ф. Фесінґера. Костел був чи нe єдиним римо-католицьким храмом, що не був зачинений за комуністичної влади. В колишньому парафіяльному будинку, спорудженому в бароковому стилі, сьогодні (2009 р.) перебуває міститься музична школа №4.

Церкву святих Петра і Павла побудовано на терені давнього Личаківського передмістя, на ділянці, розташованій на схід від центру Львова. Церква знаходиться на розі вулиць Личаківської та Мечникова. Архітектура пам'ятки зберегла риси бароко та класицизму (дзвіниця). Основні дати будівельної хронології — 1668 р. (будується придорожня каплиця); середина XVIII ст. (реконструкція під костел паулінів); 1798 (реконструкція під церкву, зведено притвор з дзвіницею, арх. Клеменс Фесінгер); 1887 (реставрація). В інтер'єрі на увагу заслуговують казальниця (XVIII ст.), іконостас (1862) та малярські роботи художників-емігрантів зі Східної України (1920-ті рр.).

Колишній костел кларисок — найпомітніший акцент забудови нижньої частини вул. Личаківської. Костел побудовано у 1607 р. (арх. Бернард Авелідес та Павло Римлянин), а в 1760-ті рр. декоровано інтер'єр. Протягом 1938–1939 рр проведено реставрацію з частковою реконструкцією (архітектор Антоній Лобос). В архітектурному вирішенні зовнішнього вигляду костелу поєднуються форми ренесансу, бароко та стилю арт деко. Зараз тyт Музей Йоганна Георга Пінзеля, відділ Львівської галереї мистецтв.

Церква Успіння Богородиці (кол. Волоська церква). Успенська церква є головним елементом архітектурного ансамблю, що включає храмову споруду, вежу-дзвіницю (прибудована до церкви з півночі) та будівлю каплиці у подвір'ї. Це найкраща пам'ятка львівського ренесансу, архітектура якої поєднує західноєвропейські ренесансні форми з традицією східнохристиянського храмового будівництва. Церква розміщена на куті вулиць Підвальної та Руської, на місці давнього храму XV ст. Споруджувалася протягом 1591–1629 рр. (архітектори Павло Римлянин, В. Капінос, Амвросій Прихильний); 1796 р. (відбудова після пожежі). В середині ХІХ ст. храм сполучено з каплицею Трьох Святителів.

Вежа-дзвіниця (т. зв. вежа Корнякта) є елементом ансамблю Успенської церкви, розміщеного на куті вулиць Підвальної та Руської. Сполучена з північним фасадом храму. Історична назва об'єкту — "вежа Корнякта" — пов'язується з іменем фундатора. Основні дати будівництва — 1572–1578 рр. (архітектори Петро Барбон, Павло Римлянин); 1695 р. (надбудова верхнього ярусу, архітектор Петро Бебер); 1780-ті рр. (відновлення після пожежі). Вежа має виразні стильові ознаки ренесансу, а також бароко (завершення вежі).

Каплиця Трьох Святителів є компонентом ансамблю Успенської церкви, розміщеного на розі вулиць Підвальної та Руської. Розташована у внутрішньому подвір'ї (вхід через браму сусіднього будинку), на ділянці, що заповнює кут між храмом і дзвіницею (вежею Корнякта). Прилягає до північного фасаду церкви. Основні будівельні періоди – 1584–1591 рр., арх. Андрій Підлісний; 1846–1847 (реставрація). В архітектурі каплиці західні ренесансні форми поєднуються з традицією українського храмового будівництва.

Будинок на пл. Ринок, 9 (охор. №326/8, конскрипційний номер 178) розташований на території Державного історико-архітектурного заповідника, в лінійній забудові східного боку ринкової площі. До 1844 року кам'яниця була резиденцією римо-католицьких архієпископів. У 1844–1845 рр. будинок був частково перебудований, зокрема, надбудований четвертий поверх.

Колишній костел Марії Сніжної відноситься до числа найдавніших християнських храмів Львова, був заснований за доби пізнього середньовіччя німецькими колоністами. 

Бернардинський костел у Львові став яскравим зразком пізньоренесансної архітектури, в якій відобразився дух та настрої епохи контрреформації. Храм будувався протягом 1600–1630 рр. архітекторами Б. Авелідесом, П. Римлянином, А. Прихильним, А. Бемером. Будівництво велося на місці більш ранньої дерев'яної споруди, датованої 1460 роком. В першій половині XVIIІ ст. в костелі виконaнe барокове опорядження інтер'єру.

Будинок монастиря бернардинів (зараз — будинок Центрального державного історичного архіву у Львові). Будинок, датований бл. 1620 р., є складовою частиною архітектурного комплексу, до якого входить також костел бернардинів. Монастир прибудований до північної стіни костелу, а зі сходу оточений мурами з в'їзною вежею. В інтер'єрі збереглися портали XVII ст. і фрагмети розписів XVIII ст.

Вежа–дзвіниця колишнього костелу бернардинів, споруджена у 1733–1734 рр., є елементом ансамблю костелу з монастирем. Архітектурне вирішення будівлі є типовим для доби бароко.

Колишній костел св. Івана Хрестителя (сьогодні — Музей давніх пам'яток Львова, відділ Львівської галереї мистецтв). Костел св. Івана Хрестителя є архітектурною пам'яткою, що відноситься до найдавнішого періоду існування міста Львова. Храм будувався біля підніжжя Замкової гори, на її західному схилі. Основні дати будівництва та пізніших перебудов — кінець ХІІІ ст.; середина XIV ст.; XVII-XVIII ст.; 1836 р. (реставрація); 1887 (реконструкція, архітектор Юліан Захарієвич); 1989 (реставрація з частковою реконструкцією).

Кол. домініканський костел Божого тіла — найбільший бароковий храм Львова. Ця монументальна пам'ятка християнської архітектури стала базовим компонентом архітектурного комплексу, датованого ХV-ХІХ ст., до складу якого входять також будівлі монастирських келій та дзвіниця. Мурований з каменю та цегли костел будувався протягом 1749–1764 рр. (арх. Ян де Вітте, Мартин Урбанік, К. Мурадович) на місці готичного храму XV ст., на ділянці, прилеглій до західної межі забудови середньовічного Львова. У 1792–1798 рр. костел реконструювався (арх. Клеменс Фесінґер). У 1905–1914 рр. проведено реставрацію інтер'єру. Перед фасадом влаштовано майдан і насаджено сквер. За радянських часів в храмі та монастирі влаштували склади, а з 1973 року він став частиною Музею релігії та атеїзму, пізніше Mузей релігії. Комплекс Домініканського монастиря з костелом та дзвіницею є від 1963 року пам'яткою архітектури національного значення №340.

Вежа-дзвіниця є компонентом архітектурного ансамблю монастиря домініканів (ХV-ХІХ ст.), основу якого формують монументальний пізньобароковий костел і корпус келій. Дзвіниця, споруджена у 1865 році (архітектор Йозеф Браунзайс), прибудовується до костелу з півночі.

Кол. будинок монастиря домініканців (Ставропігійська / Музейна, 1, Конскрипційний №132 m; інша адреса: Вірменська, 35). Будинок монастиря є компонентом архітектурного ансамблю, до якого також входить розташована поруч будівля костела і дзвіниця. Монастирські споруди межують з північною навою храму. В тривалій хроніці їх будівництва простежуються кілька періодів: XV ст.; 1556-1621 (перебудова, архітектор М. Чех); кінець XVIII ст. (відновлення після пожежі). Відповідно, об'єкт зберіг стильові ознаки готики, ренесансу та бароко. Tепер (2013 р.) Львівський музей історії релігії, відкритий у 1970 р. як Музей релігії та атеїзму. Частину приміщень колишнього монастиря за адресою Вірменська, 35 займає культурно мистецький центр "Дзиґа".

Церква Св. Юра має особливий статус — головного храму православної церкви з середини XV, а від 1700 — унійної церкви. Від 2005 — катедральний собор львівської архиєпархії. Збудована 1744–1761 на місці попереднього храму, її будівля є частиною величного барокового ансамблю. Пам'ятка архітектури національного значення та Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Монастирські та адміністративні будинки при соборі св. Юра. Архітектурний ансамбль Святоюрського пагорба доповнюють три окремі адміністративно-житлові споруди з прибудованою до них дзвіницею, які оточують катедру св. Юра. Ці будівлі формують П-подібний в плані корпус, архітектура якого демонструє риси бароко, рококо, класицизму та історизму.

Костел єзуїтів розташований у середмісті Львова, при колишньому західному пряслі міських фортифікацій. Це — один із найбільших храмів міста, зразок бароково–ренесансної базиліки, збудованої за зразком Церкви Іль Джезу в Римі. Його творцями є відомі архітектори, скульптори, різьбярі, малярі. Постановою РМ УРСР №970 від 23.08.1963 р. Костел єзуїтів включено до Національного реєстру пам'яток під ох.№338.

Монастир сестер сакраменток почали будувати 1739 р. за проектом Бернарда Меретина. Сучасного вигляду костел набув після перебудови у 1881–1887 рр. за проектом Адольфа Мінасевича. Пам'ятка архітектури (ох. №245-М). 

Пам'ятка розташована в межах старого середмістя — середньовічного міста в мурах, на території Ансамблю історичного центру, внесеного до Списку світової спадщини ЮНЕСКО. До ансамблю Вірменського собору належать: Вірменський собор, дзвіниця, палац вірменського архієпископа, вірменський банк, монастир вірменських бенедиктинів, пам'ятна колона Св. Христофора та вівтар "Голгофа".

Вежа-дзвіниця є складовою частиною ансамблю Вірменського собору. З півночі прибудовується до колишнього палацу вірменських архієпископів. Має стильові ознаки ренесансу та бароко. Основні дати будівництва — 1571 р. (арх. Петро Красовський); 1778 (перебудова); початок ХІХ ст. (викінчення верхньої частини). Прохід під вежею сполучений з т. зв. "вірменським подвір'ям", що перетинає квартал і має вихід на вул. Лесі Українки.

Кoлишній костел св. Урсули — лютеранська церква (сьогодні — молитовний дім євангельських християн баптистів). Костел будувався в другій половині ХVІІ ст. за межами міських фортифікацій, в районі східного передмістя Львова. Основні етапи його будівництва датуються 1685 роком (спорудження костелу) та 1878 (реконструкція й пристосування до функцій лютеранської церкви, архітектор Йозеф Енґель). В архітектурі цієї пам'ятки форми барокового католицького храму поєдналися з класицистичними мотивами, впровадженими в другій половині ХІХ ст. В інтер'єрі збереглися протестантські епітафійні плити.

Комплекс монастиря реформатів із Костелом св. Казимира (тепер церква св. Климента Шептицького) та шпиталь сестер милосердя з Каплицею св. Вінцента (тепер навчальний корпус Львівського державного університету внутрішніх справ) — є ранніми зразками львівського бароко. Пам'ятки архітектури, ох. №1327 (костел) і ох. №139-М (шпиталь).

Синагога постала у 1582–1595 роках, з цегли і каменю. Зведена архітектором Павлом Щасливим (Paweł Szczęśliwy) у ренесансному стилі, на кошти заможних львівських міщан-юдеїв Нахмановичів (ben Nachman). Синагога — одна з найдавніших мурованих єврейських святинь на теренах України — яскравий зразок історії, архітектури і містобудування. У серпні 1941 року синагогу цілковито розграбували, а 1943 року її підірвали нацисти. Збережені руїни є символом трагедії львівських євреїв.

Бет гаМідраш — молитовний дім з бібліотекою, який опалювався, де самостійно вивчали Талмуд. Мурований Бет гаМідраш в середміській дільниці Львова звели 1797 року. Це була барокізуюча споруда зі стриманим архітектурним вистроєм, що вирізнялася арковими вікнами на партері, які освітлювали молитовний зал. Наприкінці XIX ст. Бет гаМідраш розбудували. 1943 року його підірвали нацисти разом з синагогою "Золота Роза".

Міська синагога, звана Великою, перестала існувати 1943 року. Сьогодні на її місці вільна площа з протрасованими фундаментами. Зруйнована синагога була збудована 1801 року в класицистичному стилі на місці ґотичної з 1555 року. Дві півциркульні арки, крізь які сьогодні можна потрапити на площу з вулиць Староєврейської та Братів Рогатинців — це збережені входи у синагогу. Композиційно-просторовою структурою міська синагога була подібна до передміської.  

Резиденція (сьогодні архиєпископів УГКЦ) була зведена у 1761–1762 роках як частина барокового ансамблю собору св. Юра. Її авторство суперечливе (версії дослідників: Клеменс Фесінґер, Ріко де Тірґей, Ян де Вітте). Бароковий комплекс доповнюють митрополичі сади на схилах Святоюрської гори. Пам'ятка архітектури національного значення (ох. №376) та ЮНЕСКО.

Синагога "Хасидим Шуль" збереглася на світлині, зробленій після погрому 1918 року. 1941 року її підірвали нацисти. Споруда в стилі неоренесансу — це реконструкція архітектора Артура Шлєєна. Сьогодні на її місці розташовуються господарські споруди та кав'ярня в "совдепівському" стилі.

Львівська поступова (прогресивна) синагога, звана темпль (храм), стала першою синагогою реформованого типу в Галичині. Це була монументальна споруда в стилі класицизму, що вирізнялася великою банею і, на відміну від європейських поступових синагог, для яких характерними були орієнтально–мавританські декоративні мотиви (Берлін, Відень чи Будапешт), вона скоріше нагадувала візантійський храм. Львівський темпель знищили нацисти влітку 1941 року.

Синагога "Цорі Ґільод" ("Cori Gilod") розташована в мешкальній забудові двох вулиць, вирізняючись великими вікнами та сецесійним декором. Це одна з кількох синагог в Україні, у якій зберігся стінопис, автором якого є Максиміліан Куґель. 1989 року споруду повернули львівській євpейській громаді "Бейс Аарон ве Ісраель".

Барокову колону із фігурою святого встановили біля колишнього бернардинського монастиря у 1736 році за кошти воєводи Северина Міхала Жевуського. Фігура зникла з колони близько 1950 року, на її місці встановили вазу.

Монумент у вигляді фігури святого Юрія, що перемагає змія, встановили перед будинком Обласного управління Міністерства внутрішніх справ у 1999 році для вшанування пам'яті правоохоронців України, які загинули при виконанні службових обов'язків. Автори — скульптори Андрій і Володимир Сухорські. До 1946 року тут стояв пам'ятник Францішеку Смольці. 

Колона із зображенням святого з'явилася у Вірменському кварталі Львова у 1726 році коли завершувалася перебудова Вірменського катедрального собору. Ініціатор встановлення — Христофор Авґустинович.

Колону Сикстів (Сиксти — власники земельної ділянки та маєтку, розташованих на заході від середмістя) спорудили у 1580 році як граничний чи пам'ятний знак. На гранях високого чотирикутного постаменту розміщувалися рельєфи із зображеннями Розп'яття Христа та написи латиною; колону увінчував хрест. Сьогодні у зміненому стані колона є наріжником кам'яної огорожі біля будівлі колишнього костелу святої Марії Магдалини.

Kолишній Реколекційний дім єзуїтів –– пам'ятка архітектури поч. ХХ ст., розташована у глибині ділянки, на південний захід від центральної частини міста, у дільниці Новий Світ. Побудований за проектом архітекторів Юзефа Пйонтковського та Кароля Ріхтмана. При реколекційному домі 1914–1916 рр. побудовано костел єзуїтів св. Йосифа і блаженного Анджея Боболі за проектом архітекторiв Станіслава Дидека i Францискa Мончинськoгo. У вересні 1939 року під час обстрілу та авіабомбардування Львова дахи реколекційного дому і костелу були пошкоджені. Радянська влада закрила дім 04.04.1946 року i у радянський час тут діяла школа (будівлю перебудовано і з'єднано галереєю з костелом, змінено декор головного фасаду). Від серпня 1993 року частину будівлі передано на новіціат греко-католицького Згромадження сестер милосердя св. Вінцента де Поля. У костелі тепер греко-католицька церква св. Йосифа-обручникa, a більшу частину приміщень дому використовує Національний лісотехнічний університет України.

Будівля розташована у верхній частині вул. Мушака (продовження вул. І. Свенціцького). Ця монументальна будівля зведена за проектом львівського архітектора Владислава Дердацького у 1924–1926 рр. як VІІІ гімназія ім. Короля Казимира Великого (в радянський період — середня школа № 14). У середині 1996-го будинок було передано Львівській Богословській академії, заснованiй у 1928 році митрополитом Андреєм Шептицьким i відновленій у 1994.

Одна з небагатьох збережених синагог Львова, яка була чинною в радянські часи. До спотворень, пов'язаних з катаклізмами XX ст., була пишною сецесійною спорудою, що прикрашала забудову давньої площі Святого Теодора, яку від XIX ст. замешкували євpеї.

Синагога "Аґудас Шльома" (Agudas Schloma) — один із численних хасидських клойзів Львова. Попри своє скромне архітектурне вирішення, вона вирізнялася на тлі забудови кварталу. Синагогу зруйнували під час Шоа. Після знищення на її місці залишилася вільна ділянка.