Юзеф Сермак

Юзеф Сермак (~1834-1874) народився у Львові, вивчав право у Францисканському університеті. Працював адвокатом у Перемишлі, а з 1867 року — у Львові, де також став депутатом Міської ради і членом багатьох товариств. У 1865-1874 роках співпрацював з консерватором Мєчиславом Потоцьким як кореспондент Центральної комісії охорони пам'яток.

Ця біограма є частиною публікації про початки пам’яткохоронної справи у Східній Галичині та зосереджується на діяльності Юзефа Сермака як пам'яткоохоронця, що у його житті не була центральною. У текстах насамперед розглядається: хто у Львові першими долучились до офіційної охорони пам'яток? Яким чином вони до неї прийшли та за яких умов? Яким було етнічне й національне, професійне та інституційне запліччя цих осіб і який це мало вплив на їхню пам'яткоохоронну діяльність? 

Шість кореспондентів Центральної комісії з дослідження та опіки пам'ятками архітектури у 1860-70-х — Іван Ступницький, Вінцент Поль, Юзеф Сермак, Леонард Городиський, Казімєж Стадніцький, Антоній Шнайдер — були призначені через консерватора пам'яток Мєчислава Потоцького, якому асистували. Сьома біограма — Станіслава Кунасєвича — стосується особи, що попри вкладені зусилля задля офіційного призначення, так його ніколи й не отримала.

*

Коли у 1865 році Мєчислав Потоцький звернувся з відозвою до Господарського товариства, одного з небагатьох чинних товариств у краї, він сподівався на допомогу його членів з пошуком пам'яток старовини. Потім відозва була передрукована в газетах, зокрема у львівській Gazeta Narodowa та краківській Czas. Відгукнулося трохи більше десятка осіб, проте Юзеф Сермак став єдиним, з ким в такий спосіб зав’язалася довготривала співпраця. 

Юзеф Сермак, мешкаючи у Перемишлі, довший час спостерігав за руйнуваннями тамтешнього старовинного замку, що сягав княжих часів, та безуспішно намагався організувати консерваційні роботи. Відозву Мєчислава Потоцького він побачив будучи розчарованим тривалою відсутністю поступу в цій справі. Сподіваючись, що втручання офіційного консерватора може зарадити, він написав листа до Потоцького. Консерватор почав активнішу кореспонденцію з магістратом Перемишля, намагаючись переконати їх у важливості збереження цієї пам'ятки, та призначив Сермака своїм представником, який мав би наглядати за поступом реставраційних робіт (ЦДІАЛ 616/1/2:73). Проте вже невдовзі Юзеф Сермак переїхав до Львова, куди переніс свою адвокатську практику. В лютому 1866 року Мєчислав Потоцький подав його кандидатуру до Центральної комісії охорони пам’яток, а у липні Сермака офіційно призначили кореспондентом у Львові (ЦДІАЛ 616/1/4:16-17, 127). Консерватор сповістив свого чинного кореспондента Івана Ступницького, що тепер у них з’явився новий помічник, а Сермака попросив зв’язатися з Ступницьким (ЦДІАЛ 616/1/4:130-131, 616/1/3:10). Оскільки Потоцький у Львові не мешкав, присутність співпрацівників у місті, яким він міг би делегувати завдання, була йому конче необхідна.

Юзеф Сермак продовжив вже розпочаті перші реставраційні проєкти у Львові: справи надгробків у Латинській катедрі, портретів на фасаді каплиці Боїмів, бронзової статуї Архистратига Михаїла з Королівського арсеналу, алебастрових надгробків лицарів у підземеллях костелу домініканців. Не будучи знавцем у сфері історії чи мистецтв, Сермак, подібно до Мєчислава Потоцького, займався організацією та перемовинами, прислухався до думок більш експертних осіб, а також дослівно виконував вказівки консерватора. Найбільшим і найскладнішим проєктом виявилися надгробки у костелі домініканців, на реалізацію якого не вдалося зібрати коштів. Сермак вклав у нього власні гроші і це стало причиною низки непорозумінь, особистих конфліктів та розчарувань наприкінці 1860-х. 

Юзеф Сермак був членом кількох товариств, зокрема Господарського товариства, Товариства прихильників красних мистецтв у Кракові, Палати адвокатів у Львові. Як депутат Міської ради у Львові, він працював зокрема у 3 секції, що займалася будівельними справами у місті. Сермак був зв’язком консерватора Потоцького з Міською радою та магістратом.

Помер передчасно від серцевого нападу у 1874 році, газети написали про смерть “доброго поляка” та чоловіка, який завзято працював задля громадського добра. У Львові мешкав на вулиці Галицькій, 46 (сучасній Князя Романа, 26), у 1866-1874 роках був власником цього будинку.