Вул. Тершаковців, 09 – церква Пресвятої Трійці (кол. костел монастиря Сакраменток)

1718 — збудований перший монастир і костел.
1739 — закладений наріжний камінь під фундаменти келійних корпусів.
1743 — початок будівництва костелу під посвятою Заручення Діви Марії.
1773–1785 — перерва у будівництві монастиря.
1881–1887 — костел перебудований. Зведена необарокова вежа із банею.
1950-і — більша частина монастирської території перейшла у власність Зооветеринарного інституту і була забудована. Будівлі перепристосували до потреб інституту.
Сер. 1990-х — костел передали греко-католицькій громаді та освятили як церкву Пресвятої Трійці, провели ремонтно-реставраційні роботи.

Орден сакраменток був заснований у Парижі в середині XVII ст. монахинею Мехтильдою (в миру Катрін де Бар (Catherine de Bar)) на статуті бенедиктинського ордену, але з суворішими морально-релігійними засадами (ad perpetum Adorationem S. Sacra). Прославився він організацією стаціонарних дівочих шкіл-пансіонів. На запрошення польської королеви Марії Казимири Аркен (d'Arquien), дружини короля Яна III Собєського (Jan III Sobieski), француженки за походженням, до Польщі прибуло декілька француженок-сакраменток на чолі з Маґдаленою д'Авень (d'Avegne). Оселилися вони у Варшаві, де перебували до 1688 р., коли їх вигнала чума.

До Львова сестри сакраментки прибули на початку 1710-х рр. на запрошення графині Софії Цетнер (Zofia Cetner). Тут вони зайнялися жіночою освітою, завдяки чому отримали підтримку львівських магнатських родин та єпископів: Яна Скарбека (Jan Skarbek), Миколи Вижицького (Mikołaj Wyżycki), Самуеля Ґловінського (Samuel Głowiński). Першими внесками для сакраменток стали пожертви родини Цетнерів, здійснені на прохання львівського католицького єпископа Яна Скарбека. Перший будинок на землях Цетнерів (недалеко від теперішнього монастиря) подарувала тітка Станіслава Цетнера, Софія, а двоє інших членів родини подарували велику земельну ділянку, що простягалася до вул. Пекарської.

Комплекс львівського монастиря сестер сакраменток зайняв величезну ділянку на південний схід від "міста в мурах", на Галицькому передмісті, яке пізніше (на початку австрійського панування) назвали Бродівським. Околиця ця, невідомо чому, називалася "Псячий Ринок". Перші поселення заснував на ній у XV ст. німець Петер Айзенгітель. У XVIII ст. великою її частиною володіла родина Цетнерів.

1718 р. коштом Францішека Цетнера (100 тис. золотих) збудували монастир і костел. Ці перші будівлі були фахверковими. 1719 р. декретом паризького єпископа Луї Антуана де Нуальє (de Noailles) до нового монастиря були направлені французькі монахині. Згодом до ордену почали вступати представниці шляхти: Потоцькі (Potocki), Белзькі (Bełzski), Рабштинські (Rabstyński), Можейовські (Możejowski), Жураковські (Żurakowski), Сєраковські (Sierakowski) та ін., які вносили своє придане в монастирську скарбницю. Зокрема, Софія Цетнер, яка вступила до монастиря 1715 р., в середині 1730-х рр., після тривалого суду з родиною, внесла до монастирської скарбниці свій величезний посаг, який і спричинився до постання нових споруд монастиря. 1721 р. граф Цетнер подарував монастиреві 100 тис. флоринів та щорічний прибуток 3 тис. флоринів на утримання 12 монахинь.

З часом, коли монастир розбагатів, постало питання зведення мурованих споруд. 1739 р. заклали наріжний камінь під фундаменти келійних корпусів, а 1743 р. розпочалося будівництво нового костелу під посвятою Заручення Діви Марії. Його будівничим і архітектором був Бернард Меретин (Meretyn), який, однак, вів "фабрику" (будівельний процес — ред.) лише до 1744 р. Костел зводився довго. На будову пішли кошти його головних меценатів Софії Цетнер і Станіслава Лещинського (Leszczyński) (40 тис. золотих), а також княгині С. Четвертинської (Czetwertyńska), яка оплачувала будівельні роботи аж до своєї смерті 1773 р. Зупинене будівництво було відновлене указом імператора Йосифа II (Joseph II) приблизно перед 1785 р.

В основу храму Меретин заклав традиційну в Європі схему тринавної базиліки з бічними каплицями, вівтарем та крухтою (переднім ґанком). Після Меретина будівництвом костелу керували інші архітектори, і тривало воно до самого кінця XVIII ст. Завершена споруда мала вигляд монастирського храму в бароковому стилі. Велику брилу головної нави, що підносилася над вузькими бічними навами, та вівтар вкривав двосхилий причілковий дах накритий ґонтом. Аскетичні стіни пожвавлювали пілястри та віконні прорізи. Інвентар 1828 р., зокрема, відзначає, що костел був недобудований: "Костел мурований з цегли, вкритий ґонтами, з одного боку прибудований до монастиря. Властиво він складається з двох частин. В більшій недобудованій частині, до якої ззовні ведуть великі двері, в даний час влаштований військовий склад. Вона відділена поперечною стіною від решти костелу Заручення Діви Марії, в якій відбуваються Богослужіння. Ця частина [вівтар] поєднувалася з монастирем через східну захистію у вівтар... і північну захристію... через каплицю. ... Під костелом знаходяться склеплені крипти, у яких з дозволу Його Цісарської Величности хоронили черниць ордену". 

У 1881–1887 рр. костел був перебудований за проектом архітектора Адольфа Мінасевича (Adolf Minasiewicz). Над крухтою звели двоярусну необарокову вежу, завершену банею. 1884 р. у костелі встановили новий мармуровий вівтар роботи скульптора Сосновського.

На північ від монастирського комплексу були два монастирські стави, з'єднані потоком, через який у XVIII ст. був перекинутий міст. Потік, який витікав з нижнього ставу, званого Вороблячим, впадав до потоку Пасіка, що протікав уздовж вул. На Рурах (сучасна вул. Левицького). При вул. Сакраментській (сучасна вул. Туган-Барановського), на її північному боці, був розбитий парк, алеї якого вели до Вороблячого ставу.

Монастирські будівлі не знали змін практично до Другої світової війни. В радянські часи монастир ліквідували, костел закрили. У 1950-х рр. монастирські приміщення пристосували під гуртожиток Зооветеринарного інституту, в костелі влаштували спортивний зал, колишня школа (північний корпус) пристосована на навчальні катедри, в трапезній ("рефектарі" — східний корпус) влаштували студентський диско-клуб "Данко". Цілком іншого характеру набула і монастирська територія, більша частина якої перейшла у власність Зооветеринарного інституту та була забудована його спорудами: у 1954–1961 рр. при вул. Пекарській у стилі сталінського класицизму постав головний корпус, на ставі в 1970-х рр. — спортзал, у 1991 р. — навчальний корпус вздовж вул. Пекарської. На частині запустілого парку при вул. Сакраменток (вул. Левицького) постав житловий п'ятиповерховий будинок "хрущовка". В кінці 1950-х рр. колишню монастирську територію перетнула вулиця, яка продовжувала вул. Сакраменток нижню (сучасна вул. Тершаковців) до Пекарської. Вона планувалася ще у міжвоєнний період. На західній частині Вороблячого ставу постав гуртожиток.

У середині 1990-х рр. костел передали греко-католицькій громаді та освятили як церкву Пресвятої Трійці.

Розпорядженням голови Львівської облдержадміністрації №128 від 02.07.1999 р. монастир та костел (церква УГКЦ) за адресою Тершаковців, 9 включені до Місцевого реєстру пам'яток під ох. №245-M.

Донині сам ансамбль монастиря сестер сакраменток практично збережений без змін, але з його парків, садів та ставів залишилися лише фрагменти. На рівнинній частині частково зберігся нижній монастирський став у вигляді бетонованого басейну, на схилі, на схід та південь від монастиря, ростуть окремі фруктові дерева колишнього монастирського саду.