Вітольд Равський-молодший

Народився у Перемишлі, з 1946 року мешкав і працював у Вроцлаві. Належав до династії Равських, до якої входили львівські архітектори:

1. Вінцент Равський-старший (Vincenz Rawski, Wincenty Rawski (starszy), 1810-1876) — працював у Львові в 1840–1860-і рр., батько Вінцента Равського-молодшого і Казимира Равського. Серед відомих проектів — костел Святого Серця (Сакре Кер).

2. Вінцент Ян Равський-молодший (Wincenty Rawski Junior, 1867-1927) — брат батька Вітольда Равського. Працював у Львові в 1880–1900.  Серед відомих проектів — будинки на вул. Січових Стрільців, 3; на розі вул. Рилєєва та Матейка, 8 (1894, сьогодні — банк Аваль), скульптор Леонард Марконі; вул. Ліста, 4 (1895); вул. Дудаєва, 9 та 17 ( 1906), скульптор Едмунд Плішевський; вул. Франка, 2, скульптор Леонард Марконі;

3. Казимир Равський (Kazimierz Rawski, 1863-1927). Батько Вітольда Равського. У 1907 році для своєї родини збудував сецесійні будинки на вул. Коновальця, 108-110. До 1939 році тут жив і Вітольд Вінцент Равський.

Вітольд Вінцент Равський навчався на архітектурному відділенні Львівської політехніки. Після закінчення Політехніки (1922) працював у Міській управі, виконуючи нагляд за реставрацією львівських будинків. Безпосередньо він займався реалізацією реставраційних робіт Палацу Більських, Бесядецьких (пл. Галицька, 10, проект реставрації Яна Баґенського (Jan Bagieński)), Королівської (№6) та Чорної кам'яниці (№4) на пл. Ринок (проект реставрації Вавжинця Дайчака (Wawrzyniec Dayczak)), Порохової вежі у Львові тощо.

Тісна співпраця родинних попередників Вітольда — Вінцента Равського-старшого та Вінцента Равського-молодшого — з такими відомими львівськими скульпторами, як Пауль Евтельє (Paul Eutele), Абель-Марія Пер'є (Abel Maria Perier), Леонард Марконі (Leonard Marconi), Едмунд Плішевський (Edmund Pliszewski) тощо, а також робота над реставрацією архітектурних пам'яток, сприяли професійному вибору Вітольда: у своїй творчій діяльності він поєднував фах архітектора та скульптора, проектуючи та виконуючи як самостійні скульптурні об'єкти, так і скульптурно-декоративне оздоблення будівель.

Співпрацював із львівськими майстернями з обробки каменю Заґурських (Zagórski), Макольондрів (Makolondra), іноді Тировичів (Tyrowicz), але насамперед архітектора Тадеуша Івановича (Tadeusz Iwanowicz, 1885–1944), скульптурна фірма якого була однією із монополістів виготовлення пам'ятників на Личаківському цвинтарі.

На Личаківському цвинтарі Вітольд Равський створив багато цікавих та новаторських, з точки зору стилю та форми, надгробків. Польський дослідник Личаківського кладовища Станіслав Ніцея (Stanislaw Slawomir Nicieja) написав про Вітольда Равського: "В його творчості присутні мотиви, частково пов'язані із античністю та біблейськими оповіданнями. Часто — це рельєфи з фігурами, в яких істотну роль відіграють світло та тінь. Його пам'ятники тяжіють до монументальності із чіткою схильністю до геометричної стилізації та демонстрації архітектонічної конструкції". Часто використовував стилізовані зоо- і антропоморфні мотиви мистецтва дороманського періоду. На думку дослідника Юрія Бірюльова, скульптурні композиції Вітольда Равського "несли у собі виразні риси геометричної стилізації відомих історичних зразків, флоральної орнаментики та фігур, наближених до стилю арт деко". Одним із перших і найбільш відомих надгробків Вітольда Равського став пам'ятник на могилі історика та письменника, колекціонера та літописця львівських звичаїв, автора низки бестселерів з історії Львова Францішека Яворського (Franciszek Jaworski, 1873–1914). Надгробок виконаний у вигляді невисокої масивної колони із прикріпленим до неї прямокутним рельєфом, на якому зображено Давида, що приручає лева.

До 1939 року Вітольд Равський жив у Львові в родинному будинку, що був споруджений у 1907 році його батьком, архітектором Казимиром Равським. Після Другої світової війни Равський переїхав до Вроцлава, де займався переважно реставраційною діяльністю.

На Личаківському цвинтарі збереглася родинна гробниця Вітольда Равського (поле №56), в якій поховані його родичі.