Леонард Марконі

Скульптор, майстер декоративного оздоблення будівель, викладач Вищої технічної школи у Львові (Політехніки).

Леонард Марконі народився у 1835 році у Варшаві. Його родина походила з Італії. Його дід,  архітектор та живописець Леандр Марконі викладав орнаментику в Болонській академії мистецтв. Батько Ферранте Марконі (Ferrante Marconi, 1798–1868) був скульптором, а рідний дядько Генрик — архітектором, відомим представником архітектури класицизму у Польщі. Рідна сестра Аделаїда була одружена зі скульптором Анджеєм Прушинським (Andrzej Pruszyński), а двоюрідні брати Леандр та Владислав (1848–1915), діти Генрика Марконі, були архітекторами, а Кароль Антоній Титус (1864–1864) — живописцем у Флоренції.  

У Варшаві навчався у реальній гімназії. Мистецтво скульптури опановував спершу в майстерні свого батька, у 1856–1858 роках — на скульптурному відділенні Варшавської школи образотворчих мистецтв у Константи Геґеля (Konstanty Hegel). Продовжив навчання у 1859-1862 роках у Академії св. Луки в Римі під керівництвом Адамо Тадоліні. У цей час взяв участь у двох конкурсах які проводила Академія Пантеону. За рельєф "Христос і св. Петро" отримав срібну медаль, за рельєф "Прощання св. Петра із св. Павлом" — золоту.

1862 року повернувся до Варшави. Спочатку Леонард Марконі працював зі своїм батьком, а потім із Анджеєм Прушинським, чоловіком сестри Аделаїди. У цей період він виконав близько двадцяти скульптур для різноманітних архітектурних об'єктів, а також скульптурних портретів, релігійних композицій та ін.

У серпні 1873 року Леонард Марконі отримав посаду надзвичайного професора  на кафедрі орнаментального рисунку та моделювання на будівельному відділенні Вищої технічної школи (тепер Національний університет "Львівська політехніка"). З 1877 року він очолив цю кафедру, відтоді керував нею аж до самої смерті. У 1881/82, 1882/83 та 1886/87 навчальних роках був також деканом будівельного відділення. У літературі згадується як вчитель відомих львівських скульпторів Антонія Попеля (Antoni Popiel, 1865–1910), Петра Гарасимовича (Piotr Harasimowicz, 1857–1914), Петра Війтовича (Piotr Wojtowicz, 1862–1936), живописця та скульптора Міхала Созанського (Michał Sozański, 1853–1923) та ін.

У 1880 році Леонард Марконі отримав офіційний дозвіл (karta uprawniająca) на виконання скульптурних робіт у Львові. Починаючи з цього часу він активно працював у галузях різьблення, ліплення, лиття, реставрації скульптури та скульптурного оздоблення.

Мав велику майстерню у головному корпусі Політехніки. Залучав до співпраці скульпторів зі Львова, так і з інших міст. Серед них були: краківський скульптор Міхал Стефан Корпаль (1854, Краків – 1915, Пелгрімов, тепер Чехія), якого Марконі у 1874 році  запросив для виконання декору для будівлі Львівської політехніки; Ґабріель Красуцький (1837, Варшава – 1885, Львів), який не мав власної майстерні і працював  в майстернях місцевих скульпторів, в т.ч. в майстерні Марконі; Антоній Попель, який виконуючи за його проектами або моделями скульптури (зокрема для готелю "Жорж", Промислового музею; вже після смерті Марконі виконав велику модель для відливу пам'ятника Тадеуша Костюшка для Кракова тощо).       

Загалом, Леонард Марконі виконав велику кількість скульптурних робіт, переважно для архітектурних об'єктів Львова та інших міст. Відповідно співпрацював з багатьма  архітекторами, серед яких були Юліан Захарієвич, Еразм Герматнік, Сильвестр Гавришкевич, Ян Шульц, Альфред Каменобродський, Вінцентій Равський та інші.

Всі ці архітектори працювали у Львові в останні десятиліття ХХ ст, коли в архітектурі панував історизм з його орієнтацією  на мистецькі стилі минулого. На львівських теренах,  коли йшлося про громадські споруди, архітектори часто віддавали перевагу класичним стилям, тобто ренесансу та класицизму. Роботи Леонарда Марконі, який був вихований на традиціях класичної італійської скульптури, стилістично відповідали неоренесансним спорудам, що з'являлися в цей період в достатньо великій кількості. Для таких споруд Марконі створив величезну кількість скульптурних робіт, переважно алегоричного характеру. Іншим важливим аспектом його діяльності була скульптурна орнаментика для декору екстер'єрів та інтер'єрів. Не останню роль у популярності Леонарда Марконі зіграло його вміння, як майстра доби історизму, комплексно підходити до проектування скульптурного  оздоблення архітектурного об'єкта в цілому. Тому Марконі був скульптором, який не знав простоїв, працював дуже активно, був задіяний до оздоблення більшості найважливіших громадських будівель свого часу в місті.

Окрім роботи із архітектурними об'єктами, у Марконі були й інші зацікавлення, пов'язані з його професією. Наприкінці 1870-х років в селищі Берездівці (тодішній  повіт Бібрка) біля одного із найвідоміших в Галичині покладів алебастру, знаного тоді як "руський мармур", Леонард Марконі відкрив майстерню алебастрових виробів. Цю сферу діяльності Марконі описує Ігор Сьомочкін, львівський дослідник його творчості: "Про те, наскільки скрутно йшли справи Марконі у залагодженні фінансових проблем пов'язаних з витратами на алебастровий промисел, свідчать такі факти: невдалі спроби з вимогами підвищення своєї платні у Політехніці (1878-1880), а пізніше (1889) неспроможність сплати боргів своїм кредиторам. Після смерті Леонарда Марконі у 1899 році промисел у Берездівцях поступово занепав".

Крім оздоблювальних скульптурних робіт, в творчості Марконі зустрічаються також окремі релігійні композиції (переважно в італійський та у варшавський період творчості, у львівській — вівтар в костелі францисканок), меморіальна, монументальна та портретна пластика.

У 1892 році в каталозі Виставки будівельного промислу у Львові зафіксований як Член комітету виставки, член жюрі та делегат від Промислової палати (Izba Handlowa) Львова, Кракова та Бродів.

 

На розі  сучасних вулиць Антоновича та Русових у Львові розміщений один із найстаріших будинків цього району — колишній особняк Леонарда Марконі, споруджений у 1878.

Похований на Личаківському кладовищі у Львові на  полі № 57.

Окремі роботи  скульптора зберігаються в Національному музеї у Кракові, Національному музеї у Варшаві, Львівській галереї мистецтв, приватних збірках.