Часопис "Руслан"

Заснування у Львові газети "Руслан" стало прямим наслідком інституційного оформлення українського християнсько-суспільного руху – консервативного крила галицьких народовців на чолі з Олександром Барвінським. Із створенням у жовтні 1896 року першої політичної організації цього середовища (Католицького русько-народного союзу), на порядку денному постало питання власного періодичного видання. Попри суттєві труднощі в адаптації галицьких консерватистів до реалій масової політики, вони усвідомлювали ключову роль преси у формуванні громадської думки. Зважаючи на гостроту дискусій довкола нової консервативної організації та її активну критику зі сторони політичних опонентів, як і на близькі вибори до Державної ради, Барвінський наполягав на негайному, з листопада 1896 року, видання "Руслана". Втім, через організаційні проблеми перший номер побачив світ лише 1 січня 1897 року.

Ідейний напрям "Руслана" відображав теоретичні засади християнсько-суспільного руху. Провідною темою на шпальтах газети була популяризація "органічної праці" – відмови від гучних гасел та прикладання максимальних зусиль для всебічного розвитку українського суспільства Галичини, його культурного та освітнього рівня. Видавці "Руслана" обстоювали вагому роль Греко-католицької церкви в усіх аспектах життя українського суспільства краю, засуджували новітні ідеології (соціалізм, національний радикалізм) і відстоювали потребу польсько-українського порозуміння за зразком "нової ери". Незмінно критикували опозиційну тактику українських політиків націонал-демократичного табору, протиставляючи їй ґрунтовану на компромісах "реальну політику".

Клерикальні гасла на сторінках "Руслана" диктувались і намірами заручитись підтримкою греко-католицького духовенства. Чимало його представників були розчаровані частими антирелігійними статтями найпопулярнішої української галицької газети – націонал-демократичного "Діла". Мав "Руслан" і підтримку станіславівського єпископа Григорія Хомишина. Але загальна непопулярність консерватистів, їх політичні невдачі та протидія опонентів стали на заваді реалізації цих планів.

Протягом усього часу існування часопису його редакторами були Теофіл Барановський (1897), Стефан Кульчицький (1897-1900), Лев Лопатинський (1900-1907) і Семен Горук (1907-1914). Вирішальний вплив на редакційну політику мали ж не вони, а Олександр Барвінський і Кирило Студинський. Часті зміни редакторів у перші роки існування часопису найімовірніше пов’язані з фінансовими проблемами. Вони спричинили заборгованості перед друкарнею Владислава Шийковського і навіть випадок фінансового зловживання в редакції. Лише в перші роки ХХ століття матеріальний стан стабілізувався, а в 1911 році навіть відбулось збільшення обсягу газети. Точне походження коштів невідоме, проте окремі джерела вказують на досягнуту завдяки особистим контактам Барвінського підтримку зі сторони Галицького намісництва (у часи намісників-"станьчиків") та урядових інституцій у Відні.

Не було стабільним і розташування редакції "Руслана". Протягом 1897-1914 років вона почергово розміщувалась на вул. Коперника, 9 (1897-1898 і 1899-1901), вул. Ліндего (Ференца Ліста), 5 (1898-1899), пл. Домбровського (Євгена Маланюка), 1 (1902-1908), вул. Оссолінських (Стефаника), 11 (1908-1911) та вул. Хмельовського (Глібова), 15 (1912-1914). Також постійне представництво функціонувало в Пасажі Гаусмана.

Незважаючи на домінування суспільно-політичної тематики, в "Руслані" друкувались різножанрові матеріали — прозові, драматичні й поетичні твори українських авторів, наукові розвідки (найчастіше — історичного та економічного характеру), мемуаристика. Вміщувалось чимало текстів авторів, пов’язаних із християнсько-суспільним середовищем інституційно чи ідейно — Івана Верхратського, Богдана Лепкого, Осипа Маковея, Льва Лопатинського, Кирила Студинського, Анатоля Вахнянина, Олександра і Богдана Барвінських тощо.

Хоча наклад "Руслана" не був високим (у листуванні редакції є згадки про 500 і 1000 примірників, тоді як "Діло" в 1913 році мало тираж у 6000 примірників), а репрезентоване ним політичне середовище поступово занепадало, газета була важливим суб’єктом суспільно-політичних, культурних і соціально-економічних дискусій, що точились у львівській і загалом галицькій пресі. Перегляд шпальт тогочасних українських чи польських часописів свідчить, що "Руслан" був не лише часописом, що полемізував, а й з яким постійно полемізували опоненти. Край такій його ролі й існуванню загалом поклав початок Першої світової війни та мобілізація більшості членів редакції до війська. Останній випуск "Руслана" побачив світ 29 серпня 1914 року.