Вінцент Поль

Популярний польський поет епохи романтизму був також одним із перших географів у світі та різнобічним вченим. Вінцент Поль багато подорожував, був обізнаний з природою Галичини та її старовиною. У 1866-1867 роках він співпрацював з консерватором Мєчиславом Потоцьким як кореспондент Центральної комісії охорони пам'яток. За цей час став гучним критиком інституції.

Ця біограма є частиною публікації про початки пам'яткохоронної справи у Східній Галичині та зосереджується на діяльності Вінцента Поля як пам'яткоохоронця, що у його житті не була центральною. У текстах насамперед розглядається: хто у Львові першими долучились до офіційної охорони пам'яток? Яким чином вони до неї прийшли та за яких умов? Яким було етнічне й національне, професійне та інституційне запліччя цих осіб і який це мало вплив на їхню пам'яткоохоронну діяльність? 

Шість кореспондентів Центральної комісії з дослідження та опіки пам'ятками архітектури у 1860-70-х — Іван Ступницький, Вінцент Поль, Юзеф Сермак, Леонард Городиський, Казімєж Стадніцький, Антоній Шнайдер — були призначені через консерватора пам'яток Мєчислава Потоцького, якому асистували. Сьома біограма — Станіслава Кунасєвича — стосується особи, що попри вкладені зусилля задля офіційного призначення, так його ніколи й не отримала.

*

Вінцент Поль (Wincenty Pol, початково Pohl, 1807-1872) народився в німецькій родині в Любліні, навчався в Університеті у Львові. Поет і географ — його вважали польським національним поетом-пророком, наступником Адама Міцкєвича, а з іншого боку — батьком польської географії. Він став першим професором цієї дисципліни в Яґеллонському університеті у Кракові. Вінцент Поль був противником наукової спеціалізації, що стрімко відбувалася за його життя у середині ХІХ століття. Натхненний прикладом славетного вченого і мандрівника Александра фон Гумбольдта (1769-1859), який з рідної Прусії відправився досліджувати природу в Південній Америці, Вінцент Поль вирішив зосереджуватися на місцях радше близьких, ніж далеких — на землях давньої Речі Посполитої. Як і Гумбольдт, він зосереджувався на емпіричних дослідженнях, прагнув осягнути "органічну цілість" народу і природи, мови, клімату, історії, що було властиво для поширеного на початку ХІХ століття романтичного світогляду. Вінцент Поль вважається першим, хто вжив термін "креси" для означення територій на сході давньої Речі Посполитої — українських, білоруських та литовських земель.

Вінценту Полю було вже за п'ятдесят, коли у 1860-х він на кілька років зупинився у Львові, місті, де він виростав та навчався. У 1864 році він, зокрема, готував відкриття музею у стінах Національного інституту імені Оссолінських (у співпраці з Іваном Ступницьким). У своїй доповіді, підготованій з приводу його відкриття, яку він виголосив на річному засіданні Інституту 12 жовтня, Поль перелічив основні, на його думку, пам'ятки старовини Львова та східної частини Галичини, серед яких були архітектурні, скульптурні пам'ятки, археологічні знахідки тощо. Завдяки тому, що у 1840-х роках багато подорожував, він був одним з небагатьох осіб у тогочасному Львові, хто був обізнаний з історичними та архітектурними пам'ятками регіону. 

Перелік пам'яток Львова у його доповіді частково спирався на "археологічний" опис міста, складений раніше Маврицієм Дідушицьким, віце-куратором Оссолінеуму. Проте між двома текстами була суттєва різниця. Дідушицький описав вигляд Львова станом на другу половину XVIII століття, щоб краще пояснити читачам тло, на якому відбувалися події його книги про латинського архієпископа Вацлава Єроніма Сєраковського. Натомість Поль виразно наголошував на потребі консерватора пам'яток у Львові, пам'яткоохоронної інституції, підкреслював неповторність деяких об’єктів, насамперед скульптур, ікон і фресок, але також і кількох будівель. 

Консерватор пам'яток Мєчислав Потоцький, який був присутній на засіданні Оссолінеуму, подібних знань не мав. Перелік об'єктів з доповіді Поля він взяв за основу своєї діяльності, а також запросив Поля до співпраці. Зважаючи на те, що зір Поля різко погіршувався і він не міг подорожувати як в молодшому віці, Потоцький запропонував його кандидатуру Центральній комісії як кореспондента суто для Львова.

"Доктор філософії, колишній професор Яґеллонської вищої школи, загальновідомий у краї як поет, дослідник природи і археолог. Він наділений гарячим чуттям, захопливою спритністю та широкими знаннями. Колись він об'їздив край в усіх напрямках, та найкраще знає він своє батьківське місто Львів, до найвіддаленіших його закутків. Також він досі зберіг талант досліджувати поховані старовинності, судити їх правильним поглядом та у прекрасній поетичній формі презентувати їх зачарованій публіці, словом, він володіє мистецтвом наповнити оживлюючим духом холодні та затхлі археологічні об'єкти. Однак, на жаль, через свій вік і крихкість він міцно прив'язаний до Львова і більшість мандрівок він вже не в стані здійснити."  (з листа Мєчислава Потоцького до Центральної комісії від 18 листопада 1864 року, ЦДІАЛ 616/1/2:90-91).

Перші об'єкти для реставрацій у Львові, які обрав консерватор Мєчислав Потоцький , це — бронзова статуя Архистратига Михаїла з порталу Королівського арсеналу, надгробки архієпископів у Латинській катедрі та лицарів у підземеллі костелу домініканців, герби на Міському арсеналі та портрети родини Боїмів на фасадах каплиці-усипальниці. Потоцький далі залучив Поля і Ступницького, щоб вони організували їх реставрації. Справи просувалися повільно, процес був сповнений проблем, а Центральна комісія відмовилася співфінансувати ці проєкти. Так само вона не підтримала видання першого альбому пам'яток Львова, створення якого запропонував Вінцент Поль. Про розчарування Поля писав у листі до консерватора Іван Ступницький наприкінці 1865 року (ЦДІАЛ 616/1/4:3). Вже у 1867 році Мєчислав Потоцький написав до Центральної комісії з проханням звільнити Поля від обов'язків кореспондента, покликаючись на повністю втрачений зір поета, а на його місце запропонував історика Казімєжа Стадніцького, який мешкав і працював у Львові (ЦДІАЛ 616/1/5:138).

Вінцент Поль був вкрай незадоволений відмовами Центральної комісії, її відстороненістю від охорони пам'яток у Галичині. Він критикував її роботу та той факт, що інституція призначила всього лише двох консерваторів на територію обширної Галичини. У 1868 році він прочитав про це доповідь у Науковому товаристві в Кракові. У ній він наполягав на тому, що інституція охорони пам'яток повинна бути крайовою, а не державною, закликав Павла Попєля як найстаршу і найшанованішу особу в сфері охорони пам'яток скликати спеціальний з'їзд і запропонувати альтернативу (Pol, 1868). На тлі здобуття Галичиною політично-адміністративної автономії крайова інституція ставала потенційно можливою, і Наукове товариство включилося у розробку проєкту крайової інституції охорони пам'яток. Мєчислав Потоцький, хоча був не менш розчарованим діяльністю Центральної комісії, залишався противником такої ідеї та відстоював позицію, що слід зберегти єдність з Центральною комісією (AGAD 1/388/0/-/177). Остаточно проєкт крайової інституції занепав тоді, коли Комісія оголосила свою реорганізацію згори і здійснила її 1873 року. Жодної децентралізації повноважень, однак, ця реорганізація не принесла.

Втім, ідею повністю не полишили — вона повернулася у 1880-х роках, коли були утворені два автономні Кола консерваторів у Львові та Кракові. Це рішення було прийняте всупереч Центральній комісії. Тож Вінцент Поль, попри своє коротке залучення до офіційної охорони пам'яток, мав на неї далекоглядний вплив.