Вул. Дудаєва, 9 – колишній будинок Політехнічного товариства

Політехнічне товариство було засноване ще 1877 року задля взаємопідтримки техніків та розвитку технічної науки, які ще не мали суспільного визнання. Протягом трьох десятиліть Товариство орендувало різні кімнати у місті, від кам'яниць на площі Ринок до вулиці Чайковського, та часто переміщувало своє бюро разом з бібліотекою, архівом та редакцією Часопису. Винайняті кімнати були часто невеликими, тож навіть для звичних тижневих засідань Товариства і камерних наукових доповідей з дискусіями, не говорячи вже про загальні річні збори, доводилося додатково шукати й винаймати зали. А тим більше, якщо йшлося про проведення великих подій на кшталт з'їздів польських техніків (другий у 1886 і третій у 1894 проводилися у Львові) чи виставок, як-то у випадку Двадцятип'ятирічного ювілею Товариства у 1902-му. Такі події проводили у залі засідань Ратуші, в авдиторії Політехніки, а з 1894 року — у павільйонах Загальної крайової виставки на території Стрийського парку.

Мова про зведення свого приміщення у Львові почала вестися однак не раніше 1892-го — завдяки несподіваному успіху Виставки будівельного промислу, яка принесла Товариству прибуток.

Власний будинок, відкритий через 30 років після заснування Товариства, сприймався як доказ життєздатності середовища техніків, їхньої важливості для міста, суспільства та держави. Для них сама наявність такого будинку була глибоко символічною. Відкриття у січні 1907 року відбувалося досить скромно. Його відвідали насамперед самі члени Товариства та студенти Політехніки, а також місцеві політики і представники Міської ради. 

Сам спосіб будівництва, залучені особи (місцеві) та фінанси (жодної урядової підтримки), використані матеріали та конструкції (максимально локальні), стиль будівлі — все усе ілюструє прагнення техніків продемонструвати свою професійну спроможність, локальну, а також етнічну окремішність в часи імперії Габсбургів.

Перебіг урочистого відкриття будинку 19 січня 1907 року

Відкриття будинку взимку, ймовірно, пов'язане із затримкою у будівельних роботах чи інших проблемах. Ще влітку 1906 року у львівській пресі з’явилися оголошення про пошук орендарів, тож завершення будівництва планувалося на осінь цього року.

Напередодні події Центрально-Східною Європою пройшли сильні снігопади, через які з 17 січня 1907 року на багатьох напрямках в Галичині був скасований чи обмежений рух потягів. Вочевидь, це вплинуло на кількість відвідувачів святкування з-поза Львова. У суботу 19 січня температура повітря впала до –9^о за шкалою Реомюра (тобто –11^о за Цельсієм), а в наступні дні — до –23^о R (–29^о C), тож газети повідомляли про спорожнілі вулиці міста та проблеми львів'ян з паливом для обігріву помешкань.

Урочистість збіглася зі святом Водохреща за юліанським календарем. Попри несприятливу погоду, святкове богослужіння у церкві Преображення Господнього з процесією по площі Ринок та освяченням криниць було звично велелюдним. Його відвідували й такі особи як намісник Галичини Анджей Потоцький (Andrzej Potocki), маршалок Станіслав Бадені (Stanisław Badeni) та президент міста Міхал Міхальський (Michał Michalski). Після завершення святкування греко-католицької громади міста, вони змогли приєднатися і до відкриття будинку Політехнічного товариства на вулиці Зіморовича (теперішня Дудаєва).

Окрім самих членів Політехнічного товариства та політиків, були присутніми архієпископ Юзеф Більчевський, віце-президенти міста Тадеуш Рутовський (Rutowski) і Станіслав Цюхцінський (Ciuchciński), ректор Університету та заступник з Політехніки. Також у події взяли участь кілька керівників фабричних підприємств і фінансових інституцій, львівського магістрату, членів інших технічних та наукових товариств Австро-Угорщини та польських товариств з інших імперій, а також студенти.

"Те, що ексцеленції і стільки достойних гостей прийшли, вважаємо за доказ, що наша багатолітня праця не була даремною, що ми [Товариство] є корисною цеглинкою в організмі суспільного будинку", — коментував президент Товариства Леон Сирочинський.

Подія розпочалася о 12:00 з освячення приміщень, яке здійснив римо-католицький прелат отець Лєнкевич (Lenkiewicz). Він раніше освятив і наріжний камінь будинку в жовтні 1905. Хор техніків під диригуванням капельмейстра львівської опери Броніслава Вольфсталя (Bronisław Wolfsthal) виконав "Молитву" Венерберґа.

Далі президент Товариства Леон Сирочинський, інженер-гірник та професор Політехніки, виступив із промовою. Він представив понад 15-річну історію появи будинку — від задуму, збору коштів до процесу реалізації проєкту. Також він наголосив на ролях, що їх виконали численні члени Товариства, часто на волонтерських засадах. Після нього взяли слово охочі, а потім професор електротехніки Роман Дзєслевський (Roman Dziesłewski) прочитав лекцію "Інженерна техніка у стосунку до суспільства". Урочистість завершилася о 13:30.

Увечері відбулася святкова вечеря, на якій були присутні близько сотні учасників. Під час неї зачитали телеграми та листи з побажаннями, зокрема від тих осіб, хто не зміг особисто приїхати на відкриття, зокрема від Товариств з Кракова і Варшави, Відня і Праги, Ауссіґа (сучасне чеське місто Усті-над-Лабем), Ґраца і Лінца, Острави у Моравії, Зальцбурґа, Станіславова і Жешува, Нового Сонча, Тарнобжеґа і Тарнова та ін.

Проєктування та реалізація будинку

Від наміру будівництва і до реалізації будинку та його відкриття минуло майже 15 років, з яких понад 5 років тривали різноманітні обговорення, планування процесу, організація архітектурного конкурсу та доопрацювання деталей проєкту. Перші кошти на майбутній будинок, як і задум, з'явилися у 1892 році. Черговим поштовхом став 1902 рік, коли зібрані кошти склали 30 тисяч крон, а далі реалізація відбувалася за рахунок позичок та пожертв.

У промові на відкритті будинку, Леон Сирочинський ретельно перерахував чи не усіх залучених особистостей, а також застосовані матеріали і конструкції. Цим він наголошував, наскільки місцеві галицькі (польські) техніки і виробники є вмілими і самодостатніми, а їхні технології — сучасними, а отже немає жодної потреби купувати вироби у Відні чи інших провінціях імперії, чи запрошувати іноземних спеціалістів.

Товариство заснувало комітет будівництва у 1905 році. У нього ввійшли Юліуш Росс (J. Ross), залізничний інспектор, який займався адміністративними питаннями; Константи Бєрнацький (K.E. Biernacki), інженер Крайового виділу, який провадив купівлю ділянки, залагоджував кадастрові питання, умеблювання спорудженого будинку; Кароль Еплер (K. E. Epler), інженер-залізничник та член Міської ради вів рахунки та слідкував за ощадністю; Діонізій Кшичковський (D. Krzyczkowski), архітектор та професор Промислової школи, виконував функцію технічного консультанта. Ділянку придбали у тому ж році, а в жовтні розпочали будівництво. З десяти проєктів, які волонтерськи розробили архітектори з членів Товариства, до реалізації була обрана робота Вінцента Равського (Wincenty Rawski). Один з найдосвідченіших львівських архітекторів, він навчався у Відні в одного з найвизначніших архітекторів епохи, Гайнріха фон Ферстля (Heinrich von Ferstel), та розпочав власну практику у Львові ще в далекому 1872 році. Тут він керував будівництвом Галицького сейму та вів інші знакові проєкти. Окрім того, протягом 14 років Равський входив до керівництва Політехнічного товариства, та 3 роки був його віце-президентом. З 1893 року входив до Міської ради, в тому числі до її будівельної секції.

Земельні та мулярські роботи виконала фірма будівничого Едмунда Жиховича (Żychowicz). Професори Політехніки Максиміліан Тульє (Thullie) та Ґустав Бізанц (Bisanz) розрахували металеві балки перекриттів будинку. Іван Левинський (Lewiński) надав цеглу свого виробництва. Леон Сирочинський відзначив, що у будівництві використовували цемент, а не вапно, а також "асфальтові" та бетонні підлоги, декор фасаду з гідравлічного вапна, армувальні сітки Рабітца в інтер'єрах, скляний дах у залі засідань, центральний обігрів та електричне освітлення — наголошуючи на сучасності та високій якості матеріалів, він також подякував автору проєкту Равському, що завдяки йому будинок збудували так, "як це належиться у ХХ столітті". Загалом вартість будинку дещо перевищила 160 000 крон.

Фундаменти виконали на цементно-бетонній подушці, частково на вапняній. Цоколь фасаду і обрамлення брами — з природного тесаного каменю. Міжповерхові перекриття — цегляні по залізних балках. Зала засідань — з залізобетонних конструкцій системи Моньє. Її стіни двошарові, з повітряним прошарком, а стеля — з армованого скла, також подвійна, нижня кольорова (вітражна) яку виконала фірма Екельський і Тух (Ekielski i Tuch) у Кракові. Центральне парове опалення виконала також краківська фірма — Леонарда Нітча (Nitsch).

Дах був накритий дахівкою, виробленою у Львові. Столярські роботи виконало підприємство Кароля Горнунґа (Hornung), слюсарські — Едмунда Ґоттліба (Gottlieb), залізні конструкції — Пьотрович і Шуманн (Piotrowicz i Schumann). Квартири опалювалися печами (частково — фірми Арнольда Вернера/ Werner, частково — Івана Левинського). Асфальтні роботи по ізоляції, а також хідник на терасі над залою — фірма Стефана Шеліґи Лишкєвича (Szeliga Łyszkiewicz). Полакування — Кароль Лопата (Łopata), малярські розписи — Брати Флеки (Bracia Fleck), засклення — фірма Мейзелса і Зальца (Meisels i Salz). Встановлення водопроводу, ванн та туалетів — Брати Мунд (Bracia Mund), електрика — Сокольніцький і Вішнєвський (Sokolnicki i Wiśniewski).

Фасад виконали з личкувальної цегли, частково на гідравлічному розчині. Майоліки над вікнами третього поверху безкоштовно надав Іван Левинський. Частину скульптурних робіт виконав Едмунд Плішевський (Pliszewski).

Сприйняття архітектури будинку 

Леон Сирочинський обмежився перерахунком матеріалів і конструкцій будинку, і не пояснював його естетичної сторони, також не збереглося свідчень щоб це робив автор проєкту Равський. Його промова також свідчить про те, що Політехнічне товариство доволі скромно оцінювало результат, вважаючи, що будинок програє аналогічним будинкам в Кракові і Варшаві. Президент наголошував на нестачі коштів, волонтерському залученню техніків і жертводавців, та підрахував, що взяті позички вдасться сплатити вповні лише за сорок років. 

 У газетах, зокрема польській пресі Львова, можна зустріти похвалу будинку — його називали стильним і довершеним, одним з найкрасивіших за останнє десятиліття у місті, однак не пояснювали чому. З одного боку, це можна пояснити тим, що у Львові ще не було середовища архітектурної критики та більш-менш усталених категорій, чим є добра архітектура. З іншого боку, таке середовище вибудовувалося у Кракові довкола професійного часопису Architekt. Там цей будинок практично проігнорували. 

Краківський будинок почали будувати у липні 1905, на кілька місяців раніше, ніж львівський, а також завершили його швидше — урочисте відкриття відбулося 1 грудня 1906-го року. Краще фінансове становище краківського Товариства на початку ХХ століття та особливо більша фінансова підтримка тамтешньої міської влади дозволили їм звести значно пишнішу будівлю. Там вона розмістилася на престижній вулиці, вид з її вікон відкривався на парк Планти (висаджений на місці давніх фортифікацій) та на будівлі Ягеллонського університету. Ділянку у Львові на вулиці Зіморовича (сучасна Дудаєва), натомість, вважали не надто вдалою — локація на центральніших вулицях Коперника чи Баторія (сучасна Князя Романа) була би більш бажаною. Через малу площу (327 м²) її також сприймали складною для проєктування. Це було насамперед пов'язано з необхідністю вмістити простору залу для засідань не порушуючи при цьому львівських будівельних норм, які обмежували площу забудови, а також щоб не перешкоджати природному освітленню квартир.

Краківська будівля, як і львівська, розміщена у тісній рядовій забудові вулиці, на вузькій ділянці, та не є більшою чи просторішою. Однак всі приміщення у ній були передбачені виключно для Товариства, а майже увесь перший поверх зайняв відкритий виставковий простір. Через виставку був зроблений і головний вхід до будинку, в рівні з вулицею, без сходів, а великі вітринні вікна підкреслювали громадську функцію будинку і його відкритість до публіки. 

Львівський будинок, натомість, мав приміщення Товариства лише на першому поверсі, а другий, третій і четвертий займали квартири під оренду. 

У його цоколі розмістились службові та технічні приміщення, зокрема кімната охоронця, під подвір'ям —  котельня для центрального обігріву зали та підвали. З чотирьох кімнат Товариства, бюро і читальня розмістилися при вуличному фасаді. Кімнати з тилу — офіс керівництва та гардероб — залишилися без вікон, оскільки з них був влаштований перехід до великої зали засідань (102 м2), одноповерхової прибудови до основної брили будинку. Вхід до будинку влаштували збоку фасаду, через вузькі сіни та сходову клітку.

Таким чином, будинок виглядав ззовні радше як чергова орендна кам'яниця, аніж як громадська будівля. Однак його розпланування вважали дуже ефективним, наголошуючи майстерність архітектора Равського, якому вдалося задіяти ділянку максимально.

Краківське Технічне товариство у своєму часописі Architekt присвятило своїй будівлі цілий випуск. Її представляли як справжній витвір мистецтва, ретельно описуючи багатство і значення кожної її деталі, таких як розписи, скульптури та ін. Для заголовку публікації використали давньоримське гасло "In Arte Salus" (U sztuce zbawienie! … Uzdrowienie!) — порятунок (оздоровлення) у мистецтві — з подальшим вираженням сподівань, що ця будівля запустить нову еру в житті Технічного товариства і, що більше, розпочне нову епоху також і в мистецтві, архітектурі Кракова, міста зі славним минулим, що мовляв в останні роки почало занепадати. Натомість львівській будівлі редактори часопису не виділили ані слова, опублікувавши тільки фото головного фасаду.

Львівське Czasopismo techniczne також підготувало детальний опис краківського будинку. Фактично порівнянням з цією "архітектурною цяцькою" розпочав свою промову і Леон Сирочинський. Це підкреслює наскільки будинок сприймали у символічному сенсі, а також поширене у той час відчуття, що Львів, хоч і місто з амбіціями, проте програє своїм конкурентам.