...

Пл. Катедральна, 1 – катедральний костел Успіння Діви Марії

ID: 202

Будинок костелу — єдиний цілісно збережений об'єкт архітектури готики у Львові. Його вежа, разом із ратушею, вежею Корнякта, дзвіницею колишнього бернардинського костелу є символами Львова, домінантами панорами його центральної частини.

Сьогодні — це римо-католицький Архікатедральний собор Успіння Пресвятої Діви Марії, також званий "митрополичою базилікою", пам'ятка архітектури національного значення (Ох. № 316/0). 

Історія

Сер. XIV ст. 1481 р. — будівництво костелу.
1414 р. — костел став катедральним (до Львова перенесено архієпископство).
1441 р. — перша письмова згадка про цвинтар довкола костелу.
1527–1550 рр. — відбудова храму після міської пожежі 1527 р.
1760–1780 рр. — модернізація костелу в бароковому стилі за ініціативи архієпископа Вацлава Ієроніма Сераковського.
1780-ті рр. — закриття костельних крипт, а також ліквідація цвинтаря і облаштування пл. Катедральної.
1890-ті рр. — "реготизація" презбітерію, реставрація підлоги, влаштування віконних масверків під керівництвом архітектора Михайла Ковальчука, а також вітражів.
1908–1914, 1923–1930 рр. — ґрунтовна реставрація костелу під керівництвом архітектора Тадея Обмінського.

Костел або т. зв. "митрополича базиліка" Львівської архідієцезії РКЦ був у минулому  головним римо-католицьким храмом Львова. У давні часи він використовувався спільно німецькою і польською громадами міста. Сьогодні меси тут проводяться українською і польською мовами.

Дата початку будівництва костелу точно не відома, адже оригінальні документи не збереглися. Існує кілька гіпотез. Насамперед будівництво костелу пов'язують із включенням Галичини у склад Польського королівства у часи Казимира ІІІ (1340-ві рр.) та датою надання Львову Магдебурзького права (1356 р.). Згідно з Магдебурзьким правом розплановувалося місто: у його центрі розміщувалася ринкова площа, а поряд — головний міський храм. Костел у Львові постав на південний схід від Ринку, поряд з вул. Галицькою — відтинком  давнього торгівельного шляху, що сполучав міста Близького Сходу із Західною Європою. Ймовірно, на місці сучасного костелу існував і давніший храм (Могитич, 2008, 69).

Будівництво костелу тривало понад 130 років. У 1404 р. був завершений презбітерій. Роботами керували будівничі: спершу Петро Штехер, потім Микола Ґонзаґа (Гансеке). У 1405 р. будівлю освятили, присвячуючи храм Пресвятій Діві Марії. Завершували спорудження костелу будівничі з Вроцлава Йоахим Ґром та Амброзій Рабіш під керівництвом Єжи Шеллера  зі Львова у 1481 р. (Łoziński, 1898, 9). У 1414 р. Львів став столицею архідієцезії (Zajączkowski, 1924, 47) і, на думку істориків, приблизно у цей час храм був піднесений до рівня митрополичого.

Після пожежі, що сталася у 1490 р. над відновленням даху презбітерію працював тесля Нікель Кльоч (Кльос). 1494 р. із заходу до костелу додано хор, будівничий Ганс Блехер перекрив склепіннями бічні нави, а також завершено дах над захристією (з півночі презбітерію). З 1510 р. вперше згадується про існування тут музичних органів (Zajączkowski, 1924, 51–52).

Велика міська пожежа 1527 р. зачепила і костел: найбільше постраждала його західна частина, згоріла дзвіниця. До 1550 р. будівля була відновлена, у чому значну роль відіграв архієпископ Бернард Вільчек (Wilczek) (Zajączkowski, 1924, 47)

У завершеному вигляді костел виглядав як готичний храм зального типу з двома вежами при західному фасаді (південна не була завершена). Споруджений із цегли, мав нетиньковані фасади, був практично без декору. Костел не був самостійним об'єктом, а радше елементом комплексу. Довкола нього, на місці сучасної пл. Катедральної розміщувався цвинтар, огороджений від решти міста стіною. У стіні було три брами: одна з боку пл. Ринок і дві з боку сучасної вул. Театральної. Кілька будинків на південь від костелу належали церкві. Серед них — кам'яниця за сучасною адресою вул. Галицька, 4, де розміщувалася Капітула.

Інтер'єр костелу змінювався протягом  XVI — сер. XVIII ст. Львівські патриціанські родини та цехи зводили своїм коштом бічні каплиці, встановлювали вівтарі, сталлі по всьому простору нави. У криптах костелу ховали видатних львів'ян, церковних діячів. Усі предмети інтер'єру мали різні розміри і характер залежно від часу, мистецьких тенденцій та заможності замовників. Станом на сер. XVIII  ст. інтер'єр був перенасичений, під кожною колоною в інтер'єрі могло бути по кілька вівтарів, посеред нави були численні входи до крипт. Таким чином "у храмі практично не залишалося місця для людей" (Obmiński, 1929, 292). Руйнування будівлі від опадів, ґрунтових вод, послаблення стін від прорубування великих аркових прорізів призвело до незадовільного стану костелу.

У 1760–1776 рр. проведена ґрунтовна реконструкція храму за ініціативи архієпископа Вацлава Ієроніма Сераковського (Sierakowski). Він планував усунути хаотичний характер будівлі, зробити його цілісним, модернізувати, найкраще оздобити в сучасному стилі. Припускають, що метою архієпископа було перевершити новозведені барокові храми Львова — Домініканський костел, церкву св. Юра. Плани архієпископа не підтримувало ні місто, ні римо-католицька капітула, проти нього подали скаргу до трибуналу Конґреґації у справах духовенства в Римі (лат. Sacra Congregatione Concilii), який заборонив подібну реконструкцію.  Однак Сераковський знайшов спосіб обійти заборону (Zajączkowski, 1924,299–301).

Вацлав Сераковський вклав величезні кошти в реконструкцію та залучив до неї найкращих місцевих архітекторів, скульпторів, художників. Її керівником став архітектор Петро Полейовський (Piotr Polejowski). До робіт були залучені зокрема скульптор Матвій Полейовський, художник Станіслав Строїнський (Stroiński), різьбярі Францішек Олендзький (Ołędzki), Іван Оброцький (Jan Obrocki) та ін.

Під час реконструкції була збережена структура первісної готичної будівлі, однак було знесено багато доданих пізніше каплиць. Ті каплиці, що залишили, перебудовано. Вигляд костелу як ззовні, так і зсередини уніфіковано. Червоні цегляні фасади затиньковано, східчасті завершення стін (між навою і презбітерієм) замінено на барокові з волютами. Простий шпиль дзвіниці замінений на бароковий. В інтер'єрі були обрубані чи замуровані готичні профілі елементів, збиті нервюри у частини склепінь. Стіни, стовпи, склепіння покрито бароковими розписами. Готичні, ренесансні вівтарі, предмети інтер'єру викинуто або передано іншим храмам, замість них виготовлено нові. Також змінено вхід до храму. Якщо спочатку входи для мирян розташовувалися на північному і південному фасадах (сьогодні замуровані, помітні їхні готичні обрамлення), то наприкінці XVIII  ст. входи розмістили у вежах, прибудували тут передсінки (тамбури). Ці входи функціонують і сьогодні. Ще один передсінок був прибудований у центрі західного фасаду.

Внаслідок реформи імператора Йосифа ІІ (1783 р.) що забороняла поховання всередині міста, було ліквідовано цвинтар довкола костелу й облаштовано тут міську площу. Частина поховань була перенесена звідси на новостворені заміські цвинтарі. Вимагалася також ліквідація крипт, однак римо-католицька катедра стала єдиним храмом Львова, де їх дозволили зберегти — внаслідок поховання тут багатьох видатних осіб.

Протягом ХІХ ст. костел зазнав невеликих змін. Влаштований наприкінці попереднього століття дерев'яний паркан довкола будівлі замінено на ковану неоготичну огорожу (1840-ві рр.), що існує і сьогодні, а на постаментах встановлено барокові скульптури апостолів, перенесені з іншого місця. В інтер'єрі встановлено новий амвон, який існує до сьогодні. Його замовив куратор Францішек Вітковський (Witkowski), а виготовив львівський слюсар Зах, (Sach), (Smirnow, 2001, 78–79).

Наприкінці ХІХ  ст. у ході підготовки міста до Загальної крайової виставки (1894), римо-католицька капітула прийняла рішення реставрувати катедру. Вважалося, що головний міський храм не відповідав статусу Львова як сучасного міста, та актуальним потребам його мешканців. Проблемою стало те, що через перебудову XVIII  ст. костел виглядав бароковим, тобто значно новішим, аніж його справжній вік (Obmiński, 1932, 298). Для керівництва реставрацією було створено спеціальний комітет, який очолив відомий історик мистецтва Владислав Лозинський. Роботи очолив архітектор, історик архітектури Михайло (Міхал) Ковальчук. Кошти на реставрацію надходили з різних джерел: від Львівської міської ради, Міністерства освіти і релігії Австро-Угорщини, Галицької ощадної каси до приватних фундацій та пожертв шляхетських родин. Головною ідеєю реставрації було повернути автентичний, тобто готичний вигляд будівлі, хоча документальних відомостей про цей вигляд не було.

Ця реставрація була значною подією для Львова, що викликала чималу дискусію. Підхід реставраторів був доволі радикальним: у презбітерії усунули барокові скульптури і розписи, хоча головний вівтар залишили. Нові орнаментальні неоготичні розписи зробили під трафарет. Вікна, що в барокову реконструкцію були замуровані — розкрили (за винятком двох). Усі вікна презбітерію заповнили масверками, які спроектував Михайло Ковальчук (Могитич, 2008, 71). До розробки вітражів були залучені численні польські художники (Ян Матейко, Юзеф Мегоффер, Теодор Аксентович та ін.) та шляхетські роди, які виступили фундаторами. Однак таке перетворення пам'ятки все більше критикувалося, і у перші роки ХХ ст. було зупинене. Таким чином "реготизація" зачепила лише презбітерій (виняток — центральне вікно західного фасаду).

У наступні роки була потреба продовжувати реставраційні роботи, однак вже застосовувався інший підхід, спрямований на консервацію. У 1905–1907 рр. під керівництвом архітектора Владислава Садловського (Sadłowski) таким чином відреставрували дві бічні каплиці.

З 1908 р. керівником реставрації катедри став Тадей Обмінський (Obmiński). У наступні роки було реконструйовано дах, замінено мідну покрівлю, влаштовано нові металеві ґвинтові сходи на стрих на заміну старих дерев'яних та ін. Замість заміни пам'яткової конструкції даху презбітерію на сучасну, архітектор наполіг на збереженні та реставрації існуючої (Obmiński, 1932, 302).

Під час Першої світової війни у 1916 р. мідну покрівлю катедри, як і інших будівель у Львові, було реквізовано для потреб австрійського війська, і у 1920-х рр. дах повторно відновлювали. Протягом 1923–1930 рр. знову реконструйовано підлогу. З'єднано в одну систему крипти та влаштовано для них вентиляцію, що нарешті усунуло багаторічну проблему з неприємним запахом. Також на фасадах було розкрито готичні портали з півночі й півдня, а також автентичні масверки і стрільниці на вежі, заховані раніше під шарами тиньку. Зі смертю Тадея Обмінського у 1932 р. реставрація зупинилась. Були масштабні плани щодо її продовження, а також встановлення на пл. Катедральній пам'ятника королю Казимиру ІІІ, однак через початок Другої світової війни вони не були реалізовані (Smirnow, 2001, 106).

Під час війни катедра вистояла, понищилися лише частково вітражі вікон на західному і південному фасадах. У 1946 р. з катедри були вивезені деякі найцінніші її реліквії.

Протягом радянського періоду катедра була одним із трьох діючих храмів Львова. У 1952 р. було відремонтовано фасади, згодом — каплиці. У 1975–1988 рр. над реставрацією розписів працював український художник Анатоль Чобітко (Smirnow, 2001,108).

З 1998 р. у храмі проводилися різні ремонтні роботи спільно українцями і поляками. Сьогодні костел залишається важливою пам'яткою архітектури середньовічного Львова, місцем паломництва. Тут відбуваються служби українською і польською мовами.

Пов'язані історії

Архітектура

Костел розміщений посеред пл. Катедральної, що розташована на південний схід від пл. Ринок. Таке розміщення типове для головних міських храмів Магдебурзьких міст. Костел має типову для християнських храмів орієнтацію, його вівтар звернений на схід. При цьому костел дещо порушує схему розпланування оточуючих вулиць, незмінну з ХІV ст. Це може бути свідченням того, що тут існував попередній храм ще до розпланування Магдебурзького Львова.

Сучасний вигляд костелу є результатом численних перебудов та реставрацій протягом ХІV–ХХ ст. Початково храм був простим та строгим у вирішенні. Костел зального типу, з прямокутним залом вірних, видовженим презбітерієм із гранчастою апсидою, та двома вежами при західному фасаді (північна — дзвіниця, південна — залишилась недобудованою). Збудований костел із цегли, спочатку з відкритим муруванням та практично без декору. Конструкція храму — типово готична.  Нервюрні хрестові склепіння підтримуються шістьма стовпами в інтер'єрі та контрфорсами ззовні. Вікна костелу — стрілчастої форми, вузькі й високі, у презбітерії і центральне на західному фасаді — з масверками та вітражами кін. ХІХ ст. Вікна нави у ХVІІІ  ст. були до середини замуровані, у них вставлена столярка, типова для часу бароко.  

Костел має багато різночасових прибудов до свого основного об'єму. По три каплиці прибудовані з кожного боку нави. Ще одна каплиця і дві захристії прилягають до презбітерію з півночі, ще одна каплиця і т. зв. "еремітаж" (збудований як помешкання архієпископа Сераковського у 1760–1780-х рр.) – прилягають з півдня. По "передсінку" (тамбуру) додано до веж у кін. ХVІІІ  ст., у них сьогодні знаходяться головні входи/виходи. Ще один подібний — у центрі західного фасаду, він не використовується. Такий вигляд закріпився після барокової реконструкції храму.

Первісно фасади були нетиньковані, було помітне готичне мурування цеглою двох кольорів, що утворювало на фасадах характерний хрестовий орнамент (сьогодні фрагмент можна побачити на цоколі апсиди та на зондажі контрфорсу з боку вул. Галицької). З певним ритмом на фасадах розміщувалися невеликі квадратні заглиблення,  де під час спорудження костелу вставляли риштування. Це помітно на фотографіях дзвіниці костелу з початку ХХ ст. Скульптури практично не було.  Два портали (за припущенням архітектора Тадея Обмінського походять із середини ХV ст.), замуровані у кін. ХVІІІ ст., розкриті у 1920-х рр.,  розташовані на північному і південному фасадах, мають білокам'яні  обрамлення характерного готичного профілю.

Дах від початку був стрімким, із дерев'яною покрівлею. У середині ХVІІ ст. її замінено на мідну. Більшість сучасної покрівлі костелу встановлена у 1920-х рр.

Пов'язані місця

Опис

Пл. Катедральна, 1 – каплиця Кампіанів

Детальніше про місце
Опис

Пл. Катедральна, 1 – каплиця Боїмів

Детальніше про місце

Персоналії

Казимир ІІІ (Великий) (1310–1370) — король Польщі у 1333–1370 рр.
Петро Штехер (Piotr Stecher)— будівничий ХV  ст.
Микола Ґонзаґа (Гансеке, Gonzaga, Hanseke?) — будівничий  ХV ст.
Амброзій Рабіш (Ambroży Rabisch) — будівничий ХV  ст.
Йоахим Ґромм (Joachim Gromm) — будівничий із Вроцлава ХV  ст.
Нікель Кльос (Кльоч?) — тесля, працював над відновленням даху в 1490-х рр.
Матей Блехер (Mateusz Blecher)— будівничий ХV  ст.
Єжи Шеллер — будівничий зі Львова, керівник будівництва у ХV  ст.
Ян Скарбек гербу Абданк (Jan Skarbek)(1661-1733) —  архієпископ львівський у 1713–1733 рр.
Вацлав Ієронім Сераковський (Wacław Hieronim Sierakowski) (1700–1780) — архієпископ львівський у 1760–1780 рр., ініціатор перебудови катедри.
Петро Полейовський (Piotr Polejowski) (1734–1776) — львівський архітектор, очолював перебудову катедри наприкінці ХVІІІ ст.
Матвій Полейовський (Mateusz Polejowski) (~1720–1806) — львівський скульптор.
Станіслав Строїнський (Stanisław Stroiński) (~1719–1802) — львівський художник, автор барокових розписів в інтер'єрі катедри.
Ян Нєдзвєдзький (Jan Niedźwiedzki) — львів'янин, коваль, який працював над виготовленням покриття даху дзвіниці у ХVІІІ  ст.
Юзеф Лукашевич (Józef Łukaszewicz)— золотар, виготовив хрест із маківкою для дзвіниці у ХVІІІ  ст.
Францішек Олендзький (Franciszek Ołędzki)— львівський скульптор доби бароко.
Ян Крушановський (Jan Kruszanowski)— львівський скульптор доби бароко.
Іван (Ян) Оброцький (Jan Obrocki) (~1730–1800) — львівський скульптор-різьбар.
Зах (Sach) — слюсар, виготовив позолочений залізний амвон (І пол. ХІХ ст.)
Роман Духенський (Roman Ducheński) — відомий львівський майстер органів, виготовив нові органи (поч. ХІХ ст.)
Кароль Зіверт (Karol Sievert) — золотар, ремонтував хрест із маківкою у 1844 р.
Міхал (Михайло) Ковальчук (Michał Kowalczuk) (1855–1938) — архітектор, історик архітектури, керівник неоготичної реставрації катедри у 1890-х рр.
Владислав Лозинський гербу Любич (Władysław Łoziński) (1843–1913) — польський історик мистецтва, голова комітету з реставрації катедри наприкінці  ХІХ — поч. ХХ ст.
Ян Болоз-Антоневич (Jan Bołoz-Antoniewicz) (1858–1922) — історик мистецтва і літератури, член комітету з реставрації катедри наприкінці  ХІХ — поч. ХХ ст.
Фердинанд Маєрський (Ferdynand Majerski) (1832–1921) — скульптор, запрошений із Перемишля, автор кам'яних неоготичних елементів у презбітерії катедри (1890-ті рр.)
Францішек Муха (Fraciszek Mucha) — ремісник, маляр інтер'єрів, брав участь у розписі стін презбітерію у 1890-х рр.
Генрик Куделька (Henryk Kudelka) — ремісник, маляр інтер'єрів, брав участь у розписі стін презбітерію у 1890-х рр.
Петро Кухарський (Piotr Kucharski)— ремісник, який виконав роботи з позолоти розписів стін презбітерію у 1890-х рр.
Юзеф Мегоффер (Józef Mehoffer) (1869–1946) — відомий польський художник, автор картонів до кількох вітражів катедри у 1890-х рр.
Ян Матейко (Jan Matejko) (1838–1893) — один із найвідоміших польських художників-академістів, автор картону вітража в центральному вікні презбітерію.
Станіслав Качор-Батовський (Stanisław Kaczor-Batowski) (1866–1946) — львівський художник реаліст та романтист, автор картону одного з вітражів катедри (1890-ті рр.).
Теодор Аксентович (Teodor Axentowicz, Թեոդոր Աքսենտովիչ) (1859–1938) — польський художник вірменського походження, автор картону вітража.
Тадеуш Попель (Tadeusz Popiel) (1863–1913) — львівський художник, автор картону вітража.
Станіслав Виспянський (Stanisław Wyspiański) (1869–1907) — видатний польський художник, дизайнер, поет,  драматург, автор неприйнятого комітетом дизайну для двох вітражів катедри.
Юліан Макаревич (Julian Makarewicz) (1854–1936) — польський художник і реставратор українського походження, автор картону вітража.
Тадей Обмінський (Tadeusz Obmiński) (1874–1932) — львівський архітектор, реставратор, педагог, керівник реставрації катедри у 1908–1914, 1923–1930 рр.
Владислав Садловський (Władysław Sadłowski) (1869–1940) — львівський архітектор, дизайнер, керівник реставрації каплиць катедри у 1905–1907 рр.
Томаш Дикась (Tomasz Dykaś) (1850–1910) — польський скульптор, брав участь у реставрації каплиці Милосердного Ісуса у 1905–1907 рр.
Алоїз Бунш (Alojzy Bunsch) (1859–1916) — польський скульптор, педагог, брав участь у реставрації каплиці Милосердного Ісуса у 1905–1907 рр.
Станіслав Дембіцький (Stanisław Dębicki) (1866–1924) — польський художник та ілюстратор, педагог, брав участь у реставрації каплиці Милосердного Ісуса у 1905–1907 рр.
Валеріан Крицінський (Walerian Kryciński)(1852–1929) — польський художник і керамік, брав участь у реставрації каплиці Милосердного Ісуса у 1905–1907 рр.
Тадеуш Рибковський (Tadeusz Rybkowski)(1848–1926) — польський художник та ілюстратор, брав участь у реставрації каплиці Милосердного Ісуса у 1905–1907 рр.
Мирон Пітч (Miron Pietsch)— львівський скульптор, брав участь у реставрації каплиці Милосердного Ісуса у 1905–1907 рр.
Станіслав Цюхцінський (Stanisław Ciuchciński) (1841–1912) — ремісник-бляхар, громадський діяч, президент Львова у 1907–1911 рр.,  працював над виготовленням мідних вазонів для вежі катедри (1908 р.)
Тадеуш Лемпіцький (Tadeusz Łępicki)— майстер, працював над виготовленням мідних вазонів для вежі катедри (1908 р.)
Ян Желязний (Jan Żelazny)— майстер, працював над виготовленням мідних вазонів для вежі катедри (1908 р.)
Мєчислав Висоцький (Mieczysław Wysocki) (1899–1930) — польський художник, реставрував розписи кількох каплиць, зокрема Боїмів.

Джерела

1. Роман Могитич, "Архітектура середньовіччя", Архітектура Львова: час і стилі ХІІІ-ХХІ ст. (Львів: Центр Європи, 2008), 42–79.
2. Maurycy Dzieduszycki, Kościół katedralny lwowski obrządku łacińskiego, (Lwów, Nakładem X. P. Holyńskiego, 1872).
3. Władysław Łoziński, Sztuka lwowska w XVI i XVII wieku: architektura i rzeźba, (Lwów, Nakładem Księgarni H. Altenberga, 1898).
4. Stanisław Zajączkowski, "Z dziejów katedry lwowskiej", Przegląd teologiczny, Rocznik V, (Lwów: Nakład i własność towarzystwa "Biblioteka religijna" im. X. Arcybiskupa Bilczewskiego, 1924).
5. Michał Lityński, "Częściowe odnowienie i przyozdobienie rz. kat. katedry lwowskiej", Gazeta Lwowska, № 9, 14 Stycznia 1897.
6. Michał Lityński, "Częściowe odnowienie i przyozdobienie rz. kat. katedry lwowskiej", Gazeta Lwowska, № 11, 16 Stycznia 1897 .
7. Michał Lityński, "Częściowe odnowienie i przyozdobienie rz. kat. katedry lwowskiej", Gazeta Lwowska,  № 12, 17 Stycznia 1897.
8. Jurij Smirnow, Jadwiga Smirnowa, Bazylika metropolitalna obrządku łacińskiego i kaplica Boimów we Lwowie, (Lwów, 2001), 199.
9. Юрій Смірнов, "Катедральний костел", Енциклопедія Львова, ред. А. Козицький (Львів, 2007),  144–149.
10. Tadeusz Obmiński, "Restauracje katedry lwowskiej (Dawne i dzisiejsze)", (Lwów, Książnica-Atlas, 1932), 291–313.
11. Францішек Яворський, Про сірий Львів (Львів: Центр Європи, 2009).
12. "Restauracja katedry lwowskiej", Architekt, № 8, 1909, 148.
13. Antoni Budkowski, "Jeszcze o katedrze lwowskiej", Architekt,  № 9, 1909, 170.

Авторка опису — Ольга Заречнюк

Матеріали з Міського медіаархіву

Пов'язані зображення