Жовтень 1918 року у Львові

Історичний контекст

У жовтні 1918 року, в умовах воєнної поразки Четвертного союзу у Першій світовій війні та національно-визвольної боротьби народів, Австро-Угорська імперія почала розпадатися на декілька незалежних держав. Українці та поляки почали вживати рішучих заходів задля створення власних держав, у кожній з яких Львів мав зайняти важливе місце.

16 жовтня імператор Карл І (Karl von Habsburg-Lothringen) проголосив маніфест "До моїх вірних австрійських народів", в якому йшлося про надання національної автономії народам імперії та перетворення Австро-Угорщини на федерацію.

18 жовтня 1918 року у Львові на зборах українських депутатів Державної ради (парламенту), українських членів Галицького і Буковинського сеймів, представників політичних партій Галичини і Буковини, а також духовенства була утворена Українська Національна Рада — політичний представницький орган українського народу в Австро-Угорській імперії. 19 жовтня 1918 року Українська Національна Рада проголосила Українську державу на території Східної Галичини, північно-західної Буковини і Закарпаття.

28 жовтня у Кракові була створена ліквідаційна комісія, яка мала перебрати від австрійського намісника владу в Галичині та включити територію краю до складу Польської держави.

Опис події з локалізацією

Збори українських депутатів Державної ради (парламенту), українських членів Галицького і Буковинського сеймів, представників політичних партій Галичини і Буковини, духовенства відбувалися 18 жовтня 1918 року у будівлі Народного Дому на вулиці Рутовського (сучасна Театральна). Зібрання тривало від 5-ї години вечора до 4-ї ранку.

У неділю 20 жовтня на площі Св. Юра у Львові відбувся багатотисячний мітинг, на якому депутат палати послів Державної ради Кость Левицький проголосив утворення української держави. Мітинг розпочався об 11 годині: як йшлося в "Ділі", на площі "зібралися непроглядні маси Українців міста Львова". Рішення щодо приєднання до Наддніпрянської України Кость Левицький відкладав на майбутнє, тоді як посол Семен Вітик закликав до побудови об'єднаної української держави на республіканських засадах. Акт проголошення закінчився співанням "Вже воскресла Україна".

Цього ж дня у газеті "Діло" опубліковали акт проголошення Української держави на території "українських етнографічних земель Австро-Угорщини" (малися на увазі території Галичини на схід від річки Сян, Лемківщини, північно-західної Буковини та "української полоси північно-східної Угорщини" — Закарпаття).

20 жовтня, як повідомила польськомовна преса, було також днем засвідчення "польськості міста". На ранковій відправі у Латинській катедрі були присутні представники міської і крайової влади, польських товариств, організацій, клубів тощо. Після відправи за участю архієпископа Юзефа Більчевського (Józef Bilczewski) було зачитано текст прокламації проголошення польської державності, учасники літургії заспівали гімн "Боже, бережи Польщу" ("Boże coś Polske").

Вийшовши з катедри, люди пішли до Ратуші, в якій відбувалося засідання міської ради. Зала засідань була заповнена глядачами, серед яких: учасники польського повстання 1863 року, представники цехів, громадських організацій і товариств. Деякі члени міської ради, з метою засвідчення своєї польськості, були одягнуті в традиційні шляхетські кунтуші. Засідання закінчилося проголошенням приналежності Львова до Польщі та рішенням надіслати делегацію до Варшави. Засідання закінчилося також походом до пам'ятника Адаму Міцкевичу і коротким мітингом на площі.

Близько 3 години пополудні з костелів Львова до площі Капітульної (сучасна Катедральна) вирушили процесії зі штандартами. Зібрання, яке благословив архієпископ, налічувало кілька десятків тисяч осіб. Серед політичних промов про відновлення польської незалежності та приналежності Львова до Польщі лунали також молитви до Богородиці — "Королеви Корони Польської" ("Królowej Korony Polskiej"), і "польських святих" Яна з Дуклі (Jan z Dukli) та Якуба Стрепи (Jakub Strzemię (Strepa)).

Ввечері того ж дня відбулися збори польської громадськості у залі Міського касино і Літературно-артистичного кола (Каsyno i Kolo literacko-artystyczne), а також в пасажі Міколяша (Pasaż Mikolasza). Промови виголошували президент Касино і Літературно-артистичного гуртка Александр Фоґель (Vogel) та вірменський архієпископ Юзеф Теодорович (Teodorowicz). Одночасно збори польських жіночих християнських товариств у Ратуші висловили підтримку відновленню польської державності.

Трактування події різними виданнями

Головною рисою висвітлення жовтневих подій у Львові національною пресою є практично повне ігнорування українських заходів польською пресою і польських заходів українською. Коли й є згадка про якусь подію, то вона є радше вступом до аналітичної чи пропагандистської статті, аніж новиною. Так, "Kurjer Lwowski" в контексті повідомлення про збори Української Національної Ради відстоював позицію польського права на вирішення долі Східної Галичини. Закономірно, що висвітлення "своїх" заходів було максимально повним і з позитивною оцінкою. Крім того, багато матеріалів було присвячено обґрунтуванню "польськості" чи "українськості" міста, яке опиралося на історичну традицію і культурну спадщину.