Наукові курси вакаційні 1904

ID: 69
Із 23 червня до 22 липня 1904 року в готелі "Belle Vue" на вулиці Карла Людвика, 27 (сучасний проспект Свободи) відбувалися наукові вакаційні курси. Їх організували для мешканців Галичини і українців з Російської імперії. З погляду організаторів ці курси мали показати необхідність відкриття незалежного українського університету у Львові. (Гнатюк, 1904)

Пов'язані місця

Опис

Просп. Свободи, 27 – Торговий центр "Опера-Пасаж"

Лекції читали у готелі "Belle Vue"

Детальніше про місце
Опис

Вул. Огіркова, 1 – залізнична станція "Підзамче"

Учасники курсів приїхали на вокзал Підзамче

Детальніше про місце
Опис

Пл. Ринок, 10 – колишній палац Любомирських

До "Академічної громади" учасники курсів звернулися по допомогу з житлом.

Детальніше про місце
Опис

Вул. Лисенка, 10 – житловий будинок

Учасникам курсів вдалося поселитися на Курковій, 10

Детальніше про місце
Опис

Вул. Винниченка, 24 – будинок наукових інституцій

Учасники курсів відвідували музей та загальні збори НТШ

Детальніше про місце
Опис

Вул. Театральна, 18 – будинок природничого музею (кол. палац)

Федір Вовк водив слухачів курсів до музею Дідушицьких

Детальніше про місце
Опис

Вул. Франка, 152 – Літературно-меморіальний музей Івана Франка

Іван Франко запрошував слухачів курсів до свого дому.

Детальніше про місце

Історія

За організацію курсів формально відповідало Товариство прихильників української науки, літератури і штуки. Засновниками Товариства були Іван Франко, Володимир Гнатюк, Михайло Грушевський та художник Іван Труш. Товариство мало на меті організовувати заходи, проведення яких у Науковому товаристві імені Шевченка (далі НТШ) з внутрішніх причин було неможливим чи проблематичним. (Rohde, 2019) Однією з організаторок цих курсів, окрім членів-засновників, була і Марія Грушевська, дружина Михайла Грушевського. Усі викладачі на курсах, окрім Миколи Ганкевича, були дійсними членами НТШ. Загальна кількість слухачів цих курсів, за офіційними даними, склала 135 осіб, які приїздили з усієї Галичини та Наддніпрянщини. (Грушевський, 1904) Варто наголосити, також, що ідея цих курсів походила не від самих науковців, а від української громади. (Дорошенко, 1930)

Михайло Грушевський читав оглядовий курс з історії України-Руси, Іван Франко – курс з історії української літератури, Федір Вовк – з української антропології та етнології, Кирило Студинський розповідав про культурно-просвітницький рух в Галичині, починаючи від Маркіяна Шашкевича до 1860 року, а політик Микола Ганкевич – про історію Західної Європи з часів Французької революції. Семінар Івана Раковського про онто- та філогенез людини був єдиним курсом з галузі природничих наук, однак був тісно пов’язаним із курсом Вовка про антропологію. Степан Томашівський запропонував курси про Угорську Русь та історію українсько-польських стосунків у 17 столітті, які, через брак інтересу до них, були скасовані, оскільки вже на другий семінар прийшло дуже мало відвідувачів. Однак причиною цього, швидше за все, була не тематика лекцій, а не надто цікава манера викладання. Окрім того, молодий філолог Іван Брик, читав курс про українську мову, і основний наголос робив на граматиці; цей курс був зорієнтованим передусім на студентів-українців з Російської імперії, які там не мали змоги отримати систематичних знань з української мови. Суть цих курсів Михайло Грушевський окреслив як "історичне українознавство", основними складовими якого були історія, історія літератури і етнографія. Тут ми маємо справу із більш докладним терміном, який описує українську "національну науку", – українознавство, який запропонував Михайло Грушевський. (Грушевський, 1904)

Майже третину слухачів складали жінки, серед яких були і членкині "Кружка українських дівчат", який займався популяризацією україномовної науки у Львові. (Rohde, 2018) За словами однієї із учасниць, Насті Грінченко, "Кружок" брав активну участь у підготовці цікавих освітніх заходів, які відбувалися пополудні і призначалися для українців з Російської імперії. Попри те, що не існує докладних документальних свідчень цієї діяльності, зі спогадів можна зрозуміти, що молодших учасників і учасниць цікавила не лише наука, а й гарне товариство. Окрім передачі знань, проведення цих курсів мало на меті символічно поєднати політично розділені українські землі (Kotenko, 2018), формування і розвиток наукової спільноти (scientific community building) та налагодження особистих зв’язків між слухачами. Окрім того, молоді жінки, які демонстративно відвідували ці курси, засвідчили цим своє прагнення здобути вищу освіту. (Rohde, 2018)

Однак немає підстав вести мову про успіхи Товариства у справі відкриття українського університету. (Rohde, 2019)


Львів очима учасників і учасниць курсів з підросійської України

Найбільш яскраві спогади про наукові вакаційні курси залишили нам Володимир і Дмитро Дорошенки. (Дорошенко, 1930; Дорошенко, 1949; Дорошенко, 2011). Вони були студентами Московського та Санкт-Петербурзького університетів і вирішили стати слухачами цих курсів. До них приєдналися Марія Дверницька, Михайло Деркач і Дмитро Розов. (Дорошенко, 1949, 51) "Знайомство з архівними документами дало мені можливість зрозуміти, яким бачили місто ці студенти, які відвідали його вперше. Українці, які відвідували ці курси, а також наукові та літературні заходи НТШ та інших інституцій, спершу уявляли собі Галичину загалом і Львів зокрема як своєрідне Ельдорадо". (Kotenko 2018).

Прибувши до Львова і побачивши польські вивіски на вулицях міста, враження їх змінилися: "Не заімпонувала нам столиця галицької України й своїм зовнішнім виглядом. Вузенькі, покручені вулички, якими їхали ми з Підзамча, оті мізерні жидівські крамнички (у тогочасній українській лексиці це слово не мало пейоративного відтінку – прим. ред.) з їх польськими написами, здалися нам такими провінціяльними в порівнання до Києва, з йоrо широкими розлогими вулицями, пишними бульварами, величними церквами з їх золотими банями, з густою зеленню міських парків." (Дорошенко, 1949, 53) Подібні враження мала і Настя Грінченко, яка у 1903 році прибула з Києва до Львова, щоб навчатися в університеті. (Клименко, 2012)

Організатори вакаційних лекційних курсів, запрошуючи українців з Російської імперії, обіцяли забезпечити їм проживання на час занять, однак не виконали своєї обіцянки. Тому українці звернулися до української студентської організації "Академічнa громада" з проханням допомогти у пошуках житла. Левко Ганкевич допоміг знайти помешкання на вулиці Курковій, яке їм сподобалося, оскільки було просторим і там могли розміститися усі. Після поселення усі вирушили на обід у їдальню, якою опікувалася "Bratnia Pomoc" ("Братня допомога", польська студентська організація взаємодопомоги), оскільки української студентської їдальні не існувало, як зауважив Дмитро Дорошенко. Згодом труднощі з пошуком помешкання постала знову: "… довідалися, що прибігав схвильований власник помешкання з Куркавої вулиці і заявив, що не може нас прийняти, бо власниця будинку – полька, сказала, що викине його самого, як що він візьме тих українських 'rайдамаків'.... Що тут робити? Нічого не придумали й рішили йти до "Монополю" познайомитись з Франком, а там – що Бог дасть. " (Дорошенко, 1949, 53)

Перед тим вони дізналися, що Франко кожного дня о 17 годині приходить до кав’ярні "Монополь" (навпроти пам’ятника Адамові Міцкевичу), яке було улюбленим місцем зустрічей правління НТШ. (Дорошенко, 2011, 557)

Іван Франко запросив студентів пожити у нього вдома на час проведення курсів. Однак, до сорому письменника, його дружина не була в захопленні від цієї ідеї: "Пані Франкова була незадоволена, що у неї мала мешкати панна з України, очевидно – еманципована" (Дорошенко 1949, 55). У своїх спогадах Дмитро Дорошенко згодом написав, що його шокували консерватизм галичанок і консервативне ставлення до жінок у Галичині загалом.

Попри все, Франко був дуже цікавою особистістю для слухачів вакаційних курсів. Вони захоплювалися не лише його чіткою манерою викладання, а й простотою і природністю, яких вони не очікували від великого письменника. (Дорошенко, 2011) Левко Чикаленко, син Євгена Чикаленка (який фінансував проведення цих курсів), також бував у домі Франка. Після завершення курсів він поїхав з Франком, який відвідував свого брата, до Нагуєвич. Про спільну риболовлю – а Франко був завзятим рибалкою – Левко Чикаленко з приємністю згадував ще 1947 року, вже на еміграції. (Чикаленко, 2011)

Група українських студентів разом із Дмитром та Володимиром Дорошенками зрештою знайшла притулок на вулиці Курковій, 10. Дівчина, котра їх супроводжувала, оселилася у Жіночій бурсі святої Ольги (створеної у цьому будинку за підтримки Українського педагогічного товариства – прим. ред), так само як і Настя Грінченко, яка також відчула на собі прохолодне ставлення з боку Ольги Франко (Загірня (Грінченко), 2011) На вулиці Куроковій, 10 мешкало багато українських емігрантів з Російської імперії, тому цей будинок називали їхньою "колонією". (Клименко, 2012, 150; Качмар, 2006, 116) Тут гості мали нагоду поспілкуватися з соціалістично налаштованими емігрантами і галичанами, які поділяли їхні погляди (серед останніх були Левко Ганкевич і Юліан Бачинський). У цьому помешканні регулярно відбувалися політичні дискусії за участі 20-25 осіб, серед були і Дмитро та Володимир Дорошенки. (Дорошенко, 1949, 59).

Дорошенки бували у будинку НТШ і у бібліотеці Товариства. Дмитра передусім приємно вразили ліберальні умови користування бібліотекою. На прохання Володимира Гнатюка він став звичайним членом НТШ, з метою підтримати Михайла Грушевського на загальних зборах Товариства 29 червня 1904 року. (Дорошенко, 1949, 58)

Федір Вовк разом із слухачами його лекцій відвідував музеї міста, зокрема музей НТШ і музей імені Дідушицьких. Окрім того, він організовував екскурсії містом, які супроводжував інтелектуальними бесідами та анекдотами з його юнацьких часів. (Грушевський, 1904)

Якщо перебування гостей з України у Львові та їхні контакти з мешканцями міста зафіксовані лише у незначній кількості архівних документів, то у спогадах бачимо широку картину їх обізнаності з місцевими особливостями. Найбільше впадав у вічі соціалістично налаштованим, амбітним молодим людям з України галицький консерватизм. Їхні реакції на лекції також були дуже різними, оскільки не всі доповідачі були досвідченими промовцями і могли переконливо донести свою думку до слухачів. (Rohde, 2018) Для багатьох відвідувачів цих курсів, зокрема і Володимира Дорошенка, який із 1909 року і до самої смерті мав тісні контакти з НТШ, ці курси були можливістю налагодити важливі контакти, що згодом мали вплив на їхнє життя.

Персоналії

Михайло Грушевський (1866-1934) — історик, політичний діяч, професор історії Львівського університету, головa НТШ, президент та лектор Літніх вакаційних курсів
Іван Франко (1865-1916) — письменник, перекладач, громадський та політичний діяч, організатор та лектор Вакаційних курсів
Марія Грушевська (1868-1948) — вчителька, перекладачка, організаторка Вакаційних курсів
Володимир Гнатюк (1871-1926) — етнограф, мовознавець, літературознавець, академік, секретар НТШ, організатор Вакаційних курсів
Іван Раковський (1874-1949) — антрополог, педагог, громадський діяч, голова НТШ, лектор Вакаційних курсів
Микола Ганкевич (1869-1931) — політичний та профспілковий діяч, лектор Вакаційних курсів
Степан Томашівський (1875-1930) — історик, політичний діяч, член НТШ, лектор Вакаційних курсів
Федір Вовк (1847-1948) — антрополог, етнограф, громадський діяч, лектор Вакаційних курсів
Кирило Студинський (1868-1941) — філолог, літературознавець, громадський діяч, лектор Вакаційних курсів
Іван Брик (1879-1947) — філолог, славіст, громадський діяч, лектор Вакаційних курсів
Євген Чикаленко (1861-1929)  — землевласник, громадський діяч, благодійник, меценат Вакаційних курсів

Згадані у тексті учасниці та учасники курсів:
Марія Дверницька, Михайло Деркач, Володимир Дорошенко, Дмитро Дорошенко, Левко Ганкевич, Настя Грінченко, Дмитро Розов, Левко Чикаленко

Інші особи: Юліян Бачинський, Ольга Франко

Джерела

1. Володимир Гнатюк, "Наукові вакацийні курси", ЛНВ, 1904, т. XXVII, кн. VII, 52-56;
2. Михайло Грушевський, "Українсько руські наукові курси", ЛНВ, 1904, т. XXVII, кн. VIII, 102-113;
3. Володимир Дорошенко, "Іван Франко (Зі споминів автора)", Спогади про Івана Франка / упорядник Михайло Гнатюк (Каменяр, 2011), 553-564;
4. Дмитро Дорошенко, "Перші українські наукові курси у Львові в 1904 році", Діло, 1930, ч. 9, 2-3;
5. Дмитро Дорошенко, Мої спогади про давнє-минуле (1901-1914) (Вінніпег, 1949);
6. Марія Загірна (Грінченко), "Спогади про Івана Франка та його сеймове огнище", Спогади про Івана Франка / упорядник Михайло Гнатюк (Каменяр, 2011), 602-618;
7. Людмила Качмар, "Іван Франко та наддніпрянські політичні емігранти", Вісник ЛНУ, Серія мист-во 2006, вип. 6, 114-120;
8. Нінель Клименко, "Львівський період життя Насті Грінченко: сторінки біографії", Краєзнавство, 2012, 4, 144-154;
9. Мартін Роде, "Внутрішньоімперські навчальні процеси? Національне питання Іннсбруцького університету на початку ХХ століття: галицько-український погляд", Сучасність минулого в урбаністичному просторі Чернівці-Іннсбрук / Курт Шарр, Ґунда Барт-Скалмані, укр. видання Світлана Герегова, Лариса Олексишина (Чернівці, 2019), 185-206.
10. Левко Чикаленко, "Як ми з І. Франком ловили рибу", Спогади про Івана Франка / упорядник Михайло Гнатюк (Каменяр, 2011), 576-579;
11. Anton Kotenko, "Galicia as Part of Ukraine: Lviv 1904 Summer School as an Attempt to Tie the Ukrainian Nation Together", Magdalena Baran-Szołtys et al. (eds.) Galizien in Bewegung: Wahrnehmungen – Begegnungen – Verflechtungen (Vienna, 2018), 257-275.
12. Martin Rohde, "Innerimperiale Lernprozesse? Die Nationalitätenproblematik der Innsbrucker Universität im frühen 20. Jahrhundert aus galizisch-ukrainischer Perspektive", Scharr,      Kurt/Barth-Scalmani, Gunda (Hrsg.), Die Gegenwart des Vergangenen im urbanen Raum Czernowitz-Innsbruck, (Innsbruck, 2019), 183–204.
13. Martin Rohde, "Ukrainian Popular Science in Habsburg Lemberg, 1892–1914", Talk at the Urban Seminar (Center for Urban History of East Central Europe, 2018).

Автор – Мартін Роде
Переклад з німецької – Орест Семотюк
Редагування – Василь Расевич, Тарас Назарук