Пл. Ринок, 30 – колишня кам'яниця Реґульовська ID: 2018
Будинок на пл. Ринок, 30 звели у XVI столітті. Назва походить від імені власника Якуба Реґула.
Історія
У XVI ст. на місці готичного будинку, знищеного пожежею 1527 року, звели нову кам'яницю. Її власником був міщанин Якуб Реґула (Reguła), від імені якого походить традиційна назва: "кам’яниця Реґульовська". Пізніше власники неодноразово змінювались. Однак ще в ліктьовому податку 1767 року об'єкт фігурує як шляхетська кам'яниця під назвою "Реґульовська".
1772 року кам'яницю розібрали, на її місці звели новий будинок для заступника судді ("субделегата") Антона Добрицького (Dobrycki). При перебудові використали давні пивниці та граничні мури, зберігши при цьому первісну тритрактову систему планування. Тоді був повністю перебудований четвертий поверх і з'явилися флігелі (офіцини).
Упродовж ХІХ ст. у будинку неодноразово проводилися ремонти та часткові реконструкції, які в основному стосувалися офіцин, сходової клітки, санвузлів. У 1888 році встановили нові сходи, проектовані архітектором Леопольдом Вархаловським (Warchałowski).
Згодом, у 1902 році, кам'яницю викуповує Генрик Бачевський (Baczewski), один з представників відомої родини львівських підприємців. У 1912 році на його замовлення проведено реконструкцію за проектом архітектурного бюро Міхала Уляма (Ulam). Перероблено сходову клітку, на рівні першого поверху склепіння замінено металевими перекриттями, перемуровано деякі стіни.
1931 року архітектор Людвік Вельце (Veltze) розробив проект вітрини у партері для гуртовні текстилю. Магазин "Тканини" існував тут і в радянський час. Після реставрації поч. ХХІ ст. на партері та у пивницях влаштували кафе.
Зараз кам'яниця Реґульовська є пам'яткою архітектури і містобудування національного значення (постанова № 970 Ради Міністрів Української ССР від 24 серпня 1963 р.). Ох. № 326/28.
Архітектура
Кам'яниця Реґульовська є частиною тракту суцільної забудови західної сторони пл. Ринок. Будувалася на видовженій ділянці, яка прилягає до задньої межі буд. № 2 на пл. Яворського. Будівля — цегляна, чотириповерхова, у плані — прямокутної форми, на стрічкових фундаментах, з пивницями, внутрішнім подвір'ям та офіцинами. Структура плану в основному склалася у другій половині XVIII ст. Планування XVI–XVII ст. збереглося на рівні пивниць.
В оформленні фасаду яскраво проявилася стилістика рококо. На рівні верхніх поверхів фасад членований подвійними пілястрами з рельєфними рокайлями на місцях капітелей. Рокайльна пластика декорує також вікна другого та четвертого поверхів. Партер відділено широким карнизом та акцентовано кольором. Перед фасадом влаштовано маркізу літнього кафе. Портали входу до кафе та вітрини мають білокам'яне обрамування з лучковими завершенням.
Основний дводільний блок кам'яниці зберіг тритрактове внутрішнє планування. Сходова клітка з дерев'яними сходами влаштована в центральній частині корпусу, над нею надбудовано світловий ліхтар. Плани помешкань мають анфіладну структуру. У глибині подвір'я розташовані санвузли, з'єднані галереями з квартирами в офіцинах. Перекриття в будинку — пласкі, дерев'яні, у партері — на металевому каркасі (в результаті реконструкції 1912 р.). У пивницях збереглися давні півциркульні склепіння.
Люди
Генрик Бачевський (Henryk
Baczewski) — власник фабрики горілчаних напоїв, міський радний.
Леопольд Вархаловський (Leopold Warchałowski) —
архітектор.
Якуб Реґула/Якобус Реґулюс (Jakόb Reguła / Jacobus Regulus) — міщанин,
райця.
Міхал Улям (Michał
Ulam) — архітектор, підприємець.
Людвик Фельце/Вельтце (Ludwik Veltzé) — архітектор.
Організації
-
Товариство політехнічне (Towarzystwo politechniczne)
Засноване 1876 року, діяло до 1939-го (з 1913 — як Польське товариство політехнічне) — перша та головна недержавна організація спеціалістів технічних галузей коронного краю Галичини. Поєднувало риси профспілки та наукового товариства. Завдяки їм у Львові з'явився Промисловий музей, проведені електрифікація, каналізування міста та ін.
Детальніше -
Часопис технічний ("Czasopismo techniczne") 1877-1914
Це — друкований орган Товариства політехнічного, покликаний консолідувати та промувати новостворене технічне середовище Галичини, яке формувалося завдяки львівській Політехніці. Часопис виходив з 1877 року до початку Другої світової війни. Його першою назвою, до кінця 1882 року, була Dźwignia (Важіль).
Детальніше
Джерела
- Державний архів Львівської області (ДАЛО) 2/2/3674.
- Науково-технічний архів Інституту “Укрзахідпроектреставрація” (Архів УЗПР), № Л-76/2-5: Пам’ятка архітектури XVI ст. ох. № 326/28 на пл. Ринок у м. Львові. Попередні роботи. Комплексні наукові обстеження. Ескізний проект реставрації.
- Вуйцик В., Державний історико-архітектурний заповідник у Львові (Львів: Каменяр, 1991).
- Зубрицький Д., Хроніка міста Львова (Львів: Центр Європи, 2006).
- Капраль М., Національні громади Львова XVI–XVIII ст. (соціально-правові взаємини) (Львів: ЛА “Піраміда”, 2003).
- Котлобулатова І., “Бачевський, Бачевський…” // Галицька брама, 1995, № 7, 12–13.
- Мельник Б., Вулицями старовинного Львова (Львів: Світ, 2001).
- Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. Том 3. Львовская область (Київ: Будівельник, 1985).
