Економічна ситуація студентської молоді

Студенти, які прибували на навчання до Львова, стикалися з багатьма економічними проблемами. Труднощі, які стосувалися фінансової ситуації, докучали молоді всіх національностей. На шпальтах польської, української і єврейської університетської преси з'являлися вражаючі дані про матеріальну ситуацію львівських слухачів. Багато з них скаржилися на такі проблеми, як недоїдання чи відсутність одягу. У першій половині 1930-х років майже 20% студентів Університету Яна Казимира утримували себе із власних заробітків, орієнтовно 9,5% одержували стипендії. Решта мусила розраховувати на допомогу родини. Митрополит Андрей Шептицький звертав увагу на те, що багато студентів навіть уже після того, як покидали університет, не могли знайти відповідної праці.

На думку Сенатської комісії Університету Яна Казимира, одним із найсерйозніших бар'єрів, який ускладнював молоді, що закінчувала середні школи, початок навчання в університеті, була "тіснота житла і складність поселення". За статистичними даними у 1933/1934 серед усіх студентів львівських навчальних закладів 30,6% жили у Львові постійно (у помешканнях із родиною), 30% винаймали кімнати, 22,9% мешкали в гуртожитках, а 16,5% доїжджали з-поза Львова на лекції і практичні заняття. Студенти, що прибували до Львова, могли поселитися в одному з доступних гуртожитків, серед яких були гуртожитки на вулицях Лозинського, 7 (тепер вул. Герцена, 7), Собінського, 7 (вул. Йосифа Сліпого), Святої Терези (тепер вул. Ангеловича, 28, т. зв. Єврейський академічний дім), Супінського, 21 (вул. Коцюбинського, 21, т. зв. Український академічний дім), Піярів, 35 (вул. Некрасова), Солодовій, 10,  Мохнацького, 32 (вул. Драгоманова). Винайняти гуртожиток не завжди було простим завданням. Петро Бабчишин, який під час навчання в Університеті Яна Казимира (на початку 1920-х років) мешкав на вулиці Лозинського, згадував, що першість в отриманні кімнати в гуртожитку мали ті, хто внаслідок воєнних дій втратив кілька років навчання, хто зголосився до війська в 1918–1920 роках і мав зарахований один рік навчання. Як правило, всі будинки були зарезервовані для представників окремих, конкретних національностей. Єдиний гуртожиток, який приймав і поляків, і євреїв, і українців, — це гуртожиток, що належав організації "Єднання" ("Zjednoczenie") і був розташований на вулиці Собінського, 7 (вул. Йосифа Сліпого, 7). Зважаючи на складну житлову ситуацію, значна частина молоді поселялася на "станціях" (в орендованих кімнатах), які часто були розташовані на території периферійних районів, таких як Голоско, Кривчиці, Замарстинів, Знесіння, Левандівка, Пасіки. Багато студентів взамін за перебування на "станції" давали приватні уроки дітям власників помешкання.

Органом, який відповідав в університеті за допомогу студентам, була вже згадана Сенатська комісія у справах молоді. Комісія надавала слухачам позики на внесення оплати за навчання, на квартирну плату, на купівлю одягу чи взуття. Як правило, першість у користуванні такою допомогою належала старшим і стараннішим студентам. Комісія не поділяла за національними ознаками, але вимагала, щоб заяви від слухачів були з рекомендаціями від відповідних товариств взаємодопомоги, які діяли в навчальному закладі. У зв'язку зі скрутною ситуацією молоді в Університеті Яна Казимира виникали університетські товариства, які організовували надання матеріальної допомоги для слухачів. Найбільшим і найсоліднішим об'єднанням, яке діяло в університеті, було "Товариство братньої допомоги студентів Університету Яна Казимира". Окрім цієї організації, допомогу також пропонували "Товариство взаємної допомоги медиків Університету Яна Казимира", "Провінційні кола", "Коло студенток". Згадані товариства, наприклад, здобували кошти, організовуючи розваги й тематичні вечори, надавали з них позики студентам чи теж допомагали підшукати роботу. "Братня допомога" мала власну кухню і дві чайні: на вулиці Лозинського, 7 і в будинку Університету. У 1925 році обід у студентській кухні коштував 45 ґрошів, а вечеря — 25 ґрошів.

Українських студентів на початку 1920-х років у рамках взаємодопомоги підтримувала організація "Академічна поміч", яку очолював Михайло Матчак. Серед інших організацій, які пропонували допомогу українським слухачам, також були "Студентська громада", "Правнича громада", "Медична громада", Товариство "Друг" (із русофільською орієнтацією). Після розпуску в 1929 році "Студентської громади" частина студентів продовжила діяльність у "Товаристві прихильників освіти", яке також займалося взаємодопомогою. Воно опікувалось гуртожитком на вулиці Супінського й організовувало студентську кухню, у якій працевлаштовувало студентів.

Єврейську молодь підтримувало "Товариство ригоризантів (випускників – прим.)" (Towarzystwo Rygoryzantów) і "Вогнище" ("Ognisko"). У міжвоєнний період роботу із взаємодопомоги серед єврейських студентів в Університеті Яна Казимира проводили три інші організації із суспільно-науковим профілем: "Товариство єврейських слухачів права", "Товариство єврейських медиків" і "Товариство єврейських студентів філософії". Року 1926 у Львові виникла Спілка допомоги студентам-євреям у Польщі "Auxilium Academicum Judaicum" — відділення у східній Малопольщі. Завдання спілки — надавати молоді сталу й тимчасову матеріальну допомогу. Організація надсилала допомогу також слухачам, що навчалися за кордоном. Пожертви на реалізацію цих цілей отримували від приватних осіб і фірм. У 1929 році головою товариства був Адольф Шорр (Adolf Schorr), а заступником — Еміль Зоммерштайн (Emil Sommerstein).

На зламі 1920–1930-х років управління університетської "Братньої допомоги" опинилося в руках студентів-націоналістів. У першій половині 1930-х років організація пов'язувала складну ситуацію молоді із загальною економічною кризою. Жалюгідний економічний стан студентів використовували для пропаганди націоналістичних і антисемітських кампаній (заявляли, наприклад, що єврейській молоді легше закінчити навчання, ніж польській, оскільки вона краще забезпечена матеріально). "Братня допомога" ставала не такою популярною, коли окремі університетські середовища заходилися перекладати на організацію відповідальність за відсутність розв'язання проблеми високої оплати за навчання. Варто наголосити, що в середині 1930-х років молодь, яка навчалася в Університеті Яна Казимира, зобов'язали оплачувати після запису на навчання внесок 50 злотих (наступний платіж — 100 злотих — стягували на початку ІІ триместру). Крім цього, студенти мусили платити за екзамени і робити різні трудові внески. Той, хто своєчасно не вніс плати, не отримував запису, так званого nomen receptum, у студентський квиток. Про те, що проблема була серйозною, свідчили численні прохання, адресовані до Сенатської комісії, у яких молодь зверталася за позикою, щоб оплатити навчання. Одним зі студентів, який у 1933 році звернувся з подібним проханням, був слухач права та мешканець гуртожитку на вулиці Піярів, 35 (вул. Некрасова) Ян Тадля (Jan Tadla). Він пояснював, що через відсутність фінансів йому загрожує втрата року навчання. Позики, які надавала Сенатська комісія, не завжди відповідали очікуванням, про що свідчив факт, що Тадля отримав лише 15 злотих. Інший студент, Єжи Маршицький (Jerzy Marszycki), мешканець гуртожитку на вулиці Супінського, 21 (вул. Коцюбинського, 21) розповів, що батьки померли, а його місячний заробіток репетиторством становить усього 20 злотих. Маршицький, крім позики на оплату за навчання, прохав про засоби на оплату магістерського екзамену із зоогеографії.

У листопаді 1935 року львівські студенти вищих шкіл зібралися на конференції, під час якої засудили діяльність "Братніх допомог", якими керувала "Всепольська молодь". Висували вимогу провести акцію, щоб знизити університетську оплату до такої суми, яка була перед 1932 роком, збільшити кількість стипендій, позик і канікулярних практик, а також субсидій для товариств взаємодопомоги. Звертали увагу на те, що акцію, яку розпочала незаможна університетська молодь, потрібно проводити солідарно, без національних чи політичних поділів. Як наслідок, навесні 1936 року університетська молодь організувала низку протестних акцій проти високих університетських оплат, закликаючи широкі кола не вносити наступних платежів за навчання. Багато студентів через високі оплати були змушені перервати навчання в університеті.