...

Вул. Театральна, 18 – будинок природничого музею (кол. палац)

ID: 2220

Палац є найкращою пам'яткою раннього класицизму в житловій архітектурі міста. Ймовірним автором проекту був архітектор П'єр-Дені Ґібо. Будинок пов'язаний із Дідушицькими, відомою магнатською родиною вчених і громадських діячів. У кін. ХІХ ст. Граф Володимир Дідушицький заснував тут Природничий музей. Пам'ятка архітектури (ох. №1263).

Історія

1797–1804  — зведення на місці трьох кам'яниць сучасного триповерхового будинку.
1810–1813  — пошкодження будинку самочинними ремонтами Адміністрації солеварень
Сер. XIX ст. — оздоблений фасад, встановлений механічний дерев'яний ліфт, виготовлений у Відні. 
2.11.1848 — пожежа під час "Весни Народів", відбудова палацу опісля.
1870-ті — пристосування приміщень палацу під експозиційні зали для природничої збірки.
1986 – поч. 1990; 1995–2011  реставраційні роботи, влаштування додаткових сходів, котельні, заміна покрівлі, тинькування фасадів.

Будинок, відомий розташованим тут музеєм, розмістився на колишній вул. Довгій (Langegasse) у кін. ХVIII ст., на ділянці що позначалася конскрипційним №39-m.

Палац датується кінцем XVIII ст. Його історію та історію попередніх кам'яниць, які тут розміщувалися, можна розпочати з I пол. XVI ст. Власне тут, у будинку з броварем, в липні 1527 р. напередодні свята св. Івана Хрестителя виникла пожежа внаслідок якої згорів увесь Львів, за винятком Францисканського костелу та монастиря, що навпроти, і ратуші з вежею. Ця фатальна пожежа стала розмежуванням двох стильових епох у Львові — готичної та ренесансної.

Після катастрофи місто поволі відновлювалося, була забудована й парцеля, на якій стояв бровар. Фактично, там були три будинки, які відповідали тилам кам'яниць вул. Краківської. Згідно з ліктьовим реєстром 1767 р., фасад кожної з трьох кам'яниць, що стояли на місці сучасного будинку, мав по 18 ліктів. Кам'яниці називалися: Пекарська (від пекарського цеху), Чехуцького і Коломийська. Власником Пекарської кам'яниці був Тадеуш Домбровський (Dombrowski), з 1793 р. – магнат Йосиф Щепанський (Szczepański), який відкупив сусідні ґрунти і будинки та звів нову велику кам'яницю. За спорудження нового будинку (який існує і зараз), Йосиф Щепанський взявся 1797 р. Про це сповіщає записка, датована 24 червня того ж року. У ній власник кам'яниці №67-m (вул. Краківська, 5), годинникар Ян Ракель (Rakel), засвідчив: "Дозволяємо Щепанському, який новий дім будує на тій же Домбровській площі, до нашої тильної стіни прибудувати те, що буде потрібно, а саме: стайні, возівні або офіцини, крім клоаки". Власне, парцеля Щепанського, як видно на плані міста, межувала з тилом будинку Яна Ракеля. Це підтверджує час початку будівництва: 1797 р.

Дата закінчення будівництва невідома, та це сталося до 1804 р. Цього року Щепанський свій новий мурований дім, який, окрім пивниць і партеру, мав ще два поверхи (що відповідає сучасному стану), здав в оренду на 6 років адміністрації солеварень за 4250 гульденів. Після закінчення цього контракту, від 1810 р. до 1813 р. частину будинку винаймав львівський купець Йоганн Дистль (Dystl). Адміністрація солеварень провела самочинні переробки інтер'єру в суто австрійському дусі. Вона замінила кахляні груби на залізні, кухні переробила на кабінети, пошкодила помалювання стін.

Авторство палацу помилково приписували архітекторові Вінценту Равському-старшому (Rawski), якийне міг бути автором цієї будівлі. 1869 р. він керував ремонтними роботами палацу Дідушицьких на вул. Курковій (Лисенка, 15), і, мабуть, цей факт дав привід для помилкового приписування йому побудови кам'яниці на Театральній, 18. Щодо справжнього автора проекту можемо висувати лише припущення. З кількох львівських архітекторів кін. XVIII ст. – Клеменс Ксаверій Фесінґер (Fesinger), Макс фон Крус (Krus), Христофор Мурадович (Muradowicz), Мерц (Mórz, Mórtz), Фридерик Пахман (Pachman), П'єр Дені Ґібо (PierreDenisGibaut) – найбільш вірогідним автором видається останній. Саме у нього Щепанський придбав одну із попередніх трьох кам'яниць. Цей архітектор, який обіймав посаду інспектора будівництва при Губернії, крім безпосередніх робіт для міста (проект міського освітлення, нагляд за розбиранням оборонних мурів і споруд тощо), виконував замовлення місцевих магнатів і міщан. Не виключено, що магнат Щепанський саме в нього міг замовити проект своєї розкішної кам'яниці палацового типу.

Йосиф Щепанський помер у 1815 р. без заповіту, тоді ж його кам'яницю на вул. Довгій виставили на продаж. Актом від 18.02.1816 р. єдиний спадкоємець покійного, син Тадеуш Щепанський (Szczepański) продав її Якову Паху (Pach) за 93340 золотих ринських. Велика родина Пахів була пов'язана з родиною Ґебсателлі (Gebstatelli), і на ту чисельну родину кам'яниця була заінтабульована. З часом між членами цієї родини відбулися різні майнові трансакції. 1845 р. власницею будинку стала Кароліна Лебак (Lebak) з Пахів. На початку жовтня 1847 р. до її дому перенеслося міське казино, яке до того поміщалось у домі на просп. Свободи, 13, де сьогодні "Ґранд Готель"). Близько 1840 р. розроблений проект адаптації будинку на вул. Театральній під палац губернатора.

Під час революційних подій 2 листопада 1848 р. кам'яниця Кароліни Лебак разом із сусідніми Технічною академією та Костелом францисканів згоріла. Того ж року її почали відбудовувати. 1852 р. власником кам'яниці став банкір Фрідріх Гауснер (Hausner), який 1866 р. відпродав її братові Альфреду.

12 грудня 1868 р. кам'яницю від Альфреда Гауснера відкупив граф Володимир Дідушицький (Włodzimierz Dzieduszycki), відомий вчений і громадський діяч. 1870 р. граф у відкрив тут для відвідувачів власну природничу збірку. Його збірка була занесена до європейських і світових музейних каталогів. Дідушицький брав участь у перших Всесвітніх виставках у Відні (1873) і Парижі (1878), де отримував дипломи і медалі. Після впорядкування експозиції з 1870 р. музей почав проводити окремі екскурсії, а 13 серпня 1871 р. було заведено книгу відвідувачів. З 1873 р. музей відкривався раз на тиждень. Офіційна дата заснування музею є 1870 р., коли було вперше побудовано експозицію і розпочато прийом відвідувачів.

За життя Дідушицького музей мав сім відділів експозиції: зоологічний, палеонтологічний, мінералогічний, геологічний, ботанічний, археологічний і етнографічний. 10 вересня 1880 р. власник передав музей на потреби суспільства і забезпечив його довічне утримання у розмірі 12 тис. крон на рік. Цей акт зафіксований у створеній меценатом "Ординації Поторицькій" – юридично оформленій неподільній спадщині, затвердженій 20 грудня 1893 р. парламентом у Відні, а музей отримав офіційну назву "Природничий музей імені Дідушицьких". Після смерті Володимира Дідушицького збіркою до 1905 р. опікувався Тадеуш Дідушицький.

Згідно з Постановою Ради Міністрів УРСР №442 від 06.09.1979 р. палац внесений до національного реєстру пам’яток під Ох.№1263.

У 1990-х рр. на замовлення Державного історико-архітектурного заповідника у Львові розпочалися ремонтно-реставраційні роботи музею за проектною документацією, розробленою в Інституті "Укрзахідпроектреставрація" (архітектор Євген Соболевський). На сьогодні реставрація завершена, збираються кошти на облаштування оновленої експозиції музею. Для відвідувачів відкрита експозиція "Мандрівка в минуле".

Пов'язані історії

Архітектура

Будинок розташований в історичному середмісті Львова, в кварталі на північний захід від Ринкової площі; займає широку парцелю, що об’єднує три первісні. В забудові вулиці відіграє роль акценту.

Будинок триярусний з підвалами, збудований з цегли і каменю, отинькований, з цоколем обличкованим тесаним каменем. У плані має форму нерегулярного чотирикутника з внутрішнім подвір'ям. Чільний фасад ордерної композиції, дев'ятиосьовий, центральна частина виділена ризалітом з портиком на рівні другого-третього ярусів. Портик у вигляді чотирьох дорійських колон, на які опирається антаблемент із трикутним фронтоном. Власне портик надає будинку класицистичного шарму. Партер декорований французьким (дощаним) рустом, два поверхи об'єднують пілястри та колони. Архітектурна пластика підкреслена активними трикутними та лучковими сандриками над вікнами другого ярусу. Скульптурним декором служать голови в тимпанах лучкових сандриків і такі ж — під балконом над в'їзною брамою. Крім них, сухий геометризм архітектурних деталей пожвавлюють делікатні ліпні гірлянди під сандриками. Саме ці дрібні декоративні елементи характеризують архітектуру 1780–1790-х рр., тобто ранній класицизм. Будинок, незважаючи на застосування в ньому "великого ордеру", позбавлений монументальності, здається камерним і затишним.

В'їзна брама перекрита півциркульним склепінням із розпалубками на підпружній арці посередині. Брама отинькована, побілена. Внутрішнє розпланування будинку анфіладне, з великим залом на другому поверсі. Пивниці перекриті циліндричними склепіннями, підвали і поверхи — пласкими стелями. Головні тримаршові сходи зі штучного каменю, з кованим огородженнням та дерев'яним поруччям освітлює ліхтар. Бічна сходова клітка дерев'яна тримаршова з дерев'яними балясинами і точеними стовпцями, шахта сходової клітки з дерев'яним механічним ліфтом.

Пов'язані місця

Опис

Вул. Лисенка, 15 – будинок управління СБУ (колишній палац Дідушицьких)

Детальніше про місце
Опис

Вул. Лисенка, 17 – житловий будинок

Детальніше про місце

Персоналії

Альфред Гауснер (Alfred Hausner) — банкір, власник кам'яниці від 1866 р.
Фридерик Гауснер (Fryderyk Hausner) — банкір, власник кам'яниці від 1852 р.
Ґебсателлі (Gebstatelli) — львівська міщанська родина.
П'єр Дені Ґібо (Pierre Denis Gibaut) — львівський архітектор кінця XVIII ст., француз за походженням, обіймав посаду інспектора будівництва при Губернії, крім безпосередніх робіт для міста (проект міського освітлення, нагляд за розбиранням оборонних мурів і споруд тощо), виконував замовлення місцевих магнатів і міщан, найбільш вірогідний автор палацу. 
Йоган Дистль (Johann Dystl) — львівський купець. 
Володимир Дідушицький (Włodzimierz Dzieduszycki, 1852–1899)  — граф, відомий вчений і громадський діяч, власник кам'яниці від 12 грудня 1868 р.
Тадеуш Дідушицький (Tadeusz Dzieduszycki) — син Володимира, який опікувався збіркою до 1905 р.
Тадеуш Домбровський (Tadeusz Dombrowski, †1787) – власник Пекарської кам'яниці. 
Макс фон Крус (Maks fon Krus) — львівський архітектор кінця XVIII ст.
Кароліна Лебак з Пахів (Karolina Lebak) — власниця будинку від 1845 р.
Мьорц (Мерц, Mórz, Mórtz) — директор львівського будівельного уряду, архітектор кін. XVIII ст.
Христофор Мурадович (Krzysztof Muradowicz) — львівський архітектор кін. XVIII ст.
Яків Пах (Jakób Pach) — член львівської міщанської родини.
Фридерик Пахман (Fryderyk Pachman) — львівський архітектор кін. XVIII ст. 
Вінцент Равський-старший (Wincent Rawski, †1876) — архітектор, 1869 р. керував ремонтними роботами палацу Дідушицьких на вул. Курковій (Лисенка, 15).
Ян Ракель (Jan Rakel) — власник кам'яниці на вул. Краківській, 5, годинникар.
Євген Соболевський — архітектор, автор проекту реставрації 1984 р.
Клеменс Ксаверій Фесінґер (Klemens Ksawery Fesinger) — львівський архітектор кін. XVIII ст.
Йосиф Щепанський (Józef Szczepański, †1815) — власник Пекарської кам'яниці з 1793 р.; магнат, який відкупив сусідні ґрунти і будинки та звів нову велику кам'яницю. 
Тадеуш Щепанський (Tadeusz Szczepański) — син Йосифа та його єдиний спадкоємець.

Джерела

  1. Державний архів Львівської області (ДАЛО) 2/2/5245.
  2. Науково-технічний архів ДП Інституту "Укрзахідпроектреставрація", Л-189.
  3. Kronika domowa Dzieduszyckich (Lwów, 1865).
  4. Włodzimierz Dzieduszycki, Przewodnik po muzeum im. Dzieduszyckich we Lwowie (Lwów, 1895).
  5. Борис Мельник, Вулицями старовинного Львова (Львів: В-во "Світ", 2002), 141-142.
  6. Володимир Вуйцик, "Вулиця Театральна, 18", Вісник Інституту "Укрзахідпроектреставрація", 2004, Ч. 14, 148-151.
  7. Львів на фотографії (Львів: Центр Європи, 2008), 19.
  8. Христина Ковальчук, "Архітектура Львова кін. XVIII-поч. ХІХ ст.", Архітектура Львова: Час і стилі. XIII–XXI ст., 192-194.
Автори опису — Оксана Бойко, Василь Слободян
Редактор — Ігор Жук
Літературна редакторка — Юлія Павлишин

Матеріали з Міського медіаархіву

Пов'язані зображення