Вул. Хмельницького, 36 – дзвіниця церкви св. Онуфрія

1820 — зведена сучасна дзвіниця.
1821 — розписи на вежі — образи свв. Василя, Антонія і Теодозія Печерських і св. Йосафата.
1855 — оновлення живопису на фасаді.
1946 — монастир ліквідований, дзвіниця припинила виконувати свою функцію.
1989 — монастир повернули Отцям Василіянам.
1990-і — ремонтно-реставраційні роботи, приміщення дзвіниці пристосовані під пластову домівку.
2001 — завершені сходи з вулиці.

Монастир св. Онуфрія у Львові — один із найдавніших в Україні. Його заснування датують ХIII ст. і пов'язують з іменем галицького князя Льва Даниловича. Документальні відомості про монастир Св. Онуфрія походять щойно з другої половини ХV ст., але про дзвіницю до середини XVII ст. немає жодних писемних згадок. Перші архівні відомості про неї сягають 1654 р. Під цим роком у травні "старший церковний" Матвій Федорович у видатках львівської Ставропігії нотує: "задав мулярам, що звоницю мурують в монастирі Св. Онуфрія, зол. 100". Дзвіниця спочатку була одноярусною, а 1681 р. мурований ярус надбудували дерев'яним, і до початку XIX ст. вона мала мурований нижній ярус і дерев'яний верхній. Дзвіниця, як і нинішня, була прохідною, бо мала браму і стояла при обвідному мурі, трохи зміщено на північ від осі головного входу до церкви.

1815 р. провели реконструкцію монастирських келій та церкви. Усі роботи проектував і вів архітектор Франц Трешер-молодший (FranzTrescher). Після закінчення монастирського корпусу розпочали будівництво вежі-дзвіниці, проект на яку виконав згаданий архітектор і будівничий. У квітні 1820 р. розібрали стару дзвіницю. Зведення вежі-дзвіниці розпочали мурувати за ігумена Арсенія Радкевича, а докінчили за Модеста Гриневецького. Одночасно з дзвіницею будували муровані двомаршеві сходи від вулиці. З архівних документів відомі імена ремісників, які працювали на цьому будівництві: підмайстер мулярський Пантелеймон Сясь, який, як будівничий, згідно з давньою традицією, сам витягнув і осадив хрест на вежі; слюсар Криштоф Рідль, який виготовив металевий балкон на останньому ярусі вежі, бляхар Тома Недзвецький, що побив білою бляхою маківку вежі. На початок жовтня 1820 р. вежа-дзвіниця була повністю завершена. Тоді ж розпочали її художнє оздоблення. Образ Ісуса Христа на фасаді від вулиці в техніці al fresco виконав Лука Долинський. Він же визолотив хрест. Образи свв. Василя, Антонія і Теодозія Печерських і св. Йосафата на вежі також малював Долинський влітку наступного року.

Живопис Луки Долинського на дзвіниці (св. Василь Великий і св. Отці по боках) оновлювався у 1855 р. старанням провінціала Мар'яна Максимовича. Тоді ж стіни церкви отримали розписи на теми священної історії.

Святоонуфріївський монастир існував до 1946 р., поки не був зліквідований радянською владою. Дзвіниця припинила виконувати свою функцію. Постановою №970 Ради Міністрів Української РСР від 24 серпня 1963 року пам'ятку включили до національного реєстру під ох. №364/3. Після 1977 р., відколи монастир почали використовувати як музейний комплекс Львівської картинної галереї, на другому ярусі влаштували змінну експозицію. 1989 р. монастирський комплекс повернули Отцям Василіянам, настала потреба його реставрації. Впродовж 1990-х рр. провели низку ремонтно-реставраційних робіт. 2001 р. влаштували сходи з вулиці. У приміщеннях дзвіниці на другому ярусі розмістили монастирську бібліотеку, на третьому ярусі розташована світлиця "Пласту".

Вежа-дзвіниця — пам'ятка архітектури класицизму, невід'ємна частина комплексу василіянського монастиря св. Онуфрія.