Вул. Горбачевського, 18 – корпус політехніки (колишній гуртожиток)

Соціолог Макс Вебер у есеї "Наука як покликання" звертає увагу, що у чисельності студентів завжди були зацікавлені дві групи людей. Перша — приват-доценти, викладачі які отримували платню не від університету, а від студентів, а друга — власники будинків і квартир, що можуть здавати свої кімнати (Weber, 1918). Хоча Вебер, вочевидь, мав на увазі насамперед невеликі містечка Німеччини, життя яких оберталося насамперед довкола університетів (такі як Марбург, Гайдельберг тощо), проте не слід применшувати роль цього аспекту і для більших міст, як зокрема, Львів.

Наприкінці ХІХ століття Львів став містом фактично двох університетів, а крім того однієї академії (ветеринарії), двох реальних шкіл, п'яти гімназій (до 1914 — дев'яти). Саме у 1880-1890-х роках місто стрімко росло, переживало будівельний бум. Питання помешкання для студентів також загострювалося.

У 1888 році на одному із засідань Товариства братньої допомоги студентів Політехнічної школи, діяльність яких фокусувалася на підтримці незаможних студентів, ухвалили рішення взятися за будівництво будинку для помешкання студентів. Тоді обрали комітет з числа Товариства, щоправда він потім кілька разів змінювався. Справу ускладнювало те, що студенти не мали зразків для наслідування (на чому наголошують у своїй історії у 1897, див. Księga pamiątkowa, 1897), тож фактично їм йшлося про створення прецеденту. У 1890 комітет очолив студент Кароль Роллє (Karol Rolle), студент хімії, майбутній президент Кракова, на межі 1891/1892 — Юзеф Сосновський (Józef Sosnowski), майбутній архітектор, у 1893 — Альфред Захарієвич (Alfred Zachariewicz), син ректора та майбутній архітектор. 

Ініціатива була низовою, нею фактично займалися активісти, а офіційні структури не брали у ній участі. Студенти залучали усю можливу допомогу. Перші грошові пожертви прийшли у 1890, а через рік вони отримали офіційний дозвіл намісництва на збір коштів. Студенти залучали своїх професорів, розсилали листи до місцевих урядів (муніципальних, повітових, тощо), до відомих і впливових осіб. У списку жертводавців Товариства братньої допомоги чимало політиків та їхніх дружин, зокрема, граф Володимир Дідушицький (Włodzimierz Dzieduszycki), намісники Аґенор Ґолуховський (Gołuchowski) і Альфред Потоцький (Potocki); релігійних діячів як о. Василь Фацієвич (Focjewicz), кс. архієпископ Ісак Іссакович (Issakowicz); підприємців як брати Вчеляки (Bracia Wczelak), Зиґмунт Рукер (Rucker), Міколяші (Mikolasch), філантроп Маврицій Лязарус (Lazarus), письменник Корнель Уєйський (Ujejski), а також численні професори та просто випускники Політехніки. 

Професор Юліан Захарієвич разом із Іваном Левинським подарували ділянку під майбутній будинок у межах свого проекту Кастелівка при сучасній вулиці Горбачевського, неподалік будинку Політехніки. Зрештою, Братня допомога вклала 10 000 золотих ринських власного капіталу і стала таким чином власником майбутнього Дому техніків, хоча початково такого не планували. Надалі для реалізації проекту брали позики у банку, а також шукали виробників матеріалів, які б дали знижки на свої вироби або надали щось у дар.

У 1894 році одночасно проводилися кілька важливих для техніків подій. Оскільки завершувалося будівництво Загальної крайової виставки, то здешевлювалися будівельні матеріали та робоча сила, чим скористалися. Закладення наріжного каменя будинку провели 12 липня 1894: у розпал виставки, як завершальну подію ІІІ З'їзду польських техніків (8-11 липня) та З'їзду колишніх студентів Політехніки. 

У травні 1894 року комітет оголосив архітектурний конкурс, на який слід було подаватися до 20 червня. У ньому взяли участь виключно студенти. Cеред п'яти проектів перемогла робота Якуба Курася (Jakób Kuraś), майбутнього керівника відділу будівництва магістрату Перемишля. Журі складали: професори Ґустав Бізанц (архітектури) та Плацид Дзівінський (математики), викладач архітектури у Художньо-промисловій школі Тадеуш Мюнніх (Münnich), архітектор Людвік Балдвін-Рамулт (Baldwin-Ramułt), та тодішній голова Товариства братньої допомоги, студент інженерії Кароль Рюбенбауер (Ruebenbauer). 

Якуб Курась доопрацював проект згідно з зауваженнями Міхала Лужецького (Łużecki, тоді асистента Юліана Захарієвича на кафедрі архітектури), а також окремо вибраної Технічної комісії з будівництва Дому техніків. Курась вів будівництво (був так званим "інсципієнтом"), а дорадчо йому допомагав архітектор Тадеуш Мостовський (у 1893 — асистент Ґустава Бізанца на кафедрі). Студент інженерії Фердинанд Ґісман (Gisman) був адміністратором будівництва, а вже згадуваний голова Товариства Рюбенбауер — "керівником цілої акції".

25 серпня розпочали земляні роботи: нівеляція ґрунту, тобто вирівнювання — під керівництвом Максиміліана Губера (Huber), майбутнього професора, а тоді ще студента інженерії, за участі Адама Левицького, асистента кафедри геодезії, та асистента Поля. 9 жовтня отримали дозвіл магістрату на будівництво. У віллі поруч за невисоку плату винайняли кімнату на "канцелярію" будівництва. Хоча адреса не відома, йдеться про одну з вілл Кастелівки, що належала у той час ще Іванові Левинському. До кінця року триповерховий будинок звели. Наступного року продовжували роботи з викінчення, інтер'єр. Відтак урочисте відкриття будівлі провели 24 листопада 1895 року. 

Важливою частиною історії Дому є вже згадуване освячення наріжного каменя 12 липня 1894. Його провів римо-католицький ксьондз Євстахій Скроховський (Eustachy Skrochowski). Його особа тут не випадкова, адже він свого часу навчався у Технічній академії допоки не обрав церкву. Скроховський належав до ордену Воскресенців (Zmartwychwstańców), був відомий залученням у мирські справи, брав участь у підготовці Загальної крайової виставки 1894, зокрема, павільйону мистецтв, у той же самий час був обраний президентом З'їзду випускників політехніки (Sanak, 2016). Освячення завершеного Дому здійснив вже вірмено-католицький архієпископ Ісак Іссакович, вочевидь через передчасну смерть Скроховського. Вулиця, де постав Дім техніків, офіційно прокладена у 1895 році, була названа на честь Іссаковича (Kurjer Lwowski, 1895, Nr. 178, s. 4).

Завершений триповерховий будинок мав відразу модерне технічне оснащення, каналізацію, електричне освітлення, телефон, вантажний ліфт, санвузли, а також пральню та кухню. Кімнати переважно розраховувалися на одного студента (15), на двох (6), на трьох (3), на кожному поверсі блок із трьох туалетів, та ванна із душами у цокольному поверсі. Окрім цих кімнат, на другому поверсі розміщувалася зала для подій із читальнею поруч та кімнатою для керівництва, по кімнаті на поверсі для слуг. Були передбачені і розваги, зокрема, для Дому закупили більярдний стіл, а на території позаду будинку облаштували кеглярню. З преси відомо, що взимку студенти організовували ковзану на ставах сусідньої Маріонівки  (Marjonówka) — відпочинкового комплексу довкола ставів, який сьогодні має назву "Медик" (Kurjer Lwowski, 1898, №358, s. 5).

Дім техніків задав тон у Львові: вже у 1890-х почалися аналогічні ініціативи в Університеті Франца І, в результаті яких постали український Академічний дім — у 1904 році (вул. Коцюбинського, 22), польський Академічний дім імені Міцкевича (вул. Стецька, 7) у 1907, польсько-єврейський імені Анджея Потоцького у 1912 (вул. Йосифа Сліпого), та єврейський у 1913 (вул. Ангеловича). Водночас уже в 1906 році піднялося питання будівництва Другого дому техніків, але постав він уже у міжвоєнний час.

У міжвоєнний час будинок розширили надбудувавши четвертий поверх, фасади з відкритою цеглою перетинькували та перефарбували, повністю змінили дах. Відтоді й до сьогодні зовнішній вигляд будинку змінився мало. Тоді як всередині його перепланували під навчальні приміщення, а також у часи Незалежності знову переробили дах із надбудуванням стін.