Наукові курси вакаційні 1904

Найбільш яскраві спогади про наукові вакаційні курси залишили нам Володимир і Дмитро Дорошенки. (Дорошенко, 1930; Дорошенко, 1949; Дорошенко, 2011). Вони були студентами Московського та Санкт-Петербурзького університетів і вирішили стати слухачами цих курсів. До них приєдналися Марія Дверницька, Михайло Деркач і Дмитро Розов. (Дорошенко, 1949, 51) Знайомство з архівними документами дало мені можливість зрозуміти, яким бачили місто ці студенти, які відвідали його вперше. Українці, які відвідували ці курси, а також наукові та літературні заходи НТШ та інших інституцій, спершу уявляли собі Галичину загалом і Львів зокрема як своєрідне "Ельдорадо". (Kotenko 2018).

Прибувши до Львова і побачивши польські вивіски на вулицях міста, враження їх змінилися: "Не заімпонувала нам столиця галицької України й своїм зовнішнім виглядом. Вузенькі, покручені вулички, якими їхали ми з Підзамча, оті мізерні жидівські крамнички (у тогочасній українській лексиці це слово не мало пейоративного відтінку – прим. ред.) з їх польськими написами, здалися нам такими провінціяльними в порівнання до Києва, з йоrо широкими розлогими вулицями, пишними бульварами, величними церквами з їх золотими банями, з густою зеленню міських парків." (Дорошенко, 1949, 53) Подібні враження мала і Настя Грінченко, яка у 1903 році прибула з Києва до Львова, щоб навчатися в університеті. (Клименко, 2012)

Організатори вакаційних лекційних курсів, запрошуючи українців з Російської імперії, обіцяли забезпечити їм проживання на час занять, однак не виконали своєї обіцянки. Тому українці звернулися до української студентської організації "Академічнa громада" з проханням допомогти у пошуках житла. Левко Ганкевич допоміг знайти помешкання на вулиці Курковій, яке їм сподобалося, оскільки було просторим і там могли розміститися усі. Після поселення усі вирушили на обід у їдальню, якою опікувалася "Bratnia Pomoc" ("Братня допомога", польська студентська організація взаємодопомоги), оскільки української студентської їдальні не існувало, як зауважив Дмитро Дорошенко. Згодом труднощі з пошуком помешкання постала знову: "… довідалися, що прибігав схвильований власник помешкання з Куркавої вулиці і заявив, що не може нас прийняти, бо власниця будинку – полька, сказала, що викине його самого, як що він візьме тих українських 'rайдамаків'.... Що тут робити? Нічого не придумали й рішили йти до "Монополю" познайомитись з Франком, а там – що Бог дасть. " (Дорошенко, 1949, 53)

Перед тим вони дізналися, що Франко кожного дня о 17 годині приходить до кав’ярні "Монополь" (навпроти пам’ятника Адамові Міцкевичу), яке було улюбленим місцем зустрічей правління НТШ. (Дорошенко, 2011, 557)

Іван Франко запросив студентів пожити у нього вдома на час проведення курсів. Однак, до сорому письменника, його дружина не була в захопленні від цієї ідеї: "Пані Франкова була незадоволена, що у неї мала мешкати панна з України, очевидно – еманципована" (Дорошенко 1949, 55). У своїх спогадах Дмитро Дорошенко згодом написав, що його шокували консерватизм галичанок і консервативне ставлення до жінок у Галичині загалом.

Попри все, Франко був дуже цікавою особистістю для слухачів вакаційних курсів. Вони захоплювалися не лише його чіткою манерою викладання, а й простотою і природністю, яких вони не очікували від великого письменника. (Дорошенко, 2011) Левко Чикаленко, син Євгена Чикаленка (який фінансував проведення цих курсів), також бував у домі Франка. Після завершення курсів він поїхав з Франком, який відвідував свого брата, до Нагуєвич. Про спільну риболовлю – а Франко був завзятим рибалкою – Левко Чикаленко з приємністю згадував ще 1947 року, вже на еміграції. (Чикаленко, 2011)

Група українських студентів разом із Дмитром та Володимиром Дорошенками зрештою знайшла притулок на вулиці Курковій, 10. Дівчина, котра їх супроводжувала, оселилася у Жіночій бурсі святої Ольги (створеної у цьому будинку за підтримки Українського педагогічного товариства – прим. ред), так само як і Настя Грінченко, яка також відчула на собі прохолодне ставлення з боку Ольги Франко (Загірня (Грінченко), 2011) На вулиці Куроковій, 10 мешкало багато українських емігрантів з Російської імперії, тому цей будинок називали їхньою "колонією". (Клименко, 2012, 150; Качмар, 2006, 116) Тут гості мали нагоду поспілкуватися з соціалістично налаштованими емігрантами і галичанами, які поділяли їхні погляди (серед останніх були Левко Ганкевич і Юліан Бачинський). У цьому помешканні регулярно відбувалися політичні дискусії за участі 20-25 осіб, серед були і Дмитро та Володимир Дорошенки. (Дорошенко, 1949, 59).

Дорошенки бували у будинку НТШ і у бібліотеці Товариства. Дмитра передусім приємно вразили ліберальні умови користування бібліотекою. На прохання Володимира Гнатюка він став звичайним членом НТШ, з метою підтримати Михайла Грушевського на загальних зборах Товариства 29 червня 1904 року. (Дорошенко, 1949, 58)

Федір Вовк разом із слухачами його лекцій відвідував музеї міста, зокрема музей НТШ і музей імені Дідушицьких. Окрім того, він організовував екскурсії містом, які супроводжував інтелектуальними бесідами та анекдотами з його юнацьких часів. (Грушевський, 1904)

Якщо перебування гостей з України у Львові та їхні контакти з мешканцями міста зафіксовані лише у незначній кількості архівних документів, то у спогадах бачимо широку картину їх обізнаності з місцевими особливостями. Найбільше впадав у вічі соціалістично налаштованим, амбітним молодим людям з України галицький консерватизм. Їхні реакції на лекції також були дуже різними, оскільки не всі доповідачі були досвідченими промовцями і могли переконливо донести свою думку до слухачів. (Rohde, 2018) Для багатьох відвідувачів цих курсів, зокрема і Володимира Дорошенка, який із 1909 року і до самої смерті мав тісні контакти з НТШ, ці курси були можливістю налагодити важливі контакти, що згодом мали вплив на їхнє життя.