...

Вул. Погулянка – парк “Погулянка”

ID: 2013

Львівський лісопарк “Погулянка” – одне з улюблених місць відпочинку городян – розташований на південному сході міста, між вулицями Пасічною, Вашинґтона, Зеленою та Личаківським кладовищем.

На початку ХІХ ст. на цій території був маєток адвоката Франциска Венґлінського, збудований на місці приміських господарств ХVІІ – ХVІІІ ст. Пізнішими власниками стали ресторатор Йоган Дістль та пивовар Йоган Кляйн. Погулянка отримала статус лісопарку в 1940 р. У масиві зелені переважають буки та граби.

Історія

Львівський лісопарк “Погулянка” має багату і давню історію.

У ХVІІ ст. власником місцевих ґрунтів був львівський бургомістр Ян Аттельмаєр (Attelmajer), якому у 1641 р. вдалося за малу суму 6 злотих на рік взяти в оренду міські лани, що сягали майже Снопкова і Винників. Тут він розселив селян-орендарів і заснував пасіку (“аттельмаєрівська пасіка”).

Спадкоємцем Аттельмаєра був його зять Мацей Кучанкович (Kuczankowicz). У 1672 р. маєток був повністю знищений турками.

У середині ХVІІІ ст. одному з наступних власників, Яну Злоторовичу (Złotorowicz), вдалося докупити сусідні землі. Після смерті Злоторовича майно і землі поділено між родинами Атанасевичів (Atanasiewicz) та Добруцьких (Dobrucki).

Саме від Добруцьких у 1789 р. нижню частину маєтку, ближчу до міста – яка і є сьогоднішньою Погулянкою – відкупив “апеляційний радник” Кшиштоф Дейма (Deyma). У 1799 р. у родини Деймів її придбав Алойзи Ґінтовт Дзєвйонтковський (Dziewiątkowski) за 18 тисяч злотих (Jaworski, 1911, 289–290).

У 1810 р. за 20000 злотих ця територія перейшла у власність адвоката Франциска Венґлінського (Węgliński), відомого у Львові своєю підприємливістю. За словами Івана Крип’якевича, “Венгленський (Венґлінський) був людиною талановитою, веселою, товариською, при тім багатою, збирав біля себе велике товариство, письменників, артистів і з ними вів веселе життя на своїй Погулянці” (Крип’якевич, 1991, 111). Саме за часів Венґлінського місцевість отримала назву “Погулянки”, або ж “ліска Венґлінського”.

У 1821 p. від спадкоємців Венґлінського Погулянку за 5060 голландських дукатів отримав власник ресторану Йоган Дістль (Diestlі заклав тут “пивний сад”. З цього приводу можна процитувати Адама Краєвського: “Звичай рестораційних садків (ogródków restauracyjnych) прийшов до нас з заходу, разом з урядниками-німцями... Не сплило й півстоліття, а цей звичай, як і багато інших німецьких, так прекрасно у нас акліматизувався, що, як гриби по дощі, повиростали розмаїті менш чи більш віддалені від середмістя місця товариської забави...” (Krajewski, 1909, 52).

Образ Погулянки часів Дістля змалював, переказуючи оповідь Францішка Яворського, Іван Крип’якевич: “В 1825 р. принагідний мандрівник так описує свою прогулянку в ці сторони: “В реставрації був гамір, велике товариство пило пиво. Міські елеганти, звані “фанфаронами”, були прибрані за найновішою модою; капелюхи мали в кратки, на шиях кратковані хустини, сурдути “кадрильовані” або підшиті краткованою китайкою, панталони у пружки – виглядали як циркові арлекіни”. Наш подорожній з товаришами проходжувався по крутих стежках гаю, приглядався до джерел, що били з землі, потім пішов далі: “Продерлися ми через густі хащі і стали на верху гори, вкритої веселими деревами, що панує над Погулянкою. Який божеський краєвид відкрився нашим очам. Довкола високі гори, посередині долина, вистелена деревами, з-поміж котрих визирала незамітно вежичка невеликої каплички. Довкола нас панувала глуха тиша й тільки рохкання жаб перебивало її своїм негармонійним звуком. У цьому місці, на верху гори, вистеленої лісовим мохом, ми забули про відносини столиці, про обов'язки стану й з переповненими серцями, мовчки, бо правдиве захоплення ніколи не вживає слів, поглядали то на себе, то на галуззя дерев, яким наче знехотя колихав лагідний вітрець. Зірвали ми на пам'ятку кілька гарних плодів флори, з тугою відірвалися від цієї милої закутини, де чар природи усміхався до нас з кожного листочка, відбивався у кожній квітці, де ум наш був свобідний від похоті й такий спокійний, як ті води близького ставу, що не зморщили навіть своєї скляної поверхні...” (Крип’якевич, 1991, 111–112).

У 1848 р. новий власник Йоган Кляйн (Klein), отримавши Погулянку від спадкоємців Дістля за 15500 золотих ринських, розібрав старі будівлі, частково осушив ставок і поставив на його місці бровар. Тодішня Погулянка приваблювала городян, головним чином, пивом Кляйна, яке вважалось кращим у Львові. Споживалося воно на місці, у ресторані, який славився також пирогами та смаженими курчатами. На Погулянці можна було скуштувати й морозива, яке виробляли у літньому павільйоні цукерні Майсона (Maison).

Із появою промислових об’єктів і початком спекулятивної забудови околиць, Погулянка дещо втратила свою роль відпочинкової зони. За Першої світової війни її букові дерева були порубані на дрова, стежки позаростали. Погулянка здичавіла.

Проте згодом настав новий період її популярності.

Міський парк “Погулянка” створено у 1940 р. Тоді почалися роботи з розчистки і впорядкування території паркового масиву, з’явилися водойми уздовж головної алеї. За німецької окупації роботи в парку зупинились, але після війни були поновлені.

У 1962 р. розроблено проект лісопарку “Погулянка”, який реалізовувався упродовж наступних років.

Пов'язані історії

Архітектура

Парк розташований у південно-східній частині Львова, в долині потоку Пасіка та на узгір’ях, що її оточують, на схід від середмістя. Пасіка, зливаючись у підземному колекторі з потоком Сорока (під кінцевою ділянкою просп. Шевченка), дає початок річці Полтві. Пагорби Погулянки формують частину Львівської височини.

На карті сучасного Львова лісопарк “Погулянка” займає територію у трикутнику між вулицями Пасічною (на північному сході), Зеленою та Вашинґтона (на півдні), а також Банаха (на північному заході). До головної алеї веде вулиця Погулянка. Доїзд – трамваєм № 7, кінцева зупинка якого знаходиться поруч з головним входом.

Північна частина парку межує з територією колишньої Цетнерівки – ботанічним садом Львівського університету. Біля північно-західної межі стоїть будівля Центру творчості дітей та юнацтва Галичини (Вахнянина, 29); на жаль, з її спорудженням у 1984 р., природний ландшафт західної частини Погулянки значною мірою втратив свій характер. Далі, на місці колишнього бровару Кляйна, знаходяться занедбані будівлі винного заводу (вул. Погулянка, 26).

У глибині парку розташовується колишній костел монастиря вірменських бенедиктинок – нині церква Матері Божої Неустанної Помочі УГКЦ. На південному сході у парковий масив дугою входить нова житлова забудова вул. Шафарика.

Композиційною віссю лісопарку є центральна алея, уздовж якої облаштовано штучні ставки. Ця алея йде через долину, яка поділяє парк на дві частини – північно-східну та південно-західну. Вона є продовженням вулиці Погулянка і веде до вул. Пасічної та Вашінґтона. Схилами навколишніх пагорбів прокладено прогулянкові маршрути, вписані у рельєф. Стежками можна перейтися периметром парку, дістатися оглядових майданчиків та кількох входів, розташованих з різних боків “Погулянки”.

Парк створювався на базі природного грабово-букового лісу. Основою його лісостою є бук, північно-східна межа поширення якого в Європі проходить через Погулянку. За інформацією, вміщеною на стенді біля входу в парк, на його території зустрічаються також береза, клен, явір.

“Погулянка” має площу 100,33 га.

Персоналії

Атанасевичі (Atanasiewicz) – власники маєтку.
Ян Аттельмаєр (Jan Attelmajer) – міщанин, власник маєтку.
Францішек Венґлінський (Franciszek Węgliński) – адвокат, власник маєтку.
Христофор Дейма (Krzysztof Deyma) – урядник, власник маєтку.
Алойзи Ґінтовт Дзєвйонтковський (Alojzy Gintowt Dziewiątkowski) – власник маєтку.
Йоган Дістль (Johann Diestl) – ресторатор.
Добруцькі (Dobrucki) – власники маєтку.
Ян Злоторович (Jan Złotorowicz) – власник маєтку.
Йоган Кляйн (Johann Klein) – власник бровару.
Адам Краєвський (Adam Krajewski) – історик.
Іван Крип’якевич – історик.
Матвій Кучанкович (Maciej Kuczankowicz) – власник маєтку.
Майсон (Maison) – власник цукерні.
Францішек Яворський (Franciszek Jaworski) – історик.

Джерела

  1. Іваночко У., Ковальчук Х., Максим’юк Т., Петришин Г. Архітектура кінця ХVІІІ – першої половини ХІХ ст. // Архітектура Львова: Час і стилі ХІІІ – ХХІ ст., ред. Ю. Бірюльов (Львів: Центр Європи, 2008), 170–237.
  2. Крип’якевич І. Історичні проходи по Львові (Львів: Каменяр, 1991).
  3. Степанів О. Сучасний Львів: Путівник (Львів: Фенікс, 1992).
  4. Jaworski F. Lwόw stary i wczorajszy (szkice i opowiadania) : Z ilustracyami. Wydanie drugie poprawione (Lwów, 1911).
  5. Krajewski A. Lwowskie przedmieścia: Obrazki i szkice z przed pόł wieku. Z 16 rycinami w tekście (Lwów, 1909).
  6. Stankiewicz Z. Ogrody i plantacje miejskie//Lwów dawny i dzisiejszy: Praca zbiorowa pod redakcja B. Janusza (Lwów, 1928), 62–71.

Автор запису – Ігор Жук, 2012 р.
Літературний редактор – Ольга Михайлович

Матеріали з Міського медіаархіву

Пов'язані зображення