Вул. Пекарська, 50 – корпус Академії ветеринарної медицини

Один із яскравих прикладів архітектури радянського ретроспективного академізму, виразниками якого були учні дійсного члена Академії наук СРСР Івана Жолтовського. В архітектурі будівлі тодішнього Зооветеринарного інституту знайшли відображення принципи палладіанства, що їх активно розвивав у радянській архітектурі Іван Жолтовський, а втілив у даному проекті один із найближчих його помічників Микола Сукоян. У розробці проекту також брав участь тодішній архітектор Вільнюса, автор важливих громадських комплексів литовської столиці Віктор Анікін.

Монументальна споруда головного корпусу інституту вписана у живописний ландшафт над колишнім Вороблячим ставом, що входив до теренів колишнього монастиря сакраменток. Для виділення території корпусу в оточенні зеленої зони у 1950-і рр. до вул. Пекарської була продовжена теперішня вул. Тершаковців. Об’єкт становить одну з домінант у навколишньому просторі.

Будівля мурована з цегли, тинькована, чотириповерхова,з високим цоколем та двома восьмигранними навершями зі шпилями у бічних крилах. У плані – П-подібна, з виступом на чільному фасаді восьмиколонного коринфського портику. Головний фасад виходить на вул. Пекарську, бічний західний – на вул. Тершаковців. До бічного східного фасаду прибудовані нові корпуси навчального закладу. Тильний південний фасад виходить до ставу. Внутрішнє розпланування коридорно-вестибюльного типу. Від просторого вестибюлю обабіч догори ведуть двомаршеві сходи. Входи до сходових кліток в архітектурному обрамуванні пілястрами та вишуканими супрапортами. У бічних крилах розташовані додаткові сходові клітки. В коридорах переважає двостороннє розміщення кабінетів. Портик – головний акцент чільного фасаду – завершений фронтоном із рельєфною композицією у тимпані. Двері, вікна, плафон портика вкриті декоративної ліпниною. Стіни основної брили гладкі, вікна прямокутні, без обрамувань. Об’єм оперізує розвинений карниз на консолях.

На відміну від строгих форм центрального та бічних фасадів, тильна сторона будівлі та бічні крила збагачені архітектурними елементами. Восьмигранні барабани з навершями і шпилями – головні акценти в об’ємно-просторовому вирішенні. Двоярусний фасад основного об’єму посідає широкі аркові віконні та дверні прорізи, колонні портики по боках, збагачений ліпним декором. Півколони середнього ризаліту завершені імпостами на рівні карнизу, над якими здіймаються пілони. Це нагадує вирішення південного фасаду палацу Туркулів-Комелло, що знаходиться вище по вулиці. Очевидно, при розробці проекту архітектори частково брали приклад з цієї будівлі. Вікна верхніх поверхів бічних крил аркові, на барабані – видовжені спарені. На внутрішніх наріжниках обох крил виступають об’єми шахт додаткових сходів. Навколо корпусу ділянки озеленені: розбиті газони, висаджені туї, листяні дерева та кущі. Перед тильним фасадом зберігся давній широколистий дуб – пам’ятка природи.

На південно-західному наріжнику будинку встановлена меморіальна дошка з бронзи (розміром 70х50 см) у вигляді скульптурного погруддя проф. Степана Ґжицького. Внизу на дошці напис: "В інституті, колишній академії ветеринарної медицини/ навчався і працював видатний український біохімік,/ член-кореспондент АН УРСР, академік УАСГН,/ професор Степан Гжицький". Дошка відкрита у 1991 р. згідно з рішенням Львівського облвиконкому №5 від 3.01.1990 р. Виконана за проектом скульп. Василя Турецького та арх. Івана Микитюка.