Товариство політехнічне

Передісторія

Після "Весни народів" 1848 року, у ході демократизації абсолютних монархій, засновувалося усе більше різноманітних професійних спілок та громадських організацій. Вже цього ж року у Відні зокрема з'явилося перше Товариство інженерів та архітекторів на території Австрійської імперії.  

У Львові і студенти, і викладачі узялися об'єднуватися офіційно у 1860-х. Спершу кілька професорів Технічної академії зустрічалися у помешканні її директора Александра Райзінґера (Alexander Reisinger). 1866 року вони затвердили статут — Statuten des technischen Vereins in Lemberg, а наступного — випустили перші публікації на теми своїх наукових робіт. Постало питання, чи їм слід ставати публічними, поширювати знання про техніку і науку поза вузьким професійним середовищем, чи залишатися закритим науковим товариством? Короткий час професори читали лекції для широкої авдиторії у львівській ратуші проте невдовзі їхня діяльність завмерла аж поки товариство не розпустили офіційно.

1876-1913

У 1876 молоді випускники Академії об'єдналися у Товариство техніків-випускників (Towarzystwo ukończonych techników). Назву обрали на зразок віденського Verein ehemaliger Politechniker, адже назва "Технічне товариство" була вже задіяна (Dźwignia, 1877, Nr. 1, 1). Нове товариство прагнуло об'єднатися із старшим. Свій перший статут, складений за зразком статуту віденського Товариства інженерів та архітекторів, затвердили 28 лютого 1877 (Grzębski, 1902, 10). 1877 року, паралельно із відкриттям власних корпусів Технічної академії та перейменування її у Вищу технічну школу, відбулося їхнє перше засідання, почалося видавництво спеціалізованого технічного часопису Dźwignia (тобто "важіль", від 1883 — Czasopismo techniczne,  тобто "Технічний часопис"). Після домовленості із товариством під проводом Райзінґера яке розпустилося та передало їм залишки своїх фондів, у 1878 році змінили назву у Товариство політехнічне (Towarzystwo politechniczne).

Вже 1879 року налічувало близько 500 членів, ними згідно статуту могли стати випускники вищих технічних навчальних закладів незалежно від етнічного походження та місця проживання, а також спеціальності — всі інженери, архітектори, хіміки, спеціалісти з будування машин тощо. Хоча Товариство було незалежним від Політехніки, багато його членів були чинними викладачами, а його більшість — випускниками навчального закладу. Формально жодній етнічності перевага не надавалася, проте їхній друкований орган Dźwignia вже з самого початку фіксує переважаючий польський характер Товариства, публікуючи, приміром, вже в першому своєму номері такі рядки:

"O! Kraino polska, żeby ci Polacy
Co giną za Ciebie, wzieli się do pracy,
I po garstce ziemi z Ojczyzny zabrali,
Wnet by dłońmi nową Polska usypali".

"О! Країно польська, якби ж ті поляки, що за Тебе гинуть, взялися до праці, і по жмені землі з Вітчизни узяли, то ураз долоньми нову Польщу наси́пали б" (Dźwignia,1877, Nr. 1, с. 2). Це — фрагмент вірша зі збірки "Пісні Януша" Вінцента Поля, національного польського поета, написаного у часи Листопадового повстання 1830-31 років, що вийшов друком у Парижі.

Засновники: архітектори Броніслав Бауер, Іван Левинський, Антоній Лукашевич, Антоній Свйонтковський, геодезисти Юзеф Хованець та Міхал Голейко, інженери-залізничники Кароль Едвард Еплер, Болеслав Мустянович, Ян Озємбловський, Кароль Паулі, Павел Ствєртня, Міхал Вартересєвич, Рудольф Вайнерт, Адольф Вєжейський, Станіслав Зайончковський, викладачі Віктор Фронь, Стефан Каковський, Владислав Клапковський, Пьотр Манастерський, Кароль Машковський.

Згідно першого статуту, цілями Товариства було гуртувати разом випускників технічних спеціальностей (виключно із вищою освітою) та допомагати їм працевлаштовуватися, підтримувати їхній суспільний статус, провадити наукові зустрічі та обмін ідеями, організовувати технічні конкурси, передплачувати міжнародні технічні часописи і видавати власний, складати бібліотеку спеціалізованої літератури. Нові статути приймалися у 1893 і 1896 що вносили зміни до порядку керівництва, а до цілей Товариства додана підтримка крайової промисловості (Pamiętnik jubileuszowy, 1902, 15-16). Ґрунтовніші зміни були прийняті зі статутом вже Польського товариства політехнічного від 1913 року. Тоді, у ході загострень у суспільстві між українським та польським політичними рухами, члени-українці заснували окреме Українське технічне товариство, яке очолив вчений-хімік та політик-член УНДП Роман Залозецький.

Першою публічною лекцією у Політехнічному товаристві стала "Про силу опору під час руху потягів" 14 листопада 1877 року керівника Товариства, барона Романа Ґостковського (Roman Gostkowski). Протягом наступних двох місяців відбулося ще три лекції, та планувалося що вони проводитимуться щотижня. Щорічно проводилося в середньому біля двадцяти лекцій, про них постійно інформували Dźwignia і Czasopismo techniczne.  Частину лекцій публікували у скороченнях, а деякі повністю; про деякі з них інформувала і щоденна преса. Обговорення однієї теми могло займати декілька вечорів. Спершу лекції проводилися у невеликій залі Технічної академії на Вірменській, а пізніше — у "власній, обширній, ясно освітленій електричним світлом залі" нового головного корпусу Вищої технічної школи. Лекції стосувалися власних наукових досліджень чи практичної роботи автора, аналізу досвіду інших країн наприклад у влаштуванні водопроводів чи у будівництві дешевих помешкань для робітників, становища крайової промисловості, "міські справи" у яких технікам слід взяти участь, економіки тощо а також звіти із поїздок, наприклад Казімєжа Чарлінського про Міжнародну виставку в Чикаго 1891 року, тощо. Згодом техніки бралися за прочитання публічно-просвітницьких лекцій не лише у Львові, обговорювалася ідея заснування "народних політехнік", вочевидь подібно на "Народний університет імені Міцкевича" у якому члени Політехнічного товариства читали лекції також.

Ще у 1878 році Товариство зверталося зокрема до Крайового виділу з пропозицією влаштування техніків на службу де їм відмовили посилаючись на відсутність такої потреби (Dźwignia, 1878, Nr. 7, 49), то невдовзі Виділ (і міська влада) самі почали замовляти експертну думку з різних питань щодо розвитку промисловості Товариству. Члени об'єднувалися у спеціалізовані комісії які перевіряли винаходи та розробки колег, піддавали технічному, зокрема хімічному аналізові місцеві будівельні матеріали, і ця робота стала базою на якій у Політехніці заснували дослідницькі лабораторії (stacje doświadczalne) — керамічну та нафтову (1886) та технічно-механічну (1901) — які фінансував Крайовий виділ, що сприяло якості крайових матеріалів та виробів. Товариство підтримувало своїх членів у балотуванні до місцевої влади. Так чимало інженерів ставали депутатами ради міста, наприклад Артур Шлеєн (Artur Schleyen), Броніслав Павлевський (Bronisław Pawlewski), Іполіт Слівінський (Hipolit Śliwiński), Плацид Дзівінський (Placyd Dziwiński), Вінцент Равський (Wincenty Rawski), та ін. Водночас вони входили до секцій міської ради. Вже з 1879 діяли інженерна і архітектурна комісії, засновані стараннями Юліана Захарієвича, пізніше утворені комісії з нагляду над муніципальними закладами — електростанцією, газовим заводом, різними промисловими чи освітніми установами. Таким чином інженери мали експертний і громадський вплив на те, що відбувалося у місті та краї.

Співпраця

Товариство політехнічне у Львові відкинуло пропозицію віденського Товариства архітекторів та інженерів стати їхньою філією. Вже від самого початку (1876-1877) до нього входили не лише львів'яни, а й техніки з промислових міст і містечок, як Східної, так і Західної Галичини. У 1902 році відкрилися філії Товариства політехнічного у Станіславові (сучасний Івано-Франківськ), Перемишлі, Стрию. Борислав з 1903, Новий Сонч із 1912, Тарнув із 1913, зокрема, стали невеликими локальними осередками техніків, а окремі репрезентанти товариства перебували і в інших, здебільшого повітових містах (Polskie Towarzystwo Politechniczne, 1927, 80-84). 

Співпрацювало товариство із різними львівськими організаціями, насамперед із Товариством будівничих та Галицькою палатою інженерів, а також такими як Товариство лікарів, Наукове імені Коперника, Підтримки польської науки, Польське педагогічне товариство, Антропологічне, Рятункове, Розвитку і прикрашання міста, та ін. В межах Габсбурзької монархії — із технічними товариствами та клубами Праги, Трієста, Заґреба, Лінца, Інсбрука та ін, з польськими технічними товариствами з Познані та Варшави (тоді в складі Німецької та Російської імперії), а також обмінювалися кореспонденцією чи публікаціями із Інститутом цивільних інженерів Лондона, Товариством архітекторів Амстердама та Техніків і промисловців Парижа.

З'їзди

Львівське Товариство ініціювало перший в Австро-Угорщині Конгрес інженерів та архітекторів (Ingenieur und Architekten Tag). Організований Товариством інженерів та архітекторів у Відні, він відбувся у столиці у жовтні 1880 року. На ньому, як і на пізніших з'їздах головними темами дискусій було суспільне та політичне становище спеціаліста-техніка: державні екзамени, питання докторату з технічних дисциплін, здобуття виборчого права для техніків, становище техніків на державній службі та умови ліцензування технічної діяльності. Другою великою темою була освіта і, особливо, питання реформування середньої освіти (реальних шкіл та гімназій). У цьому першому конгресі взяли участь 15 технічних товариств з Австро-Угорщини, біля 200 учасників, в тому числі представників з-за кордону, зі Львова взяли участь Роман Ґостковський, Павел Ствєртня та професор Юліан Захарієвич.

Надалі львівське Товариство (спів)організовувало вже З'їзди польських техніків. І-ий — у вересні 1882 року у Кракові, ІІ-ий — у жовтні 1886-го у Львові, ІІІ-ій — у липні 1894 року під час Загальної крайової виставки у Львові, IV — у вересні 1899-го у Кракові, V — у вересні 1910 року, VI — у вересні 1912 у Кракові. До з'їздів залучалися насамперед польські інженери з трьох частин розділеної Польщі, але також й іноземці.

Консолідуючись із інженерами з різних міст та організацій, Товариство лобіювало інтереси техніків у Державній Раді (Reichsrat), зокрема через депутатів Кола Польського. Яскравим прикладом стало відстоювання прав архітекторів та будівничих із вищою (фактично академічною) освітою, які внаслідок Закону про промисловість від 1883 року (Gewerbegesetz) опинилися у незручному становищі, адже майстер мурарський (теслярський, каменярський) із середньою освітою отримував такі ж права щодо провадження будівництва і навіть більші, ніж будівничі-інженери, які мали б керувати майстрами. Ця тема підняла цілу бурю в професійному середовищі, її обговорювали у Державній Раді, проте саме це питання вирішеним не було.

Виставки та конкурси

Товариство політехнічне брало ключову роль у проведенні виставок Крайової виставки 1887 року у Кракові та Загальної крайової виставки у Львові 1894 року. Важливим їхнім досягненням стала організація Будівельної виставки 1892 року. Окрім цього відбувалися і менш масштабні, такі як Гігієнічно-медична та Дидактично-природнича у 1888 році в приміщенні реальної школи у Львові, спільно із Товариством лікарів та іншими. 1895 і 1902 року організували мистецькі виставки — робіт архітектора Едґара Ковача (з 1901 — професор Вищої технічної школи), виставки робіт польських архітекторів 1910 року. У 1902 році провели виставку до 25-річного ювілею Товариства, де виставили власні досягнення, роботи та винаходи.

Товариство співорганізовувало конкурси, наприклад архітектурні для знакових будівель у місті, таких що споруджуються за бюджетні кошти: Галицька ощадна каса, Великий міський театр, Дирекція залізниць та багато інших.

Розміщення

Спершу у 1876-1877 зустрічі проводилися у кабінеті професора математики Кароля Машковського (Karol Maszkowski) у будинку Технічної академії на вулиці Вірменській, а потім у квартирі секретаря товариства Адольфа Маркля (Adolf Markl) на вулиці Технічній (1877) — ближче до нових корпусів куди переїхала Академія.

Як і більшість організацій того часу, Товариство надалі винаймало приміщення та часто переїжджало. У 1877/1878 — розміщувалися у квартирі на Коперника, 14, 1878-1884 — на Валовій, 4, 1884-1889 — на цілому поверсі на Лінде, 9 (сучасна Ференца Ліста, 9), а з 1889-1898 — на площі Ринок, 30 де другий поверх кам'яниці ділили із Товариством будівничих. У 1898-1902 — винайняли велике приміщення на Хоронщизни, 17 (тепер Чайковського) у т. зв. "нафтовому будинку" що належав нафтовим підприємцям Вацлаву Вольському (Wacław Wolski) та Казімєжу Одживольському (Kazimierz Odrzywolski). Від 1892 року тривали дискусії та збір коштів на власний будинок, який відкрили у 1907 році на вулиці Зіморовича, 9 (сучасна Дудаєва). Тут поєдналися як кабінети, бібліотека, для щоденної роботи членів товариства, так і актова зала для проведення подій.

Логотип / Символіка

У 1896 році проведений конкурс для металевих значків членів Товариства політехнічного у якому переміг архітектор Ян Тарчалович (Jan Tarczalowicz). Надалі розроблений ним дизайн використовувався як логотип — наприклад на виданнях до ювілею Товариства (25-ліття у 1902), а також на фасаді власного будинку. Він складається із об'єктів що символізують роботу інженерів: циркуля та трикутника — незамінних атрибутів будь-якого кресляра, а також молотків, металевого колеса, капітелі йонійської колони (архітектура), та пальмової гілки (символ перемоги). У центрі поміщена абревіатура — літери Т, Р, L оточені по колу розшифруванням "Towarzystwo Politechniczne Lwowskie". Після перейменування товариства у 1913 логотип не змінився, лише літери замінили на РТР, де два "Р" розміщені у дзеркальному відображенні, а довкола — Polskie "Towarzystwo Politechniczne".