Центр міської історії

Інтерактивний Львів

...

Вул. Горбачевського, 24 – спортивний комплекс "Медик"

ID: 2167

Комплекс займає площу, обмежену зі сходу вулицями Сахарова на Княгині Ольги, з заходу – забудовою вулиць Моршинської та Природної, з півдня – територією, що належить Національному лісотехнічному університету України академії лісового господарства, з півночі – вул. Горбачевського. Головний вхід до комплексу влаштований з вул. Горбачевського, допоміжний в’їзд – від вул. Моршинської. Складовими комплексу є два басейни, тенісні корти, майданчик для гри у городки (скраклі), ігрові майданчики, а також приміщення різного функціонального призначення.

Із початку ХІХ ст. на цьому місці існувала купальня, яка наприкінці ХІХ ст. отримала назву “Світязь”. До 1939 р. перебувала у власності приватних осіб, після 1945 р. комплекс плавальні належав Львівському медінститутові, звідки походить назва “Медик”. З 1970-х рр. належав спортивному товариству “Авангард”. Сьогодні комплекс у приватній власності. 1955 р. зазнав ґрунтовної реконструкції за проектом архітектора Ярослава Новаківського. Оновлення також відбулися у 1990-х та 2000-х рр. 

Історія

Водойма на цьому місці відома від початку ХІХ ст. Вона входила до складу приватного маєтку, який у Фабулярній книзі значився як ґрунт під конскрипційним номером 193 ¼ (ДАЛО 2/1/5922:1). До 1831 р. маєток належав родині Чижів, від якого перейшов до Левицьких (ДАЛО 2/1/5922:12). Відтоді водойма згадується як купальня. Левицькі утримували її до 1891 р. Від них перейшла спочатку до Яцніцьких, пізніше – до Емілії Маріон, яка назвала свій заклад “Світязем” (ДАЛО 2/1/5922:33).

На початку ХХ ст. “Світязь” набув рис спортивно-оздоровчого осередку, яким розпоряджався Марко Данек (ДАЛО 2/1/5922:90). Від початку 1920-х рр. і до вибуху Другої світової війни заклад належав родині Терлецьких (ДАЛО 2/1/5922:137).

Водойму утворили води потоку Бондарівка (Вулецький), який стікав з Вулецьких пагорбів (верхняя частина сучасної вул. Сахарова), продовжував свою течію далі до вул. Пелчинської (Вітовського) і доходив до вул. Стрийської. Водойма мала два стави – Великий та Малий, – розділені між собою шлюзом. Великий став призначався для веслярських прогулянок, Малий – для купання.

Кожен власник дбав про належний стан купальні і відповідне її облаштування, оскільки отримував від неї немалий прибуток. Тому тут постійно з’являються нові споруди, доглядається територія, регулюються рівень і чистота води у ставах, не залишаються поза увагою і дорожні під’їзди до закладу.

Над його вдосконаленням працювали теслі Войціх Фохса (Wojcich Fochsa), Ян Турник (Jan Turnik), Петро Файт (Piotr Feit), інженери Ян Бознанський (Jan Boznański), Вікентій Горецький (Wincenty Gorecki), Бодашевський (Bodaszewski), будівничі Леопольд Фехтер (Leopold Fechter), Франциск Сиґизмунд Леський (Franciszek Zygmunt Leski), Олександр Пежанський, Людвик Савка (Ludwik Sawka), Леон Леґежинський (Leon Legeżyński), Ян Віняж (Jan Winiarz), Владислав Смяловський (Władysław Śmiałowski), Едвард Мустапович (Edward Mustapowicz) (ДАЛО 2/1/5922:9, 34, 49, 53, 80-82, 102, 131–132, 137, 140–144, 145–146).

У 1920-х – 30-х рр. “Веслярсько-купелеве підприємство “Світязь” користувалося великою популярністю у львів’ян (Спорт, 1925, 8). На початку ХХ ст. “Світязь” стає важливим спортивним осередком міста. У 1906 р. тут було проведено перші змагання з плавання (Orłowicz, 1975, 454). На Великому ставі організовано перегони “чайок” та “напівбогів” (Księga, 1935, 35). 1923 р. СТ “Україна” влаштувало тут змагання з плавання IV Запорізьких ігор. Одним з переможців змагань став тоді Роман Шухевич (Szuchiewicz) (Вацеба, 1997, 91–92; Готові, 1935, 4–5; Трофим’як, 1997, 174). Узимку 1926 р. на Малому ставі започатковано розіграш першості Львова з канадського хокею (хокей з шайбою – гаківка на льоді) (Księga, 1935, 171). Улітку 1926 р. перші поєдинки Львівського окружного союзу провели ватерполісти (Księga, 1935, 179).

Після ІІ Світової війни, а особливо реконструкції 1955 р., комплекс стає більш універсальним. На його майданчиках проводяться змагання з волейболу, баскетболу, гандболу, городків, боксу, стрільби з лука.

Архітектура

Комплекс зберіг свою первісну композицію та функціональне призначення. Сьогодні використовуються майданчики, розміщені на різних рівнях. Найвищий займає площа, призначена для гри в гандбол (рукометний м’яч). Окрім того, тут влаштовані легкоатлетичні доріжки та сектори. У 1990-х рр. гандбольний майданчик переобладнали на лукодром. Починаючи з жовтня 2011 р., площу використовують як змагальний майданчик для пейнтболу.  Найнижче розташовані басейни й майданчики для тенісу та городків.

Усього заклад мав три басейни. Великий, видовжений у напрямку північ – південь, слугував для плавання, веслярських перегонів улітку, взимку змінювався на ковзанку. Менший, відділений від великого шлюзом, зорієнтований у напрямку схід – захід, найглибший, призначався для плавання, стрибків у воду і гри у водне поло. Ще один басейн знаходився у північній частині комплексу. Він був розташований осторонь від двох перших і, на відміну від них, не витримував осі симетрії. Був облаштований для плавання, а взимку ставав хокейним майданчиком. Сьогодні його не існує: тут розміщений ресторанний комплекс “Дача”.

Зі середини 2000-х років на місці великого басейну взимку функціонує велика штучна ковзанка. Тоді виник задум збудувати на Великому ставі сучасний палац спорту, однак він не був реалізований. Цікавим композиційним елементом є острівець у південній частині басейну. Він мав акуратні насадження, а з берега до нього був перекинутий місток. Донедавна на острівці розміщувався розважальний заклад, який зараз не функціонує.

Північніше розміщені майданчик для гри в городки і тенісні корти з трибунами, обнесеними великою металевою сіткою. Між тенісними кортами і головною алеєю комплексу влаштована лазниця – мотузковий атракціон. Посередині тераси на розкопі горбка від вул. Моршинської початково був улаштований кегельбан (кругольня, кеґлярня). Згодом це місце переобладнали під баскетбольний та волейбольний майданчики.

У східній частині території комплексу, ближче до вул. Княгині Ольги, збудовані адміністративні та службові приміщення. Головний вхід з боку вул. Горбачевського оформлений у вигляді портика з шістьома колонами, що має стильові риси, притаманні архітектурі 1950-х рр. (Ярослав Новаківський, 1955). Бічний в’їзд від вул. Моршинської – з металевою брамою.

Територія комплексу з усіх сторін обнесена парканом.

Персоналії

Войціх Фохса (Wojciech Fochsa), Ян Турник (Jan Turnik), Петро Файт (Piotr Feit), Ян Бознанський (Jan Boznański), Вікентій Горецький (Wincenty Gorecki), Бодашевський (Bodaszewski), Леопольд Фехтер (Leopold Fechter), Франциск Сиґизмунд Леський (Franciszek Zygmunt Leski), Олександр Пежанський, Людвик Савка (Ludwik Sawka), Леон Леґежинський (Leon Legerzyński), Ян Віняж (Jan Winiarz), Владислав Смяловський (Władysław Śmiałowski), Едвард Мустапович (Edward Mustapowicz) – архітектори і будівничі, що працювали над розбудовою “Світязя”.

Дутко Станіслав (Dutko Stanisław) – організатор плавальних змагань на “Світязі” у 1906 р.

Кухар Тадей (Kuchar Tadeusz) – плавець, переможець змагань на “Світязі” 1908 р. на дистанції 100 м вільним стилем (“кролем”).

Маріон Владислав (Marion Władysław) – весляр, переможець змагань 1908 р. на човнах “чайки”.

Маріон Емілія (Marion Emilia) – власниця водоймищ від 1891 р., яка надала закладу назву “Світязь”.

Новаківський Ярослав – архітектор, автор проекту реконструкції комплексу в 1955 р.

Шульгин Володимир – чемпіон СРСР 1961 р. з гандболу.

Шухевич Роман – переможець IV Запорізьких ігор (1923 р.) у плаванні горілиць (на спині), майбутній Генерал Чупринка.

Джерела

  1. Державний архів Львівської області (ДАЛО) 2/1/5922/153 арк.
  2. Вацеба Оксана, Нариси з історії спортивного руху в Західній Україні (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1997), 91–92.
  3. Готові, 1935, Ч. 8, 4–5.
  4. Спорт, 1925, Липень, 8.
  5. Трофим’як Б., Фізичне виховання і спортивний рух у Західній Україні (з початку 30-х рр. ХІХ ст. до 1939 р.), (Київ: ІЗИН, 1997), 174.
  6. Księga pamiątkowa poświęcona 35-leciu działalności Lwowskiego Klubu Sportowego “Pogoń” (Lwów, 1939), 35, 171, 179.
  7. Orłowicz Mieczysław, Moje wspomnienia (Warszawa, 1975), 454.

Автор опису – Богдан Михалюньо
Редакторка – Ольга Михайлович

Матеріали з Міського медіаархіву

Пов'язані зображення