Вул. Лисенка, 15 – будинок управління СБУ (колишній палац Дідушицьких)

Перед 1849 — зведення вілли Віняжа.
1856–1860 — будівництво господарських будівель у стилі класицизму за проектом Вінцента Равського-старшого.
1871 — до західного крила палацу добудували невелику сторожівну.
1873 — велика розбудова палацу за проектом Юзефа Енґеля: чільну частину палацу розширили, добудувавши з заходу і сходу два крила, фасади оздобили класицистичним вистроєм.
1880–1890 — розпланування парку з декоративними і рідкісними породами дерев.
1902 — розбудова палацу за проектом Владислава Галицького.
1910 — влаштування гідравлічного ліфта в палаці.

Колишній палац розташований на південному схилі Замкової гори, на давньому Галицькому передмісті. Палац збудований родиною Дідушицьких. Ця шляхетська родина українського походження гербу Сас вийшла із сіл Великі і Малі Дідушиці на Стрийщині, і їхній родовід тягнеться ще з княжих часів. Найдавніші документи про Дідушицьких походять із 1263 і 1274 рр., і до сер. XV ст. писані виключно українською мовою. Члени родини Дідушицьких відомі як державні діячі, меценати, вчені різних наук, артисти. У середині XVIII ст. Дідушицькі полонізувалися і перейшли із греко-католицької релігії на римо-католицьку. З приходом Австрії наприкінці XVIII ст. Дідушицькі отримали графський титул. Одну з гілок роду Дідушицьких — поторицьку — розпочав Юзеф Каласанти (1772–1847), син Тадея Ґервазія (1724–1777). Саме Юзеф Каласанти сформував відому Поторицьку бібліотеку. Інші дві гілки Дідушицьких заклали старші брати Юзефа: Антон Василь (1757–1817) та Валеріян Вікторин (1754–1832), внуком якого був відомий львівський історик Маврицій Іґнатій (1813–1877). Син засновника поторицької лінії Володимир Ксаверій Тадей Дідушицький (WłodzimierzKsaweryTadeuszDzieduszycki, 1825–1899) — власник, меценат і творець одного з найкращих природничих музеїв Галичини — у Львові на вул. Театральній, 18.

Володимир Дідушицький зі своєю дружиною Альфонсиною з Мйончинських (Alfonsyna z Miączyńskich) 1853 р. викупив від Е. Віняжа (Winiarz) віллу разом sз великою ділянкою під Високим замком. Вілла Віняжа була збудована перед 1849 р. у глибині ділянки, і позначена на кадастровій карті Львова 1849 р. (під конскр. №45 4/4, топографічним №3087).

Вже 1853 р. Дідушицькі перевезли до новопридбаної вілли родинну збірку з бібліотекою з Поториці біля Сокалю. Бібліотека нараховувала 55 тисяч томів, серед яких 230 рукописів і пергаментів. Опріч книг, Дідушицькі перевезли велику збірку творів мистецтва: 2000 гравюр, 400 географічних карт, понад 1000 портретів тощо.

Куплену віллу 1856 р. Дідушицькі перебудували на палац за проектом архітектора Вінцента Равського-старшого (WincentyRawski). 1860 р. за його ж проектом на території палацу збудували кілька господарських будинків у класицистичному стилі.

У 1870 р. графиня Альфонсина відкупила кусок схилу між палацом і стрільницею. 1871 р. до північного торця західного крила добудували невелику сторожівку, а 1873 р. почали велику розбудову палацу за проектом архітектора Йозефа Енґеля (JosefEngel). Чільну частину палацу розширили, добудувавши з заходу і сходу два крила, фасади оздобили класицистичним вистроєм. 1878 р. у будинку влаштували алебастрові портали, які графиня Альфонсина замовила у відомого скульптора Леонарда Марконі (Marconi). У 1880–1890-х рр. був розпланований парк із декоративними і рідкісними породами дерев.

У 1893–1894 рр. на викуплених ґрунтах на схилах були збудовані господарський одноповерховий будинок зі стайнею, возівнею і виходками (туалетами) та льодівня. У великій одноповерховій будівлі на північний захід від палацу була розташована канцелярія Дідушицьких.

Найбільша розбудова палацу відбулася 1902 р. Тоді за проектом архітектора Владислава Галицького (WładysławHalicki) надбудували третій поверх, влаштували додаткові сходи і новий дах з люкарнами. Тоді ж фасади палацу між 2-им і 3-ім поверхами прикрасили барельєфними портретами членів родини Дідушицьких, поміщеними в овальні ніші, оздоблені гірляндами — їх автор, можливо, відомий скульптор Антоній Попель (Popiel). 1903 р. розібрали одноповерховий будинок з канцелярією, і за проектом Владислава Галицького провели реконструкцію західного крила з його надбудовою і розбудовою. У такому стані ця частина палацу, окрім даху, дійшла до нашого часу. 1910 р. Альфонсина Дідушицька, після смерті чоловіка Володимира, влаштувала гідравлічний ліфт, який виконало технічне бюро З. Рудаковського (Rudakowski).

У міжвоєнний період у палаці влаштували галерею, яка називалася ім. Дідушицьких. Збірка складалася з творів малярства, графіки і колекції археологічних знахідок. 1940 р. галерею ліквідувала радянська влада, розформувавши збірку між різними новими музеями міста (Галерея мистецтв, Львівський історичний музей, Музей етнографії та художнього промислу). Частина експонатів зникла, серед яких і всесвітньовідомий Михалківський скарб з VIII–VII ст. до н. е. сумарною вагою 7 кг золота.

До 1939 р. власниками палацу і чиншового будинку були нащадки родини Дідушицьких. Після Другої світової війни в палаці розташувалася структура служби безпеки Радянського Союзу, в час Незалежності —Управління військової контррозвідки СБ України у Західному регіоні. Приміщення конюшень і стайні перетворили на помешкання.

Рішенням Львівського облвиконкому №130 від 26.02.1980 р. палац на вул. Лисенка, 15 включений до Місцевого реєстру пам'яток під ох.№157-М.