Алеї просп. Свободи (колишніх Гетьманських валів)

ID: 2004

Алеї з'явилися на місці західної частини оборонних мурів Львова, розібраних близько 1776 р. У 1-ій пол. ХІХ ст. тут, уздовж берегів р. Полтви, проклали дві паралельні вулиці — основу майбутнього бульвару та обсадили їх рядами тополь. У 1880-х рр. річку перекрили склепіннями, а упродовж 1888–1890 рр. тут, за проектом Арнольда Рьорінґа, висадили дерева, клумби і квітники.

Історія

Міські сади й алеї у центрі Львова отримали свого часу назву "вали", оскільки були влаштовані на місці фортифікацій, розібраних близько 1776 p. за розпорядженням австрійської адміністрації. Уздовж шляху їх пролягання тоді вирішили облаштувати променади, подібно до того як це було зроблено у 1770–1780 рр. на ґласісі (схилі бастіонів — ред.) у Відні. Територію західного сегменту кільця колишніх оборонних мурів, прилеглого до русла Полтви, займали т. зв. Гетьманські вали (а на протилежній, східній ділянці фортифікацій розмістилися Губернаторські вали).

На місці Гетьманських валів, між рікою та ділянкою міських мурів з т. зв. Єзуїтською хвірткою, за давніх часів проходив оборонний вал з ровом. Після ліквідації мурів, їх уламки використали для засипання рову, а вал вирівняли і перетворили на пішохідну терасу. Насип, на якому проклали цю терасу, у кількох місцях переривався. Ці ділянки місцеві жителі використовували для перегону худоби, що було прикрою перешкодою для променад. "Ще стояли з західного боку вали, підперті вербами над Полтвою. Це ще було єдине місце вечірніх прогулянок, і спуску з них не було, хіба у болотяну прірву і трясовиння, а протяжність мали, може, на 10 хвилин повільного кроку" (Stankiewicz, 1928, 64).

Незважаючи на це, за якийсь час вали стали популярним місцем прогулянок. Таким чином, під кінець ХІХ ст. у Львові почалося формування другого, після площі Ринок, міського центру: з ринкової площі середньовічного міста, розпланованого відповідно до норм Маґдебурзького права, центр пересунувся на західну периферію, у бік променад і плантацій.

Сучасна планувальна структура Гетьманських валів складається за доби бідермаєра. Уздовж західного і східного берегів Полтви, рівень води якої регулювався двома шлюзами, проклали дві паралельні вулиці, сполучені перекинутими через річку містками. По обидва боки русла ріки спорудили нові імпозантні будівлі — Гауснерівську кам'яницю й театр графа Скарбека. Нові вулиці вздовж річища — основа майбутнього центрального львівського бульвару — засаджуються рядами тополь. Такими бачимо "східні вали" на акварелі, що зображає святкування, влаштоване у 1853 р. на честь приїзду до Львова ерцгерцога Карла Людвіга (Karl Ludwig). У середині ХІХ ст. популярність променад зростає, тут з'являються оздобні кіоски з лимонадом, солодощами і морозивом.

Із реформами та економічними трансформаціями 1860-х рр., "панорама" Гетьманських валів набула нових, несподіваних рис. Окрім респектабельної публіки, тут почала збиратися ще й "чорна біржа" — заповзятливі фінансисти, переважно єврейського походження, обрали вали місцем вирішення своїх поточних справ. За спогадами сучасників, у період "віденського краху" 1873 p. тут можна було бачити "дантівські" сцени.

Нова епоха в історії Гетьманських валів настала після закриття русла Полтви та перетворення його на підземний канал. Колись чиста річка, Полтва у другій половині ХІХ ст. була вже міською клоакою, і протягом 1887–1889 рр. її перекрили склепіннями від площі Маріяцької до площі Ґолуховських (сучасні площі Міцкевича та Торгова). Після цього Гетьманські вали перетворилися на бульвар — і цей характер зберігають до сьогодні (Miasto Lwów, 1896, 322-323).

Дерева, клумби і квітники були тут насаджені з 1888 по 1890 рр. за проектом інспектора львівських міських садів Арнольда Рьорінґа (Röhring) (Miasto Lwów, 1896, 318–320).

Одночасно алеї львівських Гетьманських валів набули нового архітектурного обрамування — споруджуються монументальні будівлі: Галицька ощадна каса, Промисловий музей а також Міський театр.

У 1859 p. на валах встановили перший у Львові пам'ятник — кам'яну статую гетьмана Станіслава Яблоновського (Jabłonowski). Власне, від цього часу західні вали, з їх променадами та плантаціями, отримали назву "Гетьманських".

Пов'язані історії

Архітектура

Алеї проспекту Свободи (колишніх Гетьманських валів) простяглися смугою з півночі на південь через центральну частину Львова. Їх північною межею є оперний театр, південною — пам'ятник Адаму Міцкевичу. Архітектурне обрамування цього зеленого тракту — ансамбль монументальних будівель — пам'яток архітектури пізнього класицизму (наприклад, кол. театр Скарбека) та історизму (кол. Галицька ощадна каса й Промисловий музей та інші).

Алеї розміщені над річищем ріки Полтви, перетвореним зараз на підземний колектор. Протікаючи під проспектом Свободи, річка, топографічно, ділить місто на дві половини — західну та східну. Зі сходу її долину обрамовують Замкова гора, розміщена за нею гора Піскова, і далі — гряда Знесіння. З західного боку межею долинного простору є Кортумова гора, Святоюрський пагорб і пагорби Цитаделі. Ці височини та низка менших, розкиданих між ними, творять амфітеатр Львівської улоговини.

Сучасні алеї насаджено уздовж території колишнього західного прясла міських оборонних мурів та валів. Під кінець ХVІІІ ст. вали вирівняли і перетворили на пішохідну терасу, обсадивши деревами.

Планувальна структура Гетьманських валів склалася у ХІХ ст., коли було прокладено паралельні вулиці — колишні Карла Людвіга і Гетьманську (зараз їх об'єднано у структурі проспекту Свободи). Після перекриття склепіннями русла Полтви тут було закладено бульвар з просторою парковою алеєю по центру, дерева, клумби і квітники якої наслідують партерові композиції доби бароко.

За словами Міхала Ковальчука, "у 1888–1890 роках, після накриття склепінням Полтви, закладено нові, ширші і показніші плантації, квіткові клумби та каштанові, кленові, акацієві і ясеневі алеї, які у майбутньому створюватимуть тінисті прогулянкові шляхи у Середмісті". Загальна площа алей і плантацій тодішніх Гетьманських валів становила 1, 26 га (Kowalczuk, 1896, 320). Пізніша публікація Олени Степанів інформує: "Сучасною серединою вулиці тягнеться тіниста алея (завдовжки 500 м), засаджена кленами, каштанами, липами, акаціями і ясенами" (Степанів, 1992, 47).

Загалом у місті сформовано три кільця зелених зон. Гетьманські вали — зелень теперішнього проспекту Свободи, разом з Губернаторськими валами (вул. Підвальна — Винниченка) та з міськими скверами на площах Галицькій, Соборній, Данила Галицького утворюють перший зелений перстень Львова, який охоплює периметр середньовічного міста.

Друге кільце формують: на східному березі Полтви — парки "Високий Замок", "Знесіння", Личаківський, "Погулянка", "Залізна Вода"; на західному — Парк ім. І. Франка та декілька інших озеленених територій, менших за площею. Східний і західний сегменти другого зеленого кільця замикає на півдні масив Стрийського парку.

Третє зелене кільце творять приміські лісопарки: Винниківський, Брюховицький, Голосківський та інші.

Пов'язані місця

Опис

Просп. Свободи – колишній пам'ятник Яну ІІІ Собєському

Детальніше про місце
Опис

Просп. Свободи – пам'ятник Володимиру Леніну (не існує)

Детальніше про місце
Опис

Просп. Свободи – пам'ятник Сталінській Конституції (не існує)

Детальніше про місце
Опис

Просп. Свободи – пам'ятник Тарасові Шевченку

Детальніше про місце
Опис

Пл. Яворського – пам'ятник Станіславу Яблоновському (не існує)

Детальніше про місце

Персоналії

Карл Людвіг (Karl Ludwig) — ерцгерцог Австрійський.
Міхал (Михайло) Ковальчук (Michał Kowalczuk) — архітектор, архітектурний критик, автор путівників.
Адам Міцкевич (Adam Mickiewicz) — польський поет.
Арнольд Рьорінґ (Arnold Röhring) — ландшафтний архітектор, проектант парків.
Станіслав Скарбек (Stanisław Skarbek) — граф, філантроп.
Олена  Степанів — історикиня, географка, громадська діячка.
Станіслав Ян Яблоновський (Stanisław Jan Jabłonowski) — великий коронний гетьман.

Джерела

  1. Іваночко Уляна, Ковальчук Христина, Максим'юк Тетяна, Петришин Галина, "Архітектура кінця ХVІІІ – першої половини ХІХ ст.", Архітектура Львова: Час і стилі ХІІІ – ХХІ ст., ред. Ю. Бірюльов (Львів: Центр Європи, 2008), 170–237.
  2. Крип'якевич Іван, Історичні проходи по Львові (Львів: Каменяр, 1991).
  3. Степанів Олена, Сучасний Львів: Путівник (Львів: Фенікс, 1992).
  4. Barański Franciszek, Przewodnik po Lwowie: Z planem i widokami Lwowa (Lwów, [1902]).
  5. Jaworski Franciszek, Lwόw stary i wczorajszy (szkice i opowiadania): Z ilustracyami. Wydanie drugie poprawione (Lwów, 1911).
  6. Kowalczuk Michał, "Rozwόj terytoryalny miasta", Miasto Lwów w okresie samorządu 1870–1895 (Lwów, 1896), 299–351.
  7. Orłowicz Mieczysław, Ilustrowany przewodnik po Lwowie, Ze 102 ilustracjami i planem miasta. Wydanie drugie rozszerzone (Lwów – Warszawa: Książnica-Atlas, 1925).
  8. Stankiewicz Z. "Ogrody i plantacje miejskie", Lwów dawny i dzisiejszy: Praca zbiorowa pod redakcją B. Janusza (Lwów, 1928), 62–71.
Автор запису — Ігор Жук, 2012 р.
Літературна редакторка — Ольга Михайлович

Матеріали з Міського медіаархіву

Пов'язані зображення

Пов'язані відео