вул. Личаківська – Личаківський парк

ID: 2012

Личаківський парк – невеликий міський парк на височинах північно-східного району Львова, що знаходиться біля перетину вулиць Личаківської та Пасічної. За характером композиції належить до парків ландшафтного типу. Створений у 1892 р. за проектом видатного майстра львівської садово-паркової архітектури, багаторічного “інспектора плантацій” Арнольда Рьорінґа.

Личаківський парк віддалений від центральної частини міста, і є одним із найзатишніших куточків Львова. Домінанта його деревостану – чорні сосни.

Історія

Три десятиліття, що передували Першій світовій війні, були періодом швидкого територіального росту, високих темпів забудови та подальшого динамічного розвитку садово-паркової культури. Цьому сприяло вдосконалення міської комунікації і впровадження трамваю, який забезпечив сполучення з віддаленими дільницями, у тому числі з верхньою частиною Личакова – колишнього східного передміського району, під кінець ХІХ ст. включеного до складу міської території Львова.

Саме в районі верхнього Личакова був заснований новий міський парк, який отримав назву “Личаківський”.

Із землями, виділеними під парк, була пов’язана колоритна легенда, яку переказує Іван Крип’якевич: “На Личаківській горі, де тепер парк, стояла руїна, звана “диявольським млином”. Якийсь промисловець хотів використати личаківські вітри й побудував тут із каміння й цегли вітряк. Але вітер ламав все крила, і власник скоро відрікся від свого млина, залишився порожній будинок, і личаков'яни бачили в ньому диявольську оселю” (Крип’якевич, 1991, 96–97).

Отже, на ділянці “диявольського млина”, на схід від Личаківського цвинтаря і Цетнерівки, було закладено Личаківський парк, який оживив ландшафт височин на периферії третього адміністративного району міста. Путівник Франциска Баранського опублікував таку інформацію про цей новий парк: “Закладений у 1892 р. на безплідних пісках... [які] будучи залісненими (zagajone), створюють приємну рослинність, а раніше пусті ґрунти набудуть вартості. Забезпечений кіосками... і лавочками задля вигоди тих, хто гуляє” (Barański, 1902, 105).

Парк створювався за проектом провідного ландшафтного архітектора Львова останньої третини ХІХ – початку ХХ ст., багаторічного “інспектора плантацій” (тобто, міського садівника) Арнольда Рьорінґа (Röhring).

У 1896 р. біля нижньої тераси парку був закладений стадіон польського спортивного товариства “Сокіл”.

На високій скарпі з боку вулиці Личаківської у 1906 р. було споруджено пам'ятник Войцеху Бартошу Ґловацькому (Głowacki), одному з героїв повстання під проводом Костюшка, автором якого був скульптор Юліан Марковський (Markowski). До Другої світової війни офіційна назва Личаківського парку була “Парк Ґловацького”.

За часів Першої світової біля Личаковского парку з’явились російські військові поховання. Пізніше цей меморіал був реконструйований та розширений і став відомим як “Пагорб cлави”.

У першій половині 1930-х рр. на прилеглій до парку ділянці за проектом архітектора Тадея Обмінського (Obmiński) був побудований костел Матері Божої Остробрамської (сучасна церква Покрову Пресвятої Богородиці).

Личаківський парк віддалений від центральної частини міста, що створює гарні умови для відпочинку. Це один із найзатишніших куточків Львова.

Пов'язані історії

Архітектура

Личаківський парк розташований на розі вулиць Личаківської та Пасічної, у північно-східній частині Львова, неподалік від меморіального комплексу “Пагорб слави” та Личаківського цвинтаря. На півдні з його територією межує спортивна база Львівського університету, на заході – стадіон “СКІФ”, амфітеатр якого входить у парковий масив. Отже, Личаківський парк має у сусідстві два спортивні комплекси і два кладовища.

Найвиразнішим акцентом архітектурного оточення парку є церква Покрову Пресвятої Богородиці УГКЦ (колишній костел Матері Божої Остробрамської), побудована з протилежного боку вул. Личаківської на височині.

До парку можна дістатися трамваєм № 2, доїхавши до кінцевої зупинки на початку Пасічної.

Личаківський парк засновано на мальовничих піщаних пагорбах, які височіють над східною частиною Львівської улоговини. Природний рельєф цієї місцини визначив ландшафтний характер композиції парку, проект якого розробляв Арнольд Рьорінґ (Röhring). Його планувальна структура контрастує з пізнішим регулярним стилем “Пагорба слави”).

Доріжки, що звиваються на схилах, ведуть до кількох оглядових точок, з яких відкриваються гарні панорами у західному напрямку на Замкову гору та середмістя. У північний частині парку, прилеглій до вул. Личаківської, над скарпою стоїть пам’ятник Войцеху Бартошу Ґловацькому.

Наприкінці ХІХ ст. на території новоствореного міського парку (площа становила тоді 8,4 га), на піщаних ґрунтах верхнього Личакова було висаджено хвойні дерева і берези (Kowalczuk, 1896, 320).

Особливістю деревостану Личаківського парку є домінування чорної сосни. Тут ростуть також клени, липи, каштани, є декілька видів чагарникової флори. Олена Степанів писала: “Рослинність парку дуже проріджена, бо ґрунт тут пісковий, перемішаний з вапняковим грузом. Росте тут сосна, ялиця, береза та чорна сосна. Вхід до парку з вул. Личаківської (трамвай ч. 1) і Пасічної” (Степанів, 1992, 46–47).

За інформацією путівника Мечислава Орловича, на початку 1920-х рр. територія Личаківського парку займала 6,1 га (Orłowicz, 1925, 8). Пізніше її було розширено за рахунок пустирів з боку “Пагорба слави”. Зараз загальна площа парку становить 12,36 га.

Персоналії

Баранський Францішек (Franciszek Barański) – краєзнавець, автор путівника.
Ґловацький Войцех Бартош (Wojciech Bartosz Głowacki) – польський повстанець.
Костюшко Тадеуш (Tadeusz Kościuszko) – провідник польського повстання.
Крип’якевич Іван – історик.
Марковський Юліан (Julian Markowski) – скульптор.
Обмінський Тадей (Tadeusz Obmiński) – архітектор.
Орлович Мечислав (Mieczysław Orłowicz) – краєзнавець, автор путівників.
Рьорінґ Арнольд (Arnold Röhring) – ландшафтний архітектор, проектант парків.
Степанів Олена – історик, географ, громадська діячка.

Джерела

  1. Іваночко У., Лінда С. , Максим’юк Т., Петришин Г. Архітектура історизму (40–90-і роки ХІХ ст.) // Архітектура Львова: Час і стилі ХІІІ – ХХІ ст., ред. Ю. Бірюльов (Львів: Центр Європи, 2008), 238–385.
  2. Крип’якевич І. Історичні проходи по Львові (Львів: Каменяр, 1991).
  3. Степанів О. Сучасний Львів: Путівник (Львів: Фенікс, 1992).
  4. Barański F. Przewodnik po Lwowie: Z planem i widokami Lwowa (Lwów, [1902]).
  5. Kowalczuk M. Rozwόj terytoryalny miasta // Miasto Lwów w okresie samorządu 1870–1895 (Lwów, 1896), 299–351.
  6. Krajewski A. Lwowskie przedmieścia: Obrazki i szkice z przed pόł wieku. Z 16 rycinami w tekście (Lwów, 1909).
  7. Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Lwowie: Ze 102 ilustracjami i planem miasta. Wydanie drugie rozszerzone (Lwów – Warszawa: Książnica-Atlas, 1925).
  8. Stankiewicz Z. Ogrody i plantacje miejskie // Lwów dawny i dzisiejszy: Praca zbiorowa pod redakcja B. Janusza (Lwów, 1928), 62–71.

Автор запису – Ігор Жук, 2012 р.
Літературний редактор – Ольга Михайлович

Матеріали з Міського медіаархіву

Пов'язані зображення