Центр міської історії

Інтерактивний Львів

...

Вул. Театральна, 13 – церква св. Петра і Павла (кол. костел єзуїтів)

ID: 183
Костел єзуїтів розташований у середмісті Львова, при колишньому західному пряслі міських фортифікацій. Це – один із найбільших храмів міста, зразок бароково-ренесансної базиліки, збудованої за зразком Церкви Іль Джезу в Римі. Його творцями є відомі архітектори, скульптори, різьбярі, малярі. Постановою РМ УРСР №970 від 23.08.1963 р. Костел єзуїтів включено до Національного реєстру пам’яток під ох.№338.

Історія

1584 р. – збудований перший дерев’яний костел.
1610 р. – закладено і освячено наріжний камінь під мурований костел. 
1610–1614 рр. – будівництво костелу під керівництвом Себастьяна Лямхіуса. 
1612–1613 рр. – виконання внутрішнього вистрою костелу.
1615–1618 рр. – призупинення будівництва костелу. 
1618–1621 рр. – відновлення будівництва під керівництвом Джакомо Бріано і Альберта Раґоніуса.
1624 р. – освячення бічної каплиці св. Бенедикта і призупинення роботи.
1626 р. – відновлення будівництва.
1629 р. – активізація будівництва.
1630 р. – освячення костелу.
1638 р. – оздоблення склепіння стюковою різьбою і розписами Матвія Климковича.
1644 р. – освячення органу.
1702 р. – зведення вежі-дзвіниці над південною захристією.
1720–1730-і рр. – встановлення надгробків ктиторам будови єзуїтської колегії Єлизаветі Синявській і Яблоновським.
1734 р. – костел згорів.
1730–1740-і рр. – відновлення костелу коштом Єлисавети Щучини.
1740 р. – розписи головної нави Франциском Екштайном.
1740 р. – розписи бічних нав і каплиці Себастьяном Екштайном.
1741 р. – зведення каплиці св. Бенедикта коштом Марії Дідушицької.
1742–1744 рр. – вирізьблено сталлі та сповідальниці свв. Єроніма і Марії Єгиптянки.
1744–1747 рр. – виготовлений великий вівтар Себастьяном Фесінґером.
1754 р. – встановлення годинника.
1754–1759 рр. – виконані два бічні вівтарі.
1773 р. – костел адаптували на гарнізонний, дещо змінено архітектурний вистрій, ліквідація каплиці Дідушицьких.
1830 р. – розібрали костельну вежу.
1837 р. – намальовано образ св. Філомени для бічного вівтаря (Фридерик Рінн).
1840-і рр. – намальовані портрети фундаторів костелу єзуїтів маляром Мартином Яблонським.
1842 р. – встановлена таблиця з написом: “D.O.M. Haec aedes sacra inchoata 1610 dedicata 1630 restaurata 1842”.
1843 р. – намальовані образи Ігнатія Лойоли і Франциска Ксав’єра для двох бічних вівтарів (Алоїз Рейхан).
1844 р. – виготовлено нову казальницю.
1848 р. – пошкоджено дах і нартекс.
1879–1891 рр. – проведення ремонтних робіт костелу.
1892 р. – відновлено каплицю св. Бенедикта з новим вівтарем і вітражами фірми “Tiroler glasmalerei und Mosaic Ansalt”. 
1894 р. – відновлення фасаду, в нішах нижнього ярусу поміщено 4 скульптури (ск. Фелікс Павлінський).
1905 р. – виготовлення корони для ікони Матері Божої Замилування (Антоні Попель) і влаштування кутої огорожі перед нею. Виготовлення нового антипедіуму для вівтаря коронованої ікони (Петро Війтович).
1906 р. – вистелено нову підлогу з мармурових плит.
1909 р. – реновація каплиці св. Бенедикта (Д. Кричковський, А. Теодорович).
1918 р. – пробите склепіння в наві перед вівтарем і дах.
1920-і рр. – проведені ремонтні роботи, влаштування нової підлоги.
1944 р. – зруйнований дах і склепіння над самим вівтарем.
1946 р. – вивезення найцінніших речей із вистрою костелу, зокрема, короновану ікону Пр. Богородиці.
1959 р. – влаштування даху, нової сигнатурки.
1970-і рр. – костел передали Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника НАН України під книгосховище обмінного фонду.
Кін. 1990-х рр. – проведені археологічні розкопки та відреставровані приміщення підвалів під південною навою, в яких влаштовано галерею “Равлик”.
2010 р. – костел переданий у власність курії Львівської архієпархії УГКЦ.


Орден єзуїтів заснував іспанець Ігнатій Лойола (ісп. Ignacio de Loyola) 1534 р. в Парижі як Товариство Ісуса, яке затвердив Папа Римський Павло III 1540 р. Товариство швидко поширилося не лише у християнському світі, але й в Індії (1542), Японії (1549), Китаї (1563) тощо.

До Львова єзуїтів запросив львівський римо-католицький єпископ Ян Соліковський 1584 р. Перший дерев’яний костел був збудований коштом міщанки Софії Ганзльової в 1590 р. на ділянці при західному пряслі міських оборонних мурів, де була влаштована Єзуїтська хвіртка, недалеко від Костелу Чесного Хреста монастиря францисканів. Зібравши досить великі кошти, єзуїти почали думати про будівництво мурованого костелу. 1603 р. король Сиґізмунд III (Zygmunt) надав їм велику ділянку в середміській юдейській дільниці разом із синагогою “Золота Роза”. Але спротив юдейської громади змусив шукати нове місце, яке надала львівська римо-католицька капітула. Це була вільна ділянка, на якій згорів будинок Миколи Мелецького, воєводи подільського. Вона була розташована поряд із ґрунтом, де стояв дерев’яний костелик, заснований Ганзльовою. 1610 р. урочисто заклали наріжний камінь, який освятив львівський римо-католицький єпископ Ян Замойський (Zamoyski). Будівництво костелу розпочав і провадив до 1614 р. отець єзуїт Себастьян Ламхіус (Lamchius). Невідомо, чи він був лише керівником будівництва, а чи також і автором проекту. Архітектура костелу оформлена за взірцем римського костелу Іль Джезу (Il Gesù) (1570) арх. Джакомо Бароцці да Віньйоли (Barozzi da Vigniola) і Джакомо делля Порти (della Porta), який став зразком для костелів єзуїтського ордену. Тип костелу Іль Джезу передусім виражений у композиції чільного фасаду. Будівельна фабрика львівських єзуїтів відразу залучила різних майстрів, зокрема і для вистрою інтер’єру. Вже у 1612–1613 рр. працювали: різьбар Іван Моленда, маляр Матвій Климкович і органний майстер Матвій Крайчинський. Але не обійшлося без проблем, що виникли через правові колізії щодо власності на частину ґрунту, яку вимагав львівський швець Микола Адамович. Від 1615-го до 1618 року будівництво було призупинене. Відновленим будівництвом у 1618–1621 рр. керував архітектор єзуїтського ордену чернець Джакомо Бріано (Briano) з Модени. Йому допомагав чернець єзуїт Альберт Раґоніус. Величезна споруда костелу вимагала і великих коштів, які збиралися від жертводавців. 1624 р. освятили першу бічну каплицю св. Бенедикта і роботи знову призупинилися. 1626 р. будівництво відновилося і активізувалося 1629-го, після того як єзуїти отримали великі кошти Єлизавети Синявської, дружини Прокопа Синявського, маршалка великого коронного. 1630 р. костел був завершений і освячений львівським архієп. Яном Анджеєм Прухніцьким (Pruchnicki). 1638 р. склепіння оздобили стюковою різьбою і вкрили розписами пензля Матвія Климковича. 1644 р. були освячені органи, збудовані коштом Ґроховського (Grochowski).

1702 р. за проектом Мартина Годного над південною захристією була зведена вежа-дзвіниця, яка стала найвищою вежею Львова (близько 100 м), на якій 1754 р. встановили годинник. У 1720–1730-х рр. у костелі встановили надгробки Єлизавети з Ґостомських Синявської, Яна Яблоновського, Яна Станіслава Яблоновського і Яна Вінцентія Яблоновського, які були фундаторами будови єзуїтської колегії.

Впродовж XVIII ст. вистрій костелу змінювався двічі: у 1734 та 1773 рр. 1734 р. костел згорів, після чого був відновлений коштом Єлизавети з Потоцьких Щучини. 1740 р. розписи головної нави виконав Франциск Григорій (Ґжегож) Іґнатій Екштайн (Eckstein) родом із Брна, а після його смерті бічні нави і каплиці розписував його син Себастьян Екштайн. 1741 р. коштом магнатки Марії Дідушицької (Dzieduszycka) збудували каплицю св. Бенедикта, а у найдавнішій каплиці тієї ж посвяти, що була освячена першою, у 1624 р., влаштували родинну каплицю Дідушицьких. У 1744–1747 рр. Себастьян Фесінґер (Fessinger) виготовив великий вівтар (1747), у 1754-му і 1759-му виконані два бічні вівтарі. У 1742–1744 рр. сницар Ян Бекерт вирізьбив сталлі та сповідальниці свв. Єроніма і Марії Єгиптянки, позолоту і розписи яких виконав маляр Пілавецький (Piławecki).

Після ліквідації ордену єзуїтів 1773 р. Папою Римським Клеменсом XIV костел адаптували на гарнізонний військового командування австрійської армії, дещо змінивши архітектурний вистрій. Тоді була ліквідована каплиця Дідушицьких. 1830 р. розібрали костельну вежу – після того, як завалилася вежа ратуші у 1828 р.

1814 р. Папа Пій VII відновив орден єзуїтів і 1820-го вони повернулися до Львова. 1837 р. образ св. Філомени для бічного вівтаря намалював Фридерик Рінн. Портрети фундаторів костелу єзуїтів, зокрема Фердинанда д’Есте, єпископів Францішка Піштка (Franciszek Pisztek) і Дмитра Соліковського (Solikowski), Єлизавети Синявської (Sieniawska), у 1840-х рр. намалював маляр Мартин Яблонський. На згадку про проведену реновацію костелу на південній стіні при чільному фасаді встановлено таблицю з написом: “D.O.M. Haec aedes sacra inchoata 1610 dedicata 1630 restaurata 1842”. 1843 р. маляр Алоїз Рейхан (Reichan) намалював образи Ігнатія Лойоли і Франциска Ксав’єра (Xavier) для двох бічних вівтарів. 1844 р. в костелі помістили нову казальницю, яку виготовили коштом графині Гонорати Боржецької в моравському місті Бланську. 1848 р. під час бомбардування міста генералом Вільгельмом фон Гаммерштайном (von Hammerstein) два ядра впали на костел і пошкодили дах і нартекс. Після “Весни народів” 1848 р. єзуїтів знову вигнали з костелу, і знову через 4 роки вони повернулися. У 1879–1891 рр. у костелі проводилися ремонтні роботи. 1894 р. під час відновлення фасаду костелу в нішах нижнього ярусу поміщено 4 фігури святих єзуїтів: Ігнатія Лойоли, Франциска Ксав’єра, Станіслава Костки і Андрія Боболі, які вирізьбив із пісковику Фелікс Павлінський. 1892 р. відновили каплицю св. Бенедикта з новим вівтарем і вітражами фірми “Tiroler glasmalerei und Mosaic Ansalt” із Інсбруку. 1905 р. львівський римо-католицький архієп. Юзеф Більчевський здійснив коронацію ікони Матері Божої Замилування, поміщеної в каплиці у південній наві. З цієї нагоди її відгородили кутими ґратами за проектом львівської політехніки, роботами керував різьбар Антоні Попель (Popiel). Тоді ж Петро Війтович виготовив новий антепедіум для вівтаря коронованої ікони. 1906 р. вистелили нову підлогу з мармурових плит двох відтінків, привезених із Угорщини. 1909 р. під керівництвом проф. Діонісія Кричковського і арх. А. Теодоровича проведено реновацію каплиці св. Бенедикта. Костел постраждав під час Польсько-української війни в листопаді 1918 р., зокрема, було пробите склепіння в наві перед вівтарем та дах. У 1920-х рр. провели ремонтні роботи і влаштували нову підлогу. Чергових пошкоджень костел зазнав під час Другої світової війни у 1944 р. – тоді бомба пробила дах і склепіння над самим вівтарем. 4 червня 1946 року єзуїти виїхали зі Львова, забравши з собою деякі найцінніші речі з вистрою костелу, зокрема, короновану ікону Пресвятої Богородиці. Після воєнних знищень костел вкрили тимчасовим дахом. 1959 р. провели реставраційні роботи з відновлення даху, якими керував арх. Ігор Старосольський. Тоді відновили також втрачену сигнатурку. Якийсь час костел використовували як склад, а від 1970-х рр. передали Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника НАН України під книгосховище обмінного фонду. Наприкінці 1990-х рр. провели археологічні розкопки у криптах під центральною навою та відреставрували приміщення підвалів під південною навою костелу, в яких влаштовано галерею “Равлик”.

15 липня 2010 року ухвалою Львівської міської ради костел переданий у власність курії Львівської архієпархії УГКЦ.

Пов'язані історії

Архітектура

Храм свв. ап. Петра і Павла є однією з найбільших сакральних споруд Львова: його довжина – 41 м, ширина – 22,5 м, висота – 26 м. У планувально-просторовому вирішенні – тринавова базиліка, з невеликим гранчастим вівтарем, з нартексом. Зведений у стилі раннього бароко з ренесансними ремінісценціями. Композиція чільного фасаду – за зразком Церкви Іль Джезу в Римі. Фасад дворівневий, горизонтально членований на дві частини розвиненим антаблементом, акцентований великим фронтоном із бароковими волютами по боках і трикутним завершенням, прикрашений пінаклями по боках. Пілястри з капітелями композитного ордеру прямовисно членують фасад на 5 полів. Кожна з 3-х нав костелу має окремий вхід із чільного фасаду: на центральній осі розташований головний вхід, оздоблений білокам’яним порталом у вигляді портика, з балконом над ним; ідентичні, але менші портали з балконами над ними оздоблюють бічні входи. Симетрично у вузьких полях між пілястрами, у вісьмох конхових нішах, поміщені скульптурні постаті єзуїтських святих.

Південний фасад вирізняється потужними аркбутанами, що передають розпір склепінь великої брили головної нави на зовнішні стіни і спираються на постаменти, увінчані пінаклями з хрестами. У простінках між аркбутанами влаштовані великі термальні вікна, що освітлюють головну наву. Південно-західний кут над вінцевим карнизом фіксує один ярус вежі. Вежа на рівні пивниць зведена з цегли, фундаменти і пивниці з каменю, квадратова в плані, з дерев’яними сходами в нижній частині, вихід на верхні яруси – по драбинах. На 4-му ярусі прорізана чотирма прямокутними віконними отворами. Вежа вкрита низьким пірамідальним дахом. Вихід на яруси здійснюється системою драбин.

Костел вкритий високим двосхилим дахом під червоною черепицею з невеликими спрощеними (під час влаштування даху 1959 р.) люкарнами, увінчаний сигнатуркою над тріумфальною аркою.

Архітектурний вистрій чільного фасаду формують скульптурні твори та білокам’яний декор XVII та ХІХ ст.: обрамування вікон, декор у стилі маньєризму (окуттєвий та рослинний орнамент, зоо- та антропоморфні мотиви). Особливим оздобленням вирізняється південне вікно: серед волют та пелюстків квітів простежуються профіль блазня, агнець, папуга тощо. Скульптурне оздоблення верхнього ярусу – фігури Матері Божої, мученика Мартина Лятерни, св. Станіслава-єпископа, Папи Павла ІІІ. Верхні постаті модельовані динамічно, нижні – статичні. У тимпані вінцевого фронтону поміщений медальйон із рельєфним зображенням Агнця Нового Заповіту.

На нижньому ярусі зображені фігури отців єзуїтів: св. Франциска Ксав’єра, св. Ігнаціо Лойоли, бл. Андрія Боболі та св. Станіслава Костки – виконані в академічному стилі з каменя-пісковика в каменярському закладі Леопольда Шімзера “Leopold Schimser”, скул. Фелікс Павлінський, 1894 р.

В інтер’єрі головна нава перекрита півциркульним склепінням із розпалубками, яке підкреслене потужним антаблементом, що спирається на пілястри з композитними капітелями (дерев’яні). Бічні нави, порівняно з центральною, дуже вузькі та низькі, над ними розташовані галереї-емпори, над нартексом – музичні хори з органом. Бічні нави і емпори перекриті хрестовими (згладженими) склепіннями на стрілчастих підпружних арках. Вся поверхня стін і склепінь вкрита розписами.

Головний вівтар – монументальний, відділений мармуровою балюстрадою, виготовлений із рожевого і чорного мармуру, триярусний, зі скульптурами святих та ангелів.

Підлога вимощена мармуровими плитами двох кольорів (чорного і рожевого).

Пивниці муровані з каменю, перекриті системою півциркульних склепінь із цегли. Під головною і північною навами влаштовані крипти з входом із головної нави, в яких хоронили ченців єзуїтів. Пивниця під південною навою, із входом від заходу (під вежею), перекрита хрестовими і вітрильними склепіннями. Хрестове склепіння у південно-східному куті пивниці спирається на різьблені ренесансові підп’ятники. Вікна пивниць під південною навою – прямокутні, у глибоких півциркульних нішах, перекритих склепінням, мають оборонний характер.

Розписи інтер’єру виконані у 1739–1743 рр., автори – Франциск та Себастьян Екштайни, ченці-єзуїти з Брна на Моравії. Концепція розписів складається з трьох частин: стінопису склепінь головної та бічних нав. Розписи оновлено 1919 р. – згідно з датою на центральній фресці.

Стінопис головної нави включає сцени: “Святий Павло – апостол народів” (у пресвітерії), “Проповідь св. Петра”, “Ісус передає ключі апостолу Петрові”, “Св. Петро серед калік”, а також “Апофеоз св. Ігнаціо Лойоли” (центральна частина нави).

Стінопис бічних нав зображає сцени на біблійну тематику (“Цариця Савська у возі з левом” у нартексі) та композиції з історії Львова. В одній із найвідоміших композицій “Облога Львова турками у 1672 році” зображено турецького воїна на тлі міської панорами, а разом із тим поява у небі свв. Ігнаціо Лойоли та Станіслава Костки – рятівників міста. У південній наві фактично знищена сцена апофеозу імператриці, з якої зберігся лише фрагмент із зображенням вежі костелу єзуїтів. Фрагменти розписів збереглися у підвалах над вікнами.

Головний вівтар – різьблений, золочений, виконаний із мармуру, стюкко, дерева, 1744–1747 рр., скул. Себастьян Фесінґер. В центрі – велике полотно “Розп’яття з пристоячими” (1839). Вівтар у формі монументальної едикули із зображенням “Всевидячого Ока” на фронтоні. Оздоблений чотирма колонами, між якими стоять фігури, виконані зі стюкко, чотирьох засновників та патронів ордену єзуїтів – свв. Станіслава Костки, Ігнаціо Лойоли, Франциска Ксав’єра та Алоїза Ґонзаґи. На 1939 р. в костелі існувало 8 вівтарів, посвячених свв. Франциску Ксав’єру, Ігнаціо Лойолі, Розалії, ап. Петру і Павлу, Алоїзу Ґонзазі. Скульптура Розп’яття Христа розташована в одному з бічних вівтарів між центральною та північною навами, приписується Яну Пфістеру (Pfister), 1616 р. Скульптурний образ МатеріБожоїу каплиці св. Бенедикта виконаний у XVII ст. зі стюкко. Рельєфна композиція на ритованому золоченому тлі з характерними ознаками стилю маньєризму, які проявляються в декоративному оздобленні рами, у трактуванні драперій та ликів. На стулках вівтаря – живописні зображення пророків Старого Заповіту: Давида, Соломона, Єзекіїля, Ісаї. Вівтар св. Антонія датується XVIII ст. Зображено святого на повний зріст, на полотні, у профільованій рамі з накладним рокайлевим декором. На подіумах встановлені фігури ангелів. Вівтар Матері Божої Розрадниці оновлений 1905 р., автор реставрації – Антоні Попель. Органу стилі рококо зі скульптурним та орнаментальним оздобленням. Серед скульптур переважають ангели з музичними інструментами, виконані у XVIII та наприкінці ХІХ ст. Епітафії зі скульптурним оздобленням: Дідушицьких, Яблоновських, Вибрановських, XVII–XVIII ст. (мармур, стюкко). Конфесіонали та лави у стилі рококо, пишно оздоблені накладними декоративними елементами (1762–1764 рр.), автори: різьбар Йоган Бекерт, майстер-позолотник Пілавецький. Казальниця: поч. ХХ ст., дерево, золочення, різьба, столярська робота; виконана у стилі необароко. Саркофаг архієп. М. Ґ. Вижицького у криптах, алебастр, різьба.

Костел – зразок бароково-ренесансної базиліки, у композиції чільного фасаду якої відображено тип храму Іль Джезу. Його творцями є відомі архітектори, скульптори, різьбярі, малярі.

Персоналії

А. Теодорович (Teodorowicz) – архітектор, який провів реновацію каплиці св. Бенедикта.
Алоїз Ґонзаґа – святий чернець-єзуїт.
Алоїз Рейхан (Alojzy Reichan) – маляр, який намалював образи Ігнаціо Лойоли і Франциска Ксав’єра для двох бічних вівтарів.
Альберт Раґоніус – чернець-єзуїт, який брав участь у будівництві костелу.
Андрій Боболі – святий чернець-єзуїт.
Вільгельм фон Гаммерштайн (Wilhelm von Hammerstein) – генерал, який керував бомбардуванням Львова 1848 р.
Гонората Божецька (Honorata Borzecka) – графиня.
Ґроховський (Grochowski) – надав кошти на орган.
Діонісій Кричковський (Dionizy Kryczkowski) – професор.
Джакома делля Порта (Giacomo della Porta) – італійський архітектор, який будував римський костел Іль Джезу (1570).
Джакомо Бароцці да Віньйола (іт. Giacomo Barozzi da Vigniola) – італійський архітектор, який будував римський костел Іль Джезу (1570).
Джакомо Бріано (іт. Giacomo Briano) (1588–1649) – архітектор єзуїтського ордену, чернець із Модени, який керував будівництвом костелу у 1618–1621 рр.
Дідушицькі (Dzieduszycki) – магнатська родина українського походження, члени якої були політиками, вченими та меценатами.
Єлизавета з Ґостомських Синявська (Sieniawska) – фундаторка будови єзуїтської колеґії.
Єлизавета з Потоцьких Щучина – ктиторка відновлення костелу.
Єлизавета Синявська (Sieniawska) – дружина Прокопа Синявського, яка надала великі кошти на будівництво костелу.
Сиґізмунд III Ваза (Zygmunt III Waza) – король Польщі.
Іван Моленда – різьбар.
Ігнатій де Лойола (ісп. Ignacio de Loyola) – чернець, засновник ордену єзуїтів, іспанець.
Ігор Старосольський – архітектор, який провів відновлювальні роботи костелу після пошкоджень у Другій світовій війні.
Йоган Бекерт – різьбар.
Йосиф Більчевський (Józef Bilczwski) – львівський римо-католицький архієпископ, який здійснив коронацію ікони Матері Божої Замилування, поміщеної в каплиці у південній наві.
Клеменс XIV – Папа Римський.
Леопольд Шімзер (Leopold Schimser) – скульптор.
Микола Іґнатій Вижицький (Mikołaj Ignacy Wyżycki) (†1757) – архієпископ.
Марія Дідушицька (Dzieduszycka) – магнатка, ктиторка будови каплиці св. Бенедикта.
Мартин Годний – архітектор, який звів вежу-дзвіницю.
Мартин Яблонський – маляр XIX ст., який малював портрети фундаторів костелу.
Матвій Климкович – маляр, який вкрив розписами костел.
Матвій Крайчинський – органний майстер, який працював у костелі єзуїтів.
Микола Адамович – львівський швець.
Микола Мелецький – воєвода подільський, власник будинку, на місці якого збудували костел єзуїтів.
Павло III – Папа Римський.
Пілавецький – майстер, який виконав позолоту і розписи сталлів.
Прокоп Синявський – великий коронний маршалок.
Себастьян Екштайн (Eckstein) – чернець-єзуїт, маляр, син Франциска, який розписав бічні нави і каплиці костелу.
Себастьян Лямхіус (Ламхіус) – отець-єзуїт, який розпочав і вів будівництво костелу до 1614 р.
Себастьян Фесінґер (Sebastian Fessinger) – різьбар, який виготовив великий вівтар (1747) та два бічні (1754, 1759).
Софія Ганзльова – міщанка, яка збудувала своїм коштом перший дерев’яний костел оо. Єзуїтів у Львові.
Станіслав Костка – святий чернець-єзуїт.
Францішек Піштек (Pisztek) – єпископ, фундатор костелу.
Фелікс Павлінський (Pawliński) – скульптор, який вирізьбив скульптури святих єзуїтів.
Фердинанд д’Есте – єзуїт, фундатор костелу.
Франциск Григорій (Ґжегож) Іґнатій Екштайн (1689–1741) – чернець-єзуїт із Брна на Моравії, маляр, який 1740 р. розписав головну наву.
Франциск Ксав’єр (Francisco de Xavier) – святий чернець-єзуїт.
Фридерик Рінн – маляр, автор образу св. Філомени для бічного вівтаря (1837).
Ян (Йоганн) Пфістер (Jan Pfister)– скульптор-різьбар періоду ренесансу у Львові.
Ян Анджей Прухніцький (Jan Andrzej Pruchnicki) – львівський архієпископ (1614–1633), який освятив костел.
Ян Бекерт – сницар, який вирізьбив сталлі та сповідальниці свв. Єроніма і Марії Єгиптянки.
Ян Вінцентій Яблоновський (Jabłonowski) – фундатор будови єзуїтської колегії.
Ян Замойський (Zamoyski) – львівський римо-католицький єпископ.
Ян Соліковський – львівський римо-католицький єпископ, який запросив до Львова єзуїтів.
Ян Станіслав Яблоновський – фундатор будови єзуїтської колегії.
Ян Яблоновський – фундатор будови єзуїтської колегії.

Джерела

1. Центральний державний історичний архів України у Львові (ЦДІАЛ) 146/20.
2. ЦДІАЛ 146/84.
3. ЦДІАЛ 159/9.
4. ЦДІАЛ 186/8/630.
5. ЦДІАЛ 742/1.
6. Instytut Historii Sztuki uniwersytetu Jagelońskiego. Fototeka. Kraków.
7. J. Smirnow, Kościoł Jezuitów św. Piotra i Pawła we Lwowie.
8. S. Załęski, Jezuici w Polsce,T. IV, Cz. II (Kraków, 1904).
9. Słownik geograficzny Królewstwa Polskiego i innych krajуw sіowiaсskich, T. 5 (Warszawa, 1884), 519.
10. T. Mańkowski, Barokowe kościoły lwowskie (Lwów, 1932).
11. Володимир Вуйцик, Leopolitana II (Львів: Класика, 2012).
12. Володимир Вуйцик, Державний історико-архітектурний заповідник у Львові (Львів: Каменяр, 1991).
13. Іван Крип’якевич, Історичні проходи по Львові (Львів: Каменяр, 1991), 66-67.
Львів. Ілюстрований туристичний путівник (Львів: Центр Європи, 2004).
14. П. Радковець, І. Радковець, Єзуїти у Львові, Галицька брама, 2001, №2, 3, 8-11.
15. Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР (ПГиА УССР), Т. 3 (Киев: Будівельник, 1985).
Автори опису – Оксана Бойко, Василь Слободян
Літературний редактор – Юлія Павлишин

Матеріали з Міського медіаархіву

Пов'язані зображення