Пл. Ринок, 01 – будинок ратуші

Будівля на пл. Ринок, 1 — теперішня домівка Львівської міської ради — споруджувалася на місці старої ратуші, історія якої сягає ХІV ст., а також групи колишніх кам'яниць т.зв. "середринкового" кварталу.

Стара львівська ратуша, яку впродовж віків неодноразово добудовували і перебудовували, під кінець ХVІІІ ст. перебувала у аварійному стані. Частину будівлі у 1801 р. довелося розібрати через загрозу обвалу. Після цього австрійська адміністрація Львова ініціювала розробку проектів нового будинку, який мав би замінити руїну (Jaworski, 1907, 13, 68-70; Вуйцик, 1991, 29).

У архівних фондах збереглися відповідні архітектурні плани 1820-х рр. із підписами урядників, які їх опрацьовували: Антона Марішлера (Anton Marischler), Фр. Хріштана (Fr. Chrischtan) та Антона Штайнкелера (AntonSteinkeler) (ЦДІАЛ 742/1/1414:1-6; 1416:1-3; 1417:1; 1418:1-2). Ці проекти передбачали прибудову нового будинку до давньої восьмикутної у плані вежі, яка залишилася від старої ратуші. Ця вежа була споруджена будівничим Андреасом Бемером (Bemer) на початку ХVІІ ст., за часів бургомістра Мартина Кампіана (Łoziński, 1901, 96; Вуйцик, 1991, 29).

Однак, реалізувати такий задум не судилося: 14 липня 1826 р., під вечір, "кампіанівська" вежа зненацька обвалилася. За інформацією Францішека Яворського, обвал відбувся через послаблення фундаментів саме в той момент, коли офіційна технічна комісія завершила її огляд і складала на місці протокол із висновком про задовільний стан старої будівлі. Жертвами цієї катастрофи стали восьмеро осіб, які загинули під уламками (Jaworski, 1907, 70-73).

Після цієї трагічної події проект нової ратуші зазнав кардинальної переробки. В остаточному варіанті він передбачав не лише зведення цілком нової вежі, але й збільшення розмірів будинку удвічі за рахунок використання прилеглої території "середринкового" кварталу, з ділянками 11 старих кам'яничок і провулком "багатих крамів" на півночі, та кордегардії, розташованої зі сходу (Jaworski, 1907, 51-53; Капраль, 2003, карта 1).

Великий архітектурно-будівельний проект, яким був проект нової ратуші у Львові, найчастіше обумовлює колективний характер авторства. І, як часто буває в таких випадках, різні дослідники називають різні імена архітекторів-проектантів. Так, Францішек Яворський, автор детальної монографії, присвяченої львівській ратуші, приписує виконання її проекту двом особам: уряднику "дирекції будівництва" Йозефу Марклю (JosefMarkl) та міському будівничому Францу Трешеру (FranzTrescher) (Jaworski, 1907, 76). На деяких архівних планах фігурують особисті підписи Маркля (ЦДІАЛ 742/1/1426:1-3; 1427:1-4).

Проте, згодом відомий львівський дослідник Тадеуш Маньковський (TadeuszMańkowski) назвав двох інших працівників дирекції будівництва, у числі співавторів поряд із Йозефом Марклем: архітектора Єжи (Юрія) Ґлоґовського (JerzyGłogowski) та Алоїза Вондрашку (AloisWondraschka). Посилаючись  на віденську публікацію 1836 р., Маньковський стверджував: "Ближчою до правди... є інша інформація, що Маркль спільно з Алоїзом Вондрашкою і під керівництвом Ґлоґовського брав участь у будові львівської ратуші та її вежі між 1828 і 1835 р."(Mańkowski, 1923, 13). Дійсно, на  архітектурних планах нової ратуші бачимо і підписи Ґлоґовського (ЦДІАУЛ 742/1/1422:1-2; 1423:1; 1424:1).

Узагальнюючи попередні атрибуції, Володимир Вуйцик включив у групу співавторів будинку ратуші усіх вищезгаданих архітекторів: Вондрашку, Маркля, Трешера і Ґлоґовського (Вуйцик, 1991, 29).

Після затвердження проекту розпочали будівельні роботи. 21 жовтня 1827 р. відбулася церемонія освячення наріжного каменя. Подальше будівництво тривало 8 років. Спочатку спорудили південну секцію будівлі з головним фасадом. Пізніше почалися роботи на північній ділянці, де поступово розбирали останні "середринкові" кам'яниці ("ще близько 1830 року, коли збудовано вже фронтальне крило нової ратуші, деякі з цих кам'яничок стояли..."). Освячення нової ратуші провели 2 жовтня 1835 р. (Jaworski, 1907, 69-70, 76, 80).

Однак, вже за недовгий час — після революційних подій 1848 р. — новобудова вимагала масштабної реконструкції. У Львові революція завершилася бомбардуванням, вчиненим 2 листопада 1848 р. австрійським військом під командою генерала Вільгельма Фрідріха фон Гаммерштайна (von Hammerstein). Вранці того дня у будинок поцілили кілька снарядів, і "велетенський стовп вогню здійнявся над ратушею з боку прохідної кам'яниці Андреолліі вулиці Краківської" (Jaworski, 1907, 83). Полум'я вдалося остаточно загасити лише 8 листопада завдяки енергійним заходам, координатором яких був інспектор міського будівництва Йоган Зальцман (JohannSalzmann). Наступна відбудова 1849–1851 рр. здійснювалася за проектом того ж Зальцмана, а роботами на будівельному майданчику керував будівничий Вільгельм Шмідт (WilhelmSchmidt).

Йоган Зальцман вніс деякі помітні зміни в архітектуру реконструйованого будинку. Зокрема, архітектор вирішив не відновлювали купол над вежею, тож вона врешті отримала пласке завершення з оглядовою терасою. Ступінчасті аттики на фасадах були замінені трикутними фронтонами. На вежі замість знищеного годинника встановили новий, доставлений з фабрики Вільгельма Штіле під Віднем (Jaworski, 1907, 93).

Згодом будинок під №1 на львівському Ринку неодноразово ставав об'єктом критики як пам'ятка габсбурзької бюрократичної архітектури. Певний час міська влада розмірковувала над проектами його кардинальної перебудови, які, на щастя, не були реалізовані. У міжвоєнний період проведено реконструкцію зали засідань, яка отримала залізобетонне перекриття.

У 1881 р. на честь приїзду імператора Франца-Йосифа I головний вхід до ратуші був оздоблений алегоричною скульптурною групою авторства Леонарда Марконі (Marconi), яка не збереглася (ДАЛО 2/4/1154:129-130). Сьогодні центральний вхід фланкують скульптури левів зі щитами, виконані у 1940 р. скульптором Євгеном Дзиндрою.

Нова львівська ратуша була свідком багатьох історичних подій. Хоча за модерної доби головний осередок міського життя Львова пересунувся з пл. Ринок на захід, на територію Гетьманських валів, цей будинок завжди був і донині залишається одним із найвиразніших символів міста і місцем постійного перебування муніципальної влади.