Центр міської історії

Інтерактивний Львів

...

Вул. Стефаника, 11 – житловий будинок

ID: 391

Чотириповерховий житловий будинок, споруджений у 1873–1876 за проєктом Адольфа Куна для княгині Ядвіґи з Замойських, дружини Леона Сапіги, маршалка Галицького крайового сейму. Це перша у Львові чиншова кам'яниця у стилі неоготики, найбільший багатоквартирний житловий будинок міста довоєнного часу. Тут розміщувалися редакції газет, приміщення товариств, різноманітних майстерень та бюро. У 1910-х будинок став власністю закладу Оссолінських: крім помешкань тут розташувалася його адміністрація, а з 1932 — книгарня. Пам'ятка архітектури, ох. №М-280.

Історія

На ділянці цього будинку забудова з'явилася у XVIII столітті. Протягом XIX ст. тут була одноповерхова мурована забудова. У 1872 році княгиня Ядвіґа з Замойських (z Zamoyskich), дружина Леона Сапіги (Sapieha), маршалка Галицького крайового сейму, придбала ділянку на вулиці Оссолінських, 10 (конскрипційний №376 ¼, сьогодні — Стефаника, 11) з наміром спорудити тут чиншову кам'яницю (ДАЛО 2/2/4446:13). Внаслідок цього попередня одноповерхова забудова ділянки розібрали. Проект кам'яниці розробив архітектор Адольф Кун (Kuhn) (ДАЛО 2/2/4445, р. ІІ: 43-50), який також був автором проекту реконструкції палацу Сапігів на вулиці Коперника.

Будівництво провадилося у кілька етапів. У 1873 році зведена передня частина кам'яниці до рівня даху, у 1874 р. – центральна частина та дах. У листопаді 1874-го магістрат дав дозвіл на заселення цих приміщень (ДАЛО 2/2/4446:25). У 1875 році споруджена тильна частина будинку з боку вулиці Тихої (ДАЛО 2/2/4446:44). Дозвіл на використання усіх приміщень наданий не раніше 1876 року.

Восени 1874-го Ядвіґа з Замойських Сапіга розширила свою ділянку на 97,53 м2  за рахунок придбаної частини сусідньої ділянки №375 ¼ (№9) від її власника доктора Корнеля Шушкевича (Szuszkewicz). Цього ж року Ядвіґу Сапігу заінтабульовано як єдину власницю ділянки №376 ¼ (ДАЛО 2/2/4446: 26-28). У 1875 році власниця за посередництвом Антонія Петрикевича (Petrykiewicz), секретаря Леона Сапіги, просила про звільнення її від сплати чиншового податку на наступні 25 років (ДАЛО 2/2/4446:31).

Після смерті Ядвіґи Сапіги у 1890 року власником будинку став її внук Адам Станіслав, який тоді був студентом католицького університету м. Лілль (Франція), а пізніше став видатним польським релігійним та політичним діячем. Однак через те, що він більшість часу проводив за кордоном, його нерухомістю керували довірені особи. Зокрема, у 1909 році це був Мілевський (Miłewski), у 1910 р. – доктор Ґжеґож Ярославський (Jarosławski): до них звертався магістрат у 1908–1910 рр., коли у кам'яниці виникла потреба ремонту виходків, що протікали (ДАЛО 2/2/4446: 52-58).

З 1911 року ліве крило третього тракту (з боку вулиці Тихої) винайняв Інститут імені Оссолінських в особі доктора Бертольда Фрухта (Frucht) і Бруно Сасса (Sass) – для приміщення інтролігаторні, тобто майстерні з переплетення книжок, а також складу паперу і друків (ДАЛО 2/2/4446:68). У зв'язку з цим орендовані приміщення були реконструйовані. Крім цього, за проектом архітектора Артура Шлеєна (Schleyen) у 1911–1912 була здійснена реконструкція клозетів у тильній частині кам'яниці (ДАЛО 2/2/4446: 59, 63).

Згодом будинок перейшов повністю у власність Оссолінеуму. У міжвоєнний період тут розмістилася його адміністрація, відділ бухгалтерії та кореспонденції. У 1920-х роках будинок приєднали до каналізаційних мереж: частково у 1923, частково – у 1929, деякі роботи проводилися й у 1930-х (ДАЛО 2/2/4446: 73, 75, 80). У 1927 році в деяких приміщеннях були замінені перекриття – з пласких на склепінчасті на балках (sklepione na dźwigarach), можливо системи Кляйна (ДАЛО 2/2/4446:84).

У 1926 році подано скаргу на мешканця будинку Станіслава Кшенського (Krzeński), який у приміщенні під ліхтарем (świetlnia – центральна частина кам'яниці була накрита великим світловим ліхтарем, до сьогодні не зберігся) поставив комірку з дерев'яних дощок для складу непотребу, що ускладнило іншим мешканцям доступ до їхніх квартир. Магістрат змусив Кшенського звільнити приміщення, своїм коштом побілити стіни, почистити скляний дах і вставити в нього вибиті шиби, усунути дерев'яні перегородки тощо (ДАЛО 2/2/4445, р.1: 6, 13).

У 1927 році Бруно Стшелецький (Strzelecki), підофіцер війська польського, один із орендарів житла, поскаржився, що через протікання водопровідних труб згнила дерев'яна підлога у коридорі його квартири, а у кухні "завалилася стеля" (ДАЛО 2/2/4445, р.1: 19, 25). Можливо, що частину саме цієї квартири реконструювали архітектори Альфред та Казимир Каменобродські (Kamienobrodzki) у цьому ж році.

У 1932 році три приміщення у передній частині будинку справа від брами (якщо дивитися на фасад з вулиці), які до того використовувалися як офіси, були реконструйовані за проектом інженера Тадеуша Пісевича (Pisiewicz). Тут розмістилася книгарня закладу Оссолінських, вхід до якої був влаштований через двері головного фасаду, розміщені одразу поряд із головною брамою (ДАЛО 2/2/4445, р.1: 40). Вона складалася з трьох кімнат, одна з яких була призначена на читальню. Одночасно зроблено проект вивіски з написом "Księgarnia zakładu narodowego im. Ossolińskich", що мала розміститися над трьома вікнами книгарні.

Серед мешканців будинку на початку XX століття переважно були службовці, а також працівники освіти та підприємці (судячи з адресних книг). Крім житлових квартир та приміщень Оссолінеуму, у будинку роками розміщувалися чимало різноманітних редакцій газет, товариств, а також майстерень та бюро. На початку XX століття тут містилося правниче бюро, столярська майстерня, редакція "Газети Вчительської" ("Gazeta Nauczycielska"), Повітова каса хворих (1902), Товариство польських журналістів (Tow. dziennikarzy polskich), руське товариство "Основа", товариство "Народна освіта" ("Oświata Ludowa"), редакція "Місячника галицького товариства охорони тварин" ("Miesięcznik Galic. Tow. Ochrony Zwierząt"), Стоматологічний інститут (Instytut Dentystyczny), Польське товариство учасників повстання 1863–1864 років, редакція і адміністрація ілюстрованого суспільно-політичного тижневика "Польський вісник" ("Herold Polski"), редакція газети "Прикарпатська Русь" та інші.

З 1980 року будинок є пам'яткою архітектури місцевого значення №280 (рішенням Львівського облвиконкому №130 від 26.02.1980). Сьогодні будинок житловий, у фронтовій частині має приміщення громадська організація. Кілька приміщень у тильній частині займає крамниця тканин.

У повоєнний час у передній частині будинку справа від брами (якщо дивитися на фасад з вулиці Стефаника) діяла друкарня Бібліотеки імені Стефаника, включаючи три кімнати у яких в 1930-х діяла книгарня і читальня. З 1990-х років вони стояли неужитком. У 2020 році у них відкрився Львівський муніципальний мистецький центр. Проєкт адаптації виконало львівське Replus Bureau. Під час ремонту у проїзді та в кімнатах були виявлені сліди оригінальної поліхромії стін та стель. Також до нагоди відкриття центру був відреставрований неоготичний фасад будинку.

Архітектура

Кам'яниця була споруджена як чиншова, що було найпоширенішим типом міського будинку у XIX – на початку XX століття. Проте вона особлива тим, що це другий будинок у Львові, який був споруджений у стилі неоготики (після неіснуючого сьогодні костелу монастиря Сакре-Кер), а також це — найбільший довоєнний житловий будинок у місті. Очевидно, що Сапіги, реконструюючи свій палац на вул. Коперника, 40а у пишному необароковому стилі та споруджуючи таку кам'яницю, мали на меті вразити львів'ян своїм розмахом.

У рядовій забудові вулиці Стефаника цей будинок і сьогодні є одним із найвищих. З боків межує з двома триповерховими кам'яницями, а з тилу — з ділянкою палацу Потоцьких. З півдня розміщене подвір'я дитсадка №29 (вул. Чайковського, 22).

Через свої розміри план будинку, на відміну від типової Г- чи П-подібної конфігурації, має форму, наближену до вісімки з двома просторими внутрішніми подвір'ями. Чотириповерховий, мурований з цегли з використанням тесаних білокам'яних блоків, фасади отиньковані. Перекриття — хрестові склепіння у проїзді фронтової частини будинку, пласкі на дерев'яних балках у решті приміщень. Сходи — дерев'яні з металевим огородженням. У декорі фасадів та інтер'єрів застосована гіпсова ліпнина та кований метал. За первісним проектом, центральна частина будинку містила атріум (świetlnia), перекритий великим світловим ліхтарем (не зберігся). Сьогодні будинок перекритий пологим двосхилим дахом із фарбованою бляшаною покрівлею.

Будинок має два вуличні фасади: чільний неоготичний і тильний у стилі неокласицизму. Чільний фасад симетричний, одинадцятиосьовий. По вертикалі він чітко розділений на три частини: рустований партер, відділений кам'яним гзимсом; 2-й – 3-й поверхи, поверхня яких почленована лізенами, що імітують контрфорси; 4-й поверх із лізенами і масивною аркатурою. На 5-ій і 7-ій осях стіна потовщена і завершена стилізованими кренеляціями, що можна трактувати як імітацію середньовічних веж. Декоративним акцентом фасаду є балкони 2-го – 3-го поверху, що утворюють одне композиційне ціле і багато декоровані масверками.

Всі вікна прямокутні, арковими (пологими стрілчастими) є лише прорізи брам. Подібна форма повторюється в декорі балконів. Вікна оточені типовими обрамленнями з фасками та мають профільовані кам’яні підвіконня. Над вікнами 2-го поверху — стилізовані під неоготику трикутні сандрики. Застосована орнаментика – це насамперед масверки: у балюстрадах та арках балконів; в аркатурі, що завершує фасад. Масверки тут переважно трифолієвих форм, а також вписані у кола квадрифолії. Крім того, у декорі використані характерні для готики рослинні орнаменти — в антревольтах балконних арок, фризі між 3-м і 4-м поверхами.

Тильний фасад є симетричним, має 13 віконних осей та неокласицистичний вистрій. Порівняно з чільним фасадом його вирішення досить банальне, ймовірно щоб не створювати конкуренцію архітектурі палацу Потоцьких. У композиція фасаду підкреслена тектонічність: у рівні партеру фасад виділений квадровим, а в рівні 2-го поверху – дощатим рустом, вище фасад гладкий. Вертикальне членування фасаду утворюють міжповерхові гзимси. Всі вікна прямокутні, мають профільовані обрамлення з лінійними сандриками на 2-му — 4-му поверхах. 5-та і 9-та осі підкреслені балконами, кожен з яких підтримується трьома ліпними кронштейнами та має ковану металеву огорожу. Завершений фасад ордерним карнизом.

Будинок зазнав численних перепланувань, під час яких замуровували старі двері, пробивали нові. Найбільше змінилася тильна частина кам’яниці, яка містила наскрізний проїзд. Був замінений і підвищений дах будинку, при цьому розібрано давній світловий ліхтар. На бічних фасадах, які не прилягають до стін сусідніх будинків, мешканцями пробиті численні вікна, влаштовані балкони та утеплення. Проте чільний фасад, його декор збережений у досить високій мірі.

Пов'язані місця

Опис

Вул. Стефаника, 02 – Львівська національна наукова бібліотека ім. Стефаника (колишній інститут Оссолінеум)

Детальніше про місце
Опис

Вул. Стефаника, 11 – колишня житлова забудова

Детальніше про місце

Персоналії

Адам Стефан Станіслав Боніфацій Юзеф гербу Лис, 59-ий князь Сапіга (1867–1951) — римо-католицький єпископ, кардинал, сенатор І каденції у ІІ Речі Посполитій, внук Леона та Ядвіґи Сапіг, власник будинку.
Адольф Кун (Adolf Kuhn) — цивільний архітектор у Львові, автор проекту будинку.
Альфред ІІ Юзеф Потоцький (Alfred Potocki) — власник сусідньої ділянки на вул. Коперника, 15.
Альфред Каменобродський (Alfred Kamienobrodzki) — співавтор проекту реконструкції частини приміщень
Антоній Петрикевич (Antoni Petrykiewicz) — секретар Леона Сапіги.
Антоній Шумилович (Antoni Schumilovich) — власник сусіднього будинку, можливо, №9.
Артур Шлеєн (Artur Schleyen) — архітектор і ліцензований будівничий, автор проекту реконструкції частини приміщень.
Бертольд Фрухт (Bertold Frucht) — др., представник закладу Оссолінських.
Бруно Сасс (Bruno Sass) — представник закладу Оссолінських.
Бруно Стшелецький (Bruno Strzelecki) — підофіцер війська польського, мешканець будинку.
Ґжеґож Ярославський (Grzegorz Jarosławski) — др., довірена особа Адама Сапіги.
Казимир Вітковський (Kazimierz Witkowski) — др., крайовий адвокат, консул королівства Нідерландів, адвокат Бертольда Фрухта і Бруно Саса.
Казимир Каменобродський (Kazimierz Kamienobrodzki) — співавтор проекту реконструкції частини приміщень.
Леон Людвік Сапіга (Leon Ludwik Sapieha) (1803–1878) — князь, маршалок галицького сейму І-ІІІ каденцій (1861–1875), видатний польський політик і громадський діяч.
Мілевський (Milewski) — довірена особа Адама Сапіги.
Станіслав Куліковський (Stanisław Kulikowski) — мешканець будинку.
Станіслав Мацудзинський (Stanisław Macudziński) — архітектор, мешканець будинку у 1900 р.
Станіслав Олексинський (Stanisław Olexiński) — управляючий реальністю №376 4/4 (1928 р.).
Тадеуш Пісевич (Tadeusz Piesiewicz) — інженер, автор проекту реконструкції частини приміщень.
Ядвіґа з Замойських Сапіга (Jadwiga z Zamoyskich Sapieżyna) (1806–1890) — дружина Леона Сапіги, власниця будинку.

Організації

Джерела

  1. Державний архів Львівської області (ДАЛО) 2/2/4445, p. 1.
  2. ДАЛО 2/2/4445, p. 2.
  3. ДАЛО 2/2/4446.
  4. Ksiega adresowa krolewskiego stolecznego miasta Lwowa (Lemberg, 1913).
  5. Księga adresowa Małopołski, Wykaz domów na obszarze miasta Lwowa (Lwów. Stanisławów. Tarnopól, 1935–1936).
  6. Skorowidz krolewskiego stolecznego miasta Lwowa (Lemberg, 1872).
  7. Skorowidz krolewskiego stolecznego miasta Lwowa (Lemberg, 1889).
  8. Skorowidz krolewskiego stolecznego miasta Lwowa (Lemberg, 1910).
  9. Spis abonentow sieci telefonicznej..., 1937.
Авторка опису — Ольга Заречнюк
Літературна редакторка — Юлія Павлишин

Матеріали з Міського медіаархіву

Пов'язані зображення