Максиміліан Ґольдштайн

Колекціонер, мистецтвознавець, один із ініціаторів створення Єврейського музею у Львові. Біограма описує колекціонерську справу Ґольдштайна.

Народився в 1880 році у Львові у родині кравця Ісаака Герша Ґольдштайна і Ельки Фредлі з дому Баум. Працював банківським службовцем. Захоплювався нумізматикою і виконував роль судового експерта в цій галузі.

З 1910 року Максиміліан Ґольдштайн (Maksymilian Goldstein) почав цікавитися колекціонуванням пам'яток єврейської культури. Він заснував "Коло любителів єврейського мистецтва", а також був членом "Кола любителів стародавньої культури" ("Kółko starożytników"), яким керував історик Францішек Яворський (Franciszek Jaworski) і яке щоденно збиралося в кав'ярні "Монополь", а потім у "Шкоцькій". В цей період ще не творилися інституції, які б могли зберігати єврейську спадщину, але він є дуже важливим, бо саме тоді Максиміліан Ґольдштайн творив свою мережу контактів і стає відомим у львівських колах.

Максиміліан Ґольдштайн був одним з перших, хто в 1910 році запропонував ідею створення музею єврейського мистецтва. Він публікував статті в різних часописах, де описував свою пропозицію — створити музей, де б знайшлися культурні та історичні пам'ятки польських євреїв, з особливою увагою на Галичині. Він просив єврейську громаду підшукати відповідне приміщення і запевняв, що бібліотека громади могла б стати основою майбутньої колекції. Також Ґольдштайн пропонував поділитися деякими об'єктами зі своєї збірки, зокрема монетами і медалями.

Втім, попри декларації підтримки від єврейської громади Львова, саме цієї ідеї втілити не вдалося. Ґольдштайна це обурило, і в 1911 році він опублікував статті, в яких ділився своєю версією ситуації. Він скаржився на байдужість громади, слова підтримки якої були лише теоретичними, і навіть згадував, що це могла бути свідома спроба зупинити відкриття музею, яку вчинили сіоністи, адже музей євреїв у Львові завадив би відкриттю такого музею у Палестині. Ґольдштайн закликав до того, щоб не приписувати політичного значення суто культурній справі, і вбачав велику загрозу для єврейської спадщини через недбале ставлення до пам'яток матеріальної культури  і нерозуміння їх цінності власне серед єврейської публіки.

Коли розпочалася Перша світова війна, Максиміліан Ґольдштайн виїхав до Відня, де в 1915 році заручився з Нусею-Фанні Левенкрон (Nouseya-Fanni Levenkron). Сім'я приїхала до Львова в 1917 році, але незабаром поїхала до Кракова і повернулася до Львова лише у 1920 році. Перебуваючи в Кракові, він вперше створив каталог своєї колекції. У Другій Речі Посполитій він отримав державне визнання — новостворене Міністерство культури і мистецтва висловило своє схвалення його праці.

Зважаючи на публічне значення своєї праці та увагу культурних інституцій, Ґольдштайн дозволяв бажаючим відвідувати колекцію у його власному помешканні на вулиці Новий Світ, 15. Оголошення про нього розміщували в путівниках Львовом поруч з інформацією про Музей єврейської громади, навіть називаючи його "Єврейським музеєм". Це було звичною практикою приватних музеїв та колекціонерів, які не лише дозволяли громадськості відвідувати свої колекції, але й вели гостьові книги та облік відвідувачів. Серед інших львівських приватних музеїв можна згадати віллу колекціонерки Гелени Домбчанської (Helena Dąbczańska, 1863–1956), яка збирала стародруки, одяг і порцеляну.

Ґольдштайн теж вів  гостьову книгу свого "музею", з якої довідуємося про відвідувачів та їхні думки про колекцію. Сама книга також була витвором мистецтва і лежала у спеціальній різьбленій шкатулці. Відвідувачів можна поділити на різні групи. Однією з них були очільники релігійних громад, зокрема рабин Варшави Мойжеш Шор (Mojżesz Schorr), львівські рабини Єхезкієль Левін (Yehezkel Lewin), Мойжеш Бабад (Mojżesz Babad) та ортодоксальний рабин Іцхок Зіфф (Jicchok Ziff). Іншою групою були науковці, такі як професори університету Яна Казимира Константи Хилінський (Konstanty Chyliński), Леон Пінінський (Leon Piniński), Едмунд Буланда (Edmund Bulanda), історик мистецтва Владислав Козіцький (Władysław Kozicki), етнолог Адам Фішер (Adam Fischer). Фахову думку висловлювали люди, пов'язані з іншими музеями, наприклад директор музею художнього промислу Казімєж Гартлеб (Kazimierz Hartleb), директор українського Національного музею професор Іларіон Свєнціцький, директор архівів і музеїв Львова Александер Чоловський, директор університетської бібліотеки і бібліотеки Баворовських Рудольф Котула (Rudolf Kotula), воєводський консерватор Збіґнєв Горнунґ (Zbigniew Hornung), кустош Національного музею ім. Короля Яна ІІІ Рудольф Менкіцький (Rudolf Mękicki), кустошка Історичного музею у Львові Луція Харевіч (Łucja Charewicz), кустош музею Любомирських Мєчислав Ґембарович (Mieczysław Gębarowicz). Серед інших колекціонерів та дослідників про колекцію відгукнулися Мєчислав Опалек (Mieczysław Opałek), антрополог Сaломон Чортковер (Salomon Czortkower), мистецький критик Артур Лаутербах (Artur Lauterbach), історикиня мистецтва Гелена Блюм (Helena Blum), колекціонерка Юлія Менкіцька (Julja Mękicka) та багато інших істориків, журналістів, гімназійних професорів. Художники залишали свої малюнки, серед них картки засновника єврейського музею у Пряшеві Евґеніюша Баркани (Eugen Bárkány), вчителька Жіночої ремісничої школи Гелена Ґольдфішер (Helena Goldfischer), художник Отто Ганн (Otto Hahn), український митець Святослав Гординський, який перемалював постать єврея з українських дереворитів XVII століття, Емануель Мане-Кац (Emanuel Mané-Katz), Олекса Новаківський, Артур Шик (Artur Szyk) та інші. Ці записи дозволяють побачити перетини різних культурних середовищ Львова — єврейських і неєврейських. Попри те, що 1930-ті роки є періодом поляризації і радикалізації національних рухів, мистецькі і наукові мережі могли залишатися відкритими. Представники різних національних груп цікавилися культурою одне одних. Згодом, під час ІІ Світової війни, ці зв'язки могли виявитися важливими для виживання в умовах переслідувань, що бачимо на прикладі контактів Максиміліана Ґольдштайна та Іларіона Свєнціцького.

Про структуру колекції знаємо з рецензій каталогу у пресі:

І. Основи культу і народної традиції. Предмети для Шабату, Песаху, Суккот, Хануки. Речі повсякденного вжитку — одяг, ювелірні прикраси, перстені-печатки і камені, вишивки, монети, медалі, жетони, інсигнії, різне.

ІІ. Манускрипти і друковані матеріали. Ілюстрації синагог, темплів, кладовищ, мацев. Ілюстрації з Біблії, ілюстрації біблійних персонажів, ілюстрації з ґетта, тобто єврейських кварталів, зображення з повсякденного життя, малюнки єврейських типажів. Родинні документи до історії громад, документи до сімейної історії, документи щодо розлучень і шлюбу, листи на розлучення, астрономія, календарі, автографи, дипломи, фрагменти рукописів, каліграфічні листи з привітаннями щодо різних нагод.

ІІІ. Друковані матеріали.  Молитовники на щодень і свята, мізрахи, привітання, амулети, плакати, дошки оголошень, візитки, запрошення, вітальні листівки, поштові марки.

IV. Книги. Друковані праці, ілюстровані книги, палітурки, титульні сторінки, екслібриси.

V. Мистецтво. Картини, плакати, портрети.

VI. Гумор. Карикатури, гумористичні малюнки, жарти.

В 1933 році частину експонатів з колекції Ґольдштайна виставили у Промисловому музеї на виставці єврейського мистецтва. Це був проєкт Товариства приятелів єврейського музею. Путівники відзначали, що однією з цінностей колекції була найбільша у Польщі збірка фаянсів з Любичі-Королівської. Місцева фабрика виготовляла блакитний фаянс, але була також відома тим, що більшість робітників були євреями.

В 1935 році Максиміліан Ґольдштайн спільно з перекладачем та істориком літератури доктором Каролем Дрезднером (Karol Drezdner) підготував книжку "Культура і мистецтво єврейського народу на польських землях" ("Kultura i sztuka ludu żydowskiego na ziemiach polskich"). До приготування праці долучився також етнолог доктор Генрик Біґеляйзен (Henryk Bigleissen), передмову написав професор Маєр Балабан (Majer Bałaban), а свої нотатки про Ґольдштайна історик доктор Якуб Шаль (Jakób Schall) і Станіслав Махнєвич (Stanisław Machniewicz). Книжка описувала різноманітні об'єкти з колекції Ґольдштайна і пояснювала їх вжиток. Матеріальна культура у книжці представлена дуже різнобічно, від витворів ювелірного мистецтва до ефемери, на кшталт карт лото чи вхідних квитків. У своїй рецензії для газети "Opinia" етнологиня Ґіза Френкель (Giza Frenkel) назвала цю працю "книгою-музеєм".

Максиміліан Ґольдштайн активно публікував у пресі статті, присвячені нумізматиці, його ідеям щодо єврейського музею, а також рецензії на виставки, зокрема Мавриція Ґотліба, Леопольда Ґотліба, і про відкриття українського Національного музею (Ukraińskie Muzeum Narodowe). У статтях він намагався привертати увагу до проблем зі збереженням єврейської спадщини, зокрема до поганого стану єврейських кладовищ у Галичині. Він сам організовував виставки і привертав увагу до сучасних йому митців, зокрема графіка Єфраїма Лілієна, виставка якого відбулася в 1914 році у Львові. Максиміліан Ґольдштайн цікавився не лише єврейським мистецтвом, зокрема він зібрав японські дереворити, які виставили в салоні сучасного мистецтва на вулиці Легіонів, 7 (тепер проспект Свободи) у Львові на початку 1920-х років.

Після радянської окупації Львова у 1939 році Максиміліана Ґольдштейна намагалися виселити з його помешкання. Йому вдалося залишитися у своєму житлі, де була його колекція — через посередництво директора Етнографічного музею Наукового товариства імені Шевченка Ярослава Пастернака. В листопаді 1939 року його призначили керівником Єврейського музею у Львові. Втім, музей вирішили приєднати до Промислового музею і Ґольдштайн почав займатися опрацюванням колекції музею.

В час нацистської окупації Львова Максиміліану Ґольдштайну і його родині деякий час вдавалося вижити завдяки колекції. В 1941 році він уклав угоду про передачу власної колекції на депозит до Промислового музею. При цьому вона мала залишатися в його помешканні, а він мав бути її хранителем. Збереглося розпорядження від Іларіона Свєнціцького, уповноваженого з музейних справ міста Львова, який доручив Ґольдштайну і його доньці Ірені Ґольдштайн створення інвентаря колекції. Ймовірно, це було спробою врятувати колекціонера від концтабору і вивезення. Але вже в грудні 1941 року родина Максиміліана Ґольдштайна змушена була переїхати в ґетто.

В 1942 році музей написав подання до Уповноваженого керівника відділу науки і освіти губернаторства Галичини А. Регге з проханням звільнити Максиміліана Ґольдштайна від виселення як працівника, потрібного для інвентаризації музейних зборів. Так само його доньку Ірену Ґольдштайн включали як лаборантку Музею.

Ніхто з членів родини Ґольдштайна не пережив Голокосту. Максиміліан Ґольдштайн, його дружина Нуся-Фанні та донька Ірена загинули у Янівському концтаборі в 1942 році. Донька Лілія в 1939 році була у Кракові, обставини її загибелі невідомі.

Мистецьку колекцію Ґольдштайна розділили між різними музеями Львова. Музей етнографії та художнього промислу, де перебуває найбільша частина колекції, організував виставку в 1994 році в Музеї Діаспори у Тель-Авіві. Під час виставки родина Максиміліана Ґольдштайна подала до суду, намагаючись залишити її в Ізраїлі, але через два роки суд вирішив, що не має юрисдикції у цій справі, і експонати повернулися до України. В 2018 році в Музеї етнографії та художнього промислу у Львові відбулася виставка "Реліквії єврейського світу Галичини", на якій показали значну частину колекції Ґольдштайна. Кураторкою виставки стала працівниця Музею Людмила Булгакова, а головним  співорганізатором — професор Йоханан Петровський-Штерн (Університет Норзвестерн, Чикаго).