Вул. Пекарська, 50 – корпус Академії ветеринарної медицини

ID: 441

Монументальний чотириповерховий будинок – сьогодні головний корпус Львівської державної академії ветеринарної медицини ім. Ґжицького – споруджений у 1954–1961 рр. за проектом арх. Миколи Сукояна, за участі Віктора Анікіна. Зразок архітектури радянського ретроспективного академізму, виразниками якого були учні дійсного члена Академії наук СРСР Івана Жолтовського. Пам'ятка історії, Ох.№261.

Історія

Найдавніший елемент ландшафту – колишній Вороблячий став – позначений на плані дю Дефі 1766 р. Територія теперішнього університету понад 100 років залишалася незабудованою. Тут були садові та городні ділянки монастиря сакраменток. Перша невеличка будівля з’явилася тільки на плані 1873 р. Дві наступні невеликі будівлі поруч позначені на плані 1936 р. На наступних планах 1940-х рр. не позначені навіть ці, очевидно, господарські будівлі. Незмінним залишався тільки став і зелена зона на північ і схід від нього. На поч. 1950-х рр. було вирішено побудувати тут новий корпус Зооветеринарного інституту (колишньої Ветеринарної академії), відомого за польських та австрійських часів навчального закладу. Інститут відкрили 1881 р., його будинки знаходилися на південь від колишнього монастиря сакраменток, при сучасній вул. К. Левицького, 67. Зараз вони продовжують виконувати функції навчальних корпусів.

Проект нового головного корпусу у 1954 р. розробив арх. Микола Сукоян (Նիկողայոս), на той час один із провідних зодчих Москви, представник архітектурної школи Івана Жолтовського (Жалтоўскі), прихильника палладіанських постулатів в архітектурі. У деяких довідниках Жолтовського, який правдоподібно консультував свого вихованця, називають автором проекту. Насправді у проектних роботах брав участь Віктор Анікін (Анікін), представник ленінградської школи, який паралельно (від 1953 р.) працював над будинком Республіканської бібліотеки у Вільнюсі (тепер – Литовська національна бібліотека ім. М. Мажвідаса). Від повороту колишньої вул. Сакраменток (тоді – вул. Чкалова, тепер – вул. Туган-Барановського) до Пекарської вздовж ставу була продовжена тодішня вул. Марченка (раніше – вул. Ґосєвського, тепер – вул. Тершаковців). Будинок інституту став архітектурною домінантою навколишньої території, змінивши традиційний ландшафт, в якому протягом багатьох років головним акцентом виступав костел монастиря сакраменток.

Пов'язані історії

Архітектура

Один із яскравих прикладів архітектури радянського ретроспективного академізму, виразниками якого були учні дійсного члена Академії наук СРСР Івана Жолтовського. В архітектурі будівлі тодішнього Зооветеринарного інституту знайшли відображення принципи палладіанства, що їх активно розвивав у радянській архітектурі Іван Жолтовський, а втілив у даному проекті один із найближчих його помічників Микола Сукоян. У розробці проекту також брав участь тодішній архітектор Вільнюса, автор важливих громадських комплексів литовської столиці Віктор Анікін.

Монументальна споруда головного корпусу інституту вписана у живописний ландшафт над колишнім Вороблячим ставом, що входив до теренів колишнього монастиря сакраменток. Для виділення території корпусу в оточенні зеленої зони у 1950-і рр. до вул. Пекарської була продовжена теперішня вул. Тершаковців. Об’єкт становить одну з домінант у навколишньому просторі.

Будівля мурована з цегли, тинькована, чотириповерхова,з високим цоколем та двома восьмигранними навершями зі шпилями у бічних крилах. У плані – П-подібна, з виступом на чільному фасаді восьмиколонного коринфського портику. Головний фасад виходить на вул. Пекарську, бічний західний – на вул. Тершаковців. До бічного східного фасаду прибудовані нові корпуси навчального закладу. Тильний південний фасад виходить до ставу. Внутрішнє розпланування коридорно-вестибюльного типу. Від просторого вестибюлю обабіч догори ведуть двомаршеві сходи. Входи до сходових кліток в архітектурному обрамуванні пілястрами та вишуканими супрапортами. У бічних крилах розташовані додаткові сходові клітки. В коридорах переважає двостороннє розміщення кабінетів. Портик – головний акцент чільного фасаду – завершений фронтоном із рельєфною композицією у тимпані. Двері, вікна, плафон портика вкриті декоративної ліпниною. Стіни основної брили гладкі, вікна прямокутні, без обрамувань. Об’єм оперізує розвинений карниз на консолях.

На відміну від строгих форм центрального та бічних фасадів, тильна сторона будівлі та бічні крила збагачені архітектурними елементами. Восьмигранні барабани з навершями і шпилями – головні акценти в об’ємно-просторовому вирішенні. Двоярусний фасад основного об’єму посідає широкі аркові віконні та дверні прорізи, колонні портики по боках, збагачений ліпним декором. Півколони середнього ризаліту завершені імпостами на рівні карнизу, над якими здіймаються пілони. Це нагадує вирішення південного фасаду палацу Туркулів-Комелло, що знаходиться вище по вулиці. Очевидно, при розробці проекту архітектори частково брали приклад з цієї будівлі. Вікна верхніх поверхів бічних крил аркові, на барабані – видовжені спарені. На внутрішніх наріжниках обох крил виступають об’єми шахт додаткових сходів. Навколо корпусу ділянки озеленені: розбиті газони, висаджені туї, листяні дерева та кущі. Перед тильним фасадом зберігся давній широколистий дуб – пам’ятка природи.

На південно-західному наріжнику будинку встановлена меморіальна дошка з бронзи (розміром 70х50 см) у вигляді скульптурного погруддя проф. Степана Ґжицького. Внизу на дошці напис: "В інституті, колишній академії ветеринарної медицини/ навчався і працював видатний український біохімік,/ член-кореспондент АН УРСР, академік УАСГН,/ професор Степан Гжицький". Дошка відкрита у 1991 р. згідно з рішенням Львівського облвиконкому №5 від 3.01.1990 р. Виконана за проектом скульп. Василя Турецького та арх. Івана Микитюка.

Пов'язані місця

Опис

Вул. Левицького – давній корпус Академії ветеринарної медицини

Детальніше про місце

Персоналії

Василь Степанович Турецький – скульптор, співавтор проекту меморіальної дошки проф. Степану Ґжицькому.
Віктор Іванович Анікін (Віктар Іванавіч Анікін) (1918–1997) – архітектор ленінградської школи, працював у Литві та Білорусії.
Іван Владиславович Жолтовський (Іван Уладзіслававіч Жалтоўскі) (1867–1959)  архітектор, найвідоміший представник радянського ретроспективного академізму, уродженець Пінська (Білорусь).
Іван Микитюк – архітектор, співавтор проекту меморіальної дошки проф. Степану Ґжицькому.
Микола Петрович Сукоян (Սուքոյան Նիկողայոս) (1915–2009) – архітектор московської школи, походив з родини вірмен, що втекли від геноциду в Османській імперії.

Джерела

  1. Вікіпедія, Жолтовський Іван Владиславович.
  2. Вікіпедія, Сукоян Николай Петрович.
  3. Знаменитые ардвинцы.
  4. Карти Львова в проекті "Карти міст" Центру міської історії Центрально-Східної Європи – http://www.lvivcenter.org/uk/umd.
  5. Львівська державна академія ветеринарної медицини імені С. З. Ґжицького (1784–2000): 100-літтю від часу надання академічного статусу колишній Цісарсько-королівській ветеринарній школі у Львові присвячується (Львів: б. в., 2000).
  6. Мельник Ігор, Львівські вулиці і кам’яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості королівського столичного міста Галичини (Львів: Центр Європи, 2008), 310.
  7. Трегубова Т., Мих Р., Львів. Архітектурно-історичний нарис (Київ: Будівельник, 1989), 199.

Автор опису – Ігор Сьомочкін
Редактор – Ольга Заречнюк
Літературний редактор – Юлія Павлишин