Стефан Ґрабінський

Польський письменник-фантаст, творець знаменитого циклу залізничних новел "Демон руху" ("Demon ruchu"). Автор новаторської концепції літературної фантастики, названої метафантастикою.

Стефан Ґрабінський (Stefan Grabiński, псевдонім – Стефан Жальний (Stefan Żalny), народився 26 лютого 1887 року в Кам'янці-Струмиловій, помер 12 листопада 1936 року у Львові) – польський письменник-фантаст, творець знаменитого циклу залізничних новел "Демон руху" ("Demon ruchu"). Автор новаторської концепції літературної фантастики, названої метафантастикою. Великий шанувальник творів Едґара Аллана По, а разом з тим оригінальний і самобутній письменник. 

Його матір'ю була Євгенія з роду Чупків, вчителька гри на фортепіано. Батько, Діонізій Ґрабінський (Dionizy Grabiński), працював повітовим суддею в Луці недалеко від Самбора, де Ґрабінський розпочав навчання в гімназії. Тут він познайомився з Романом Поллаком (Roman Pollak), згодом істориком літератури бароко і дослідником польсько-італійських культурних зв'язків. У 1899 році, після передчасної смерті хворого на туберкульоз батька, Ґрабінський разом з матір'ю, бабусею і трьома молодшими сестрами переїхав до Львова, міста, яке залишило найтриваліший слід у його житті. Поселився на вулиці Оссолінських, 10 (сьогодні – Стефаника) і розпочав навчання в V гімназії, відомій як "бернардинська", де польську літературу викладав Францішек Прухніцький (Francziszek Próchnicki), полоніст і класичний філософ, відомий освітній і суспільний діяч. Під час перших років у Львові дав про себе знати успадкований від батька туберкульоз – хвороба вразила спочатку кістку правої руки, але відступила після вдалої операції. Майбутній письменник отримав атестат зрілості в 1905 році і розпочав навчання на філософському факультеті Львівського університету; вивчав польську і класичну філології під керівництвом таких вчених, як Юзеф Калленбах (Józef Kallenbach), Вільгельм Брухнальський (Wilhelm Bruchnalski) і Роман Пілят (Roman Pilat). Відвідував також лекції знаменитого психолога і філософа Казімежа Твардовського (Kazimierz Twardowski).

На початку університетського навчання Ґрабінський продовжував проживати на вулиці Оссолінських, 10, пізніше переїхав на вулицю Длугоша (спочатку 8, тоді 3) (тепер – Кирила і Мефодія) і нарешті зайняв кімнату в кам'яниці на вулиці Пястів, 18 (сучасна Лобачевського). У 1909 році майбутній автор "Демона руху"власним коштом видав свою дебютну збірку новел "З винятків. У сутінках віри" ("Z wyjątków. W pomrokach wiary"), яка була підписана псевдонімом Стефан Жальний і не викликала майже жодної реакції з боку рецензентів, хоча видатний літературний критик Кароль Іжиковський (Karol Irzykowski) оцінив належним чином "Божевільну садибу" ("Szalona zagroda") – перший текст Ґрабінського, який з'явився друком. У 1910 році письменник закінчив навчання і розпочав роботу гімназійного вчителя. До 1917 року навчав польської і латинської мов у філії цісарсько-королівської IV гімназії на вулиці Хотинській, працюючи також періодично в гімназії Франца Йосифа на вулиці Баторія (тепер – Княза Романа), у зразковій VI гімназії на Личакові і в приватних жіночих школах: на вулиці Сакраменток, 16 (Туган-Барановського) і Мохнацького, 28 (Драгоманова). До педагогічного ґрона закладу на Личакові належав також знаменитий історик літератури Юліуш Клейнер (Juliusz Kleiner). Вихованцем Ґрабінського і Клейнера був, зокрема, Артур Гутнікевич (Artur Hutnikiewicz), у майбутньому знавець літератури періоду Молодої Польщі і міжвоєнного двадцятиліття, творець першої монографії, присвяченої життю і творчості автора "Демона руху".

У 1912 році Ґрабінський одружився з вчителькою музики Казимирою Корвін-Ґонсьоровською (Kazimiera Korwin Gąsiorowska), з якою в нього було дві дочки. У тому ж році разом з родиною переїхав до Перемишля, де отримав посаду вчителя польської мови, історії і латини в І гімназії імені Юліуша Словацького. Над Сяном письменник укріпив зв'язки зі Станіславом Майковським (Stanisławem Maykowskim), театральним критиком, з яким познайомився ще у Львові. Проводив також багато часу на вокзалі Перемишля, вбираючи гарячкову ауру залізничного життя. Свої спостереження використав пізніше у збірці новел про потяги-упирі і шалених подорожніх – у "Демоні руху". У Перемишлі Ґрабінський написав також свою першу театральну п'єсу – "Темні сили" ("Ciemne siły"), прем'єра якої відбулася в 1920 році у варшавському Малому театрі. У спектаклі взяли участь відомі актори: Войцех Бридзінський (Wojciech Brydziński), Ірена Сольська (Irena Solska) і Леонард Боньча-Стемпінський (Leonard Bończa-Stępiński). П'єсу Ґрабінського було показано також у Міському театрі імені Словацького в Кракові, у 1921 році вона з'явилася і на сцені Міського театру у Львові. Письменника не знеохотили ані незначний успіх спектаклю, ані критичні рецензії – він продовжував співпрацю з директором краківського театру Теофілем Тшцінським (Teofil Trzciński), результатом якої стала прем'єра наступної п'єси, драматичної трилогії "Задушки" ("Zaduszki") (1921), теж погано сприйнятої глядачами і критиками. Ґрабінський твердив, що його сценічні твори є амбітною спробою створити фантастичну драму sui generis. Наприкінці 1920-х років намагався ще поставити в Кракові п'єсу "Привиди" ("Larwy"), пізніше перейменовану в "Манівець" ("Manowiec"). Прем'єра однак ніколи не відбулася. В останні роки І світової війни померли від туберкульозу дві молодші сестри письменника. На його психічний стан вплинула особливо смерть заледве 26-річної Марії Чайковської з роду Ґрабінських (Maria Czaykowska), поетки-початківиці, вірші якої долучив до книжкового видання драми "Темні сили".

У 1921 році, розлучившись з дружиною, Ґрабінський повернувся до Львова і поселився з матір'ю на вулиці Мурарській, 22 (сучасна Єфремова). Почав навчати польської мови в Чоловічій вчительській семінарії на вулиці Набєляка, 67 (тепер – Котляревського) і в VI гімназії на Личакові. Підтримував у цей період контакти з Каролем Іжиковським і літературним критиком Єжи Євгенієм Пломєнським (Jerzym Eugeniuszem Płomieńskim), який став невдовзі його найближчим другом. Видавав наступні томи оповідань, написав також свій перший роман – "Саламандру" ("Salamandra"), що розчарував критиків, які вище оцінювали короткі форми автора "Демона руху". У 1926 році перенесли на екран новелу Ґрабінського "Коханка Шамоти" ("Kochanka Szamoty"). За режисуру був відповідальний Леон Тристан (Leon Trystan), а до акторського складу ввійшли Гелена Маковська (Helena Makowska) й Іґо Сим (Igo Sym). У тому ж році Ґрабінський виїхав зі своєю матір'ю і Пломінським до гуцульського села Любіжня, розташованого в Карпатах недалеко від Делятина. У наступні роки відвідав також польське узбережжя (Ґдиню) і виїжджав за кордон (до Італії та Румунії). Усі ці подорожі знайшли свій відбиток у його творчості.

У 1929 році у Ґрабінського сталися дві легеневі кровотечі. Так нагадав про себе приспаний у його тілі туберкульоз. Письменник вирішив переїхати з матір'ю до Брюхович, місцевості під Львовом, відомої сосновими лісами і сприятливим кліматом. У Брюховичах жив на вулиці Ясній, 4, потім 7 і у віллі "Підлісся". Вимушена пенсія і невелике зацікавлення творами письменника ускладнили його фінансову ситуацію. На щастя, 1931 року автор "Демона руху"отримав літературну нагороду міста Львова, що нагадало його прізвище літературному середовищу міжвоєнної Польщі і дозволило йому залатати домашній бюджет. Однак гроші швидко розійшлися, а хвороба невблаганно прогресувала. Під час заходів щодо публікації свого останнього роману "Острів Ітонґо" ("Wyspa Itongo") Ґрабінський був змушений періодично повертатися до міста, адже житло в Брюховичах було дуже дороге. У Львові письменник жив на Кульпарківській дорозі 3а, а згодом на Жеромського 15а, помешкання 3 (сучасна Зерова). Це власне тут, в убогій винайнятій кімнатці, Стефан Ґрабінський помер передчасно від туберкульозу 12 листопада 1936 року. Був похований кілька днів потому на львівському Янівському кладовищі. Перед похороном тіло письменника виставили в крипті невеликого костелу Реформатів на вулиці Янівській.

До великих прихильників і популяризаторів творчості Ґрабінського належав Станіслав Лем (Stanisław Lem), який називав автора "Демона руху" "письменником своєї львівської молодості, котрий не загубився у конкуренції зі своїми ровесниками європейцями".