Вул. Винниченка, 24 – будинок наукових інституцій

1837–1839 — збудована триярусна кам'яниця.
1864–1865 — добудована чотиривіконна вставка із балконом від вул. Стрільницької (ul. Kurkowa, тепер Лисенка), що з'єднало її з будинком №3.
1912 — часткові адаптаційні роботи новими власниками (НТШ).
1939 — з фасаду будинку знято рельєфний напис "Наукове товариство Шевченка", забрано меморіальну таблицю, що засвідчувала про час придбання будинку та меценатів НТШ.
1971 — з нагоди 100-річчя з дня народження Лесі Українки на фасаді встановили меморіальну дошку.
2012 — на фасаді вмонтована інформаційна дошка з написом "Наукове Товариство ім. Т. Шевченка у Львові".

Будинок розташований на схід від історичного середмістя, на розі вул. Лисенка і Винниченка. Ця частина міста належала магнатам Жолкєвським (Żółkiewski), а у ХVІІ–ХVIII ст. називалася Собіщиною (пол. Sobieszczyzna) — від імені Якова Собєського (Jakób Sobieski), батька польського короля Яна III Собєського, руського воєводи, краківського каштеляна, який мав там свій двір. Це узгір'я також називали Стрільницею, через те що на ньому вправлялося львівське Стрілецьке братство. 1642 р. Яків Собєський на Стрілецькому узгір'ї заснував жіночий монастир Кармеліток босих з костелом Стрітення Господнього. Одночасно він наділив монастир землями в межах сучасних вулиць Кривоноса, Лисенка, Гуцульської, які перебували у власності монастиря Кармеліток до другої половини XVIII ст.

1769 р. частину свого ґрунту, що прилягав до монастирських мурів між сучасними вулицями Винниченка, Лисенка і Гуцульською, кармелітки передали у володіння на 150 років відомому львівському архітекторові Петрові Полейовському (Piotr Polejowski), з умовою, що там не можна будувати ні житлових будинків, ні — з огляду на близьке сусідство монастиря — жодних шинків та розважальних закладів. Після смерті Петра Полейовського (1776) його дружина Маріанна відпродала свій ґрунт львівському міщанинові Йоганові Франеку (JohannFranek), який через два роки вглибині ділянки побудував мурований будинок (вул. Лисенка, 7) і, всупереч умовам старого контракту, влаштував шинок під назвою Weteranische Hohle ("Ветеранська яскиня"), при якому відкрив танцювальний зал. Шинок існував до другої половини XIX ст. 1800 р. маєток разом із городом, шинком і танцювальним залом відкупив Матвій Вейх (Weich), який 1802 р. перепродав його Карлові Тирі (Tyri). Вся нерухомість Тирі, яка займала територію від нинішньої вул. Винниченка до Гуцульської, мала конскрипційний №14 4/4 (в межах четвертої дільниці міста). Після смерті Тирі (1821) спадкоємцями маєтку залишилася його дружина Філіпіна з дітьми, а також інші особи, які придбали частини землі.

1837 р. дружина львівського купця Едварда Габленца (Edward Hablenz), Алоїзія, скупила всі ділянки від співвласників спадкової маси Тирі. Першу, наріжну ділянку, що становила 323 кв. сажні, вона купила від Кароліни Вінтер (Carolina Vinter), дочки радника цісарсько-королівського шляхетського суду Людвіга Вінтера. Це була власне та ділянка, на якій через два роки постав нинішній будинок Наукового товариства ім. Т. Шевченка (НТШ). На наріжній ділянці Алоїзія Габленц ще того ж 1837 р. розпочала будівництво величавої триповерхової чиншової кам'яниці, яка була повністю закінчена 1839 р., а 1840 р. — зареєстрована в магістраті. Будували її архітектор Йоган Зальцман (Salzmann), вихованець Віденської академії мистецтв, і Флоріан Ондерка (Onderka). Їм Габленц відпродала решту незабудованого ґрунту. На куплених ґрунтах (№№ 3, 5, 7 на вул. Лисенка і №№ 9, 21 на вул. Гуцульській) будівельна спілка "Зальцман і Ондерка" розпочала забудову.

2 листопада 1841 р. Алоїзія Габленц продала новозведений дім членові відділу магістрату Едвардові Копецькому (Kopiecki), який 1846 р. відпродав його Маврицію Зубу Здановичу (Zub Zdanowicz). Після його смерті (1849) частина дому перейшла синові Антону, рештою володіли інші особи. У 1845–1847 рр. будинок винаймав губернатор Моравії гр. Леопольд Лазанський (Lazansky), який у Львові виконував обов'язки губерніального віце-президента. 1854 р. Антон Зданович провів у кам'яниці деякі адаптаційні роботи (добудував нові клозети), а 1857 р. у подвір'ї поставив стайню і возівню.

1864 р. повновладною власницею цього будинку №1-4/4 на тодішній пл. Архиєпископській стала кн. Кароліна Любомирська (Lubomirska), яка впродовж 1860–1864 рр. скупила всі частки кам'яниці Здановича. У 1864–1865 рр. вона завершила кам'яницю добудовою чотиривіконної вставки з балконом від вул. Стрільницької (тоді ul. Kurkowa, тепер вул. Лисенка), з'єднавши її з будинком №3 — до того між будинками була вільна незабудована парцеля. Автором вставки був архітектор Йозеф Енґель (Josef Engel). 1903 р. будинок належав Єронімі Любомирській (Lubomirska), яка наступного 1904 р. за проектом Антона Конинського (Koniński) звела у дворі господарські будівлі, що тепер використовуються під гараж. Впродовж понад п'яти років керівництво НТШ хотіло викупити будинок від Любомирської, який за новою нумерацією числився на вул. Чарнецького, 24 і був зручно розташований поруч із будинком Товариства на вул. Чарнецького, 26 (Винниченка). Проте польська патріотка не хотіла продати у власність будинок "русинам", і тим більше їхній чільній організації НТШ. Така можливість настала лише після появи нових власників — Теофіла Венцлава та Йосифа Тобіяша (Tobiasz). Саме вони продали будинок Товариству 1912 р. за 400 тис. корон. Зі згаданої суми 250 тис. корон надав меценат Товариства Василь Симиренко, а решту суми покрив центральний австрійський уряд. З боку НТШ контракт купівлі будинку підписали Степан Томашівський та Іван Раковський.

Отримавши кам'яницю, НТШ провело в ній деякі адаптаційні роботи. Ще того ж 1912 р. (9 листопада) секретар НТШ Володимир Гнатюк звернувся до магістрату за дозволом розібрати дві стіни у приміщенні для музейних збірок. Будівельне управління магістрату дало дозвіл з умовою, що будуть застосовані металеві конструкції. Проект виконав Володимир Підгородецький (Włodzimierz Podhorodecki). Ці та інші реконструкційні роботи велися 1914 р. Тоді ж була проведена реконструкція двох кутових кімнат (проект Івана Левинського та інж. Ярослава Ганкевича). На першому поверсі будинку розмістили бібліотеку (150 тис. томів), на другому — музей етнографічної тематики, а також археологічних знахідок. Тут також містилася природознавча збірка, проте через нестачу місця не експонувалася.

1922 р. в одному з приміщень бібліотеки польські диверсанти заклали вибухівку, яка пробила в стіні великий отвір, завдавши матеріальної шкоди.

У будинку №24 НТШ перебувало до 1939 р. За часів радянського режиму тут розмістилися установи Академії наук УРСР, зокрема протягом останніх десятиріч — Інститут суспільних наук, що став ідеологічною опорою розташованого поруч обкому КПРС. З фасаду будинку зняли рельєфний напис "Наукове товариство Шевченка", забрали меморіальну таблицю, що засвідчувала про час придбання будинку та меценатів НТШ. Від 1982 р. у колишньому книгосховищі бібліотеки міститься Відділ україніки Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника. Нині у будинку розташовані також Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України та НДЦ "Рятівна археологічна служба" ІА НАН України.

На фасаді будинку встановлено меморіальні дошки Наукового товариства ім. Т. Шевченка та визначним українським діячам: Лесі Українці, Філарету Колессі, Роману Дашкевичу.