Вул. Хмельницького, 36 – церква св. Онуфрія

~1550 — постала мурована церква.
1623 — церкву пошкодила пожежа.
1672 — монастир знищений під час турецької облоги. 
1680 — церкви посвячена після відбудови.
1701-1702 — розширена каплиця, над нею влаштована баня; дрібні викінчувальні роботи
1718 — зведений новий бабинець. 
1776-1777 — реконструкційні роботи, зокрема церкву св. Онуфрія і каплицю Святої Трійці об'єднали в одне ціле.
1820 — встановлений іконостас. 
1854 — розписи церкви і каплиці. 
1902 — розбудова церкви зі зміною об'ємно-планувальної композиції.
1906 — розпис церкви. Поклали підлогу у пресвітерії. 
1946 — церкву перетворили на склад запасних фондів Музею етнографії і художнього промислу. 
1977 — у церкві влаштували Музей ім. Івана Федорова.
1989 — церкву повернули отцям Василіянам.
1990–1991 — відновлення інтер'єру церкви.

Монастир св. Онуфрія у Львові належить до найдавніших в Україні. Його заснування датують ХIII ст. і пов'язують з іменем галицького князя Лева Даниловича. Вперше монастир згадується у грамоті князя Лева від 1292 р., наданій церкві св. Миколи. З церквою пов'язується історія Белзької ікони Богородиці, мальованої Лукою Євангелистом, яку Владислав Опольський (Opolski) 1382 р. отримав підступним способом і перевіз до монастиря у Ченстохові.

Документальні відомості про монастир св. Онуфрія походять з другої половини ХV ст. Львівський міщанин Степан Дропан 1460 р. своїм коштом обновив його. 1469 р. фундацію монастиря підтвердив Казимир IV Ягеллончик (Kazimierz IV Jagełłończyk). До кінця ХVІ ст. монастир св. Онуфрія був залежний від унівського, лише грамотою від 13 листопада 1589 р. константинопольський патріарх Єремія ( Jeremias) звільнив його від цього підпорядкування, як і від влади Львівського єпископа, та передав його у підпорядкування Львівському Успенському братству. Відтоді й до другої половини XVIII ст. монастир був під протекторатом Львівської ставропігії. Тільки 1762 р. його звільнили від цієї залежності.

Найдавніші монастирські споруди та церква, які були дерев'яними, розміщувалися у верхній частині саду. Муровані церква і монастир на сучасному місці постали у ХVІ ст. стараннями князя Костянтина Острозького. У квітні 1518 р. Костянтин Іванович Острозький купив для монастиря ґрунти від львівських міщан, на яких близько 1550 р. вибудував муровану церкву, що стала ядром сучасної. Ця церква складалася з двох частин: більшої з присінком і меншої — каплиці Святої Трійці, які до ХVIII ст. існували окремо з окремими входами. Церкву пошкодила пожежа Краківського передмістя 1623 р., вона була знищена під час турецької облоги 1672 р. Церкву відбудували, а 10 жовтня 1680 р. її посвятив єпископ Йосип Шумлянський. 1701 р. каплицю Святої Трійці розширила своїм коштом Анастасія Красовська — вдова Миколи Красовського, члена Ставропігійського братства. 1702 р. братство уклало угоду зі сницарем Симеоном Путятицьким на виконання іконостасу до каплиці. У 1718 р. збудували новий бабинець, який розібрали 1824 р., замінивши нинішнім.

У 1770 р. невідомий архітектор на ім'я Почаївський виготовив у Почаєві проект на побудову "de nova radice" (на новому місці — ред.) нових церкви і келій. Але цей величавий проект у барокових формах, з високою церковною банею і такими ж високими, симетрично розташованими вежами по боках, не дочекався реалізації. Автором цього проекту міг бути архітектор Ґоттфрід Гофман (Hofman), який саме у цей час виготовив проект на спорудження Свято-Успенської Почаївської лаври.

Великі зміни у інтер'єрі церкви відбулися у 1770-х рр. за ігуменства Боніфатія Кровницького. 1771 р. розширили царські двері у поперечній стіні між навою і пресвітерієм, а за вівтар перенесли священичий хор. 1777 р. поперечну стіну розібрали, на місце великого вівтаря встановили вівтар св. Онуфрія. 1776 р. під керівництвом архітектора Франциска Ксаверія Кульчицького (Franciszek Ksawery Kulczycki) церкву і каплицю об'єднали влаштованою у стіні між ними аркадою. Цю роботу виконав майстер мулярський Григорій Мізанський. Тоді з'явилися нові вівтарі та іконостаси у церкві та каплиці. Старий іконостас 1771 р. відчистив маляр Василь Рачковський. 1773 р. встановлено новий вівтар св. Онуфрія. 1776 р. ігумен Кровницький укладав контракт зі сницарем Іваном Щуровським на реконструкцію старого іконостасу церкви, а також іконостасу до каплиці Св. Трійці та ківорію, який малював Мартин Строїнський (Marcin Stroiński); 1777 р. нову казальницю у вигляді печери зі скульптурою св. Онуфрія (художник Петро Витавицький), а 1778 р. два ангели до іконостасу каплиці виготовив сницар Лазар Паславський. Столярські роботи до вівтарів у церкві та каплиці виконував столяр Теодор Сміжавський. Образи до іконостасу каплиці Святої Трійці, 12 апостолів — по два в одній рамі, і 12 пророків — по три в одному картуші, у 1777 р. малював на полотні маляр Тома Ґертнер (Gertner). Іконостас роботи Івана Щуровського стояв у церкві до початку XIX ст. 1780 р. справлено новий Божий гріб (столяр Гаврило, художник Тома Ґертнер-старший). До 1869 р. у церкві було п'ять бічних вівтарів, відтак — тільки три. 1823 р. вівтар із Розп'яттям помалював і позолотив Лука Долинський.

Впродовж першої третини XIX ст. відбулися великі зміни в об'ємно-просторовій композиції усього монастирського ансамблю. За незначним винятком тодішня перебудова надала монастирським будівлям сучасного вигляду. 1824 р. за проектом Франца Трешера (Tresher) звели новий бабинець на місці старого з 1718 р. Під час його будови знайшли гріб молдавського господаря Стефана Томші (Tomşa), страченого у Львові 1564 р. і похованого у церкві. Металеві ґратки до хорів і окуття церковних дверей виконав коваль Антон Кротохвиля. Малювання у п'яти нішах на фасаді виконав художник Тома Ґертнер-молодший. Тоді по боках входу вмурували надгробні плити з різьбленим орнаментом дочки міщанина Яцька Полабського (1622) і дітей слюсара Касіяна (Kasiyan) (1603). З південного боку вмурована плита дочки молдавського господаря Янкули (Yankula, Iancula) Олени Понетовської (1598), в стіну південної захристії — міщанина Михайла Левковича у гарному орнаментальному обрамуванні з мотивом виноградної лози. Зліва при вході в церкву вмурована надгробна плита з грецьким написом Марка Ланґіша (Langish), справа — плита Томші з гербом Молдавії.

1821 р., за ігумена Арсенія Радкевича, малу півкруглу апсиду церкви перебудували на видовжену прямокутну, і додали до неї прямокутну захристію. Після смерті Радкевича (1821) ігуменом став Модест Гриневецький, який запланував видовжити церкву на чотири сажні у східному напрямі та приоздобити "фаціятою". Його задум реалізував наступник Орест Хомчинський. Усі згадані будівельні роботи у монастирі св. Онуфрія провів архітектор Франц Трешер-молодший. 1820 р. встановили новий іконостас роботи Луки Долинського, який на стінах пресвітерію намалював свв. Арсенія і Дамаскина. 1854 р. склепіння та стіни церкви і каплиці розписав Мартин Яблонський (Marcin Jabloński).

Остання значна реконструкція церкви, яка змінила її об'ємно-планувальну композицію, відбулася 1902 р. — добудували північну наву як pendant (підвіску) до каплиці Святої Трійці. Проект на неї виготовив архітектор Едґар Ковач (Edgar Kováts), реалізував його своєю будівельною фірмою архітектор Іван Левинський (Jan Lewiński). Внаслідок цієї реконструкції церква стала тринавною. Тоді розширили гранчасту апсиду, яка має однакову ширину з навою, по боках до неї прибудували дві симетричні захристії.

1906 р. церкву розмалював художник-декоратор Йосиф Бала (Bala) поверх перетертого стінопису 1854 р. Мартина Яблонського. У пресвітерії поклали підлогу і поставили головний престол з балдахіном, проектований Едґаром Ковачем. 1908 р. вирізьбили і позолотили іконостас (різьбар Лясок (Lasok), золотар Бернацький). Старі образи з іконостасу пензля Луки Долинського (апостоли і пророки) у доброму стані розпродали. Іконостасні ікони малював Модест Сосенко у 1905–1909 рр. коштом митрополита Андрея Шептицького. Разом із новим оздобленням інтер'єру церкви багато старих цінних мистецьких пам'яток (вівтарі, ікони) ХVII–ХVIII ст. усунули, дещо передали до інших монастирів і церков, частину залишили у монастирському музеї.

Сьогодні у церкві зі старих пам'яток збереглися тільки запрестольний образ на дереві "Св. Онуфрій" доброго пензля XVII–XVIII ст., привезений з Добромильського монастиря; вівтарі у бічних каплицях — Богородиці (в пн) та Серця Ісусового (у пд) з кінця XIX ст. Їх різьбив і малював василіянин-самоук М. Щурма. Амвон у вигляді печери знищений, а скульптура св. Онуфрія 1777 р. поневіряється на горищі.

Монастир св. Онуфрія існував до 1946 р., поки не був зліквідований радянською владою. Церкву використовував Музей етнографії і художнього промислу як запасник фондів, від 1977 р. там розмістився Музей ім. Івана Федорова. Постановою №970 Ради Міністрів Української РСР від 24 серпня 1963 р. церкву включили до національного реєстру пам'яток під ох.№364/1.

У церкві св. Онуфрія похований друкар Іван Федорович (Федоров), який 1574 р. видав у Львові "Апостол" і "Буквар", започаткувавши ними українське книгодрукування. Поховальна таблиця Івана Федоровича зберігалася до 1883 р., а у 1977 р. тут відкрили Музей ім. Івана Федорова (існував до 1989 р.) — філія Львівської картинної галереї (Львівська галерея мистецтв). Монастир св. Онуфрія у Львові був столицею галицької Провінції Василіянського Чину.

1989 р. монастир з церквою повернули Василіанам. У 1990–1991 рр. інтер'єр церкви оновили. Художники Ярослав Заяць та Іван Волос на підставі розкритих художником-реставратором Ярославом Мовчаном зондажів реставрували забілений стінопис Йосифа Бали. 1993 р. у вікнах пресвітерію влаштували два вітражі "Симеон Богоприємець" і "Жертва Авраама" (О. Горобець, Юрій Бак, Барановський). 1999 р. на сходах до церкви влаштували ковані з металу поруччя, роботи Олега Боньковського, які є мистецьким витвором високого професійного рівня.